13.Династичні зв’язки України – Руси з суміжними дежравами і країнами Західної Європи

Прийняття християнства уможливило

розгортання широкої мережі "шлюбної дип-ломатії" київських великих князів. Династичні

шлюби стали дієвим способом цілеспрямованої

дипломатичної діяльности. Після смерти своєї

візантійської дружини Анни (1011 р.) князь

Володимир невдовзі одружився з онукою

германського імператора Отгона.

Князь Володимир одружив своїх дітей із

дітьми західноєвропейських володарів: старший

син, Святополк, був одружений з дочкою

польського короля Болеслава Хороброго,

Ярослав - з дочкою короля Швеції Олафа

(помер бл. 1024 р.) Інгігердою-Іриною, дочка

Премислава - з угорським королем Ладисла-вом

Лисим, друга - з чеським королем Болеславом

Рудим, третя дочка, Доброніга, з королем

Польщі Казимежем Обновителем.

Ця практика родичання з європейськими

володарями була продовжена і за наступників

Володимира. Сам Ярослав був одружений з

донькою шведського конунга Інгігердою. Го-ловною метою цього шлюбу, на думку істо-риків, було убезпечення північно-східних зе-мель Русі від набігів варягів. Ладозька земля

стала володінням Інгігерди і одержала гарантії

недоторканности з боку шведського та норвезь-кого королів.

Дочка Ярослава Мудрого Єлизавета стала дружиною Харальда Грізного, який

згодом став норвезьким королем, - (бл. 1047-1066).

Згодом Єлизавета Ярославна одружилася

з данським королем Свеном (1047 -1075).

Важливою сторінкою міждержавних відно-син Київської Руси був шлюб дочки Ярослава

Анни з королем Франції Анрі І (бл. 1050 р.). За

нею прибуло пишне посольство з трьома

єпископами. Анна прибула до Франції з вели-ким посагом і була коронована в Реймсі. Вона

брала участь у правлінні державою ще за життя

короля, а після його смерти залишилася

регенткою. Її син Філіпп став королем Франції.

З кінця XI ст. ближчі стосунки Руси встановлюються з Угорщиною. 1104 р. Святополк

видав доньку Предславу за угорського коро-левича. 1119р. Мономахову доньку Євфимію

висватав сам король Коломан. Але невдовзі

Коломан звинуватив дружину в невірності й

відіслав її назад до батька.

Загалом за Ярослава Мудрого великокня

зівська дипломатія розширила коло диплома-тичних зв'язків Руси, до кола її інтересів увій-шло налагодження постійних політичних кон-тактів з багатьма європейськими країнами,

формування та участь у військово-політичних

союзах, активна шлюбна дипломатія.

14.Дипломатія Володимира Мономаха

Передостаннім єдиновладним правителем Київської Русі виявився Володимир Всеволодович Мономах, який зумів об’єднати руські князівства та землі і високо піднести свій авторитет самодержця серед правителів тогочасної Європи.

Володимир Мономах був не тільки рішучим політиком, а й далекоглядним стратегом та тонким дипломатом. Так, відчувши небезпеку війни з військом Болеслава ІІІ, Мономах не став очікувати нападу поляків на Русь, а сам в союзі з половцями у 1120 р. завдав упереджувального удару полякам, який видався розгромним.

Мономах здійснював спроби й укріпитися з Пониззі Дунаю,однак вони не видалися абсолютно вдалими через активний спротив візантійців. Однак на південно-східному напрямі Мономаху вдалося забезпечити корінний перелом у боротьбі проти половецької загрози. У 1103, 1105, 1107, 1109, 1111 та 1116 рр. військо Мономаха здійснило блискучі походи на половців ,в результаті чого ті були здебільшого змушені переселитися на Кавказ. Цей великий князь, вольовий і сміливий, де силою, а де непересічним дипломатичним хистом, під постійною загрозою половецьких нападів, зумів на деякий час згуртувати довкола себе якщо не всіх, то більшість удільних князів. Володимир Мономах об'єднав переважну частину держави Ярослава Мудрого. Під його руку стали Київ, Волинь, Переяслав, Смоленськ, Новгород, верхньоволзькі землі. Володимир Мономах, подібно до Ярослава, підтримував широкі династичні зв'язки з низкою зарубіжних країн: Візантією, Англією, Швецією, Норвегією, Німеччиною, Угорщиною.

Енергійною боротьбою з половцями Мономахові вдалося встановити на цілих п'ятдесят років безпеку степового кордону. Низка половецьких орд піддалася під його руку. Володимир колонізував ними південні околиці Русі, змусивши їх нести сторожову службу.

Успіхи руської зброї так прославили Мономаха на Сході й на Заході, що, за висловами літописців, його ймення гриміло у світі. Сусідні державці шанували й боялися його. Мономах наводив жах і на Візантійську імперію. Він послав Мстислава з великим військом під Адріанополь і завоював Фракію.

Він залишив про себе добру славу не лише своїми справами, а й спеціально напи¬саним для своїх дітей «Повчанням». Торгівля, зумовлюючи знайомство з багатьма народами, сприяла нагромадженню й багатств, і досвіду. Попри свій занепад, Київ продовжував приваблювати іноземців. У місті жило багато греків, вірмен, німців, моравів, венеціанців, їх приваблювала насамперед вигідна торгівля й гостинність господарів,

Володимир Мономах передав великокнязівський престол у надійні руки свого старшого сина Мстислава-Гаральда (1 червня 1076 – 15 квітня 1132 рр.), чия самовладність дозволяла утримувати великодержавний статус Русі в тогочасному дипломатичному житті.