80. Досвід розв’язання проблеми Закарпаття між урср і Чехословаччиною

Протягом багатьох століть Закарпаття було насильно відірвано від  України,а закарпатські українці терпіли жорстокий національний, соціально-економічний і політичний гніт під владою іноземних поневолювачів. Проте закарпатців ніколи не полишала думка про возз'єднання з Україною. Сприятливий історичний момент для здійснення цієї віковічної мрії склався наприкінці Другої світової війни.

29 червня 1945 р. відбулася чи не найбільш переломна подія за всю історію Закарпаття. У результаті підписання радянсько-чехословацького договору про Закарпатську Україну наш край перейшов до складу СРСР, зокрема до його Української РСР. Зник багатовіковий державний кордон, який раніше проходив по Головному Карпатському хребту, натомість виник кордон, що нині відділяє наш край від Євросоюзу.

Основний же результат договору в тому, що Закарпаття стало розвиватися в тих же ритмах, що й уся Україна.

Головні причини включення Закарпаття до складу УРСР мали не етнополітичний, а геополітичний характер. Не можна сказати, що Сталін геть відкидав етнічний принцип встановлення державних кордонів, але цей принцип не був для диктатора основним, тому порушувався десятки разів. Усе національно-державне будівництво в СРСР спрямовувалося не так на вирішення національного питання (у його марксистсько-ленінському трактуванні), як на вирішення перш за все зовнішньополітичних (головним чином, експансіоністських) завдань. Класичний приклад тому – утворення Молдавської автономії у складі УСРР 1924 р. із подальшим Татарбунарським повстанням, проголошення Карело-Фінської РСР з подальшою війною проти так званих білофінів. Типологічно же найближчим до закарпатської проблеми випадком є вирішення долі Східної Прусії, яку того таки 1945 р. теж включена до СРСР, причому безпосередньо до Російської Федерації, з якою навіть не мала спільного кордону.

Нездатність Чехословаччини захистити Підкарпатську Русь стала однією з ключових тез, яка активно використовувалася у крайовій пропаганді на зламі 1944-1945 років; Закарпаття розглядалося сталінським керівництвом як плацдарм для подальшої експансії у Центральну Європу – військово-політичної і економічної. Закарпаття двічі використовувалося для придушення антирадянських проявів в Угорщині 1956 р. і Чехословаччині 1968 р

Доля Закарпаття могла вирішуватися Кремлем зовсім не з Чехословаччиною, а таки з Угорщиною. Але тоді до відповідної угоди з переможеною країною довелося би підключати і англо-американських союзників, чого Сталін, звісно, не бажав. У випадку же з Прагою вдалося обмежитися суто двостороннім договором, хоч він і зачіпав інтереси багатьох країн, принципово змінюючи усю ситуацію в регіоні.

Входження Закарпаття відбувалося за принципово інших умов, а відповідно і дещо відмінними методами, ніж це було з Західною Україною 1939 р. чи з Північною Буковиною 1940 р. Адже у тих двох попередніх випадках держави, до яких раніше входили українські землі (Польща і Румунія) не чинили і не могли чинити якогось опору радянській стороні у сам момент інкорпорації. Натомість ситуація з Чехословаччиною 1944 р. принципово різнилася. Її екзильний уряд цілком щиро розраховував на відновлення республіки у домюнхенських межах. Це було можливо тільки зі згоди та за прямої підтримки СРСР. Тому з 1941 р. Чехословаччина однозначно виступає як союзник СРСР, її військова частина веде бойові дії у складі Червоної армії.

Головним інструментом тиску Кремля на екзильний чехословацький уряд у закарпатському питанні стала Словацька Національна Рада. Теоретично Словаччина могла зберегти свій суверенітет і після війни. Саме цим радянська дипломатія могла шантажувати чехів, вимагаючи від них поступок у підкарпатському питанні. Принциповий перелом у дипломатичній боротьбі навколо Закарпаття було здійснено на Ялтинській конференції Великої Трійки. Захід дав Сталінові свободу дій у тих країнах, де він і так не мав впливу, аби лиш зберегти на майбутнє за собою Австрію і значну частину Німеччини.

Радянсько-чехословацький договір про Закарпаття міг бути підписаним лише у доволі вузький проміжок часу – між завершенням війни у Європі і вступом СРСР у війну на Далекому Сході. Ідеться про три місяці між 9 травням і 8 серпня 1945 р.

Радянська дипломатія загалом дієво спрацювала у ході вирішення закарпатського питання. Все було зроблено максимально швидко, потенційних противників возз’єднання було нейтралізовано, шантажовано, підкуплено. Країна-переможниця максимально використала свій позитивний імідж, поки він ще не вивітрився.

.