20.4. Оцінка тіньового обороту і методи боротьби з тіньовою економікою.

Щодо оцінки обсягів, розмірів тіньової економіки, то дискусії із цього приводу розгорілися з перших таких спроб, зроблених такими відомими економістами як Гутманом і Фейгом. З тих пір було запропоновано багато різноманітних методик розрахунку обсягів тіньової економіки, їх можна розділити на дві основних групи: макрометоди (опосередковані методи) і мікрометоди (прямі методи).

До макрометодів відносять:

1. Метод по показнику зайнятості - базується на припущенні, що зниження офіційного сектора економіки обумовлено переливом трудових ресурсів у неофіційний.

2. Монетарні (грошові) методи:

• аналіз попиту на готівку;

• питома вага позабанківського обороту готівки;

• аналіз і вивчення обсягів грошових операцій, угод.

3. Структурний метод - базується на підрахуванні розмірів тіньової економіки в різних сферах виробництва з наступними зведеними підрахунками всієї суми тіньових доходів у національному валовому продукті.

4. Метод м'якого моделювання - базується на обліку й зіставленні таких факторів, як: рівень оподатковування; етика щодо сплати податків і рівень державного регулювання (кількість зайнятих в адмінслужбах в % до загальної зайнятості); рівень зайнятості (кількість працюючих чоловіків в % до чисельності всього населення); тривалість робочого тижня; кількість іноземних робітників (в % до загальної кількості зайнятих).

Мікрометоди:

1. Аналіз записів у податкових книгах - складається у вивченні документації щодо обліку осіб, які ухилилися від сплати податків.

2. Опитування населення й експертів з постановкою питань про участь у неформальній економіці, про оплату неофіційних послуг і т.д.

Завдяки наведеним методам розрахунків робиться спроба оцінити весь обсяг тіньових капіталів, але кожний із цих методів є обмеженим, оскільки спрямований на одне або два джерела доходів тіньової економіки. Це або податки, або готівка, чи показник зайнятості. Методологічно, більш-менш повно, урахувати весь спектр аспектів тіньової економіки дає можливість тільки структурний метод. Стосовно України пропонується наступний найбільш зручний і діючий метод оцінки розмірів тіньового сектора, що ґрунтується на зіставленні фонду заробітної плати працездатного населення країни й розмірів покупок, чинених у торговельній мережі. Цей метод дозволяє відносно точно дати характеристику обсягам тіньової економіки, тому що він відбиває пряму невідповідність доход громадян з їхніми витратами. Адже не може в економіці країни витрачатися грошей більше, ніж запрацьовується, отже та частина, що перевищує рівність прибутки-витрати і є тіньовим сектором.

Чинники, що спричиняються ріст тіньової економіки в Україні, містять політичний відтінок, і сприяють посиленню й зростанню тіньової економіки в Україні. Сьогодні їх можна згрупувати по наступних напрямках:

- відсутність стабільного й збалансованого законодавства, яке б чітко регламентувало економічну діяльність, робило б сприяння реалізації суспільно-корисної підприємницької ініціативи й подоланню правового нігілізму влади й населення країни;

• руйнування системи обліку, звітності й механізмів документального контролю;

• надмірний податковий тиск, що суперечить найчастіше з інтересами й можливостями переважної кількості фізичних й юридичних осіб, які діють у границях законодавчого поля України;

• руйнування кредитно-фінансової політики, яка б стимулювала відтворювальний процес, в результаті чого спостерігається відсутність інвестиційної альтернативи тіньовим капіталам;

• зростання кількості кримінальних структур, безкарність їхньої діяльності, пасивна згода держави на кримінальне нагромадження капіталів, легалізацію кримінальних авторитетів, у тому числі - у суспільно-політичному житті і як результат інтеграція організованої злочинності із суб'єктами економічної діяльності.

Недооцінки суспільної небезпеки існування тіньової економіки обумовлена:

• неадекватністю форм і методів діяльності правоохоронних органів у зв'язку з якісними змінами в тіньовій економіці, зокрема в економічній злочинності;

• незахищеністю громадян і підприємств від зазіхань злочинних формувань, установлення контролю за їхню діяльність із боку цих структур;

• адміністративними бар'єрами, правової незахищеності суб'єктів економічної діяльності від зловживань, утисків, протидії й вимог з боку чиновників державного апарата на всіх його рівнях.

Слід зазначити, що недосконалість законодавства й інших наведені вище факторів дозволяють посадовим особам використати державні й службові повноваження з корисливою метою, створюючи сприятливі умови для шахрайства з фінансовими, енергетичними й сировинними ресурсами. Цьому сприяє також на безкарність, що виникає в результаті зазначених вище причин, які у свою чергу визначають проблеми в правовій практиці.

Все вищенаведене розбещує корумпованих службовців і втягує в незаконну діяльність все більша кількість нових, посадових осіб.

Реструктуризації й збільшенню обсягів тіньової економіки сприяє також заміна одних спонукальних мотивів на інші. Мотив “багата держава- багаті громадяни ” замінений на мотив “більше багатих осіб - багата держава”. Крім того, ці корінні зміни, відбуваються на тлі взаємозалежного від цих змін посилення соціально-економічної кризи, законодавчої й правової дезорієнтації.

Міжнародна практика боротьби з легалізацією незаконних доходів, її всебічне теоретичне узагальнення й поглиблений аналіз дозволили сформулювати «десять основних законів про злочинну діяльність».

1. Чим менше способи й засоби, використовувані для «відмивання брудних грошей», відрізняються від звичайної практики законних угод, тим менше ймовірність виявлення їхнього протизаконного характеру.

2. Ніж глибше незаконна діяльність інтегрована в легальну економіку, чим менше ступінь інституціонального й функціонального поділу, тим сутужніше виявити операції по легалізації «брудних» грошей.

3. Чим менше частка незаконних коштів у загальному обсязі фінансових потоків, що проходять через конкретну установу, тим сутужніше їх виявити.

4. Чим вище питома вага «послуг» у порівнянні з виробництвом товарів в економіці, тим легше завуалювати операції по легалізації доходів.

5. Чим більше частка дрібних фірм у структурі виробництва й розподілу, тим сутужніше відрізнити законні операції від незаконних.

6. Ніж ширше сфера застосування чеків, кредитних карт, векселів й інших безготівкових платіжних коштів при здійсненні фінансових угод, тим сутужніше виявити операції по відмиванню незаконних капіталів.

7. Чим вище рівень фінансового дерегулювання законних угод, тим сутужніше відслідковувати й припиняти грошові потоки, пов'язані зі злочинною діяльністю.

8. Чим менше частка незаконних доходів у загальному потоці коштів, що вливаються в економіку кожної країни з-за кордону, тим сутужніше відокремити кримінальні доходи від легальних.

9. Ніж далі світова економіка просувається по шляху створення єдиного супер-ринку фінансових послуг, чим менше ступінь функціонального й інституційного розподілу в області фінансової діяльності, тим сутужніше виявляти операції по легалізації незаконних коштів.

10. У міру поглиблення існуючого протиріччя між глобальним характером діяльності фінансових ринків і національних рамок регулювання їхньої діяльності, будуть послідовно ускладнюватися й утруднятися процеси виявлення операцій по відмиванню незаконних доходів.

11. У міру все більшого й більшого застосування у фінансово-банківській діяльності високих технологій будуть виникати усе більше й більше значні труднощі у виявленні фактів відмивання «брудних» грошей і контролю за рухом по кримінальному ланцюжку легалізації, у встановленні кінцевих пунктів їхнього акумулювання й реальних власників.

12. У міру усе більше й більше широкого використання лідерами кримінальних формувань у процесі легалізації незаконних доходів активної допомоги високопрофесійних фахівців в області фінансово-банківської діяльності, буде істотно ускладнюватися виявлення підозрілих грошових перерахувань, установлення справжніх джерел незаконних доходів, їхніх власників і розшук «брудних» грошей і майна.

Проведений вище 12 загальних положень (законів), що характеризують сучасні процеси відмивання тіньових доходів і головні тенденції їхнього розвитку, дозволяють розробити систему заходів щодо вдосконалювання діючих і реалізації нових заходів щодо припинення й профілактиці легалізації незаконних капіталів.

Реалізація всіх цих мір повинна здійснюватися по чотирьох основних напрямках:

- по-перше, це вдосконалювання законодавства, спрямованого на боротьбу з організованою злочинністю, що діє в сфері економіки;

- по-друге, це створення оптимальної підсистеми спеціалізованих підрозділів по попередженню, розкриттю й розслідуванню розглянутих кримінальних діянь, раціонально убудованої в загальну систему протидії організованої злочинності.

- по-третє, постійне підвищення рівня професійної діяльності національних правоохоронних служб й оптимізація їхньої взаємодії з аналогічними відомствами інших держав і відповідних міжнародних органів;

- по-четверте, істотне підвищення якості роботи, адміністративних, фінансово-банківських і контрольно-аналітичних установ, промислових, енергетичних, будівельних й інших організацій економічного профілю, пов'язаної з виявленням сумнівних угод, контрактів, грошових перерахувань й інших операцій.

Перший напрямок - удосконалювання національного законодавства, у тому числі й тій нормі кримінального кодексу, що націлена на боротьбу з відмиванням «брудних» грошей. По-перше, не розкритий складний характер безпосереднього об'єкта легалізації, що, по-нашій думці, варто диференціювати на основний об'єкт - суспільні відносини, що регулюють економічну діяльність і додатковий - інтереси правосуддя, оскільки відмивання «брудних» грошей спрямовано на маскування джерел і справжньої природи незаконних доходів, на перешкоді всебічному, повному й об'єктивному дослідженню обставин, що мають значення для справи.

По-друге, законодавець не зовсім конкретно застосовує термін «фінансові операції», розуміючи під ними угоди, у той час як нормативного визначення цього терміна немає. У зв'язку з підвищеною суспільною небезпекою легалізації незаконних доходів й «невразливістю» високопрофесійних організаторів кримінальних діянь, уже на початку 90-х рр. виникла нагальна потреба в розробці й прийнятті закону про протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих незаконним шляхом. Законопроект передбачав комплекс мір оперативно-розшукового, криміналістичного, контрольно-фінансового, а не тільки кримінально-правового характеру, і тому являє собою значний крок уперед у створенні законодавчої бази. Цей документ у значній мірі наближається до міжнародних стандартів, закріпленим у Страсбургській Конвенції від 8 листопада 1990 р. У законопроекті запропоноване розширене поняття легалізації, шляхом введення такого структурного елемента як приховання, а також більше чітке трактування поняття «незаконних доходів». Але найбільш важливим аспектом законопроекту є спроба встановлення прозорості у фінансово-банківські й інших економічних відносинах. У багатьох розвинених і процвітаючих країнах установлений надзвичайно твердий багаторівневий контроль, здійснюваний правоохоронними й контрольними органами, і це не заважає, а, навпаки, сприяє розвитку внутрішньодержавних і міжнародних економічних зв'язків. Тому викликає заперечення позиція представників законодавчої й виконавчої влади, деяких засобів масової інформації, які покритикували законопроект нібито за зайву підозрілість стосовно більшості учасників фондового ринку. Авторів законопроекту дорікають за зайво «докладний опис того, що повинні робити учасники ринку, що працюють із засобами своїх клієнтів, але в той же час не пояснюють, як саме вони зможуть це зробити». Але зовсім очевидно, що в законах, як правило, не роз'ясняється зміст виконавчої функції державних органів, насправді ж це завдання підзаконних актів - відомчих наказів й інструкцій, інших подібних документів, які повинні перебувати в «одному пакеті» з відповідними законами. Також неспроможне, що затвердилося серед частини працівників фінансової сфери думка про те, що на служби безпеки й співробітників комерційних банків не можна покладати обов'язок «установлювати ідентичність осіб, які роблять операції з коштами або іншим майном, пропонованим ними документам». Але ідентифікація особистості, установлення дійсності документів, перевірка «чистоти» фірми - це не тільки завдання правоохоронних органів, але й цілком рутинні обов'язки, які повинні виконуватися відповідними банківськими структурами. Більше того, у переважній більшості країн банківська система є «першою лінією захисту» від завуальованих і тому ще більш небезпечних дій злочинців, що відмивають незаконні доходи. Саме тому в Базельській декларації й рекомендаціях Цільової групи по фінансових заходах спеціально підкреслюється найважливіша роль банків у здійсненні ефективної політики протидії відмиванню «брудних» грошей і строго обов'язкового дотримання їхніми співробітниками зводу правил «Знай свого клієнта», спрямованого на ідентифікацію фізичних й юридичних осіб, що обслуговують відповідною банківською установою. Зрозуміло, після виявлення підозрілих фінансових операцій й інших подібних фактів «вступає в справу головна лінія протидії» - правоохоронні органи. Звичайно, законопроекту властиві недоліки й пробіли. Але їхнє усунення, що не представляє для фахівців великих труднощів, дозволило б одержати правоохоронним органам воістину базовий документ, що дає можливість істотно підвищити ефективність протидії злочинності в сфері економіки. Більше того, прийняття законопроекту сприяло консолідації чинного законодавства й розробці цілого пакета нормативних актів. Однак очевидно, що недовіра до українських економічних структур з боку багатьох міжнародних організацій й окремих держав викликано саме недостатньо ефективною боротьбою з легалізацією кримінальних капіталів і відсутністю спеціальних структур фінансової розвідки. Що ж стосується побоювань щодо збитку для ринкових відносин, то вони також неспроможні, оскільки очищення нашої економіки від тіньових капіталів, кримінальних фірм, відмитих «брудних» грошей, інвестованих у легальний бізнес, буде сприяти її прогресивному розвитку, установленню режиму вільної конкуренції й створенню ситуації раціональної «прозорості» економічних відносин, у припустимих і законних межах.

Варто також обговорити питання про реєстрацію фірм і підприємств, що виходять на зовнішні економічні ринки, не в Міністерстві економіки, а у відповідних відділах, що, безсумнівно, привело б до поліпшення контролю за появою, особливо в офшорних зонах, численних фіктивних фірм і до своєчасного оперативного супроводу всіх «підозрілих» угод, що проходять по виявлених фінансових каналах, ознаки «підозрілих угод, порядок передачі інформації, ситуації ослаблення режиму банківської, комерційної й податкової таємниці, відповідальність за недотримання норм фінансової діяльності, обов'язку органів державного контролю, функції фінансових посередників.

Одна з найбільш складних і досить делікатних проблем, що вимагає невідкладного законодавчого дозволу, полягає в легальному поверненні в країну вивезених з її величезних тіньових капіталів. У найтяжких сучасних умовах українська економіка має потребу в репатріації багатьох мільярдів доларів, у зв'язку із чим необхідна своєрідна «економічна амністія», що сполучає з амністуванням, на певних умовах, власників кримінальних доходів, якщо вони зробили злочини в сфері економіки, що не підпадають під категорію особливо тяжких. Один з можливих варіантів офіційної легалізації «брудних» грошей складається в добровільному декларуванні грошових й інших коштів і сплати податку від заявленої суми. Після чого, легалізуєма сума повинна бути перерахована на персональні рахунки в українські банки. Потім із цих коштів повинні бути відшкодовані матеріальний й інший збиток потерпілим від злочину. Частина, що залишилася, капіталів вкладається в економіку країни, а колишній власник незаконних капіталів стає власником акцій або інших цінних паперів на суму що інвестується. Можливі й інші варіанти «економічної амністії». Але при цьому варто встановити оптимальний термін дії амністії в 2-3 року. Якщо встановити менший строк в один рік, як це вирішили в нас в Україні, то з урахуванням недовіри до влади амністія «не спрацює», це, зокрема, і підтвердив український досвід. Якщо ж піти на збільшення строку, то це приведе до відстрочки надходження вкрай необхідних для економіки країни валютних надходжень.

Необхідно також внести зміни в деякі законодавчі акти. Зокрема, у Кримінальний Кодекс й у Кодекс про адміністративні правопорушення, у частині відповідальності фінансових посередників за непредставлення інформації про фінансову операцію й особи що беруть участь в ній; у закон «Про банківську діяльність» - відносно обов'язків і порядку передачі кредитними організаціями інформації про операції по рахунках клієнтів; у закон «Про валютне регулювання й валютний контроль» - про наділення вповноважених банків правом призупинення валютних операцій по «підозрілим» угодах. Крім того, буде потрібно уніфікація локальних баз даних всіх правоохоронних і контролюючих органів, умов санкціонованого доступу до них, а також захисту акумульованої інформації.

Давно назріла необхідність у створенні єдиного державного регістра юридичних осіб, що включає наступні дані: назва підприємства, вид основної діяльності, адреса, ідентифікаційні коди, склад засновників, статутний капітал, коротка історія діяльності. Паралельно із цим регістром повинна бути створена й комп'ютеризована система обліку документів, що засвідчують фізичну особу й утримуючі дані про загублені й викрадені документи й документи померлих осіб. Обидві взаємодіючі автоматизовані інформаційні системи дозволяють ефективно протидіяти легалізації незаконних доходів, здійснюваному фірмами-одноденками, засновуваними по фіктивних, украдених і загублених документах.

Другий напрямок - створення спеціалізованих підрозділів успішно реалізується у всіх розвинених країнах під різними найменуваннями й з різною відомчою приналежністю. Серед них найбільшою популярністю користуються такі організації, що виконують функції фінансових розвідувально-аналітичних центрів як TRACFIN - Транкфин (Франція), EDOK Meldestelle - Служба по попередженню організованої злочинності у Фінансовій сфері (Австрія), і, звичайно, знаменита фінансова розвідка США FINSEN - ФИНСЕН. Варто особливо підкреслити, що ФИНСЕН створено на принципах всебічної міжвідомчої координації, у якій найбільш активну роль грають Федеральна резервна система, Секретна служба, Федеральне бюро розслідувань (ФБР) і Мінфін США. Численні фінансово-кредитні організації США, у тому числі Американська банківська асоціація, високо оцінюють діяльність ФИНСЕН, відзначаючи, що «організована у квітні 1996 р., цей спільний захід є ще одним прикладом взаємодії банківського співтовариства й урядових відомств, у результаті якого фінансові інститути будуть краще реагувати на спроби шахрайства». Однак у більшості інших країн процес організації й функціонування фінансових аналітико-розвідувальних служб пішов по трохи іншому шляху. Так, створена в червні 1995 р. група «Егмонт», що включає у свій склад більше 40 національних відділів (груп) фінансової розвідки, класифікувала свої структурні підрозділи на чотири категорії:

1. підрозділу адміністративного або проміжного характеру, створені в рамках Міністерства фінансів (Бельгія, Греція, Іспанія Італія, Нідерланди, Франція й ін.);

2. підрозділу поліцейського характеру, що функціонують у рамках МВС (Австрія, Німеччина, Ірландія, Великобританія, Фінляндія й ін.);

3. підрозділу судового характеру, створені при Верховних судах (Люксембург, Португалія й інші);

4. підрозділу змішаного поліцейсько-судового характеру, що входять у структури двох відомств (Данія, Норвегія).

Що стосується України, то створення подібної розвідувально-аналітичної служби має свої особливості. Аналіз джерел тіньових капіталів показав, що виявленням, розкриттям і розслідуванням «основних правопорушень», головним чином, займаються два правоохоронних відомства МВС і СБУ.

Центр фінансової розвідки доцільніше всього створити в структурі Міністерства внутрішніх справ, оскільки саме в цьому відомстві є професійно підготовлені кадри слідчих й оперативних працівників, тривалий час що розкривають і розслідують злочини, чинені в сфері економіки.

Однак у СБУ дотримуються іншої думки, вважаючи, що фінансову розвідку значно оптимальніше об'єднати з оперативно-розшуковими й слідчими підрозділами й назвавши цю інтегровану правоохоронну систему Фінансовою поліцією, замінити нею нині діючу податкову поліцію, тим більше, що підслідність останньої значно розширена.

Зміст третього напрямку становить підвищення рівня професійної діяльності національних і міжнародних правоохоронних служб. Необхідно розглянути один з аспектів теми, пов'язаний з активною протидією новим методам відмивання «брудних» грошей. Для підвищення ефективності діяльності й рівня взаємодії правоохоронних органів, що протидіють транснаціональної економічної злочинності. У США, наприклад, що веде роль у боротьбі з наркобізнесом й економічною мафією грають Національна Рада по боротьбі з організованою злочинністю й Президентською комісією з аналогічною назвою. Обидві структури успішно виконують інтелектуальні й інтегруючі функції. При цьому існує певна й раціональна диференціація їхніх обов'язків: Національна Рада має широкі контрольні й координуючі права, а Президентська комісія - аналітичними й науково-рекомендаційними. Вважаємо, що створення Координаційного Центра оптимізує організаційно-управлінські аспекти діяльності правоохоронних служб України, оскільки він зосередить аналітичні, рекомендаційні, координаційні й контрольні функції.

В умовах гострих проблемних ситуацій, які відносно часто виникають при розслідуванні таких надзвичайно латентних злочинів, як відмивання «брудних» грошей, які до того ж є новими й «незвичними» для нашої правозастосовної діяльності, потрібні нетрадиційні методи й прийоми розслідування й, у першу чергу, ті з них, які підвищують ефективність виявлення, здавалося б надійно замаскованих фактів легалізації тіньових капіталів. Зокрема, необхідно спеціально розглянути деякі результати й наслідки науково-технічної революції, які використовуються для рішення своїх завдань не тільки правоохоронні органи, але й у не меншою, якщо не більшою мірою організовані злочинні групи й співтовариства, особливо ті з них, які активно й стабільно функціонують у сфері економічної діяльності.

Багато хто із застосовуваних сучасних способів реєстрації банківських операцій у діючих системах «електронних грошей» дозволяють переводити великі грошові суми, не залишаючи ніяких слідів ні у звичайних (паперових) документах, не в центральному комп'ютері (сервері) системи. Особливо це характерно для електронних систем багатобічних розрахунків і платежів із численними учасниками, територіально вилученими друг від друга. Обертаючись у віртуальному середовищі, кошти не залишають необхідних слідів, які можна було б використати для наступної перевірки й дослідження.

У цей час застосовувані методи контролю засновані на використанні реєстрації перекладних сум і реквізитів одержувачів, здійснюваних банками й іншими фінансовими установами. Однак при здійсненні багатоетапних (багатоланкових) розрахунків аналіз реєстраційних записів не дозволяє виявити сутності зроблених операцій. Це відбувається через те, що при проходженні платежу від однієї фірми до іншої через електронні банківські системи безготівкових розрахунків, кошти, особливо при добре розвитий структурі кореспондентських рахунків і взаємних зобов’язань банків, як правило, не перераховуються, а завдяки кліринговій методиці здійснюється взаємозалік зустрічних платежів або інших розрахункових зобов'язань. Реальні ж гроші перераховуються лише для компенсації різниці непокритої частини взаємних заліків.

Операції по кореспондентських рахунках знеособлені й відбуваються між банками по підсумкових сумах, а не по кожному клієнту. Тим більше, що розрахунки кодуються, і простежити переміщення цих коштів по досить довгому ланцюжку клірингових заліків досить складно, а іноді й неможливо. Великі банки мають по кілька сотень кореспондентських рахунків інших банків й, у свою чергу, відкривають безліч своїх кореспондентських рахунків у різних українських й іноземних банках, і це не вважаючи десятки філій. Необхідно також мати на увазі, що напрямок (вектор) клірингу-взаємозаліку часто визначає комп'ютер на підставі аналізу значно знеособленої інформації, з огляду на при цьому лише підсумковий результат (збільшення або зменшення), відбитий по кореспондентському рахунку якого-небудь банку. Інформація про конкретних клієнтів банків закодована й не цікавить банки-посередники. Ця інформація фіксується тільки на самому початку фінансового ланцюжка (банк-відправник) і в її кінці (банк-одержувач). Будь-яке електронне повідомлення надходить у загальне електронно-фінансове середовище й окремий документ про кожному послідовно минаючому платежі немає.

І все-таки, пройти по ланцюжку сумнівних платежів, з метою виявлення слідів легалізації незаконних доходів, можна. При цьому необхідно крім традиційних прийомів розслідування використати нові й більше ефективні методи. Так, у США для виявлення сумнівних банківських перерахувань застосовується потужна комп'ютерна система з використанням методики штучного інтелекту, що дозволяє виявляти сумнівні операції.

Інший спосіб полягає в покладанні на банки обов'язку, ще до виконання платіжних операцій, аналізувати інформацію з відомої методики «знай свого клієнта» і виконувати лише ті операції, які здійснюються клієнтами з добре відомими банку реквізитами.

Останнім часом українські правоохоронні органи успішно застосовують метод аналітичного зіставлення обсягів і структур фінансових і матеріальних ресурсів, що перебувають в обороті, із власними засобами клієнтів. Такі дослідження, за завданням слідчих або оперативних працівників, проводять досвідчені експерти або фахівці. З урахуванням зразкових параметрів таких же операцій в аналогічних підприємствах, можна одержати досить надійне подання про масштаби реальних «захованих» грошей. Після цього, знаючи зразкові обсяги фактичних операцій, визначати з високим ступенем імовірності дійсний рух капіталів й інших ресурсів, справжню суть угод.

Але, мабуть, найбільш ефективним з нетрадиційних методів виявлення фактів легалізації «брудних» грошей є побудова економіко-математичних моделей діяльності підприємства, що перевіряє, що дозволяє визначати найбільш імовірні способи й епізоди легалізації незаконних капіталів. При правильній побудові й професійному дослідженні цих моделей можна виявити завуальовані або ж зовсім невраховані (невідображені) у фінансово-банківських документах кримінальні капітали. Оскільки економіко-математичні моделі можуть враховувати велику кількість фактів, у тому числі й латентних, то аналіз моделей дозволяє по самих малопомітних ознаках виділяти ретельно замасковані факти злочинної діяльності певних осіб, а також й орієнтовні обсяги відмивання незаконних доходів.

Аналіз діяльності правоохоронних органів дозволяє прийти до висновку про те, що одні лише традиційні методи оперативно-розшукової й слідчої діяльності багато в чому розраховані на помилки й прорахунки, чинені організаторами й учасниками легалізації незаконних доходів. Але при професійному відмиванні «брудних» грошей традиційні методи розкриття цих злочинів повинні бути доповнені нетрадиційними методами розслідування, з обліком конкретних оперативно-розшукових і слідчих ситуацій.

Четвертий напрямок, також пов'язане з удосконалюванням загальної (інтегрованої) системи заходів щодо протидії легалізації незаконних доходів й їхньому інвестуванню в легальну економіку. Розглянемо лише тезисно деякі положення, пов'язані з діяльністю адміністративних, фінансово-банківських, контрольно-аналітичних установ, а також різних організацій сфери економіки:

по-перше, необхідно строго дотримувати правила широко відомого й ефективного кодексу «Знай свого клієнта»;

по-друге, по можливості поширити вимоги кодексу «Знай свого клієнта» на фінансові й інші посередницькі ланки, з якими зв'язаний клієнт;

по-третє, постійно підвищувати ділову кваліфікації співробітників, перерахованих вище установ, підприємств й організацій;

по-четверте, «прозорість» угод й операцій, є кращим детектором, що визначає «чистоту» або «підозрілість» угод;

по-п'яте, введення й дотримання чіткого законодавства раціонально обмежуючої банківську, комерційну й податкову таємниці;

по-шосте, розробка критеріїв підозрілих угод й операцій, що дозволяє успішно виявляти факти відмивання «брудних» грошей і майна;

по-сьоме, негайне повідомлення в правоохоронні органи про всіх «підозрілих» угодах й операціях;

по-восьме, недопущення витоку інформації про виявлені факти легалізації незаконних доходів й «основних правопорушень»;

у-дев'яте, надання всілякої допомоги правоохоронним органам у боротьбі з відмиванням «тіньових» капіталів, у їхньому активному розшуку й поверненні в Україну.

Представляється, що якнайшвидша реалізація, хоча б частини перерахованих заходів, привела б не тільки до істотного підвищення ефективності виявлення, припинення й розслідування розглянутої групи злочинів, але й до створення умов для успішного розшуку й конфіскації тіньових капіталів або ж для їхнього добровільного повернення в Україну.