МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ» СЛАВУТИЦЬКА ФІЛІЯ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

кредитного модуля «ОСНОВИ ГІГІЄНИ»

з дисципліни

«ОСНОВИ ГІГІЄНИ ТА МЕДИЧНИХ ЗНАНЬ»

для студентів спеціальностей

«Фізична реабілітація» та «Здоров’я людини»

Затверджено:

Науково-методичною радою

СФ НТУУ «КПІ»

протокол №___від___2009 р.

Славутич

2009

Конспект лекцій кредитного модуля «Основи гігієни» з дисципліни «Основи гігієни та медичних знань» для студентів спеціальностей «Здоров’я людини» та «Фізична реабілітація» / Автор: С. Б. Латенко. – Славутич: СФ НТУУ «КПІ», 2009. - 85 с

Автор: Латенко Світлана Борисівна

старший викладач

Рецензент: Щербакова Ніна Анатоліївна к.п.н., доцент, зав. кафедри реабілітації МНТУ ім.акад.Ю.Бугая.

Редактор:

Макет підготувала:

Конспект лекцій кредитного модуля «Основи гігієни» підготовлений автором у відповідності до вимог робочої навчальної програми для підготовки спеціалістів зі спеціальностей «Фізична реабілітація» та «Здоров’я людини». В конспекті вміщено комплекс теоретичних знань щодо впливу зовнішнього середовища на стан здоров’я людей, розробки науково обґрунтованих санітарних норм та їх впровадження в життя. Матеріал сформовано за напрямками - соціальна гігієна, комунальна гігієна, гігієна праці, гігієна харчування, гігієна дітей та підлітків, гігієна фізичної культури та спорту Конспект лекцій може бути корисним при підготовці спеціалістів з оздоровлення людини та фізичної реабілітації, які планують працювати в лікувальних закладах, в реабілітаційних, спортивних та оздоровчих центрах, в дитячих закладах.

ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ ГІГІЄНИ.......................................................................4.

Тема 1.1. Введення в дисципліну «гігієна».............................4

Лекція 1. Введення в дисципліну «Гігієна» …………....................4

Лекція 2. Біологічні фактори зовнішнього середовища

та профілактика інфекційних захворювань.......................8

Лекція 3. Гігієна грунту……………………………………………18

Тема 1.2. Гігієна повітря, клімат та

ГІГІЄНА ВОДНОГО СЕРЕДОВИЩА …………………...…20

Лекція 4. Гігієна водного середовища……………….……………..20

Лекція 5. Гігієна повітря та клімат………………………………....28

Лекція 6. Основи гігієни спортивних споруд………………………36.

Тема 1.3. Гігієна харчування та фізичного

ВИХОВАННЯ ОСІБ РІЗНОГО ВІКУ…………........................41

Лекція 7. Гігієна фізичного виховання дітей і підлітків……………41

Лекція 8. Основи гігієни харчування……………...............................49

Тема 1.4. Особиста гігієна, здоровий спосіб

ЖИТТЯ ТА ЗАГАРТОВУВАННЯ…………………………….65

Лекція 9. Здоровий спосіб життя та особиста гігієна............................65

Лекція 10. Загартування та його роль

у підвищенні реактивності організму...................................73

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ................................................................................81

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..........................................................83

Розділ 1. Основи гігієни. Тема 1.1. Введення в дисципліну «гігієну» Лекція № 1. Вступ до дисципліни «Гігієна»

Гігієна (від грец. gygienos - здоровий) - галузь медицини, що розробляє і впроваджує методи запобігання захворюванням, вивчає вплив різних чинників зовнішнього середовища на здоров'я людини, її працездатність та тривалість життя. Гігієнічна наука тісно пов'язана з такими науками, як біологія, фізіологія, біохімія, токсикологія, фізика. Але їй як профілактичній медицині найбільш близькі епідеміологія та екологія.

Епідеміологія - наука, що вивчає причини виникнення та об'єктивні закономірності поширення інфекційних хвороб і розробляє методи боротьби з ними. Екологія вивчає закономірності взаємовідносин організмів із середовищем, у якому вони живуть. Великі російські фізіологи І. М. Сєченов та І. П. Павлов довели, що між організмом та навколишнім середовищем існує рівновага, що зумовлена, насамперед, однаковим хімічним складом організму і середовища, а також обміном речовин та енергії між ними. Отож, організм без зовнішнього середовища існувати не може. Для людини зовнішнє середовище - це не тільки природа, а й суспільство, з його засобами виробництва і виробничими відносинами, тому на здоров'я впливають також соціальні умови - спосіб життя. Якщо порушується рівновага єдності організму та навколишнього середовища і несприятливі чинники перебільшують адаптаційні можливості організму, то це може призвести до захворювання. Вплив зовнішнього середовища на організм здійснюється через фізичні, хімічні і біологічні чинники, а також соціально-побутові умови.

До фізичних чинників належить температура, вологість та рух повітря, атмосферний тиск, освітлення, сонячна радіація та іонізуюче випромінювання, шум, вібрації тощо. Майже всі вони необхідні для життєдіяльності організму, але за певних рівнів інтенсивності можуть завдавати шкоди здоров'ю.

Хімічні чинники включають природні речовини, а також ті, що потрапляють у навколишнє середовище внаслідок життєдіяльності людини. Наявність у повітрі, воді та їжі хімічних речовин, що мають токсичну дію може призвести до патологічних змін в організмі.

Біологічними чинниками є патогенні (хвороботворні) мікроорганізми: бактерії, віруси, гельмінти, грибки тощо.

Головні завдання гігієни:

• вивчення впливу природних та соціальних чинників на організм людини;

• розроблення і впровадження у життя санітарно-гігієнічних норм та правил, спрямованих на збереження здоров'я людей;

• оздоровлення навколишнього середовища та охорона природи в цілому

Для розв'язання цих завдань гігієнічна наука використовує різні методи дослідження:

• за допомогою методу санітарно-гігієнічного обстеження вивчають та описують санітарний стан різних об'єктів - підприємств, шкіл, їдалень, стадіонів тощо. Для кваліфікованої гігієнічної оцінки цей метод недостатній і потребує додаткових методів;

• фізичні методи дають змогу визначити параметри різних чинників оточуючого середовища;

• хімічні методи використовують для визначення хімічного складу повітря, води, харчових продуктів та впливу хімічних речовин на організм людини в умовах виробництва та побуту;

• санітарно-статистичними методами оцінюють вплив соціально-економічних, екологічних та інших чинників на стан здоров'я населення. При цьому найчастіше вивчають показники фізичного розвитку, середньої тривалості життя, захворюваності, смертності тощо;

• бактеріологічні методи в гігієнічних дослідженнях дають змогу визначити бактеріальну забрудненість повітря, води, харчових продуктів, одягу, взуття, спортивного інвентарю тощо;

• експериментальними методами вивчають вплив окремих чинників або їх груп на організм тварин і людини. За допомогою цих методів можна дати гігієнічну оцінку санітарно-гігієнічному устаткуванню, токсичним речовинам, новому одягу, взуттю й т. ін.;

• фізіологічні методи широко використовують при вивченні впливу чинників зовнішнього середовища на стан здоров'я та працездатність людини. За їх допомогою можна виявити різні функціональні зміни у центральній нервовій, серцево-судинній, дихальній, м'язовій та інших системах організму за різних умов праці і життя;

• клінічні методи в гігієнічних дослідженнях дають інформацію про зміни у стані здоров'я та працездатності під впливом різних чинників. Це допомагає своєчасно виявити ранні ознаки хвороби й вжити відповідних профілактичних та лікувальних заходів.

Контроль за виконанням санітарно-гігієнічних та протиепі­демічних заходів здійснюють органи державного санітарного нагляду і його установи - санітарно-епідеміологічні станції. Основою діяльності цих органів є юридичні норми (правила поведінки), викладені у нормативно-правових актах. Останні поділяються на закони та підзаконні правові акти. Закони приймає Верховна Рада України. Підзаконні нормативно-правові акти поділяються на: укази Президента, постанови Кабінету міністрів, рішення місцевих органів влади. Підзаконними актами, що створюються органами санітарно-епідеміологічної служби, є: санітарні норми і правила, накази Міністерства охорони здоров'я з питань санітарного законодавства, інструкції, циркулярні листи тощо. Нормативні документи із санітарного законодавства розробляють також науково-дослідні інститути та кафедри гігієнічного профілю медичних інститутів і, як правило, видають у вигляді державних стандартів.

Впровадження у життя санітарного законодавства здійснюється шляхом запобіжного та поточного санітарного нагляду, а також пропагандою санітарно-гігієнічних знань і диспансеризацією, яка зводиться до систематичного спостереження за відповідними групами людей для запобігання захворюванням та проведення профілактичних заходів.

Як і інші науки, гігієна своїм корінням сягає в глибоку давнину. Існують історичні документи, які свідчать про те, що у стародавніх народів Єгипту, Індії та Китаю вже були найпростіші гігієнічні правила догляду за тілом людини, вибору джерел водопостачання, вимоги до харчування, ізоляції хворих та поховання померлих. Велику роль у розвитку гігієни відіграв славетний лікар Стародавньої Греції Гіппократ. Про актуальність його праць свідчать назви трактатів: «Про повітря, воду та грунт», «Про здоровий спосіб життя». У Стародавньому Римі досягнення в галузі гігієни дали змогу побудувати громадські лазні, водогін, каналізацію. Значний внесок в розвиток гігієни зробив видатний лікар Авіценна. Широкої популярності набули його праці з гігієни житла, одягу, харчування та виховання дітей.

В епоху Середньовіччя занепад гігієни та інших наук приз­вів до грізних епідемій - чуми, холери, прокази, тифу, сифілісу та багатьох інших захворювань. Деякою активністю щодо вирішення гігієнічних проблем характеризувався період епохи Відродження. У цей час автори соціально-утопічних теорій - Т. Мор, Т. Кампанела, Б. Рамаціні - приділяли багато уваги профілактиці захворювань. Розвиток гігієни в Україні, як і в Росії, йшов самобутнім шляхом, починаючи з часів Володимира Святославовича та Івана Грозного. У «Домострої» того періоду були вказівки щодо старанного миття посуду, введення у харчовий раціон овочів та фруктів. Уже в документах X ст. наведено настанови щодо будівництва водогонів, лазень тощо. У 1761 р. М. В. Ломоносов запропонував ряд соціально-гігієнічних заходів, спрямованих на поліпшення побуту і харчування населення та гігієни праці у гірничорудній промисловості. Всередині XIX ст. створились умови для розвитку експериментальної гігієни, її засновниками в Росії були О. П. Доброславін та Ф. Ф. Ерісман, у Німеччині - М. Петенкофер та М. Рубнер, в Англії - Е. Парке та Дж. Саймон. О. П. Доброславін - перший професор з гігієни в Росії. Він у 1871 р. організував кафедру гігієни при Петербурзькій військово-медичній академії. Ним проведено цінні дослідження в галузі гігієни харчування та шкільної гігієни. Ф. Ф. Ерісман у 1882 р. очолив кафедру гігієни у Московському університеті та створив при ній міську санітарну станцію.

В наукових працях цих учених розроблено соціально-гігієнічні заходи щодо охорони та оздоровлення навколишнього середовища, очищення повітря та води, поліпшення умов праці, харчування та побуту людей. Подальший розвиток вітчизняної гігієнічної науки пов'язаний з іменами М. О. Семашка, Г. В. Хлопіна, О. М. Сисіна, Ф. Г. Кроткова, О. О. Мінха, А. А. Летавета, Л. К. Хоцянова. Значний внесок у розвиток гігієнічної науки зробили українські вчені. Широко відомі праці у галузі комунальної гігієни О. М. Марзеєва, М. Г. Шандали та Є. Г. Гончарука, гігієни праці - Л. І. Медведя, Г. X. Шахбазяна та Ю.І. Кундієва, загальної гігієни - П. І. Баранника та Р. Д. Габовича, гігієни харчуван-ня - І. П. Барченка та Г. І. Столмакової, гігієни дітей та підлітків - І. І. Сліпушкіної та С. С. Познанського.