Гуманізація праці, залучення до управління.

В середині XX ст. активно зросла значимість праці та роль людини як агента трудової діяльності, й в усьому світі з початку 70-х років все більше утверджується ідея гуманізації економіки, зміст котрої зводиться до того, що у взаємодії матеріальних та людських ресурсів акцент зміщується в бік людини. Ця тенденція зумовлена підвищенням потреб людей у результатах праці та в самій праці, підвищенням ролі висококваліфікованого працівника у виробництві, зростанням вимог різноманітних видів діяльності до особистих якостей та здібностей людини.

Відчуваючи потребу у всебічній гуманізації праці, розвинуті країни докладають значних зусиль для поліпшення умов праці, розвитку загальної та професійної освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, забезпечення населення житлом, високоякісними побутовими послугами тощо. Перехід до нового, орієнтованого на гуманістичні цінності стану суспільства можливий лише за відмови від залишкового принципу фінансування соціальної сфери, надання їй пріоритету.

Гуманізація праці й виробництва є багатоаспектною і складною проблемою, розв'язання котрої передбачає використання соціально-економічних, матеріально-технічних та організаційно-економічних чинників. Основою є зміна змісту та умов праці, котра пов'язана з удосконаленням техніки та технології внаслідок впливу науково-технічного прогресу. На практиці гуманізація праці забезпечується законодавчими актами, спеціальними галузевими та регіональними програмами, колективними договорами підприємств.

Класична програма гуманізації праці складається з таких основних елементів:

• Збагачення змістовності праці, коли здійснюється суміщення функцій працівників основного і допоміжного виробництв, контролю за якістю продукції та деякі організаційно-економічні функції, групуються кілька різнорідних операцій тощо.

• Розвиток колективних форм організації праці.

• Демократизація управління.

• Широке залучення працівників до управління виробництвом.

• Покращення умов праці.

• Раціоналізація режимів праці та відпочинку.

Розглянемо основні з цих елементів програми гуманізації праці та виробництва. Зокрема сучасні науковці у сфері менеджменту доходять висновку про необхідність широкого залучення до управління таких працівників, котрі спроможні самостійно приймати рішення з різноманітних питань виробничого життя. Високорозвинені країни широко застосовують різні форми залучення працівників до управління: участь працівників в управлінні працею та якістю продукції на рівні дільниці чи цеху; створення робітничих рад спільних комітетах робітників та управлінців; участь працівників у прибутках; залучення представників працівників до рад директорів корпорацій.

Сучасні форми участі працівників в управлінні склалися на основі довготривалого протиборства праці й капіталу, цей процес триває і нині. Так, працівники продовжують боротьбу за паритетне представництво в органах управління, за розширення кола питань у колективному договорі та прав профспілок щодо управління виробництвом, за розширення прав і сфери дії органів робітничого представництва. Працівники також вимагають права на повнішу інформацію, права на дії, що перешкоджають здійсненню рішень, з котрими працівники не погоджуються.

Ще одним елементом гуманізації сучасного виробництва та праці є перехід від індивідуальних до колективних або групових форм організації праці. На практиці цей процес відбувається як спільне Вирішення часткових завдань, здійснення виробничого процесу в цілому, виконання наскрізних робіт у процесі нововведень. В рамках переходу до колективних форм організації праці відбувається ряд позитивних зрушень, до котрих можна віднести акумулювання значних обсягів знань членами робочих груп, краще розуміння проблем, розробку альтернатив у процесі підготовки та прийняття управлінських рішень, досягнення узгоджених дій, ефективної взаємодії та колективної відповідальності учасників спільної праці.

Особлива увага в організації колективної роботи надається так званим "гурткам якості", котрі є формою спільного пошуку шляхів вирішення виробничих проблем безпосередніми виконавцями. В рамках участі працівників у "гуртках якості" відбувається пошук резервів раціоналізації праці, покращання якості продукції (спрямованими не на виявлення та виправлення неякісної продукції, а на попередження виникнення браку протягом усього технологічного ланцюга), зниження витрат виробництва, поліпшення умов праці. Ця форма спільної праці надає працівникам можливості самовираження, відчуття причетності до справ фірми, почуття відповідальності за престиж продукції, а також сприяє проявам творчості працівників у процесі трудової діяльності.

Щодо раціоналізації праці, то тут відбувається вдосконалення самого процесу праці, розширення горизонтального та вертикального набору обов'язків, виробнича ротація, застосування систем зв'язку, персональних комп'ютерів, підключених до єдиних інформаційних центрів, налагоджуються нові зв'язки між працівниками в процесі праці, змінюються власне форми та методи організації праці.

Найуспішніші компанії в процесі раціоналізації праці сприяють розвитку у працівників почуття причетності до спільної справи, виявам творчості в роботі, самостійності, створенню сприятливого клімату в колективі, атмосфери довіри та доброзичливості тощо. До нетрадиційних, але досить поширених останнім часом методів раціоналізації праці можна віднести нововведення в організації робочого часу: змінний графік робочого часу, різні графіки робочого тижня, неповний робочий тиждень. [8]

Теорії збагачення змісту та гуманізації праці спрямовані не тільки на більш повне використання, а й на подальший розвиток потенційних можливостей особистості, які пов’язані з її професійними інтересами, нахилами, здібностями, рівнями освіти та професійної підготовки. Збагачення змісту праці в організації забезпечує не тільки більшу змістовність праці, а й сприяє досягненню більшої відповідності між змістом праці на конкретному робочому місці підприємства, рівнями освіти та кваліфікації працівника.

Заходи щодо збагачення змісту та гуманізації праці не тільки покращують умови праці, роблять їх безпечними для здоров’я робітників, а й сприяють демократизації управління, залученню працівників до управління організацією. Методи нематеріального стимулювання розвитку персоналу, що пов’язані із залученням робітників і фахівців до управління організацією, дозволяють більш повно задовольнити потреби людини вищого розряду (потреби в належності та причетності, потреби у визнанні, самоствердженості та самовираженні) й таким чином забезпечити її подальший розвиток.

З точки зору розвитку персоналу участь працівників в управлінні підприємством вигідна як найманим працівникам, так і їх роботодавцям. Так, залучення персоналу до управління виробництвом сприяє задоволенню потреби працівника у визнанні та самоствердженні, збереженню, а в ряді випадків й підвищенню його соціального статусу у трудовому колективі. Участь працівника в управлінні організацією спонукає його до постійного підвищення рівня своєї професійної майстерності, оскільки прийняття обґрунтованих управлінських рішень вимагає високого рівня компетентності.

Крім того, беручи участь в управлінні виробництвом, працівник має більші можливості для розширення свого професійного кругозору шляхом опанування новими знаннями, вміннями і навичками. Залучення найманого працівника до управління організацією дає змогу йому спілкуватися з професіоналами з вирішення певних виробничих проблем, обмінюватися передовим досвідом роботи, взаємозбагачуватися й таким чином забезпечувати подальший свій розвиток.

Для роботодавців участь працівників в управлінні виробництвом дозволяє повніше використати трудовий та освітній потенціал персоналу і тим самим підвищити рівень ефективності виробництва. Більш ефективне використання освітнього потенціалу працівників дає можливість фірмі збільшити розмір прибутку та на цій основі швидше окупити витрати на розвиток персоналу, зокрема на професійне навчання працівників. [5]