10.5. Фактори формування вартості і ціни робочої сили

Своєрідною основою формування доходів від суспільної праці є вартість робочої сили. У ринкових умовах найбільш розповсюдженим підходом до розуміння вартості послуг робочої сили є з'єднання трудової теорії вартості (витратний підхід) і теорії граничної корисності (результативна складова) – тобто теорії маржинализма.

Вартість специфічного товару - послуги робочої сили, що відповідає суспільній оцінці, повинна встановлюватися на рівні, що погоджує граничну корисність праці (цінність робочої сили для роботодавця) з умовами відтворення робочої сили.

Виходячи з теорії трудової вартості, вартість робочої сили визначається вартістю життєвих засобів, необхідних для підтримки життя працівника і членів його родини, забезпечення нормальної трудової діяльності, одержання професійних знань і задоволення соціально-культурних потреб працівників, відповідно до прийнятого в суспільстві рівня. Ця витратна складова вартості робочої сили має, як правило, гарантований характер і спрямований, щонайменше, на забезпечення простого відтворення робочої сили, завдяки державному регулюванню мінімальної заробітної плати, інших мінімальних гарантій, передбачених законодавством і колективними договорами й угодами. Друга складова вартості послуг робочої сили залежить від корисності цих послуг. Це – результативна складова вартості робочої сили. Звідси, вартість робочої сили буде залежати від двох факторів:

3. результативності трудової діяльності, здатності цих послуг створювати більший чи менший доход;

4. співвідношення його розподілу між найманими робітниками і власником.

Тільки на основі з'єднання цих двох теорій можна пояснити різницю в рівнях заробітку асистента і професора, двох робітників одного професійно - кваліфікаційного рівня, один із яких перевиконує норми, а інший їх не виконує.

Оскільки робоча сила на ринку праці розподіляється по сегментах ( ринок кваліфікованої і некваліфікованої робочої сили, ринок фахівців і ін.), вартість послуг робочої сили буде також диференціюватися по сегментах. Виходячи з цього, можна дати наступне визначення:

Вартість послуг робочої сили є усередненим еквівалентом життєзабезпечення типового представника асоційованої групи людей, об'єднаних спільністю інтересів і цілей, умов життя і результатів праці, рівнів інтелектуального і культурного розвитку.

У цьому визначенні об'єднані затратність і результативність як обов'язкові складові визначення вартості послуг робочої сили. Тобто, необхідність забезпечення при будь-яких умовах відтворення робочої сили, як мінімум на рівні фізіологічного виживання, вимагає наявності джерел покриття таких витрат, а саме – конкретних результатів діяльності підприємства.

На вартість робочої сили впливають різні фактори. До факторів, що підвищують вартість робочої сили, відносяться:

• ріст загального і кваліфікаційного рівня працівників;

• розширення потреби в нових товарах і послугах залежно від економічного росту в суспільстві;

• ріст витрат на комунальні, транспортні послуги;

• ріст інтенсивності праці працівників, що вимагає більшого обсягу життєвих засобів для відновлення витрачених фізичних, нервових і моральних сил;

• сприятлива кон'юнктура на ринку праці та інші.

До основного фактора, що знижує вартість робочої сили, відносять ріст продуктивності праці, що призводить до зниження вартості життєвих засобів для відтворення робочої сили (споживчого кошика). Однак досвід країн з ринковою економікою свідчить про тенденцію до росту вартості робочої сили. Це пояснюється тим, що темпи росту вартості споживчого кошика через включення до нього нових товарів і послуг (як правило, дорогих) значно більше, ніж темпи зниження її вартості в результаті зменшення вартості предметів споживання через ріст продуктивності праці.

Вартість послуг робочої сили - об'єктивна основа, навколо якої відбуваються коливання ціни цього товару. Вартість – це природна ціна товару – послуги робочої сили, а ринкова ціна продажу утворюється під впливом факторів ринкового (попиту та пропозиції робочої сили, типу конкуренції на ринку праці) і неринкового характеру (таланта людини, не престижності деяких видів професій, наявності на ринку праці неконкурентних груп та інше).

Ціна послуг робочої сили може розглядатися, з одного боку, як ринкова вартість цього специфічного товару, і з іншого боку - як складова фактичних витрат роботодавця.

За своєю економічною природою витрати на робочу силу є тією частиною знову створеної вартості, що складає фонд життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили в конкретних соціально-економічних і історичних умовах. Варто враховувати, що на рівні всього суспільства розглядають сукупні витрати на робочу силу. Джерелом їхнього відшкодування є: витрати роботодавця на робочу силу; бюджетні витрати на соціальні програми; індивідуальні витрати громадян на формування і розвиток здібностей до праці, задоволення різноманітних потреб як у період трудової діяльності , так і поза нею.

Доход співробітника підприємства є для нього самого засобами, що забезпечують визначений прожитковий рівень працівника і його родини. Для роботодавця – це одна зі статей його витрат на зміст робочої сили на підприємстві. Ці витрати відповідно до Міжнародної стандартної класифікації витрат на робочу силу і Національну методику визначення вартості останньої включають такі елементи:

11. Пряма заробітна плата (основна заробітна плата за відрядними розцінками, тарифним ставкам, посадовим окладам і стимулюючі надбавки і доплати за роботу в позаурочний час, у нічний час і святкові дні).

12. Оплата за невідпрацьований час (щорічні й інші оплачувані відпустки: народження чи дитини смерть члена родини, весілля, виконання державних обов'язків, ін.).

13. Премії і подарунки.

14. Харчування, напої й ін. виплати натуральними продуктами.

15. Витрати на житло працівників, що бере на себе роботодавець (зміст житла. Приналежного роботодавцю, витрати на житло, що не належить роботодавцю, субсидії, доплати за оренду житла працівником, ін.).

16. Витрати роботодавця на соціальне забезпечення(обов'язкові виплати: пенсійний фонд за віком, інвалідності, утрати годувальника; виплати по тимчасовій непрацездатності і народженню дитини; компенсації у випадку виробничого травматизму; допомога по безробіттю; допомога родинам; колективно- погоджені і договірні необов'язкові внески в приватні фонди соцзабезпечення і страхування).

17. Витрати на професійну підготовку.

18. Витрати на соціальні послуги (зміст столових, медичних, освітніх, культурних установ, надання відповідних послуг).

19. Інші витрати на робочу силу (транспорт організації по доставці працівників на роботу і додому, проїзні квитки, оплата паркування транспорту працівників і ін.)

20. Податки на витрати на робочу силу (на фонд заробітної плати).

Витрати роботодавця на робочу силу поділяються на прямі (пряма вартість праці) і непрямі (непряма вартість праці).

До першої групи відносяться: заробітна плата за відпрацьований і невідпрацьований робочий час; премії і нерегулярні виплати; виплати в натуральній формі. До другого – витрати на оплату житла працівників, професійне навчання, соціальне забезпечення працівників, зміст суспільних служб і ін.

Складові витрат роботодавців на робочу силу можна розділити на три групи:

а) витрати на споживання;

б) витрати на соціальні фонди;

в) проміжні витрати на виробництво.

До доходів працівників можна віднести наступні елементи:

1. Пряма оплата (за відрядними розцінками, тарифним ставкам, посадовим окладам; надбавки і доплати до тарифних ставок і посадових окладів; премії за виробничі результати; винагорода за стаж роботи і вислугу років; за понаднормовий час і роботу у святкові і вихідні дні).

2.Оплата за невідпрацьований час (оплата основних і додаткових відпусток; оплата додаткових відпусток за рішенням трудового колективу понад передбачений законодавством).

3. Премії і нерегулярні виплати (за підсумками роботи за рік; матеріальна допомога; дивіденди, опціони, інші).

4. Заробітна плата в натуральній формі, пільги, допомога в натуральній і грошовій формі.

5. Витрати підприємства на оплату житла працівникам (витрати на зміст житла, що знаходиться у власності підприємства; витрати на житло, що не належить підприємству – субсидії, доплати, ін.).

6. Суми наданих підприємством працівнику трудових і соціальних пільг.

7. Доходи від акцій.