10.3. Капіталовкладення та їх ефективність.

Близько 80% всіх інвестицій складають реальні інвестиції, спрямовані на розширене відтворення основних фондів виробничого та невиробничого призначення, які отримали назву капітальних вкладень. Під капітальними вкладеннями розуміють витрати трудових, матеріальних ресурсів і коштів на створення, розширення, реконструкцію й технічне переозброєння основних фондів, а також на пов'язані з ними зміни оборотних коштів. Характерні риси інвестицій і капітальних вкладень: великий розмір; досить тривалий строк освоєння; ризик. Основними складовими капіталовкладень є:

• витрати на будівельно-монтажні роботи (на будівельні матеріали, використання будівельної техніки тощо);

• витрати на придбання різних видів устаткування, машин, механізмів, інструментів та монтаж устаткування (ліфтів);

• витрати на проектно-дослідну діяльність (розробку техніко економічного обґрунтування доцільності нового будівництва, розробку проектно-кошторисної документації).

В державному регулюванні розглядають галузеву, територіальну, відтворювальну та технологічну структури капіталовкладень.

Галузева структура означає розподіл капітальних вкладень за основними галузями економіки. Вона вважається прогресивною, якщо абсолютно й відносно збільшуються капіталовкладення у розвиток провідних галузей, які сприяють науково-технічному прогресу. До таких насамперед належать машинобудування, точне приладобудування, хімічна промисловість, розвиток комп'ютерних технологій тощо. Меншу частку займають такі галузі: житлове господарство, транспорт і зв'язок, будівництво об'єктів виробничої та невиробничої сфер, сільське господарство. Стан галузевої структури капітальних вкладень визначає темпи науково-технічного прогресу, ефективність функціонування економіки.

Територіальна структура характеризує розподіл капіталовкладень за економічними регіонами і залежить від низки чинників: стану інвестиційного клімату в регіоні, послідовності ринкових перетворень, рівня економічного розвитку, наявності природних ресурсів, стану виробничої та фінансової інфраструктур.

Відтворювальна структура капіталовкладень характеризується співвідношенням витрат на підтримку діючих виробничих потужностей, модернізацію, технічне переозброєння та реконструкцію підприємств, на розширення діючих і будівництво нових об'єктів. Ефективною вважається така відтворювальна структура, в якій переважає частка капіталовкладень на модернізацію, технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств, тобто структура з високою часткою витрат на устаткування, що сприяє зменшенню капіталомісткості продукції та зростанню фондовіддачі. Відтворювальна структура впливає на технологічну.

Реконструкція означає повне або часткове переобладнання виробництва, яке супроводжується заміною устаткування, автоматизацією виробництва. Тобто це не тільки просте відтворення основних засобів, а й відновлення їх на більш високій технологічній основі. Під час реконструкції можуть розширюватися окремі будови і споруди виробничого призначення, якщо нове високотехнологічне устаткування не розміщується у старих приміщеннях, а також може здійснюватися будівництво нових споруд виробничого призначення замість тих, що ліквідуються.

Технічне переозброєння – це комплекс заходів щодо підвищення до сучасних вимог технологічного рівня виробництва шляхом оновлення та приросту устаткування. Технічне переозброєння впливає лише на активну частину основних засобів і, на відміну від реконструкції, не потребує додаткового розширення виробничих площ. Метою технічного переозброєння є інтенсифікація виробництва, збільшення виробничих потужностей, забезпечення зростання продуктивності праці та ресурсозбереження.

Між реконструкцією та технічним переозброєнням існує багато спільного відносно кінцевих цілей, складу робіт. Однак суттєва відміна між ними полягає в тому, що реконструкція за своїми масштабами охоплює значно більший обсяг робіт, пов'язаних із переобладнанням діючих і будівництвом нових об'єктів, комунікацій. Щодо технічного переозброєння, то воно означає насамперед упровадження прогресивних технологій з мінімумом будівельно-монтажних робіт. Саме тому частка будівельно-монтажних робіт у процесі технічного переозброєння не перевищує 10 % від загального обсягу капіталовкладень, тоді як під час реконструкції ця частка досягає 50-60 %.

Модернізація здійснюється під час капітального ремонту і полягає в удосконаленні тільки техніки, устаткування, засобів праці.

Розширення діючих підприємств охоплює будівництво додаткових виробництв.

Технологічна структура капіталовкладень – це співвідношення витрат на будівельно-монтажні роботи, придбання устаткування, інструментів, інвентарю. Прогресивні зрушення в технологічній структурі оцінюються зіставленням у динаміці (порівняно з попереднім або базовим періодом) часток витрат на устаткування або на будівельно-монтажні роботи у загальному обсязі капіталовкладень. Ефективність технологічної структури визначається переважаючою часткою витрат на устаткування і зменшенням частки витрат на будівельно-монтажні роботи. Технологічна структура капіталовкладень має вирішальне значення для ефективного функціонування економіки. Відтворювальна та технологічна структури аналізуються за територіальною ознакою та по галузях.

Оскільки ефективність використання капіталовкладень значною мірою залежить від прогресивності їх технологічної структури, виникає необхідність аналізу чинників, що визначають цю структуру.

Суттєво впливає на технологічну структуру галузева структура капіталовкладень. Відносне збільшення асигнувань у галузі з традиційно високими частками витрат на устаткування (машинобудування, приладобудування, легка, харчова промисловість) зумовлює зростання активної частки вкладень і покращання технологічної структури. І навпаки, розширення асигнувань у такі галузі, як паливно-енергетичний комплекс, хімічна промисловість, чорна металургія, в яких частка витрат на устаткування значно менша (близько 40 %), призводить до погіршання технологічної структури капіталовкладень.

На технологічну структуру також впливає розподіл капіталовкладень між виробничою та невиробничою сферою, оскільки у виробничих вкладеннях частка будівельно-монтажних робіт нижча, ніж у невиробничих. Тому технологічна структура може погіршуватися за умови збільшення асигнувань у будівництво невиробничих об'єктів соціально-культурної сфери, а також розширення нового будівництва у разі подорожчання будівельно-монтажних робіт.

Ефективність капіталовкладень. При обґрунтуванні обсягів інвестицій та їх розподілу обчислюють показники загальної та порівняльної економічної ефективності. Перші характеризують віддачу капітальних вкладень залежно від рівня, на якому вони обчислюються.

Економічний ефект – це результат здійснення інвестицій (капітальних вкладень). Економічний ефект може виражатися у вигляді економії від зниження собівартості продукції, у приросту прибутку або національного доходу.

Економічна ефективність – це економічний ефект, що доводиться на один рубль інвестицій (капітальних вкладень), що забезпечили цей ефект. Розрізняють абсолютну (загальну) і порівняльну (відносну) економічну ефективність.

А бсолютна (загальна) економічна ефективність визначається як відношення економічного ефекту до всієї суми капітальних вкладень, що викликали цей ефект. Зокрема, для промислових новобудов абсолютна економічна ефективність може бути визначена в такий спосіб                           (10.4.)

де Ер– розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності (абсолютна економічна ефективність);  – оптова ціна й собівартість одиниці продукції -го виду, руб.;  – обсяг випуску продукції -го виду, шт.; Hi – річна ставка відрахувань у бюджет з урахуванням діючих пільг для продукції -го виду (у частках одиниці); m – кількість видів продукції; ДО – сумарні капітальні вкладення, грн. Ефективність капітальних вкладень досягається за умови, якщо розрахунковий коефіцієнт ефективності Ер більше або дорівнює нормативному коефіцієнту ефективності Ен, тобто Ер>= Ен. Як нормативний коефіцієнт ефективності Ен часто використовують або сформований у галузі рівень рентабельності, або процентну ставку по банківських вкладах.

Порівняльна економічна ефективність визначається при виборі найкращого варіанта капітальних вкладень. Якщо при рівності капітальних вкладень один з варіантів забезпечує найбільше зниження поточних витрат виробництва (собівартості), то цей варіант буде найбільш вигідним. При рівній собівартості ефективним зізнається варіант, для здійснення якого потрібні менші капітальні вкладення. Найчастіше порівнювані варіанти відрізняються не тільки сумами капітальних вкладень, але й собівартістю продукції, тому для вибору  найбільш ефективного варіанта доводиться розраховувати ряд показників порівняльної економічної ефективності. Показники порівняльної економічної ефективності.

1. Наведені витрати на одиницю продукції (Зпрi) для i-го варіанта капітальних вкладень визначаються так:

Зпрi = Сi + ЕнКудi                                      (10.5.) де Сi – собівартість одиниці продукції при реалізації i-го варіанта капітальних вкладень, руб.; Ен – нормативний коефіцієнт ефективності; Кудi – питомі капітальні вкладення по i-му варіанті, грн.                                        (10.6.)

де Кi – капітальні вкладення по i-му варіанті, грн.; Ni – випуску продукції по i-му варіанті в натуральному вираженні, шт.

У деяких випадках розраховують наведені витрати на річний випуск продукції Зпрi = Сгодi + Ен*Кi ,                                        (10.7.)

де Сгодi – собівартість річного обсягу випуску продукції по i-му варіанті, грн. Найбільш ефективним вважається той варіант, при якому забезпечується мінімальна величина наведених витрат.

2. Умовно-річна економія (Еум) визначається наступним чином:

Еум = (З1 - З2) N2 ,                     (10.8.)

де З1,З2 – собівартість одиниці продукції по базовому й впроваджуваному варіантах, грн.; N2– річний випуск продукції по впроваджуваному варіанті, шт.

У деяких випадках умовно-річну економію визначають у такий спосіб:

Еум = (П2  – П1) N2,                  (10.9.)

де П1, П2 – прибуток від реалізації одиниці продукції по базовому й впроваджуваному варіантах, грн.

3. Річний економічний ефект (Ер) показує загальну економію річних витрат по порівнюваних варіантах з урахуванням величин капітальних вкладень.

Ер = [(З1 + Ен Куд1) – (З2 + Ен Куд2)] N2 = (Зпр1 –Зпр2) N2     (10.10.) або Ер = (З1 – З2) N2 – Ен (ДО2 -ДО1) = Эуг – Ен (ДО2 -ДО1) = Эуг-Ен DК, (10.11.)

де DК = ДО2 - ДО1– додаткові капітальні вкладення в порівнянні з базовим варіантом.

Впроваджуваний варіант може бути визнаний ефективним, якщо виконується умова Эг   >=0.4.

Розрахунковий коефіцієнт ефективності (Ер) - показник, що характеризує економію, що доводиться на одну гривню додаткових капітальних вкладень:

                                (10.12.) або                                  (10.13.)

де ДО1, ДО2 – капітальні вкладення по базовому й впроваджуваному варіантах, грн.; Куд1, До уд2 – питомі капітальні вкладення по базовому й впроваджуваному варіантам, грн. Впроваджуваний варіант зізнається більше вигідним за умови, якщо  >= .

5 . Розрахунковий строк окупності (Тр) – це період, протягом якого додаткові капітальні вкладення окупаються в результаті одержання умовно-річної економії:

                           (10.14.)

або

                               (10.15.)

Впроваджуваний варіант визнається більше вигідним за умови, якщо Тр<= Тн, де Тн   = 1/Ен.

3 . Облік фактору часу в розрахунках ефективності капітальних вкладень. Порівнювані варіанти можуть розрізнятися по строках реалізації й розподілу витрат по роках усередині цього строку. У подібних випадках необхідно різночасні витрати привести до порівнянного виду. Із цією метою використається коефіцієнт приведення (дисконтування)                                       (10.16.)

де  – коефіцієнт приведення (дисконтування); Е – норматив приведення або ставка дисконту (найчастіше як ставка дисконту використовують нормативний коефіцієнт ефективності Ен); t – число років, що відокремлює витрати й результати даного року від початку розрахункового року. Щоб привести величину капітальних вкладень до початкового року, треба розділити її на  Тоді капітальні вкладення, наведені до моменту початки будівництва, визначаються так:                                    (10.17.)

де Кt – капітальні вкладення, здійснювані в t-м року; Т – часовий період розрахунку.

4. Ефективність інвестиційних проектів. Оцінка ефективності здійснюється з використанням наступних показників:

NPV (Net Present Value) – чистий дисконтований дохід (ЧДД)* обумовлений як сума поточних ефектів за весь розрахунковий період, наведена до початкового року, або як перевищення інтегральних результатів над інтегральними витратами.

                               (10.18.)

де Rt – результати (дохід, виторг від реалізації продукції) в t-м року; Зt – витрати, здійснювані в t-м року. Витрати Зt містять у собі інвестиції, зроблені в t-м року (З1t) і поточні витрати З2t. У поточні витрати З2 t включають: витрати на сировину й матеріали, паливо, електроенергію, заробітну плату з відрахуваннями на соціальні потреби, амортизацію й інші видатки.

Таким чином, Зt= З1t+ З2 t.                                       (10.19.)

Якщо NPV < 0, то проект неефективний. Чим NPV більше, тим ефективніше проект.

IR – індекс прибутковості (ИД)*

                                      (10.20.)

Якщо IR < 1 – проект не ефективний. Якщо IR>= 1, то проект рентабельний.

IRR (Internal Rate of Return) – внутрішня норма прибутковості (ВНД)** являє собою ту норму дисконту е, при якій величина NPV дорівнює 0. Іншими словами, IRR є рішенням рівняння.

                                 (10.21.)

Розрахована величина норми прибутковості рівняється з необхідної інвестором величиною норми прибутковості на капітал.  Якщо IRR дорівнює або більше необхідної норми прибутковості (IRR >= Е), то проект уважається ефективним.

IRR – найбільш популярний показник оцінки інвестиційних проектів, тому що він не залежить від ставки дисконту, обраної для розрахунків, певною мірою, довільно.

Строк окупності інвестицій (Payback Period PBP) – це строк, за який можна повернути інвестовані в проект кошти, тобто це період часу починаючи з якого первісні вкладення й інші витрати, пов’язані з інвестиційним проектом, покриваються сумарними результатами від його здійснення.

* Також використовуються інші назви: чиста поточна вартість (ЧПВ), чиста наведена вартість (ЧНВ), чиста сучасна вартість (ЧСВ), чиста дійсна вартість (ЧДВ), чистий наведений ефект (ЧНЕ), інтегральний ефект.

** Інші назви: індекс рентабельності, індекс прибутковості, показник прибутковості, Profitability Index (PI), benefit cost ratio або Present Value Index.

*** Інші назви: внутрішній коефіцієнт прибутковості (ВКП), внутрішня швидкість обороту (використовується в Excel), внутрішня ставка доходу, внутрішня норма окупності, внутрішня норма прибутку, норма рентабельності.

Результати (доходи) і витрати, пов’язані зі здійсненням проекту, можна обчислювати з дисконтуванням або без нього, а також з урахуванням інфляції. Відповідно, вийде три різних строки окупності. Строк окупності рекомендується визначати з використанням дисконтування.