Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
конспект лекцій (повністю).doc
Скачиваний:
87
Добавлен:
17.11.2019
Размер:
4.78 Mб
Скачать

Обговорення відмінностей принципів кадрової політики - в умовах ринкової системи господарювання

Кожна фірма розробляє свої власні принципи кадрової політики, менеджменту персоналу.

Так в фірмі IBM до принципів менеджменту персоналу відносяться:

  • сильні переконання, цінності, культура;

  • повага до особистості;

  • довічна зайнятість;

  • найм персоналу високого класу;

  • можливості кар’єри;

  • тривала підготовка;

  • єдиний статус;

  • система атестацій та співбесід;

  • система рівнів і зарплати;

  • холістичний підхід до працівників;

  • участь персоналу в управлінні;

  • максимальна відповідальність;

  • заплановані обмеження для менеджменту;

  • горизонтальні зв’язки;

  • заохочення розбіжностей в поглядах.

Концепція є підставою для формулювання системи принципів управління персоналом — сукупності прийня­тих в організації правил і норм, якими керуються лінійні і функціональні керівники у вирішенні кадрових питань. Правила і норми поведінки стають принципами, якщо во­ни загальновизнані і зафіксовані у певних нормативно-правових документах, обов'язкових для виконання всіма ланками системи (організації).

Основними принципами управління персоналом є:

  1. принцип науковості. Дотримання його означає, що система управлінського впливу на персонал повинна ґрун­туватися і функціонувати на наукових засадах, з ураху­ванням рекомендацій теорії управління персоналом, теорії систем, загальної психології, психології управління, еко­номіки, етики, ергономіки тощо;

  2. принцип об'єктивності. Полягає у реалізації суб'єк­том управління заходів, які б відповідали об'єктивним за­кономірностям розвитку об'єкта управління, діям і вчин­кам працівників. Дотримання (недотримання) його визна­чає дієвість усіх інших принципів управління персоналом;

  3. принцип демократизму. Вимагає при вирішенні кад­рових питань враховувати не тільки формальні параметри, а й спиратися на громадську думку щодо якостей пра­цівників;

  4. принцип гласності. Зобов'язує до належної поінфор­мованості колективу і окремих працівників щодо політики, принципів і методів підбору кадрів, кадрової перспективи, удосконалення матеріального і морального стимулювання, перспектив підвищення матеріального добробуту;

  5. принцип добору кадрів за діловими і моральними якостями. Визначає основи кадрової політики, яка кон­кретизується стосовно окремих категорій працівників у сукупності вимог до претендентів на посаду;

  6. принцип ротації кадрів. Реалізується у цілеспрямо­ваному горизонтальному і вертикальному переміщенні працівників з метою ефективного використання їхніх здібностей, знань і навичок, реалізації програм управління кар'єрами;

7) принцип поєднання інтересів системи, колективу і особистості. Полягає в організації кадрової роботи за схемою «інтереси працівника — інтереси системи — інтереси суспільства»;

  1. принцип пропорційності. Відображає необхідність дотримання конкретних пропорцій між різними функціо­нальними групами працівників за чисельністю, кваліфікацією і обсягами виконуваних робіт з метою своєчасного, якісного, узгодженого в часі й просторі здійснення всіх ви­робничих і управлінських функцій;

  2. принцип збалансованості з віковим критерієм. Реалізується шляхом поєднання досвідчених працівників із молодими кадрами, систематичного поповнення управлінських кадрів за рахунок енергійних, перспективних працівників;

10) принцип поєднання вимогливості, контролю роботи працівників із повагою до них. Вимагає у процесі кадро­вої роботи поєднувати вимогливість до якісного виконання службових обов'язків працівниками з постійним контролюванням і оцінюванням їхньої службової діяльності. Контролювання і оцінювання службової діяльності не повинні принижувати гідність працівника, їхні завдання полягають у підвищенні ефективності праці, мотивуванні працівників.

З принципами формування кадрової політики тісно пов’язані вимоги, які висуваються до управління сучасним підприємством. До основних з них відносяться:

  1. Взаємозалежність та взаємообумовленість з функціональною стратегією менеджменту персоналу та загальною стратегією розвитку організації. В такому контексті політика менеджменту персоналу направлена на кадрове забезпечення реалізації останньої.

  2. Стабільність та гнучкість. Кадрова політика повинна поєднувати в собі дві протилежні засади: бути досить стабільною (оскільки саме зі стабільністю зв'язані певні очікування працівника) та одночасно бути досить динамічною або гнучкою (змінюватися відповідно до зміни стратегії підприємства, виробничої й економічної ситуації). Стабільними мають бути цінності і переконання і норми, що визначають поведінку працівників, а також установки поведінки роботодавців стосовно забезпечення стабільної зайнятості персоналу, а це саме ті сторони, які орієнтовані на врахування інтересів персоналу і мають відношення до організаційної культури підприємства (фірми). З огляду на зазначену вище вимогу, політика менеджменту персоналу має бути зваженою та заснованою на врахуванні того, як її реалізація позначиться на поведінці працівників, до яких соціально-психологічних втрат вона може призвести. В противному випадку, якщо політика менеджменту персоналу не буде відповідати зазначеній вимозі, вона може бути занадто рішучою, можливо навіть на початку негуманною до працівників з використанням формального підходу, з чітким вираженням інтересів лише виробництва.

  3. Економічна обґрунтованість. Формування політики менеджменту персоналу має спиратися на економічні розрахунки, які виходять з реальних можливостей організації.

  4. Індивідуальний підхід до кожного з своїх працівників та значимість ролі людських ресурсів організації

  5. Орієнтація на довготривале планування.

  6. Соціальна спрямованість. Політика менеджменту персоналу має орієнтуватися на одержання не тільки економічного, але й соціального ефекту та забезпечувати належний соціальний захист працівників.

  7. Активність. Політика менеджменту персоналу сучасної організації має бути спрямована на активний вплив на робочу силу в усіх фазах її відтворення. Наприклад, у фазі формування робочої сили будь-яка організація не може обмежуватися роллю пасивного споживача робочої сили, а розширювати межі своєї діяльності в напрямку пошуку та залучення кваліфікованих працівників, подальший їх розвиток в межах організації, закріплення на робочих місцях для тривалої зайнятості тощо [revolution.allbest.ru/dlt/unpack.cgi?n=155304&captcha_n=1.., с. 34-36].