19.3. Показники ринку науково-технічної продукції

З огляду характеристики стану ринку науково-технічної продукції, його показники можна розділити на:

• оцінюючі діяльність науково-технічних колективів і їхньої стійкості на ринку;

• характеризуючи саму науково-технічну продукцію;

• інформуючи про стан самого ринку науково-технічної продукції.

До показників, що оцінюють діяльність тієї або іншої науково-технічної організації, можна віднести: об'ємні й фінансові показники її діяльності, частку охоплення ринку, конкурентоздатність, кількісні і якісні оцінки авторитетності наукового колективу.

До об'ємних і фінансових показників діяльності науково-технічних організацій насамперед варто віднести обсяг науково-технічних робіт, у тому числі по їхніх видах, валовий дохід і чистий дохід (прибуток) організації.

Динаміка зміни обсягу науково-технічної продукції навіть однієї науково-технічної організації може в цілому вплинути на зміну кон'юнктури попиту на даний вид розробок.

Зміна структури видів науково-технічних робіт дає достатню характеристику тенденцій динаміки кон'юнктури ринку науково-технічної продукції. Найважливішими показниками конкурентоспроможності є: частка ринку й рівень конкурентоспроможності.

Важливе значення для науково-технічної фірми має її “імідж” і авторитетність у даному напрямку наукових розробок. Формально оцінити авторитетність практично неможливо, однак побічно це робиться за допомогою показників рейтингу й науково-технічного потенціалу організації.

До показників, що оцінюють науково-технічну продукцію, варто віднести: показники ефективності її передбачуваного й фактичного впровадження, строк окупності витрат на НДДКР, науково-технічний рівень розробок.

Ефективність є одним з основних ціноутворюючих показників науково-технічної розробки. Економічний ефект від впровадження інновації розраховується по наступній формулі:

n n	, (19.4.)
∑Рt – ∑Зt – Зраз
t=1 t=1

де Р_t – вартісна оцінка результатів впровадження інновації в t-му році, t=1,n;

З_t – витрати на впровадження інновації в t – му році;

З раз – витрати на розробку інновації.

Найважливішим показником, що характеризує інновацію, є строк окупності витрат. У загальному вигляді цей показник розраховується в такий спосіб:

Т=	З	, (19.5.)
	Pt

де Т – строк реалізації, років;

Р_t – середньорічні витрати на впровадження інновації.

Особливі труднощі при розрахунку цього показника викликає примара різночасних витрат і результатів всього років впровадження до їхньої середньої бази. Це вирішується за допомогою так званого коефіцієнта приведення:

Pt = P^t*d^t,

де

d = (1+E_H)^t * p^-t, (19.6.)

d_t – коефіцієнт приведення витрат;

E_H – норматив приведення різночасних витрат;

t_p – розрахунковий рік;

t – рік, витрати якого приводяться до розрахункового року.

Показники науково-технічного рівня розробок можуть розраховуватися по різних методиках стосовно до того або іншого виду продукції.

Залежно від призначення результатів НДДКР у науково-технічній сфері можуть застосовуватися різні методи ціноутворення. Якщо нововведення має прикладний характер, а його освоєння споживачем приносить йому додатковий прибуток, то його ціна повинна визначатися як частка розроблювача в цьому прирості.

Ц = а_i=1*П_i (19.7.)

де Ц – ціна нововведення;

а – частка розроблювача в прирості прибутку;

П_i – приріст прибутку до споживача за i-й рік.

Строк ефективної експлуатації нововведення визначається експертним шляхом і залежить від специфіки галузі й реалізованого нововведення (насамперед від новизни). Звичайно “П” приймається рівним 2-4-м рокам.

Значення “а”, тобто частка розроблювача в приросту прибутку визначається на основі загальноприйнятого коефіцієнта участі в прибутку, скорегованого на величину коефіцієнта в створенні нововведення. Коефіцієнт участі в прибутку звичайно застосовується в межах 0,2-0,4 і залежить від суми одержуваного додаткового прибутку й, в остаточному підсумку, установлюється за домовленістю сторін.

Необхідність його коректування обумовлена тим, що науково-технічна фірма може реалізовувати нововведення в різній формі від робочої документації до дослідної партії. Чим вище ступінь завершення розробки, тим вище значення коефіцієнта участі в нововведенні. Наприклад, мале впроваджуюче підприємство “Прогрес” пропонує машинобудівному підприємству модернизований токарський верстат, застосування якого дозволить знизити трудомісткість виготовлення деталей і відсоток браку, збільшити продуктивність праці. Подібна модернізація здійснюється в середньому один раз у три роки. Цей термін приймається в якості “П”. Розрахунки розроблювача, підтверджені результатами впровадження даного устаткування на інших підприємствах, показують, що експлуатація нововведення гарантує одержання додаткового прибутку: 1-й рік - 1 800 грн.; 2-й рік - 4000 грн.; 3-й рік - 3600 грн. Разом - 9400 грн. Науково-технічна фірма бере на себе всі роботи із впровадження аж до сервісного обслуговування модернізованого устаткування. Маючи таку інформацію, сторонам варто лише домовитися про конкретну частку кожного в одержуваному додатковому прибутку. Якщо, наприклад, досягнуто згоди про частку розроблювача - 3%, то ціна за нововведення складе 2820 грн.

При такій формі ціноутворення, що одержала назву “розподіл результату”, фірму-розроблювача повинна цікавити нижня межа, до якого вона може йти на зменшення свого коефіцієнта участі в прибутку. Ця межа повинна гарантувати їй одержання середньої норми прибутку при реалізації нововведення, тобто:

ЦН.П. = (	ЗР	+ЗС)*(НП+1), (19.8.)
	ДО0

де Ц_Н.П. – нижня межа ціни на нововведення;

З_Р – витрати на розробку нововведення;

До – очікуваний обсяг реалізації нововведення, одиниць;

З_с – витрати на створення (матеріальне втілення) нововведення;

Н_П – середня норма прибутку в галузі.

Ціноутворення на основі “розподілу результату” привабливе тим, що забезпечує окупність витрат споживача нововведень, створює в нього зацікавленість у їхньому придбанні. Якщо виконується ця умова, то творець нововведення, забезпечуючи високий рівень обсягу продажів, гарантує собі комерційний успіх від проведених робіт.

У випадку, якщо результатом нововведення є новий продукт, найчастіше ціна такої розробки визначається за принципом роялті. Як базисний показник при цьому доцільно застосовувати обсяг продажів.

Однієї з різновидів підходу “розподілу результату” є формування ціни залежно від параметрів розроблювального нововведення. У цьому випадку ціна визначається в такий спосіб:

Ц = f ( a₁ , a₂ , ... , a_n ) , (19.9.)

де Ц – ціна НДДКР;

a_i – параметри розробки (продуктивність, потужність, ремонтопригодність і т.п.).

Наприклад, вартість НДДКР по розробці нового штампувального верстату визначена в 1000 грн. У випадку збільшення його продуктивності розроблювач одержує додаткову премію в розмірі 100 грн. за кожний додатковий відсоток понад норматив, обговореного в технічному завданні на розробку. Якщо кінцевий результат розробки не завжди ясний, або вона не спрямована на одержання додаткового прибутку, то можливо використання “витратного принципу” ціноутворення. У ряді випадків застосовується змішана форма встановлення ціни на нововведення, тобто компенсація витрат розроблювача, а у випадку комерційного успіху - одержання відсотка від приросту прибутку.

Аналіз ринку науково-технічної продукції необхідно здійснювати в наступній послідовності:

1. Дослідження основних рис і особливостей ринку даного виду науково-технічної продукції.

2. Розробка методики визначення кон'юнктури ринку.

3. Збір і нагромадження кон'юнктурної інформації.

4. Аналіз кон'юнктури ринку.

5. Прогнозування кон'юнктури ринку.

Ринок науково-технічної продукції є організованим ринком. Інформація про споживчі характеристики науково-технічної продукції є досить доступною навіть для новітніх досліджень і розробок. Але через перераховані раніше особливості науково-технічної продукції її кон'юнктурні характеристики (ціна, динаміка попиту та пропозиції й т.п.) практично недоступні моментним методам вивчення кон'юнктури ринку через еталонність більшої частини інновацій. Тому аналіз ринку науково-технічної продукції здійснюється, головним чином, з огляду оцінки її виробників. Кон'юнктурний аналіз ринку може бути проведений з позиції споживача науково-технічної продукції, з позиції конкуруючої фірми, або спеціалізованої інформаційної фірми. Споживача в основному цікавлять ціни й ефективність впровадження НДДКР. Як показує досвід, інформацію такого роду на науково-технічну продукцію можливо одержати, проаналізувавши договори на аналогічну продукцію й пропозиції від різних виробників. Однак низька ціна й кращі декларовані технічні характеристики нової техніки не є основними ринковими показниками для споживача інновації. Як правило, для споживача науково-технічної продукції гарантією якості є не сама досконалість інновації, а, скоріше, рейтинг її розроблювачів. Тому для оцінки складної кон'юнктури на ринку інновацій для споживача найбільш важливими показниками кон'юнктури є показники, що оцінюють діяльність розроблювачів того або іншого виду науково-технічної продукції. Аналіз кон'юнктури з погляду конкурентів, як правило, зводиться до дослідження показників ефективності й ціни самої інновації.

Особливості науково-технічної продукції зводять нанівець серйозні спроби прогнозування кон'юнктури на даний вид товару. Прогнозування можливе лише з огляду оцінки непрямих факторів, таких, як: економічні умови розвитку конкурентів-розроблювачів, оцінка деяких тенденцій розвитку того або іншого науково-технічного напрямку й т.п.