Завдання прогнозування й макроекономічного планування в сучасних умовах

Теорія прогнозування й макроекономічного планування розкриває специфічні прояви економічних закономірностей у господарській практиці, загальні наукові основи, принципи, методи й організацію державного впливу на економіку через планування. Вона визначає головні напрямки пропорційного розвитку народного господарства.

Прогнозування й макроекономічне планування розкриває процес розширеного відтворення й визначення ефективних напрямків його розвитку. Практична діяльність з прогнозування й державного планування пов'язана з вибором конкретних напрямків у розвитку економіки, раціональної експлуатації природних ресурсів і залучення в господарський оборот матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Прогнозування й макроекономічне планування містить у собі три елементи:

а) соціально-економічний, тобто об'єкт прогнозування й планування - суспільне виробництво як єдність продуктивних чинностей і виробничих відносин;

б) методологічний, тобто інструментарій, методи пізнання й передбачення прогнозування, планування й програмування;

в) організаційний, тобто вибір найбільш ефективної системи органів планування і їхньої функції.

Завдання прогнозування й державного планування обумовлені особливостями сучасного етапу розвитку економіки України:

• глибокою розробкою соціально-економічних проблем розвитку народного господарства;

• всебічним вивченням потреб і забезпечення їхнього задоволення;

• розробкою національних і державних програм розвитку народного господарства;

• забезпеченням високих темпів розвитку економіки;

• забезпеченням збалансованості економіки на основі комплексного використання наявних ресурсів.

Прогнозування й макроекономічне планування досліджує специфіку прояву економічних законів і закономірностей, властивих державному рівню. Воно розробляє теоретичні основи планування, узагальнює практику господарювання й визначає конкретні шляхи найбільш ефективного використання державних ресурсів, а також методи поліпшення якості роботи у всіх ланках народного господарства.

Планове регулювання економіки охоплює також механізм узгодження. У системі завдань плану насамперед повинна бути досягнута їхня несуперечність. Основною умовою несуперечності державних планів повинна бути внутрішня погодженість всіх його елементів, утримування між різними розділами, кошторисами, плановими елементами, соціальними нормативами. Погодженість елементів державного плану будується на єдиній економічній ідеї, що переслідують всі учасники державного планування. Перекручування, погрішності й неточності на одному етапі планування можуть привести до нереальності державного плану в цілому. Важливо враховувати вплив на внутрішню економіку зовнішніх факторів, головним з яких є тенденції розвитку світових економічних процесів.

9.2. Прогнозування народногосподарських процесів.

Розробка державних планів і програм залежить від інформації на майбутнє. Суспільство повинне мати у своєму розпорядженні знання й характері не тільки минулих економічних явищ і процесів, але й майбутніх. Частина можливих народногосподарських процесів і явищ майбутнього залежать від вже досягнутого рівня розвитку суспільства, тобто є у відомій мірі детермінованими, частина інших - не визначені. Державне планування як процес свідомого відбиття об'єктивних економічних процесів і зв'язків припускає своїм вихідним елементом прогнозування. Розробка прогнозів по суті становить передпланову, науково-дослідну й аналітичну роботу з розкриття основних тенденцій і закономірностей у різних областях людської діяльності. Вони дозволяють визначити напрямки індикативного державного плану.

Необхідність розробки народногосподарських прогнозів обумовлена, як мінімум, обставинами, що випливають. Насамперед вони дозволяють апріорно оцінити тенденції розвитку економічної дійсності за досить тривалий відрізок часу. Це в свою чергу відповідно до прогнозованих умов відтворення сприяє орієнтації на такі темпи, пропорції й структурні зрушення в народному господарстві, які в найбільш повній мірі відображали б стан рівня виробництва й споживання, а також відтворення природних багатств. Деякі види природних ресурсів не відтворюються, інші відтворюються в більше тривалий час. Прогнози ставлять завдання пошуку нових джерел сировини й регулювання їхньої експлуатації. Із часом змінюється обсяг і структура потреб. Звичайно це відбувається під впливом науково-технічного прогресу. Зміна структури потреб спричиняється нову структуру виробництва. Оптимізувати пропорції виробництва можливо лише на основі прогнозування майбутніх потреб. Важливо також знати перспективи й тенденції відтворення робочої сили, що, з одного боку, є виробником продукції, а з інший, - її споживачем.

Споживання людини має біологічні границі - тривалість життя, у той час як функції людини-виробника економічно обмежені працездатним періодом. Структурні зрушення в робочій силі повинні бути враховані. Повинні бути з'ясовані також відповідні тенденції в змінах знарядь праці, технології виробництва й т.п., які відбуваються в результаті фізичного й морального зношування.

Прогнози, що характеризують основні напрямки в розвитку науки, техніки, економіки, соціально-економічної структури суспільства, становлять основу системи прогнозування й макроекономічного планування.

При розробці державних планів використовують прогнози: науково-технічних, демографічних, природних ресурсів, розвитку основних фондів і капітальних вкладень, особистих і суспільних потреб, галузевої й територіальної структури народного господарства, які відображають зв'язок між сьогоденням і минулим, охоплюючи перспективи майбутніх періодів і забезпечують спадкоємність і безперервність розвитку суспільства. Ці процеси конкретизуються у відповідних характеристиках державного плану. Прогнози показують, що й при яких умовах може відбутися, плани - де й у якому проміжку часу це трапиться і як зміниться середовище й умови протікання процесів. Таким чином, прогнозування й планування виступають двома сторонами неподільного процесу державного регулювання економіки.

Науково обґрунтовані прогнози дозволяють висувати різні варіанти подальшого розвитку, на основі яких формується концепція економічного й соціального розвитку. Концепція соціально-економічного розвитку містить оцінку досягнутого рівня й передбачення напрямків майбутнього розвитку й найбільш істотні заходи.

Прогнози відрізняються від гіпотез економічного й соціального розвитку тим, що вони мають більше активний характер. Гіпотези мають більше високий ступінь невизначеності й імовірності даного процесу. Прогнози, на відміну від гіпотез, є науковим передбаченням, побудованому на основі застосування кількісних параметрів і що дозволяють дати деяку якісну оцінку явищ, що цікавлять нас, і процесів.