36. „Українська карта” в планах і дипломатії троїстого союзу та Антанти

Першу світову війну розпочали два воєнно-політичні блоки - Антанта (Росія, Франція, Велика Британія), з одного боку, і Троїстий союз (Німеччина, Австро-Угорщина та Італія) - з іншого. Війна велася за перерозподіл уже поділеного світу, за розширення економічних і політичних впливів, за нові ринки збуту. Війна з обох сторін мала несправедливий, грабіжницький, імперіалістичний характер. У цій війні Україна - найбільша серед бездержавних країн Європи, яка мала до того ж величезні матеріальні та людські ресурси, надзвичайно вдале географічне положення, — стала об'єктом зазіхань агресивних держав Європи. Це перетворювало її на зону особливої міжнародної уваги. Суть «українського питання», яке постало в тогочасній міжнародній політиці, полягала у відсутності на населених українцями територіях Європи незалежної української держави, територіальній розчленованості України, незадовільному матеріальному і національно-культурному становищі її населення. «Українське питання» було однією з важливих причин дестабілізації міжнародних відносин в Європі, що підштовхувало два воєнно-політичних блоки до конфлікту. В стратегічних планах Росії, з одного боку, і Австро-Угорщини та Німеччини, з іншого, завоюванню України надавалося першочергового значення. До того часу, поки у складі Російської імперії перебувала Наддніпрянська Україна, царський уряд прагнув захопити й Західну Україну. З іншого боку, доки Австро-Угорщина володіла Західною Україною, її правителі претендували на Наддніпрянську Україну. Про це свідчив досвід XIX ст., так було і напередодні Першої світової війни. Плани Російської імперії щодо України XX ст  Вступаючи у війну, Російська імперія планувала, зокрема, захопити землі Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття. Це. дозволяло розв'язати дві проблеми: по-перше, розширити кордони російських володінь, послабивши або знищивши противників на Заході; по-друге, ліквідувати організаційні центри українського визвольного руху в Галичині, яку зовсім не випадково називали «українським П'ємонтом», порівнюючи з історичною областю в Італії, що стала центром боротьби за об'єднання і звільнення країни з-під іноземного гніту.   Грабіжницький характер своїх намірів російська пропаганда прикривала заявами про прагнення зібрати воєдино всі російські землі, до яких вона відносила й українські етнічні території. Україна у воєнних планах Троїстого союзу Австро-Угорська імперія прагнула в ході війни зміцнити позиції в Західній Україні і приєднати до своїх володінь інші населені українцями території, зокрема Волинь і Поділля. Це дозволило б їй посилити вплив на інші слов'янські народи імперії (поляків, чехів, словаків), претендувати на керівну роль у слов'янському світі. Зі свого боку, Німецька імперія добивалася розширення територій за рахунок українських земель Сходу і Півдня - найбільш розвинутих в економічному відношенні. Загарбання України серед німецьких політиків вважалося найважливішим кроком для розгрому Російської імперії. «Хто володіє Києвом, той має ключ від Росії», - писав ще у 1897 р. німецький публіцист Пауль Рорбах. Крім того, південний схід України розглядався як зручний плацдарм для подальшого наступу на Схід, аж до Індійського океану. Німецьке командування надавало воєнним діям в Україні особливого значення, вважаючи її територію одним із найголовніших театрів світової війни. У Німеччині не виключали створення на відвойованих від Росії територіях формально самостійної Української держави. Обман і самообман в політиці воюючих сторін Усі воюючі сторони обстоювали виключно власні інтереси і були байдужими до національних запитів українського народу. Водночас, усі вони неодноразово заявляли, що війна ведеться заради визволення малих народів, до яких відносили й український. Як показав розвиток подій, це була чиста демагогія, за якою приховувалося прагнення залучити на свій бік українців і використати їхні воєнні традиції, матеріальні та людські ресурси у боротьбі зі своїми противниками.  Однак історія має власну логіку, яка не співпадає ні з таємними планами, ні з демагогічними заявами імперських урядів. Досвід історії показує, що найчастіше розпад багатонаціональних імперій спричинювали війни, які різко загострювали всі внутрішні суперечності в державі й призводили до політичних переворотів чи народних революцій. Та правителі імперій, як правило, цих уроків не пам'ятають і саме війни вважають ефективним засобом зміцнення своєї могутності.   Саме так було з головними учасниками Першої світової війни, яка 19 липня 1914 р.* (*Усі дати до 1 лютого 1918 р. подаються за старим стилем) владно увійшла в життя народів Європи, істотно змінивши напрям і темпи розвитку людської цивілізації, відкривши новітній етап всесвітньої історії. 37. Перша світова війна і доля українства

Між європейськими державами існували гострі територіальні суперечності.

Основною метою Антанти і Троїстого союзу був територіальний перерозподіл світу. Ворогуючі сторони ставили перед собою фактично одні й

ті ж цілі: ствердження власного домінування у світі, за­

гарбання чужих територій, встановлення контролю за рин­

ками збуту та джерелами сировини, послаблення хвилі

народних виступів за соціальне та національне визволен­

н я, знешкодження опозиційних політичних сил, концен­

трація народної уваги не на внутрішніх проблемах, а на

зовнішній загрозі.

В липні 1914 р між Сербією і Австро-Угорщиною розпочалась війна Росія —

союзник Сербії — обіцяла підтримати останню. Німеччина використала це як

привід, аби оголосити війну Росії (що відбулося 1 серпня) 3 серпня Німеччина оголосила війну Франції. 4 серпня Англія оголосила війну Німеччині. Австро-сербська війна незабаром перетворилась на світову.

Українські землі в стратегічних планах ворогуючих держав набули важливого значення. Напередодні Першої світової війни вони знаходились у складі Австро-Угорської і Російської імперій.

Мирне населення Галичини і Буковини не чинило опору російським військам

і часто зустрічало їх хлібом-сіллю Настрій людей почав змінюватися, коли на цих землях було створено Галицько-Буковинське губернаторство на чолі з графом Бобринським і генералом Треповим. Почалися репресії: арешти, закриття громадських організацій, переслідування українофілів. Вводилися обмеження на використання української мови.

Австро-Угорщина проводила ще більш жорстоку політику на українських землях. Чинилися розправи без суду та слідства, тільки за підозрою в державній зраді, співчутті до Росії.

Зруйнувавши фортецю Перемишль, російська армія вийшла на основні перевали Карпат (весна 1915 p.).

Почалися запеклі бої (в них брав участь і легіон УСС) за гору Маківка. В травні 1915 р. російські війська захопили гору.

В червні 1915р. розпочався загальний відступ російських військ. Восени 1915 р. російські війська закріпилися на лінії Кам'янець-Подільський —Тернопіль—Дубно.

Навесні 1916 р. з цього ж району розпочалася наступальна операція, що набула назву Брусиловського прориву (за прізвищем головнокомандуючого фронтом генерала О.Брусилова). У ході цього наступу російські війська знову увійшли до Чернівців, Коломиї, Луцьку, Бродів. На цьому значні наступальні операції на теренах України припинилися.

У ході воєнних дій 1914-1916 pp. легіон УСС значно скоротився через втрати. В роки Першої світової війни українська інтелігенція очолювала різні громадські товариства і комітети допомоги постраждалим від війни. Трагедія українського народу полягала в тому, що він

всупереч власній волі був втягнутий у війну, а його землі

стали об'єктом експансії воюючих сторін. Загарбання укра­

їнських земель було невід'ємною частиною агресивних пла­

нів основних учасників ворогуючих блоків. Якщо Австро-

Угорщина претендувала на Поділля та Волинь, то Німеч­

чина виношувала більш масштабні плани.

Не меншими

були апетити і у російського самодержавства. Прикриваю­

чись ідеєю «об'єднання усіх руських земель» під владою

російського царя, самодержавство планувало акцію при­

єднання Галичини, Буковини та Закарпаття.

З початком війни українські землі перетворилися на

арену воєнних дій, а самі українці мусили воювати за

чужі інтереси і брати участь у братовбивчому протисто­

янні, адже в російській армії перебувало 3,5 млн україн­

ців, у австроугорській — 250 тис.

Війна зумовила глибокий розкол національного руху,

який відбувся у двох площинах: як між українцями вою­

ючих сторін, так і в межах Російської та Австро-Угорсь-

кої імперій — на прибічників та противників перемож­

ної війни. Відверто проавстрійські позиції зайняла утво­

рена в серпні 1914 р. у Львові Головна Українська Рада,

що була міжпартійним блоком, до складу якого входили

радикальна, соціал-демократична та націонал-демократич-

на партії. На чолі цього об'єднання став К. Левицький.

За ініціа­

тиви Головної Української Ради незабаром було створено

легіон Українських січових стрільців (УСС).

Водночас з утворенням Головної Української Ради гру­

па емігрантів із Східної України (Д. Донцов, В. Дорошен­

ко, А. Жук, О. Скоропис-Йолтуховський та ін.) заснували у

Відні свою організацію — Союз визволення України (СВУ).

Програмною метою СВУ було утворення самостійної

Української Держави, встановлення конституційної мо­

нархії, заснування демократичного устрою, надання рів­

них прав і свобод представникам усіх національностей,

забезпечення самостійності української церкви. СВУ вів

активну пропагандистську та агітаційну роботу, домігся,

щоб українські полонені в Австрії та Німеччині були ви­

ділені в окремі табори. Він отримував матеріальну допо­

могу від країн Четверного союзу, яка зараховувалася я к

державний борг майбутньої самостійної України.

Затяжний характер війни, погіршення становища на

фронтах, ускладнення внутрішніх проблем призвели до

посилення жорсткості режимів обох імперій, зведення на­

нівець легальних можливостей політичної діяльності, при­

душення опозиції, численних репресивних акцій. Одне

за одним у Російській імперії закриваються демократич­

ні українські видання «Рада», «Дзвін», «Україна», «Рід­

н ий край», «Літературний вісник» та ін. Лідера україн­

ського руху М. Грушевського було заслано до Симбірсь­

к а. Не в кращому становищі опинилися

й українці Австро-Угорщини. Поступово офіційна австрій­

ська влада відходить від власних заяв початкового періо­

ду війни щодо доцільності утворення незалежної Украї­

н и. Зменшується матеріальна підтримка діяльності СВУ,

звужується сфера її діяльності, планується перенесення

штаб-квартири цієї організації з Відня до нейтральної кра­

їни.

Війна принесла українським землям руйнацію госпо­

дарства, гальмування поступального розвитку, деформа­

цію структури виробництва, посилення залежності від іно­

земного капіталу.

Водночас з деградацією господарства в роки війни зрос­

тала його залежність від іноземного капіталу.

Отже, суть трагедії українського народу, пов'язаної з

початком Першої світової війни, полягає в тім, що війна

перетворила українські землі на об'єкт експансії, арену

воєнних дій, а їхніх жителів — на учасників братовбивчо­

го протистояння. Крім того, війна зумовила й інші нега­

тивні тенденції та процеси в суспільному розвитку цих

земель: розкол національного руху, зведення нанівець ле­

гальних можливостей політичної та культурної діяльнос­

ті, придушення опозиційних сил, застосування імперсь­

кими державними органами репресивних акцій, руйнацію

народного господарства, деформацію структури виробни­

цтва, посилення залежності від іноземного капіталу.