Вплив стилю керівництва на кадрову політику

Кожна організація представляє собою унікальну комбінацію індивідів, цілей і завдань. Кожен керівник - це унікальна особистість, що володіє рядом здібностей.

Керівництво - процес впливу на підлеглих, є способом змусити їх працювати на досягнення єдиної мети. «У сучасному розумінні керівництво слід охарактеризувати скоріше як здатність домагатися досягнення поставлених цілей і завдань організації за допомогою впливу і мотивації людей, ніж як застосуванням диктаторських методів.

 Керувати (в бізнесі) - означає бути здатним змусити весь колектив прагнути до виконання завдань, що стоять перед організацією. 

Керівництво як єдиний процес може бути, розбитий на окремі дії і кроки керівника. Вони спрямовані на досягнення проміжних, оперативних цілей.  Керівники, що розвинули в собі вміння впливати на інших, придбали набір могутніх якостей, які можна використовувати в людських відносинах. Ці навички підвищують ефектність керівника і сприяють визнанню власної цінності.

Кожен керівник у процесі управлінської діяльності виконує свої обов'язки у властивому тільки йому стилі. Стиль - усвідомлена потреба пошуку методів і форм переходу від емоційного, ірраціонального до раціонального пізнання середовища, умов діяльності, подолання суперечностей у процесі постановки та досягнення цілей.

Стиль керівництва - стійка система засобів, методів і форм впливу керівника на колектив організації, спрямована на виконання місії організації і визначається об'єктивними та суб'єктивними чинниками я управлінського процесу, іншими словами, це типовий вид поведінки керівника у відношенні з підлеглими в процесі досягнення поставленої мети.  Стиль керівництва виражається в тому, якими прийомами керівник спонукає колектив до ініціативного і творчого підходу до виконання покладених на нього обов'язків, як контролює результати діяльності підлеглих. Прийнятий стиль керівництва може служити характеристикою якості діяльності керівника, його здатності забезпечувати ефективну управлінську діяльність, а так само створювати в колективі особливу атмосферу, сприяє розвитку сприятливих взаємин і поведінки. Степінь, до якої керівник делегує свої повноваження, типи влади, які він використовував, і його турбота, перш за все про людські відносини або, перш за все, про виконання завдання - все відображає стиль керівництва даного керівника. 

Крім цього існують та інші об'єктивні компоненти стилю. До них відносяться: закономірність управління; специфіка сфери конкретної діяльності; єдині вимоги, які пред'являються до керівників; соціально - психологічні риси виконавців (вік, стать, кваліфікація, професія, інтереси і потреби і ін.); рівень ієрархії управління, способи і прийоми управління, використовувані вищестоящими керівниками. Дані об'єктивні складові стилю показують поєднання в діяльності керівника, виробничої функції і функції регулювання взаємовідносин у колективі, характер склалися в ній, і прийомів спілкування, а тим самим і стиль роботи.

 У сучасному менеджменті визнано багато теорій, що визначають стиль керівництва, проте найбільш поширеною є типологія лідерства Курта Левіна, який вважав, що стиль управління може бути: авторитарним, демократичним, ліберальним. Найважливішим загальним підставою виділення цих є характер прийняття управлінських рішень і ставлення керівника до підлеглих.

Авторитарне керівництво

Авторитарне керівництво - стиль керівництва, для якого характерні централізація повноважень і нав'язування підлеглим думки керівника при прийнятті рішень. Авторитарному стилю притаманні одноособове прийняття рішень з усіх питань, слабкий інтерес до працівника як до особистості. Керівник управляє підлеглими в силу влади офіційної посади, обумовленої ієрархічною структурою організації. Він очікує від співробітників відповідного підпорядкування, застосовуються методи впливу в основному у вигляді наказів, розпоряджень. Керівник сам визначає цілі та завдання діяльності, суворо контролює їх виконання. Статусні символи підтримують владну позицію керівника. Він нагороджує і карає підлеглих на свій розсуд, в організації немає чітких критеріїв оцінки. Співробітникам надається необхідний мінімум інформації. Такий стиль характерний для лідера-керівника, який перетворює методи адміністрування в стиль поведінки: лідер не говорить зі співробітниками до тих пір, поки не займе позицій, з яких він може наказувати. У його спілкуванні з співробітниками домінують вимога-наказ, вимога умова, вимога-погроза.

Такого лідера можна впізнати за наявністю наступних ознак: 

• Дуже цінує своє слово, любить цитувати самого себе. 

• Кабінет-святилище. Всі питання краще вирішувати тільки в його стінах. Якщо потрібно вирішити питання з найближчим співробітником, що сидить буквально за стінкою, віддає перевагу офіційно викликати його через секретаря. 

• Уникає прямих контактів з колективом співробітників, вимоги передає по службових сходах. 

• Уміло використовує метод «батога і пряника». У хід можуть йти і подання матеріальних благ, і покарання, прямі і непрямі загрози. 

• Добре знає і вміло використовує слабкі сторони особистості, в певних випадках вміє збирати «компромат». 

• Свою лінію проводить через залежних та досить відданих співробітників. 

Як правило, керівник стає автократом тоді, коли він за своїми діловими якостями стоїть нижче підлеглих, якими керує, або якщо його підлеглі мають занадто низьку загальну і професійну культуру. Такий стиль керівництва не стимулює ініціативу підлеглих, що робить неможливим підвищення ефективності роботи організації. Цей керівник нав'язує неухильне дотримання великої кількості правил, які жорстко регламентують поведінку співробітника.  Демократичний стиль

Демократичне керівництво - стиль керівництва, заснований на включенні працівників у прийняття рішень та розробка трудового регламенту. Демократичний стиль характеризується прагненням керівника до розробки колективних рішень, інтересом до неформальних відносин. Цілі діяльності узгоджуються зі співробітниками. При розподілі робіт враховуються побажання членів груп. Зазвичай такий стиль встановлюється, коли до управління організацією приходить кваліфікований, розумний, але трохи нерішучий керівник, причому нерішучість у даному випадку є не стільки властивістю його характеру, скільки наслідком розуміння складності, багатофакторності явищ, з якими доводиться мати справу. У такого керівника виникає потреба вислухати авторитетні думки, зіставити з ними свою позицію, визначити її в ході дискусії. Не нехтує він і додатковою інформацією, і чужим досвідом. Таким чином, інтерес до іншої точки зору й обговорення проблеми при прийнятті рішення носять аж ніяк не формальний характер, що чітко відчувають учасники такого обговорення. При цьому прийняття рішення залишається прерогативою керівника.

 Керівник, використовуючи переважно демократичний стиль, прагне вирішувати питання колегіально, інформувати підлеглих про стан справ, правильно реагувати на критику. У спілкуванні з підлеглими ввічливий і доброзичливий, перебуває в постійному контакті, частину управлінських функцій делегує іншим фахівцям, довіряє підлеглим. Вимогливий, але справедливий. 

Ліберальний (пасивний) стиль

Ліберальний стиль - це стиль, у якому керівник найчастіше не втручається в роботу підлеглих, надаючи їм широку самостійність. Свої рішення він втілює у форму рекомендацій і порад, яким підпорядковані має право і не слідувати, якщо знаходять більш ефективний спосіб досягнення поставленої мети. 

Пасивний (ліберальний) стиль управління характеризується прагненням керівника усунутися від прийняття рішень або перекласти це завдання на інших, повною байдужістю до справ колективу. Керівник, який обрав такий стиль, надає повну свободу дій своїм підлеглим. Необхідну інформацію він видає їм на їхнє прохання. У групі відсутнє чітке структурування праці, розподіл прав і обов'язків. Керівник з ліберальним стилем керівництва практично не втручається в діяльність колективу, а працівникам надано повну самостійність, можливість індивідуальної та колективної творчості. 

Таблиця Порівняльна характеристика стилів керівництва

Показник	Авторитарний	Демократичний	Ліберальний
природа стилю	зосередження всієї влади і відповідальності у руках керівника	делегування повноважень з утриманням ключових позицій керівника.	зняття керівником з себе відповідальності на користь групи
сильні сторони	можливість передбачення результатів; основна увага приділяється увазі та результативності.		високий ступінь самостійності та кваліфікації підлеглих
слабкі сторони	стримування індивідуальних ініціатив, висока плинність фахівців, значне зовнішнє навантаження на керівника, «задавлена» конфліктність у колективі, часті «аврали»		можливість втрати контролю та швидкості вирішення проблем без лідерського втручання
психологічний клімат	творчій застій, лестощі до керівника, з’ясування відносин, підлабузництво	творча атмосфера, захопленість роботою, конфлікти мають конструктивний характер
умови застосування	грамотний керівник, критична ситуація	грамотний керівник, навчені підлеглі		за відношенням до окремих кваліфікованих фахівців

http://revolution.allbest.ru/management/00020006_0.html