Лекція № 3. Гігієна грунту та очищення населених пунктів

Одним із важливих чинників зовнішнього середовища є грунт - пухкий поверхневий родючий шар земної кори. Це - складний комплекс мінеральних та органічних часток, що містить величезну кількість мікроорганізмів. Останні відіграють важливу роль у процесах утворення грунту та його самоочищення. Склад грунту, його властивості та інтенсивність біохімічних процесів, що відбуваються у ньому, значною мірою визначають умови життя людини.

Від типу грунту та його хімічного складу залежить характер рослинності місцевості, хімічний склад харчових продуктів. Нестача або надлишок певних хімічних елементів у грунті призводить до нестатку, або надлишку їх у харчових продуктах. Так, нестача йоду у грунті деяких місцевостей спричиняє виникненню у місцевих жителів ендемічної зобної хвороби, а при високому вмісті фтору - ендемій флюорозу. При високому рівні радіоактивності грунту, що має місце у 30-кілометровій зоні Чорнобиля, спостерігають значну кількість захворювань на лейкемію, ураження щитовидної залози тощо. Негативно впливає на здоров'я населення забруднення грунту шкідливими викидами промислових підприємств або отрутохімікатами, що використовують у сільськогосподарському виробництві.

Грунт є одним із кліматоутворюючих чинників. Заболоченість грунту та високе стояння ґрунтових вод може спричинити вологість у приміщеннях, а при наявності анофілогенних ділянок - сприяти розповсюдженню малярії. Все це враховують при забудові населених пунктів та прокладанні водопровідної та каналізаційної мереж.

Самоочищення грунту - складний тривалий біологічний процес, протягом якого органічні речовини перетворюються у зоду, диоксид вуглецю, мінеральні солі та гумус, а патогенні мікроорганізми гинуть. Грунт використовують для знезараження та утилізації рідких нечистот та твердих відходів, багатих на органічні речовини і патогенні мікроорганізми. Тому за відповідних умов грунт може негативно впливати на людину, якість рослинних та тваринних продуктів, санітарно-гігієнічні умови життя.

Крім збудників кишкових захворювань та яєць гельмінтів в грунті тривалий час можуть зберігатися спороутворюючі мікроби - збудники правцю, газової гангрени, сибірської виразки, ботулізму, які у разі виробничих, спортивних та побутових травм з землею можуть потрапити у рану. Для профілактики по­терпілим вводять протиправцеву сироватку. Патогенні мікроби, що не утворюють спор (збудники кишкових інфекцій, туляремії, чуми, бруцельозу) звичайно швидко гинуть у грунті, але за певних умов зберігають свою життєздатність протягом тижнів і місяців. Вони можуть потрапляти в організм людини через брудні руки, овочі, фрукти, питну воду тощо. В попередженні поширення через грунт інфекційних та інвазійних хвороб вирішальну роль відіграє санітарна охорона грунту.

Санітарно-гігієнічний і протиепідемічний стан населених пунктів значною мірою залежить від правильної організації санітарного очищення. В процесі життєдіяльності людини безперервно утворюються різні відходи: нечистоти, помиї, кухонні залишки, побутове та будівельне сміття, стічні води, їх кількість досить велика (навіть з не каналізованих міст та селищ протягом року вивозиться до 50млн тон нечистот та твердих відходів). Найбільш епідеміологічно небезпечними є рідкі викиди: фекалії, сеча, стічні води лазень, пралень, промислових підприємств. Існує дві системи їх видалення: сплавна (каналізація) і вивізна. З гігієнічної точки зору, найбільш доцільною є каналізаційна система. Вона забезпечує видалення покидьків шляхом спеціальної системи труб за межі населеного пункту. Це виключає забруднення грунту, повітря і контакт людей з нечистотами. Вивізна система видалення нечистот при дотриманні відповідних правил також сприяє підтриманню належного санітарного стану населених пунктів. Вивізна система очищення нечистот складається з трьох ланок: збирання та тимчасового зберігання; транспортування; знешкодження та утилізації.

В населених пунктах житлові, виробничі та громадські приміщення забезпечуються вбиральнями - промивними або люфт-клозетами. Більш гігієнічними вважають промивні вбиральні, які можуть бути обладнані лише при наявності водопроводу та каналізації. В сільській місцевості та на садово-городніх ділянках при обладнанні надвірних туалетів з вигрібною ямою розміщувати їх треба не ближче ніж на 20 м від житлових будинків. Вигрібна яма повинна бути водонепроникною і мати витяжну трубу для газів. Будівля туалету повинна щільно закриватися, щоб не дати доступу мухам. Нечистоти щоденно слід засипати сухим хлорним вапном (1-2 кг на 1 м² поверхні), а вміст вигрібної ями - систематично вивозити або вибирати і компостувати.

Для знешкодження та утилізації нечистот використовують такі грунтові методи, як поля асенізації і поля розорювання. Ділянки під ці поля відводяться за межами населеного пункту з навітряного боку на відстані 1-2 км від житла та водойм. Тверді викиди можуть видалятися за допомогою сміттєпроводів, а також планово-подвірного та планово-поквартирного вивезення. Для знешкодження та утилізації твердих відходів існує багато способів: біотермічні методи, вдосконалені звалища, сміттєспалювання тощо.