20.3. Тіньовий сектор економіки України на сучасному етапі.

Хоча процес формування капіталістичного суспільства в Україні перебуває на самому початку, деякі риси українського капіталізму вже визначилися. Можна сказати, що в країні виник й успішно функціонує "тіньовий капіталізм". Одними з його найважливіших характерних рис є інституціоналізація тіньової економіки, перетворення її в стійкий елемент економічної системи, тісне переплетення з легальною господарською діяльністю, а також величезні її масштаби. Вибуховий ріст тіньової економіки виявився зовсім несподіваним наслідком переходу України до капіталістичної системи. В епоху горбачовської перебудови загальноприйнятим була думка, що тіньова економіка - це породження властивій радянській системі особливостей, дефектів, які можна усунути лібералізацією й введенням приватної власності в рамках "переходу до ринку". Тому вважалося, що в міру просування країни до капіталізму масштаби тіньової економіки будуть скорочуватися, а легальної - зростати. Відбулося ж всі навпаки. По даним МВС України, в 1990-1991 р. у тіньовій економіці вироблялося 10-11% ВВП. В 1993 р. ця частка склала 27%, в 1994 р. - 39, в 1995 р. - 45, в 1996 р. - 46%, в 1998 - 54%, а в 2008 за приблизними оцінками експертів і спецслужб України всіх рівнів цей показник досяг рівня 60%. За тими ж даними з тіньовою економікою так чи інакше зв'язані приблизно 18-30 млн. чоловік.

В Україні на даний момент залишається гострою проблема корумпованості, наркобізнесу, проституції, нелегального виробництва й збуту продукції, фіктивних угод і грошових операцій. Державне управління економікою країни залишається недосконалим. Неефективна податкова політика веде до зменшення надходжень у держбюджет через розростання тіньового сектору. Нестабільне законодавство лякає підприємців від легалізації їхньої діяльності й змушує їх іти в тінь. Десятки років вивчають тіньову економіку, намагаються знайти способи її регулювання, але нікому ще не вдавалося знайти спосіб її викорінювання. Тіньова економіка властива в більшому або меншому ступені всім часам і всім країнам. Однак, законодавство України сприяє «відмиванню» коштів кримінального походження. Деякі положення не тільки не відповідають, але й суперечать міжнародній практиці із цих питань. Деякі законодавчі акти України зобов'язують відповідальних посадових осіб інформувати правоохоронні органи про великомасштабні операції й надавати фінансово-господарські документи на вимогу правоохоронних органів, але ці норми носять декларативний характер або відсилають до неіснуючого із цих питань чинного законодавства. Очевидно, варто внести зміни в чинне законодавство, з огляду на власний і міжнародний досвід. Велике значення має міжнародна погодженість у законодавстві й державному регулюванні економіки, тому що найчастіше суб'єкти тіньової економіки користуються розходженнями в законодавствах країн для одержання доходу. Дуже важливої є погодженість й усередині країни - між різними державними органами. Спільні, цілеспрямовані й своєчасні дії забезпечать ефективність дій по детінізації економіки. Варто не просто легалізувати тіньову економіку, необхідно підвищити ефективність державного регулювання в цілому. Що стосується «схованої», тобто дозволеної, але не показуваної економіки, те варто знизити податки, спростити ліцензування. У той же час не можна допускати вседозволеності, знижувати штрафи й зм'якшувати адміністративну й кримінальну відповідальність, щоб не допустити розростання кримінального сектора. Головною причиною росту тіньової економіки в Україні, на думку багатьох дослідників, була "незавершена лібералізація". Інакше кажучи, із усього набору "економічних воль" (воля конкуренції, воля ціноутворення й ін.) одні минулого уведені, інші - ні, одне робити було можна, а інше (також необхідне для нормальної роботи ринкового механізму, наприклад, продавати й купувати землю) - не можна. У тих сферах, де волю формально дозволили, були відсутні її гарантії, захист із боку держави. Навпаки, перетворення були проведені так, що в населення й ділових людей України з'явився острах залучити до себе, своїй діяльності й своїй організації увага держави й посадових осіб навіть тоді, коли ніяких порушень правил і законів не було. З початку перетворень виник розкол між державою й суспільством, розкол, якого не було в часи горбачовської перебудови. Люди перестали довіряти влади, у них виникло прагнення повністю виключити які-небудь контакти з державою й чиновниками. Населення й ділові люди України прагнули вступати із чиновниками насамперед у неформальні відносини, як із приватними особами, а з державою - мати справа не як з формальною організацією, покликаної виконувати владні функції, а як з безліччю приватних осіб, кожне з яких має певну владу й може зробити приватні послуги. Ця атмосфера, у свою чергу, сприяла розвитку тіньової економіки й явилася наслідком певних особливостей реалізованої в Україні реформи. Можна виділити з них шість найважливіших.

Перша особливість - виникнення ділового тандема чиновника й підприємця. Перетворення були проведені так, що підприємці потрапили в залежність від чиновників. Відбулася приватизація функцій держави окремими групами чиновників. Ринкові реформи припускали різке підвищення приватної господарської активності людей і відповідно скорочення владних повноважень держави в економіці. У той же час ці перетворення сприяли значному посиленню невизначеності функцій, прав, можливостей і відповідальності державних чиновників різного рангу. Вони ж як люди, що володіли самими значними в порівнянні з іншими соціальними групами діловим досвідом й ініціативністю, зуміли з найбільшою вигодою для себе скористатися економічною волею, що відкрилася. Вони фактично приватизували свої робочі місця й стали виконувати посадові обов'язки (або не виконувати їх), наскільки це відповідало їх приватним економічним інтересам. У результаті, коли підприємець звертається до держави за захистом своїх інтересів, вона її від органа влади не одержує. Тоді ділова людина наймає в приватному порядку співробітників якої-небудь державної спецслужби або правоохоронних органів і прямо платить їм гроші, як іншим працівникам своєї фірми. У своїй діяльності люди фактично прагнуть ігнорувати держава й діють так, начебто його не існує. Сплата ж податків розглядається населенням як подвійне оподатковування, оскільки всі купують державні послуги в приватному порядку, у конкретному обсязі, що потрібно тому або іншому підприємцеві або іншій приватній особі. У суспільстві формується відповідна соціально-психологічна атмосфера, коли ухиляння від сплати податків - норма, проходження якої не засуджується. Важлива особливість ринкових перетворень в Україні полягає в тому, що чиновники використовують свої робочі місця (точніше, владу й інформацію, з ними зв'язані) як один з ресурсів для приватного підприємництва. Ясно, що здійснюване ними підприємництво носить тіньовий характер так само, як і підприємництво приватних фірм, що є їхніми партнерами по бізнесі.

Друга особливість - надмірно більша роль держави в економіці. Вона знаходить своє вираження у двох формах. По-перше, у збереженні значного державного сектора без колишніх економічних і правових обмежень. Досить велика частка державного сектору в промисловості (більша частина військово-промислового комплексу). Залишилася державної істотна частина енергетики, паливно-енергетичного комплексу. Природно, державного сектору потрібні прямі або непрямі дотації з бюджету. У свою чергу, на основі розподілу бюджетних дотацій виростає особливий сектор тіньової економіки, коли високопоставлені чиновники через систему "дружніх" їм фірм розкрадають або "прокручують" державні гроші. Далі ці гроші "відмиваються", вкладаються в економіку або переводяться за кордон і т.д. По-друге, у надмірному й практично безконтрольному втручанні держави в економічну діяльність. До неї належить створення державних, напівдержавних або недержавних "уповноважених" компаній, через які приватні фірми зобов'язані виконувати які-небудь насущні функції (наприклад, створення муніципального банку, через який всі організації регіону зобов'язані здійснювати розрахунки з бюджетом, енергетиками, залізницею й ін.). Функціонування компаній подібного типу - джерело тіньової активності, тому що підприємці, прагнучи одержати дозвіл на свою діяльність або бажаючи обійтися без "уповноважених", змушені їм платити.

Інше джерело тіньових відносин - ліцензування різних видів господарської діяльності. Воно ставить приватні фірми в залежність від органів влади й окремих чиновників і дає останнім більші можливості для витягу тіньових доходів. Досить розповсюджена практика - видача ліцензій на яку-небудь діяльність приватним фірмам (наприклад, аптекам) так, що хто отримав їх стають монополістами в одному з районів міста. Ясно, що для "обходу" цього положення конкуренти змушені платити. Нарешті, пряме силове придушення конкуренції органами влади на користь "дружніх" їм компаній. Часто це робиться в самих прибуткових галузях (у торгівлі бензином, металами, нафтою, у будівництві), коли діяльність конкурентів придушується за допомогою міліції, податкової поліції, перевірок стану екологічної й протипожежної безпеки, заборони земле відводу або здачі землі в оренду й т.п. У такому випадку органи влади роблять примусовий розподіл ринкових ніш, віддаючи самі вигідні сектори ринку "дружнім" фірмам, які, у свою чергу, відраховують на користь цих органів й/або окремих чиновників частина отриманого надприбутку.

Втручання державних органів в економіку завжди веде до штучної нерівності в положенні різних приватних фірм, завжди (прямо або побічно) приносить вигоди одним і приводить до втрат в інших. Виходить, воно стимулює зворотний вплив приватного бізнесу на державні органи з метою компенсувати втрати (в одних) і збільшити вигоди (в інших). В умовах, коли немає загальновизнаних цивілізованих законів, традицій й етики у взаєминах бізнесу й держави, це неминуче веде до росту тіньової активності (до підкупу чиновників або, навпаки, їхнім замовленим убивствам, якщо їхньої дії можуть позбавити фірму доходів і т.п.). У результаті надмірне втручання держави в економіку при його слабості й залежності від різних груп інтересів породжує сприятливі умови для росту тіньової економіки.

Третя особливість - збереження колишніх (характерних для радянської системи) форм монополізму й поява нових. Перші пов'язані з діяльністю держави. Тому що держава зберегла прямий контроль за роботою ряду секторів економіки, це створює монополізм, що породжує тіньову активність. Наприклад, збереження державного контролю за золотодобуванням (як і за видобутком більшості видів корисних копалин) і обмеження доступу туди приватного капіталу служать джерелом існування чорного ринку торгівлі золотом, оборот якого становить багато десятків, а можливо, і сотні кілограмів у рік.

Нова форма монополізму - монополізм "знизу" як надбудова над приватною ринковою активністю. Це - система "дахів", які ділять між собою той або інший ринок. "Дах" - неформальне угруповання, що здійснює контроль над певним сегментом ринку. Вона вибудовує перед бажаючими проникнути на даний сегмент безліч бар'єрів, включаючи силові, тобто пов'язані із застосуванням насильства. Економічний зміст діяльності "даху" - підтримка досить високого рівня цін і прибутку на ринку за рахунок обмеження числа допущених на нього суб'єктів (виробників, торговців, посередників й ін.). Таким чином, частина прибутку "дах" забирає в інших учасників ринку, фактично стягуючи з них неформальний податок. Подібне монопольне регулювання ринку не новина й має багато аналогів в інших країнах. Але на відміну від більшості країн в Україні йому не протистоїть антимонопольна діяльність держави, що в умовах цивілізованого ринку правовими методами "розчленовує" приватні монополії на локальних і республіканських ринках. Ясно, що як сама діяльність "дахів", так й активність пов'язаних з ними фірм має значну тіньову складову.

Четверта особливість - надзвичайно високий рівень податкових вилучень і репресивний характер системи оподатковування, що однаково розцінює ухиляння від сплати податків і помилку в їхньому вирахуванні. Така система, при якій, за різними оцінками, вилучається 60-80% прибутку, а приватна фірма не має правового захисту перед державною податковою інспекцією, - один з наслідків ситуації, коли в умовах економічної лібералізації держава прагне зберегти "командні висоти" в економіці й контролювати основні фінансові потоки. У результаті в країні сформувалася стійка звичка до ухиляння від сплати податків і перекладу значної частки ділової активності в "тінь". У принципі вже однієї цієї риси досить для вибухового росту тіньової діяльності.

П’ята особливість - асоціальний характер ринкових перетворень в Україні. Ринкові реформи позбавили мільйони людей звичних соціальних ніш, рівня життя й заощаджень. Хоча ціни були "відпущені", уведені вільна торгівля й реалізована ряд інших заходів щодо лібералізації економіки, механізми економічного відбору не були створені. У промисловості, сільському господарстві й інших секторах багато років діють неефективно працюючі підприємства із сотнями тисяч робочих місць і зарплатою на рівні й нижче прожиткового мінімуму. У той же час ніяких формальних і легальних альтернативних варіантів економічної активності для працівників, зайнятих на таких робочих місцях, немає. Людям доводиться шукати засобу до існування й нові види занять поза сформованими формальними економічними інститутами: наймання й звільнення, оплати праці, матеріального й морального заохочення, просування по службі й ін. Вони змушені заробляти за рахунок неформальної діяльності. Державні й колишні державні (приватизовані) підприємства обростили безліччю комерційних структур, виникло величезне число незалежних фірм, через які люди намагаються заробити на вільному ринку без формальних обмежень. Крім того, значна частина трудової діяльності здійснюється без якої-небудь офіційної реєстрації.

Шоста особливість - не правовий характер економічних перетворень обумовлений тим, що реальне поводження населення й влади в період реформ лише в малому ступені регулюється формальними законами. В ефективній роботі правоохоронної системи не зацікавлені насамперед правлячі угруповання. Нормальна робота суду, прокуратури й інших правоохоронних органів зв'язувала б руки представникам високо статусних груп у боротьбі за розділ і переділ колишньої соціалістичної власності. Крім того, самі правоохоронні органи глибоко залучені в господарську активність й є одними з найважливіших її суб'єктів у нинішній Україні. Інакше кажучи, вони, по-перше, зайняті не властивої їм діяльністю, по-друге, корумповані. Природно, при цьому вони не можуть ефективно підтримувати правопорядок у сфері економіки й виступати арбітрами при дозволі виникаючих конфліктів. Тоді останні влагоджуються неформальними структурами.

Тіньова економіка України неоднорідна і їй властива своя соціальна структура. Дослідники тіньовий економіка в Україні виділяють у ній три рівня: вищий - кримінальні елементи (торговці наркотиками, зброєю, рекетири, бандити-грабіжники, наймані вбивці, сутенери й ін.); середній - тіньовики-господарники (комерсанти, фінансисти, банкіри, дрібні й середні підприємці, у тому числі "човники"); нижній - наймані робітники як фізичного, так і розумової праці. У рамках тіньової економіки вже сформувалися свої стабільні професії, які приносять їхнім власникам більш-менш постійний доход.

Деякі розходження між професіями в тіньовій економіці України (експертні оцінки).Тривалість професійної діяльності в тіньовій економіці порівняно невелика, тому що вона пов'язана з високим ризиком, небезпекою для життя, тому більшість професіоналів на тривалий стаж роботи розраховувати не можуть. Доходи в ній наближаються до доходів представників середнього класу в розвинених країнах і набагато перевищують заробітки "простих" українських працівників. По оцінках, отриманим керівництвом МВС і СБУ середній доход професіоналів тіньової економіки становить приблизно 1-1,5 тис. дол. на місяць (12-18 тис. дол. у рік). У зазначеному дослідженні не фігурують такі вже сформовані в тіньовій економіці професії, як нелегальні виробники горілки, виробники й торговці наркотиками й зброєю, а також контрабандисти. У них доходи вище, ніж у середнього представника професій, що фігурують в "антирейтингу", а чисельність їх також досить висока.

Тіньовий механізм інвестування. До припущення про наявність тіньового механізму інвестування ми прийшли в ході аналізу суперечливої ситуації, що складається в економіці України. З одного боку, деякі важливі статистичні показники, наприклад, обсяг промислового виробництва, демонструють стабілізацію, а в окремих секторах - і ріст. З іншого боку, і за офіційним даними, і за результатами спеціальних опитувань на підприємствах, триває скорочення інвестиційної активності. Це значить, що або зафіксовані позитивні тенденції - "помилка виміру" і насправді мав місце спад, або в економіці України почали діяти якісь сховані фактори, що забезпечили розвиток виробництва. В українській економіці в 1995-1999 р. діяли сховані фактори, що стимулювали капітальні вкладення. Вони обумовили тіньову інвестиційну активність. Сукупність цих факторів і викликувану ними діяльність називають "тіньовий механізм інвестування". До початку 1997 р. капітальні вкладення здійснювали менш 1/3 підприємств, причому їхня частка впала більш ніж в 1,5 рази. На перший погляд у цьому немає нічого дивного. Адже зараз має місце значне недовантаження потужностей (по масиві обстежених підприємств середнє завантаження потужностей до початку 1997 р. становила всього лише 41%) і тому, здавалося б, при збільшенні попиту може бути забезпечене зростання виробництва за рахунок використання незавантажених потужностей. Однак старі потужності не завантажені насамперед тому, що вони не придатні для випуску продукції, що користується попитом, тому що були введені ще в "доринкові" часи, коли запити споживачів були іншими. Для того щоб задовольнити потреби нинішнього споживача, необхідний, як правило, випуск нової продукції, що на старих не завантажених потужностях зробити неможливо. Якщо зазначений ріст (а також його стабілізація) виробництва на окремих підприємствах був, то це вимагає іншого пояснення. Нинішнє зростання виробництва на ряді підприємств забезпечується за рахунок короткострокових інвестицій, що дають швидку віддачу. Більше того, можна припустити, що вони носять схований, латентний характер і керівники намагаються їх не афішувати. Це пов'язане з відсутністю реальних гарантій прав приватної власності, негативним відношенням значної частини суспільства до "капіталістів", "хазяям", "багатіям". Подібна соціальна атмосфера не сприяє збільшенню власності (на що спрямовано інвестиції). У той же час суспільство привітає економічний ріст, збільшення виробництва, що було характерно для радянських часів і збереглося з деякими змінами й сьогодні. У цих умовах багато приватних власників прагнуть сховати інвестиції й одночасно охоче показують приріст виробництва. У результаті склався механізм тіньового короткострокового інвестування розвитку виробництва.

Такий механізм діє в ситуації, коли виникає попит на нову продукцію (яку можна робити на даному підприємстві), а її освоєння не вимагає значних капітальних витрат, але обіцяє швидкий прибуток. У цьому випадку інвестування нерідко виробляється через дочірні комерційні структури, формальними власниками яких є родичі або довірені особи керівників підприємства. Тоді підприємство як би й не здійснювало капітальних вкладень, однак зростання виробництва на його площах мав місце. Інвестиції тим самим певним чином захищаються, хоча механізм їхнього захисту носить неформальний характер. У такій ситуації основні фінансові вигоди від інвестування одержують, як правило, дочірні компанії, а не материнське підприємство. Останнє є виробничою площадкою для капітальних вкладень, а основні фінансові потоки, пов'язані з інвестуванням, виводяться за його межі. Дочірня структура може створюватися на досить короткий строк - тільки для того, щоб "зняти вершки" з виходу на новий прибутковий ринок й "повести" надприбуток від оподатковування. Коли ж прибуток у силу природних причин, пов'язаних з дією механізмів конкуренції, знижується, що відповідає діяльність може бути переоформлена на материнське підприємство.

Розглянутий механізм включає наступні складові.

1. Незайнята ринкова ніша - наявність платоспроможного попиту на яку-небудь продукцію.

2. Певний обсяг "тіньових коштів" у потенційного інвестора, що не може або не хоче їх легалізувати, вклавши в нерухомість, поклавши в банк на депозит або інші способи.

3. Система дочірніх фірм навколо материнської компанії, на якій у дійсності здійснюється інвестування, для приховання реального джерела грошей. Досить поширена ситуація, коли директор великого підприємства інвестує не прямо від імені свого підприємства, але, скажемо, купує через дочірню фірму нову виробничу лінію, що ставить на своєму заводі. Для всіх працівників підприємства вона перебуває у власності фірми "X".

4. Відділення фінансових потоків, пов'язаних з інвестиціями, від виробництва. Як правило, головні фінансові потоки йдуть через дочірні фірми, а виробництво здійснюється в материнській компанії, через яку проводяться основні витрати й на яку покладає основний тягар податків. Доходи ж ідуть через дочірні фірми.

5. Підставні особи - формальні інвестори. Реальний інвестор, щоб "не світитися", оформляє інвестиції на "віце-председателя" із числа родичів або друзів, що одержують за це винагороду.

6. Система неформальних домовленостей з місцевою владою, що контролюють організаціями й правоохоронними органами, впливовими особами на материнському підприємстві, іноді місцевими "авторитетами" про захист інвестицій і збут продукції.

Даний механізм дозволяє "не провокувати" соціальне оточення, приховувати ріст багатства, що приносить успішне інвестування, забезпечити неформальний захист прав інвестора. Описується один з випадків дії тіньового механізму інвестування так: "Якщо потрібно запустити в справу, скажемо, мільйон наявних доларів, сотням людей (співробітників, друзів) видаються векселі на 9999 доларів кожному (при сумі в десять тисяч необхідно сповіщати податкову службу) - і інвестиції одержують законне обґрунтування". Зазначений механізм у певній мірі сприяє економічному росту. У той же час він не може бути основою довгострокового нормального економічного розвитку, тому що не створює стійких стимулів для відновлення виробництва й нагромадження капіталу. З його допомогою не можна здійснювати масштабні й довгострокові інвестиції, що вимагають зусиль багатьох десятків і навіть сотень організацій. Це можуть забезпечити тільки відкриті легальні механізми інвестування, що мають тверду юридичну базу й припускають соціальне схвалення інвестиційної активності.