Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
НМК 3.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
15.08.2019
Размер:
1.14 Mб
Скачать

Тема 10. Політика доходів і рівень життя

  1. Функції політики доходів і принципи їх розподілу (сутність, функції, основні напрямки, принципи здійснення політики).

  2. Функціональний і особистий розподіл доходів (джерела і відповідні їм види доходів , розшарування населення по розмірі доходів).

  3. Види доходів населення, їх структура (поняття доходу, види доходів: номінальний і реальний, грошові і натуральні доходи, сукупний доход; загальний доход; структура грошових доходів, соціальні трансферти).

  4. Рівень життя: поняття і показники (поняття рівня життя, система показників; споживчий бюджет, прожитковий мінімум; показники бідності).

  5. Фактори формування вартості і ціни робочої сили (теорії вартості робочої сили, фактори її формування; ціна робочої сили).

  6. Структура доходів працівника організації (фактори і компоненти доходу, тарифна частина, доплати і компенсація, надбавки, премії).

Література: [4], [9], [13], [18], [23], [54], [56].

10.1. Функції політики доходів і принципи їх розподілу

Можливості матеріального і духовного життя кожної людини залежать від рівня його доходів. Економічна література використовує поняття «доход» як перевищення ціни зробленого продукту над витратами на його виробництво, а також як частку кожного класу, соціальної чи групи окремого індивідуума в знову створеній вартості і привласнену їм.

Рівень доход прямо залежить від державної політики доходів. Політика доходів полягає в перерозподілі доходів через держбюджет шляхом диференціації оподатковування різних груп одержувачів доходу і соціальних виплат населенню. Таке регулювання сприяє підвищенню доходів бідних шарів населення, створює умови для нормального відтворення їхньої робочої сили, усунення диспропорцій, зв'язаних з неоднаковими виробничими факторами (земля, капітал, праця, підприємницькі здібності), регулювання зайнятості, зниження соціальної напруженості.

Основною метою в області політики доходів на сучасному етапі соціально-економічного розвитку України є попередження зниження рівня життя населення і подальше його підвищення в міру стабілізації економіки.

Політика доходів виконує наступні важливі функції:

  • програмно – стратегічну, - визначення концепції рівня життя населення, політики доходів, розробки соціальних і інших програм;

  • розподільну – формування і розподіл доходів і засобів на оплату праці, створення і розвиток стимулів до праці в суспільстві;

  • нормотворчу – розробка законів, нормативних актів, соціально-економічних нормативів у сфері праці;

  • мобілізуючу – залучення і концентрація ресурсів для рішення найважливіших соціальних і ін. проблем;

  • консолідуючу, виявлення й узгодження інтересів соціальних груп, підприємств, галузей, регіонів.

Основні напрямки політики в області доходів припускають рішення наступних основних задач:

  • забезпечення соціальне й економічно обґрунтованого рівня доходів, при цьому пріоритет віддається праці як головному джерелу підвищення добробуту громадян і стимулу до ефективної трудової діяльності, активізації економічного поводження громадян;

  • підвищення мінімальних доходів на основі різних форм індексації в зв'язку з ростом споживчих цін;

  • підвищення ролі тарифних угод і колективних договорів у регулюванні доходів у секторах економіки, галузях, категоріях працівників;

  • створення економічних і правових механізмів, що стимулюють використання доходів від власності і підприємницької діяльності для інвестування і кредитування соціально значимих державних програм;

  • удосконалювання податкового регулювання доходів фізичних осіб.

У політику доходів обов'язком держави є виступати гарантом соціальної стійкості суспільства, захисту прав, волі та інтересів населення, а також найбільш істотних параметрів його соціально-економічного положення. Ступінь впливу держави на процес перерозподілу доходів визначається обсягом соціальних виплат з державного і місцевого бюджетів.

Політика доходів базується на визначених принципах, що закріплені в Конституції й в інших законодавчих актах, а саме: соціальна справедливість; соціальне партнерство і солідарність усіх шарів населення; індивідуальна відповідальність за своє матеріальне становище; право на працю і гідну винагороду; право на професійні об'єднання; економічна доцільність і ін.

Доход кожного громадянина, незалежно від джерела його одержання є частиною національного доходу, що являє собою вартісну форму знову створеного продукту за визначений період часу (рік). Інтерес окремого індивідуума в одержанні як можна більшої частки суспільного продукту в особисте розпорядження наштовхується на інтереси інших облич і суспільства в цілому, вимоги соціальної справедливості і залежить від принципів розподілу доходів у суспільстві.

В історичному, теоретичному і практичному аспектах виділяють також принципи установлення вищезгаданої частки.

Зрівняльний розподіл. Характеризується втручанням держави в цей процес і є припустимим в умовах виробництва в суспільстві такого обсягу засобів до життяя, що менше необхідний мінімум засобів до життя (у період тривалих воєнних дій і розрухи народного господарства, стихійних і екологічних тривалих катаклізмів та інші).

Розподіл за працею (як за витратами, так і за результатами праці).

Розподіл за витратами праці здійснюється відповідно до його якості і кількості. Праця працівника завжди може бути оціненою величиною відпрацьованого часу. Якісно неоднорідні види праці можуть бути зведені до простого виду за допомогою редукції праці. Кількість праці може бути виражено й обсягом виробленої продукції (робіт, послуг).

Разом з тим, розподіл за витратами праці може бути здійсненим лише в тому випадку, якщо зроблений продукт знаходить своє визнання на ринку товарів. У противному випадку розподіл повинний здійснюватися за результатами праці. Цей вид розподілу доходів може бути неадекватним вкладеним у виробництво кількості і якості праці у випадку виробництва неконкурентоспроможної продукції (робіт, послуг), що не має попиту ні на зовнішньому, ні на внутрішньому ринках.

Формування доходу за витратами праці характерно для планової системи господарювання, в умовах відсутності конкурентних ринків і монополії держави як на економічні ресурси виробництва, так і на створений суспільством продукт.

В умовах ринкової економіки економічна ефективність витрат праці визначається конкурентоспроможністю виробленої продукції (робіт, послуг), у зв'язку з чим принцип розподілу за витратами індивідуальної праці доповнюється розподілом за результатами колективної праці, виходячи з граничної продуктивності праці працівника на конкретному робочому місці.

Роздержавлення власності, створення акціонерних, приватних підприємств в Україні приводить до того, що, поряд з розподілом за працею (як за витратами, так і за результатами) стає реальним розподіл за власністю. Зростання доходів за власністю, як правило, приводить до посилення розходжень у рівні добробуту, не пов'язаних з особистими здібностями людей та їхніх трудових зусиль.

В економічній літературі розглядаються також принципи розподілу за здібностями, посадами, потребами.

Розподіл за здібностями є частковим випадком розподілу за працею, тому що здатність впливає на результати праці, а також і на відповідну частку суспільного багатства.

Розподіл за посадою відбиває вплив бюрократичного державного апарата керування на розподільні відносини. Особливо широко використовувався цей принцип в адміністративно-командній плановій системі господарювання.

Розглянуті вище принципи розподілу суспільного багатства зорієнтовані на економічний аспект проблеми, що виражається в значній нерівності в доходах і в споживанні. Цю нерівність більшість країн намагається компенсувати за рахунок фондів спільного задоволення потреб (трансферні платежі) і благодійних фондів, що у визначеній мері реалізують принцип розподілу за потребами. Це до деякої міри знижує гостроту соціально-психологічного аспекту проблеми нерівності в доходах.