12.7. Моніторинг соціально-трудової сфери як інструмент регулювання й удосконалення ств

Процеси становлення в нашій державі соціально орієнтованої ринкової економіки спричиняють зростання складності та багатогранності соціально-економічних процесі, зумовлюють підвищення відповідальності за управлінські рішення, які приймаються на усіх рівнях. Це потребує наявності об’єктивної, точної та релевантної інформації про наслідки реформування та стану соціально-трудової сфери. Для досягнення таких цілей необхідна система моніторингу.

Моніторинг соціально-трудової сфери – це комплексна система державного безперервного спостереження за фактичним станом справ у соціально-трудовій сфері, спрямованого на інформаційне, аналітичне, експериментальне забезпечення механізму розробки стратегії та тактики практичних дій в цій сфері.

Виділяють три основних принципи, на яких ґрунтується моніторинг:

• тотожності – відповідності між системою моніторингу та об’єктом дослідження;

• єдності об’єкту спостереження – підпорядкування усіх окремих. Часткових досліджень загальним соціально-економічним завданням;

• комплексності – спостереження за перетворенням не окремих сторін (сфер, аспектів), а соціально-економічної системи в цілому.

Моніторинг ґрунтується на вирішенні трьох основних груп завдань (табл. 12. 3).

Інформаційне забезпечення політики зайнятості й аналізу в сфері праці відбувається в двох напрямках: інформаційне забезпечення трудового посередництва й інформаційне забезпечення комплексного аналізу процесів у сфері праці, статистика праці.

Таблиця 12.3.

Характеристика основних завдань моніторингу

Основні групи завдань
Методичні	Наукові	Інформаційні
Розробка наукових основ, структури і системи показ-ників моніторингу, методів побудови вибірки та інст-рументарію дослідження	Відслідковування та аналіз конкретних зрушень в соціа-льно-трудовій сфері, вияв-лення тенденцій, розробка прогнозів.	Забезпечення достовірною, науковою, об’єктивною ін-формацією для науковців, керівників усіх рівнів.

Основними джерелами інформації про зайнятість і соціально-трудові відносини є: адміністративна статистика; вибіркові обстеження домогосподарств; переписи населення; вибіркові обстеження та перепис підприємств; соціологічні обстеження.

Кожен з цих джерел має певні переваги та недоліки щодо обсягів отриманої інформації, її оперативності, достовірності, складності та вартості збирання інформації та ін.

Можна виділити дві основні цілі статистики трудової діяльності:

1) вимір трудових ресурсів для макроекономічного аналізу і планування розвитку цих ресурсів; 2) вимір зайнятості й доходів для розробки і реалізації програм в області соціальної політики.

Слід знати, що до напрямків статистики праці, які визначені Конвенцією МОП, відносяться: статистика економічно активного населення, зайнятості безробіття і неповної зайнятості; статистика заробітної плати і тривалості робочого часу; індекси цін на споживчі товари; статистика вартості робочої сили; статистика витрат і доходів домашніх господарств; статистика виробничого травматизму і професійних захворювань; статистика трудових конфліктів; статистика продуктивності.

Серед інструментів збирання інформації в соціально-трудовій сфері важливе місце відводять соціологічним обстеженням, які застосовують такі методи збору первинної інформації: вивчення документальних матеріалів, спостереження, експеримент, опитування(анкетування, інтерв’ю, експертні оцінки).

Основними банками інформації про стан соціально-трудової сфери володіють такі інституціональні структури: Державний комітет статистики; Управління статистики праці; Державна служба зайнятості; Міністерство праці та соціальної політики України; недержавні, в тому числі некомерційні організації, які займаються трудовим посередництвом; навчальні установи; міжнародні інформаційні видання із статистики праці тощо.

Для об’єктивної оцінки стану соціально-трудової сфери в країні необхідно зіставляти матеріали усіх джерел інформації про зайнятість та соціально-трудові відносини, а моніторинг соціально-трудової сфери проводити на трьох рівнях: державному, регіональному, окремих підприємств і організацій.