69. Український національно-визвольний рух в Польщі, Румунії та Чехословаччині в контексті міжнародного життя

Польща

З 1919 р. під польською ок упацією опинилися 125,7 тис. к м 2 земель Східної Галичини та Західної Волині, що становило майже третину усієї площі тодішньої Польської держави.

І етап — «невизначеності» (1919—1923). Суть невизначеності полягала в тому, що з погляду міжнародного права і держав Антанти, влада Польщі над Західною Україною вважалася спірною. На Паризькій мирній конференції (28 червня 1919 р.) Польща зобов'язалася перед державами Антанти гарантувати українському населенню автономію. Польська конституція (17 березня 1921 р.) гарантувала право українців на рідну мову в публічному житті та навчанні в початкових школах. Крім цього, закон від 26 вересня 1922 р. надавав самоврядування трьом галицьким воєводствам: Львівському, Станіславському і Тернопільському. Українці Галичини намагалися відстояти свої позиції шляхом рішучих дій, демонстрацією активності.

На початку 1923 р. англійський уряд за поступки,я к і йому зробила Франція на Близькому, погодився на анексіюСхідної Галичини Польщею — союзницею Франції.14 березня 1923 р. в Парижі зібралася рада посліввеликих держав — Англії, Франції, Італії та Японії, якаостаточно визнала суверенітет Польщі над Східною Галичиною.

I I етап — «тиску» (1923—1926). У цей період при владів Польщі перебували народові демократи (ендеки), які вукраїнському гитанні відстоювали «інкорпорацїйну» програму. Суть цієї програми полягала в тому, щоб окупувати західні землі України, Білорусії і Литви, домогтися визнання нових східних кордонів Польщі, а потім шляхом примусове!' асиміляції поневолених народів створити однонаціонільну польську державу. Уряд офіційно поділив країну на дві господарські території: Польщу «А», до якої входили корінні польські землі, і Польщу «Б», що складалася переважно із захоплених українсіких та білоруських земель.Сигналом до активної полонізації українських земель

став закон від 31 липня 1924 р., який проголосив, що державною мовою на території Польщі є польська мова. Офіційна влада взяла курс на ліквідацію української школи.

III е т а п — «пошуку компромісу» (1926—1937). На зміну політиці тиску приходить гнучкіша політика певних поступок, пошуку компромісів (іноді імітації поступок і компромісів) з метою створення у поневоленого населення ілюзії ліквідації національного гніту. Суть нового курсу полягала в державній асиміляції національних меншин і у відмові від національної асиміляції (денаціоналізації), особливо мовної, шляхом примусу. Для здійснення цієї програми при міністерстві внутрішніх справ 1926 р. створюється спеціальний відділ національностей; у березні 1934 р. при Президії Ради міністрів Польщі почали діяти Національний комітет і Бюро національної політики

Напередодні Другої світової війни під тиском зовнішніх обставин, а особливо, побоюючись позиції Німеччини в українському питанні, польський уряд 1937 р. змінює акценти у своїй національній політиці, повертаючись до ендецької доктрини однонаціональної польської держави.Вже 1925 р. українці мали 12 своїх політичних партій, що представляли широкий політичний спектр. Реагуючи на полонізацію освіти, свідома українська інтелігенція заснувала у Львові таємний Український університет

(1921—1925).

Коли тиск польського уряду ставав нестерпним, відповідна реакція українського населення дедалі більше починала виходити за межі легальних, мирних форм обстоювання власних інтересів і прав, набираючи характеру революційного, а подекуди — і екстремістського. З весни 1930 р. посилилися виступи селян. У січні 1929 р. у Відні було створено Організацію Українських Націоналістів (ОУН). її лідером став Є. Коновалець. ОУН намагалася стимулювати в українському суспільстві стан «постійного революційного бродіння». ОУН — чинник, який дестабілі- зовував внутрішню ситуацію в Польській державі та підтримував у народі революційні настрої, готовність до боротьби за національну незалежність.

Румунія

За офіційною статистикою, 1920 р. на території Румунії проживало майже 790 тис. українців (або 4 , 7% усього населення).Колоніальна експлуатація українських земель вела до деградації господарства. . Вже в перші роки окупації майже третину працездатного населення становили безробітні.Ще більше погіршила ситуацію економічна криза, яка охопила Румунію1928 р. Внаслідок її руйнуючої дії кількість підприємств у Північній Буковині до 1935 р. скоротилася наполовину.

І період: 1918—1928 рр У перший період реакції у провінції запроваджується воєнний стан, українські землі активно роздаються офіцерам румунської армії (як у Польщі осадникам). Йде активна румунізація краю: закрито всі українські школи, переслідується українська церква, до 1927 р. Буковина втрачає автономію, якою володіла, перебуваючи під владою Австрії.

ІІ період: 1928—1937 ррпозначений відносною лібералізацією. період 1929—1933 рр. був часом

кризи, нестабільності влади (змінилось 10 кабінетів міністрів), що призвело до певного послаблення колоніального ярма на українських землях. Проте під впливом революційних подій у цей час прем'єр-міністр Румунії Вайда-Воєвод 1933 р. заявив: «Необхідно врятувати країну, переступивши через усі закони, через усі порядки, через усі конституції. Нехай буде диктатура, але країну потрібно врятувати».

Отже, характерними рисами політики Румунії в українському питанні були форсована, жорстка асиміляція, колоніальна експлуатація, гальмування економічного розвитку, блокування політичної активності української спільноти.

Чехословаччина

Після розвалу Австро-Угорської імперії гостро постало питання про майбутню долю Закарпаття.12 листопада 1918 р. на засіданні Ради в Скрентоні (СІЛА, штат Пенсільванія) і було вирішено приєднати русинські землі до Чехословацької республіки. Це рішення було невдовзі закріплено Тріанонським мирним договором (червень 1920 р . ), згідно з я к и м до Чехословаччини приєднувалося Закарпаття під назвою «Підкарпатська Русь». Вона мала одержати найширшу автономію. Значною мірою ці рішення так і залишилися на папері.Чеська буржуазія підкорила собі економіку Закарпаття, фактично перетворивши цей край у аграрно-сировинний придаток економічно високорозвинутих чеських земель.

Позиція властей Чехословаччини на українських землях у суспільно-політичній та культурній сферах була поміркованішою і виваженішою, ніж у Польщі та Румунії. Про це свідчить існування в 30-х роках у Закарпатті майже ЗО політичних партій, що репрезентували широкий спектр поглядів на суспільний розвиток. Зростала кількість початкових шкіл (з 1924 до 1938 р. їх збільшилося з 525 до 8 5 1 , а гімназій — з 3 до 11). Велике значення мав дозвіл користуватися в цих школах мовою на власний вибір.