20. Зовнішньополітичні пріорітети Української революції середини XVII ст.

Національна революція на українських землях, що спалахнула як найбільш масштабне козацьке повстання 25 січня (4 лютого) 1648 р. на Січі, швидко й органічно доповнене грандіозною Селянською війною, увінчалася того ж року появою на політичній карті Європи нового утворення - автономної Української козацької держави, чи Війська Запорозького Його Королівської Милості за тогочасною термінологією ¹. Становлення козацької державності спричинило істотні зміни геополітичної си­туації в регіоні: Україна, що з сер. ХІV ст. виступала здебільшого лише як об’єкт міжнародної політики, стала її важливим і впливовим суб’єктом.

Ті буремні події помітно змінили політичну карту довкілля, проклавши нові кордони України, Речі Посполитої, Московського царства, а невдовзі – й Кримського ханату та Османської імперії загалом

Річ Посполита, широко розкинувши свої кордони „від можа до можа” й здобувши, в т.ч. й за допомогою козацької шаблі, низку блискучих воєнних перемог, виглядала впевнено й мала блискучий міжнародний імідж. Але за цими вражаючими дипломатичними шатами крилися невиліковні хвороби, що неминуче мали породити гостру внутрішньополітичну кризу й обвал: слабкість королівської влади, політична корупція й занепад шляхетського патріотизму, соціальні антагонізми між магнатсько-шляхетськими колами й різними верствами простолюду, національно-релігійне протистояння між „Ляхами” й „Руссю”, негасиме прагнення козацтва й, передусім, старшини до суспільно-політичного реваншу за поразки повстань кін. 1630-х рр.

Великий коронний гетьман Станіслав Конєцпольський (1592-1646) вважав за можливе піти на воєнно-політичний союз із Московським царством

Вже після початку повстання нагальна потреба в пошуку союзників у боротьбі за широку автономію для „козацьких областей” Лівобережжя й частини Київського воєводства на південь від Білої Церкви (в рамках „козацького автономізму”) та забезпечення гарантій для існування модерної національної державності зумовили надзвичайно активну дипломатичну діяльність гетьманського уряду.

реально повстале Військо Запорозьке могло розраховувати лише на Османську імпе­рію та її васала - Кримський ханат.

в березні 1648 р., під час перебування в Бахчисараї другого укра­їнського посольства полковника Кіндрата Бурляя, Іслам ІІІ Герай отримав листа від султана Ібрагіма [1640-48]. Той вимагав, щоб хан допо­міг у боротьбі з Венецією за Мальту. Саме це послужило поштовхом до укладення українсько-кримської угоди, оскільки похід татар на Серед­земне море не обіцяв здобичі, яка натомість їм була гарантована на землях Речі Посполитої.

Хоча оригінальний текст союзного українсько-кримського дого­вору й не зберігся, з донесення прикордонних мос­ковських воєвод відомо, що сторони зобов’язалися надавати взаємну допомогу проти ворогів, татари не повинні брати в Наддніпрянщині ясир, спустошувати населені пункти й руйнувати церкви. В свою чергу, Військо Запорозьке мало виділити ханату платню за військову допомогу й утримуватися від нападів на Крим. Саме вразливе стратегічне становище Війська Запорозького, яке перебувало в т.зв. „геополітичному трикутнику” (Московське царство, Річ Посполита, Порта з її кримським васалом), а також відсутність власної мобільної кінноти поставили гетьмана перед необхідністю укладення договору з кримським ханом.

Цей союз відіграв позитивну роль на початковому етапі Національної революції (лютий 1648 – червень 1652 рр українсько-кримські взаємини, потенціал і перспективи їхнього розвитку істотно залежали і від зносин Війська Запорозького з Портою – сюзереном Кримського ханату. Блискучі перемоги козацького війська над коронним військом під Жовтими Водами 5-6 (15-16) травня та Корсунем 16(26) травня 1648 р. зму­сили султанський уряд рахуватися з Козацькою Україною й бачити в ній такого ж су­сіда-партнера, яким була до того Річ Посполи Складовою частиною угоди була українсько-турецька конвен­ція про вільне мореплавство і торгівлю Таким чином, ту­рецький уряд офіційно запросив Військо Запорізьке стати співгарантом безпеки на Чорному морі. Окрім кримськотатарського варіанту „стратегічного партнерства” Б.Хмельницький вповні серйозно розглядав і можливість союзу з Московським царством („одної з нами віри”). Але сам же ставив під сумнів реальність такого варіанту, оскільки східний сусід ще не оклигав від війн із Річчю Посполитою та внутрішніх соціальних конфліктів.

він активно контак­тував із трансільванським двором, прагнучи організувати спільний антипольський похід.

Після виграшної для українського козацтва Зборівської битви, за посередництвом кримського хана Іслама ІІІ Герая, 8(18) серпня було укладено мирний трактат - перший юридичний документ з боку Речі Посполитої, яким визнавалась українська державність.

Але, зрештою, міжнародне становище Війська Запорозького серйозно ускладнилося внаслідок Берестецької поразки 1651 р. й повного краху балканської політики Б.Хмельницького

Польська шляхта панічно боялася наслідків походу Хмельницького вглиб Польщі та його державницьких устремлінь, спрямованих на створення самостійної, незалежної держави. Тому плетиво дипломатичних інтриг досягло на цей час свого апогею. Польські дипломати повідомляли у Варшаву, що гетьман формує нове князівство, наголошує, нібито вся Україна здобута його шаблею, а столицею майбутнього українського князівства має стати Київ як традиційна столиця української дер¬жави. Дійшли й сигнали про те, що гетьман титулує себе «князем Русі».

Але Хмельницький на той час ще зовсім не був готовий до проголошення повного суверенітету Вітчизни. Самого поняття «суверенітет» тоді ще не існувало. Воно було запроваджене під час Великої французької революції (1789 p.), А за часів Хмельницького в усій Європі панували монархії з певними елементами республіканського правління. Трапилося так, що події випередили готовність Хмельницького до проголошення самостійності України. Отож і в цьому разі розвиток народної війни зайшов так далеко, зумовивши такі рішучі заходи, до яких гетьман ще не був готовий ані політично, ні психологічно.

Ця неготовність Хмельницького до рішучих дій на державницьких шляхах вилилася в скромне прагнення до автономії в межах Польщі.