1. Функції політики доходів і принципи їхнього розподілу

Можливості матеріального і духовного життя кожної людини залежать від рівня його доходів. Економічна література використовує поняття «доход» як перевищення ціни зробленого продукту над витратами на його виробництво, а також як частку кожного класу, соціальної чи групи окремого індивідуума в знову створеній вартості і привласнену їм.

Рівень доход прямо залежить від державної політики доходів. Політика доходів полягає в перерозподілі доходів через держбюджет шляхом диференціації оподатковування різних груп одержувачів доходу і соціальних виплат населенню. Таке регулювання сприяє підвищенню доходів бідних верств населення, створює умови для нормального відтворення їхньої робочої сили, усунення диспропорцій, зв'язаних з неоднаковими виробничими факторами (земля, капітал, праця, підприємницькі здібності), регулювання зайнятості, зниження соціальної напруженості.

Основною метою в області політики доходів на сучасному етапі соціально-економічного розвитку України є попередження зниження рівня життя населення і подальше його підвищення в міру стабілізації економіки.

Політика доходів виконує такі важливі функції:

• програмно – стратегічну, - визначення концепції рівня життя населення, політики доходів, розробки соціальних та інших програм;

• розподільну – формування і розподіл доходів і засобів на оплату праці, створення і розвиток стимулів до праці в суспільстві;

• нормотворческую – розробка законів, нормативних актів, соціально-економічних нормативів у сфері праці;

• мобілізуючу – залучення і концентрація ресурсів для рішення найважливіших соціальних та ін. проблем;

• консолідуючу, виявлення й узгодження інтересів соціальних груп, підприємств, галузей, регіонів.

Основні напрямки політики в області доходів припускають рішення таких основних задач:

• забезпечення соціально й економічно обґрунтованого рівня доходів, при цьому пріоритет віддається праці як головному джерелу підвищення добробуту громадян і стимулу до ефективної трудової діяльності, активізації економічного поводження громадян;

• підвищення мінімальних доходів на основі різних форм індексації в зв'язку з ростом споживчих цін;

• підвищення ролі тарифних угод і колективних договорів у регулюванні доходів у секторах економіки, галузях, категоріях працівників;

• створення економічних і правових механізмів, що стимулюють використання доходів від власності та підприємницької діяльності для інвестування і кредитування соціально значимих державних програм;

• удосконалювання податкового регулювання доходів фізичних осіб.

У політику доходів обов'язком держави є виступати гарантом соціальної стійкості суспільства, захисту прав, воль і інтересів населення, а також найбільш істотних параметрів його соціально-економічного положення. Ступінь впливу держави на процес перерозподілу доходів визначається обсягом соціальних виплат з державного і місцевого бюджетів.

Політика доходів базується на визначених принципах, що закріплені в Конституції й в інших законодавчих актах, а саме: соціальна справедливість; соціальне партнерство і солідарність усіх верств населення; індивідуальна відповідальність за своє матеріальне становище; право на працю і гідну винагороду; право на професійні об'єднання; економічна доцільність і ін.

Доход кожного громадянина, незалежно від джерела його одержання є частиною національного доходу, що являє собою вартісну форму знову створеного продукту за визначений період часу (рік). Інтерес окремого індивідуума в одержанні як можна більшої частки суспільного продукту в особисте розпорядження наштовхується на інтереси інших облич і суспільства в цілому, вимоги соціальної справедливості і залежить від принципів розподілу доходів у суспільстві.

В історичному, теоретичному і практичному аспектах виділяють також принципи установлення вищезгаданої частки.

Зрівняльний розподіл. Характеризується втручанням держави в цей процес і є припустимим в умовах виробництва в суспільстві такого обсягу засобів до життя, що менше необхідний мінімум засобів до життя (у період тривалих воєнних дій і розрухи народного господарства, стихійних і екологічних тривалих катаклізмів і ін.). У цьому випадку задача розподілу – забезпечення можливості фізичного виживання членів суспільства. Цей принцип розподілу мав місце в СРСР в умовах першого післявоєнного років (1917-1919) у силу загального зниження рівня життя, зв'язаного з величезними руйнуваннями продуктивних сил у період громадянської війни й інтервенції.

Розподіл по праці (як по витратах, так і за результатами праці).

Розподіл за витратами праці здійснюється відповідно до його якості та кількості. Праця працівника завжди може бути оцінена величиною відпрацьованого часу. Якісно неоднорідні види праці можуть бути зведені до простого виду за допомогою редукції праці. Кількість праці може бути виражено й обсягом виробленої продукції (робіт, послуг).

Разом з тим, розподіл за витратами праці може бути здійснено лише в тому випадку, якщо зроблений продукт знаходить своє визнання на ринку товарів. У противному випадку розподіл повинний здійснюватися за результатами праці. Цей вид розподілу доходів може бути неадекватним вкладеним у виробництво кількості та якості праці у випадку виробництва неконкурентоспроможної продукції (робіт, послуг), що не користується попитом ні на зовнішньому, ні на внутрішньому ринках.

Формування доходу за витратами праці характерно для планової системи господарювання, в умовах відсутності конкурентних ринків і монополії держави як на економічні ресурси виробництва, так і на створений суспільством продукт.

В умовах ринкової економіки економічна ефективність витрат праці визначається конкурентноздатністю зробленої продукції (робіт, послуг), у зв'язку з чим принцип розподілу по витратах індивідуальної праці доповнюється розподілом за результатами колективної праці, виходячи з граничної продуктивності праці працівника на конкретному робочому місці. Це означає, що доход працівника за інших рівних умов збільшується відповідно до росту доходу підприємства від даного виду праці.

Роздержавлення власності, створення акціонерних, часток підприємств в Україні призводить до того, що, поряд з розподілом по праці (як по витратах, так і за результатами) стає реальним розподіл по власності. Зростання доходів по власності, як правило, призводить до посилення розходжень у рівні добробуту, не зв'язаних з особистими здібностями людей і їхніх трудових зусиль.

Тому, у даний час усе більш актуальної для країн з ринковою економікою стає проблема визначення оптимального співвідношення принципів розподілу по праці і по власності. Співвідношення в розподілі суспільного багатства по цим двох принципах встановлюється в ході еволюції економічного, соціального і політичного розвитку країни, однак проглядається тенденція до зростання ролі розподілу по праці.

В економічній літературі розглядаються також принципи розподілу по здібностях, посадам, потребам, за допомогою лотерей.

Розподіл по здібностях є часткою случаємо розподілу по праці, тому що здатності впливають на результати праці, а значить і на відповідну частку суспільного багатства.

Розподіл за посадою відбиває вплив бюрократичного державного апарата керування на розподільчі відносини. Особливо широко використовувався цей принцип в адміністративно-командній плановій системі господарювання. Його ослаблення відбувається в умовах демократичного розподілу в залежності від володіння власністю на економічний ресурс і законів граничної корисності і продуктивності.

Розглянуті вище принципи розподілу суспільного багатства зорієнтовані на економічний аспект проблеми, що виражається в значній нерівності в доходах і в споживанні. Це нерівність більшість країн намагається компенсувати за рахунок фондів спільного задоволення потреб (трансферні платежі) і благодійних фондів, що у визначеній мірі реалізують принцип розподілу по потребах. Це до деякої міри знижує гостроту соціально-психологічного аспекту проблеми нерівності в доходах.

Досвід розподілу суспільного багатства в різних країнах свідчить, що стабільність у суспільстві ґрунтується на диференціації доходів, що забезпечує високі стимули до росту ефективності економіки, за умови гарантії задоволення основних потреб усього населення країни.

Розподіл доходів за допомогою лотерей являє собою перерозподіл суспільного багатства і не зв'язано з правом власності на економічні ресурси виробництва.