Тема 9. Державне регулювання суспільного виробництва, темпів і пропорцій економічного росту.

9.1. Розрахунки основних макроекономічних показників.

9.2. Темпи і пропорції економічного росту.

9.3. Збалансованість національної економіки.

9.1. Розрахунки основних макроекономічних показників.

Вимір економічного росту здійснюється як правило на основі показників, що характеризують матеріально-речовинні і зведені результати функціонування національної політики. До матеріально речовинних характеристик економіки належать сукупний суспільний продукт, кінцевий суспільний продукт, чистий суспільний продукт, національний доход і фонд споживання. Зведені показники розвитку економіки включають валовий національний продукт, чистий національний продукт, валовий національний доход і чистий економічний добробут.

Обсяг сукупного суспільного продукту характеризує масштаби розвитку народного господарства. Сукупний суспільний продукт, за традицією, включає лише те, що створюється в галузях матеріального виробництва на державних, приватних, кооперативних, акціонерних підприємствах і особистому підсобному господарстві. Натурально-речовинна структура сукупного суспільного продукту враховує створені в сфері матеріального виробництва засобу виробництва і предмети споживання, у вартісній формі - це валова продукція галузей матеріального виробництва. При розвинутій спеціалізації і кооперуванні має місце повторний рахунок. Той самий продукт опрацьовується підприємствами різноманітних галузей. У цьому випадку елементи вартості того самого кінцевого продукту входять у вартість сукупного суспільного продукту, беручи участь у формуванні «фіктивного капіталу». Оборот «фіктивного капіталу» складає елемент державного окозамилювання.

Принципова схема розрахунку обсягу сукупного суспільного продукту будується на урахуванні зміни чисельності працюючих у галузях матеріального виробництва і рівня продуктивності праці, основних фондів і ступеня їхнього використання.

Виходячи з чисельності, зайнятих у галузях матеріального виробництва, обсяг сукупного суспільного продукту визначається в такий спосіб:

ОП =ч_о  П_п + Т  ДО  П_п, (9.1.)

де: ОП - обсяг сукупного суспільного продукту;

ч_о - чисельність робітників, зайнятих у галузях матеріального виробництва в базисному періоді;

П_п - рівень продуктивності суспільної праці в планованому періоді;

Т - приріст трудових ресурсів у планованому періоді;

К - частка приросту чисельності робітників, зайнятих у галузях матеріального виробництва в загальному прирості чисельності трудових ресурсів у планованому періоді.

Чисельність робітників, зайнятих у галузях матеріального виробництва в базисному періоді встановлюється за даними статистичного урахування. Приріст чисельності трудових ресурсів у планованому періоді визначається на основі динаміки чисельності населення і його вікової структури за даними демографічної статистиків. Частка робітників у сфері матеріального виробництва визначається на основі сформованої структури з урахуванням зниження приросту в сфері матеріального виробництва в результаті розвитку і розширення невиробничої сфери. Найбільш складною проблемою при такому методі розрахунку обсягу сукупного суспільного продукту є визначення рівня продуктивності суспільної праці в плановому періоді.

Залежність обсягів сукупного суспільного продукту від розміру основних виробничих фондів і рівня їхній використання встановлюється в такий спосіб:

ОП = (Оф_н - Оф_выб + Оф_вв) х К_ф (9.2.)

де: Оф_н - вартість основних виробничих фондів на початок планового періоду;

Оф_выб - вартість основних виробничих фондів, що вибувають у плановому періоді;

Оф_вв - вартість основних виробничих фондів, що вводяться у дію в плановому періоді;

К_ф - коефіцієнт фондовіддачі.

Приведена схема розрахунку обсягу сукупного суспільного продукту свідчить, що динаміка основних виробничих фондів пов'язана зі збільшенням виробничих потужностей, що, у свою чергу, виступають матеріальною базою росту обсягу виробництва продукції.

Розрахунки темпів росту суспільного продукту через основні фонди не становлять особливої складності, за винятком показника фондовіддачі. Останній являє собою агрегований показник, що повинен визначатися на базі розрахунків по чинним та знов введених фактах, враховувати існуючі тенденції (наприклад, зниження фондовіддачі по видобувних галузях у результаті великих вкладень по охороні природи в процесі розробок родовищ), враховувати необхідність впливу на тенденції підвищення фондовіддачі і так далі.

При розрахунках обсягу суспільного продукту застосовується також метод виробничих функцій, що являють собою однопродуктові кореляційні рівняння, якісні параметри яких погоджують обсяг суспільного продукту або національного доходу з витратами основних виробничих ресурсів, звичайно фондів і праці. Найбільше поширений їхній вид - модель типу Кобба-Дугласа:

Q = Qo L^ F^ (9.3.)

де: Q, L, F - перемінного розміри, причому Q є залежної;

Qo, ,  - параметри функції, числові характеристики яких визначаються за допомогою кореляційного методу.

Описана математична залежність виявляється тільки в загальному і середньому в масі спостережень. Результативний показник ставиться в зв'язок із зміною двох показників чинників - L і F. Параметри (α іβ) показують еластичність випуску продукції по витратах ресурсів і по своєму розмірі, як правило, укладені в інтервалі від 0 до 1. Знаючи їх, ми можемо додати L і F різноманітні значення, підрахувавши обсяг суспільного продукту або національного доходу. Ріст, що указує на екстенсивний план розвитку і трудомісткий характер розвитку науково-технічного прогресу.

Сума коефіцієнтів еластичності характеризує ефективність розширення виробництва. При цьому, якщо вона дорівнює 1, то обсяг виробництва суспільного продукту збільшується пропорційно росту ресурсів, перевищення її одиниці означає наростаючу ефективність збільшення масштабів виробництва і, навпаки, негативний ефект розширення виробництва має місце, коли сума параметрів виробничої функції менше одиниці. Таким чином, із неефективності капітальних вкладень випливає неефективність нарощування їхніх обсягів. У виробничих функціях відбиваного масштабу умова (α+β=1) не обов'язково, тому що останнє дійсно на народногосподарському рівні. Технологічні і науково-технічні зсуви в масштабі всієї економіки виражаються через робочу силу й основні фонди, витрати яких відбивають заможність і інші ресурси, головним чином природними.

Додаткові продукти чинників показують абсолютний приріст обсягу виробництва за рахунок збільшення даного чинника при незмінному розмірі других. їхні розміри характеризують ефективність кожного з ресурсів і виражаються рівняннями похідних:

d/d = ao  L^-1 F^ або (9.4.)

d/d =  Q/l (9.5.)

d/d = ao  L^ F^-1 або (9.6.)

d/d =  Q/F (9.7.)

Для статечної функції Q = ao L^ F^ похідні по окремих чинниках виражаються залежністю:

d/dbi = di Q/bi, (9.8.)

Таким чином, випливає, що додатковий продукт кожного чинника обумовлений розміром даного чинника при фіксованих розмірах іншого. Приріст виробництва суспільного продукту буде тим більше, чим більше коефіцієнти еластичності  і  і чим менше витрати ресурсів. Іншими словами, приріст продукції прямо пропорційний відношенню

_i / bi (9.9.)

З ростом витрат праці й основних фондів додаткові продукти будуть убувати. Це означає, що додаткові витрати трудових ресурсів і основних фондів більш продуктивніші у тому випадку, якщо вони вкладаються в менше механізовані виробництва, чим у ті, де нарощування і використання виробничого потенціалу досягає високого рівня. Таким чином, на підставі розрахунків показників виробничої функції встановлюється оптимальна черговість капітальних вкладень у народне господарство.

Максимальний розмір обсягу виробництва досягається, коли додаткові продукти рівні 0. Другі похідні використовуються для визначення точок перегину, де можливі зростаючі і додаткові продукти, що знижуються. Це дозволяє встановити межі, до котрих доцільно нарощувати ресурси для одержання необхідного виробничого результату.

Похідна виробничої функції по основних фондах показує ефект капіталовкладень на швидкість випуску. Це означає, що виробнича функція породжує функцію науково-технічного прогресу.

F = (9.10.)

d/d = 1/ (9.11.)

Якщо виробнича функція змінюється таким чином, що додатковий продукт фондів росте в порівнянні з додатковим продуктом праці, то має місце фондоємний науково-технічний прогрес.

Виробничі функції дають можливість знайти різноманітні комбінації значень чинників виробництва, при яких забезпечується запланований обсяг виробництва. Ступінь, де один чинник захищає інший при зберіганні обсягу виробництва на заданому рівні, називається граничною нормою заміщення і визначається як частка від розподілу додаткового продукту праці на додатковий продукт фондів:

d/dl = -F/L (9.12.)

З рівності d/d = 1/ випливає, що норма заміщення ресурсів залежить від коефіцієнтів еластичності  і , а також від співвідношення обсягів ресурсів. Чим вище фондоозброєність праці, тим вище норма заміщення витрат живої праці виробничими фондами.

Якщо при будь-якій комбінації основних виробничих фондів і праці гранична норма заміщення ресурсів знижується, то має місце науково-технічний прогрес. Збільшення норми заміщення показує, що економія витрат живої праці при незмінному обсязі виробництва супроводжується ростом фондоозброєності. Це означає, що заміщення живої праці матеріалізованим стає усе більш важкою справою.

При дослідженні динаміки виробництва, особливо, якщо охоплюються невеличкі проміжки часу, повинна враховуватися заміна праці фондами. Тоді продуктивність праці варто розглядати, як приблизний вимірювач науково-технічного прогресу. У такому випадку використання виробничих функцій для оцінки науково-технічного прогресу в створенні суспільного продукту спричинить за собою введення в модель ряду гіпотез щодо закономірностей виробництва. Для цього використовується відома виробнича функція:

Q = L^ F^ e^t (9.13.)

де: е - підстава натурального логарифма;

t - вплив технічного прогресу на обсяг виробництва.

Вираження e^{ t} можна розкласти на два і більше чинників, що мають зміст рушійних сил науково-технічного прогресу. До них насамперед відносяться витрати на науково-дослідні, дослідно-конструкторські роботи, поліпшення якості застосовуваної праці.

При відсутності більш точних методів виміру виробничі функції в найбільше наближеному ступені можуть характеризувати розвиток суспільного виробництва, а її параметри використовувати як інструмент вибору оптимальних науково-технічних рішень у народному господарстві.

Розрахунок обсягу суспільного продукту провадиться також із застосуванням міжгалузевого балансу виробництва і розподіли продукції в народному господарстві. У ньому розшифровуються основні народногосподарські пропорції і пропорції розвитку окремих галузей. Поряд із вартістю сукупного суспільного продукту розраховується вартість кінцевого суспільного продукту, що являє собою вільну від повторного рахунку частина перенесеної вартості і знову створену вартість.

Кінцевий суспільний продукт являє собою сукупність завершених в опрацюванні і готових до споживання товарів. Чистий суспільний продукт - це сукупність продуктів, що відповідають знову створеної вартості. Різниця між сукупним суспільним продуктом і національним доходом по вартості дорівнює матеріальним витратам. Вони складаються з витрат енергії, палива, сировини, матеріалів, що комплектують виробів, використаних на виробництві продукції й амортизації основних виробничих фондів.

З балансу сукупного суспільного продукту і національного доходу випливає:

V + m = С + j + Е - И (9.14.),

де: V + m - обсяг зробленого за рік національного доходу;

С - фонд споживання;

j - фонд накопичення;

Е і И - відповідно обсяг експорту й імпорту продукції.

З приведеної рівності випливає, що фонди накопичення і споживання не є річним національним доходом, а являють собою обсяг ресурсів, використаних у даному році на цілі споживання і накопичення, незалежно від джерел:

З + j = V + m - Е + И (9.15.)

Вираження V + m визначає умови виробництва,

З + j + Е - И - умови відтворення.

Додавання до національного доходу обсягу ресурсів, що йдуть на відшкодування вибуття і капітальний ремонт основних виробничих фондів, дає обсяг кінцевого (валового) суспільного продукту.

Національний доход складає чистий продукт або нову вартість матеріальних і духовних благ і засобів їхній виробництва. Національний доход - це знову створена вартість у матеріальному виробництві. Національний доход, відповідно до чинної в радянський період методології, створюється в сфері матеріального виробництва. З цього випливає, що продукція галузей соціально-культурного комплексу (охорони здоров'я, утворення, культури і т.д.), що роблять послуги населенню, не включаються в його обсяг. Національний доход враховується двома методами: по місцю його створення і по кінцевому використанню. Перший метод розкриває вартісну, другий - матеріально-речовинну структуру. Результат таких числень спотворюють дійсну картину економічного росту, особливо кінцевих результатів. Сукупність кінцевих результатів функціонування народного господарства відбиває показник валовий національний продукт.

В ироблений національний доход характеризує вартісний аспект відтворення, використовуваний - відбиває кінцеві ресурси, реально використовувані в народному господарстві. Зроблений національний доход може включати деякі елементи, що не відноситься до кінцевого споживання (народногосподарські втрати, похибки методичного характеру) при визначенні цього показника в зіставляючих цінах.

Валовий національний продукт - це сума зроблених і придбаних у країні товарів і послуг за визначений проміжок часу, звичайно за рік. Валовий національний продукт включає у себе амортизацію, весь обсяг послуг, що поряд із матеріальними благами, рахуються результатом різноманітних видів господарсько-економічної діяльності, що забезпечують відтворювальний процес у народному господарстві.

Валовий національний продукт на відміну від сукупного суспільного продукту не включає проміжну продукцію.

Таким чином, валовий національний продукт утворять вартість кінцевого суспільного продукту і розмір прибутків невиробничої сфери. Це надає можливість міжнародних зіставлень, так валовий національний продукт у усьому світі визнаний найважливішим показником економічного росту.

Досягнення соціальних результатів характеризує насамперед фонд споживання. Він являє собою суму матеріальних благ, використовуваних на особисте споживання населення, створення невиробничої сфери. Фонд накопичення утворюється з частини суспільного продукту, використовуваного на приріст виробничих і невиробничих основних і оборотних фондів і запасів, а також для збільшення державних резервів. Аналіз накопичення в основних виробничих фондах дозволяє з'ясувати чинники, що визначають темпи економічного росту і, насамперед, загальний обсяг виробничих капітальних вкладень і запровадження в дію основних виробничих фондів.

Валовий національний продукт змінюється двома методами: прибутків і витрат, і витрат. По методі прибутків і витрат валовий національний продукт складає суму всіх прибутків, отриманих нацією за визначений період, звичайно за рік, з урахуванням непрямих податків на підприємців і амортизаційні відрахування, а по методі витрат - суму загальних витрат населення, інвесторів, урядів і споживачів експорту на покупку кінцевих товарів і послуг, зроблених усередині країни.

Обсяг валового національного продукту найбільш точно показує сумарний грошовий еквівалент зроблених і придбаних нацією кінцевих товарів і послуг. Якщо вони виражені в поточних цінах, то одержуємо номінальний валовий національний продукт, у базисних цінах - реальний валовий національний продукт. Відношення першого до другого складає дефлятор валового національного продукту:

(9.16.)

Дефлятор валового національного продукту показує, скільки б коштували товари і послуги у вимірі (цінах) попереднього періоду. Дефлятор валового національного продукту є середньозважений індекс цін на товари і послуги і використовується для визначення рівня інфляції.

Сума товарів і послуг, створені усередині країни, складає валовий національний продукт.

Валовий національний продукт - це частина валового національного продукту за відрахуванням обсягу чистого експорту. Валовий національний продукт за відрахуванням амортизаційних відрахувань складає чистий національний продукт. Він дозволяє встановити загальний річний обсяг виробництва товарів і послуг, що були зроблені і спожиті у всіх секторах національного господарства. Доповнення валового національного продукту товарами і послугами тіньової економіки, роботою вдома, виконуваної самостійно, дозволяє встановити чистий економічний добробут, що у найбільш повній мірі відбиває ступінь добробуту нації в цілому.

Таблиця 9.1.