10.2. Інвестиційна складова структурних зрушень національної економіки. Національний інвестиційний ринок.
В системі відтворення інвестиціям належить найважливіша роль в сфері відновлення і збільшення виробничих ресурсів, а, відповідно, і забезпечення відповідних темпів економічного росту. Якщо уявити суспільне відтворення як систему виробництва, розподілу, обміну та споживання, то інвестиції, головним чином, торкаються першої ланки – виробництва, і, можна сказати, складають матеріальну основу його розвитку.
Саме поняття інвестиції (від лат. Investio - одягаю) означає вкладення капіталу в галузі економіки як в самій країні так і за її межами.
Інвестиції – це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку. Їх можна робити в основні (будівлі, споруди, машини и й устаткування тощо) та оборотні (для формування виробничих запасів товарно–матеріальних цінностей тощо) фонди, у нематеріальні ресурси й активи (цінні папери. патенти, ліцензії тощо).
Інвестиції – це те, що “відкладають” на завтрашній день, для того щоб мати можливість більше споживати в майбутньому. Одна частина інвестицій – це споживчі блага, які не застосовуються в поточному періоді, а відкладаються в запас (інвестиції на збільшення запасів). Інша частина – це ресурси, які направляються на розширення виробництва (вклади в споруди, машини, будівлі). Таким чином, інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які направлені на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію виробничого апарату. Це може бути пов’язано з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди також треба включити витрати на освіту, наукові дослідження та підготовку кадрів. Ці витрати представляють собою інвестиції в “людський капітал”, які на сучасному розвитку економіки набувають все більшого і більшого значення, тому що на сам кінець результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і устаткування, і саме головне, основний фактор сучасного економічного розвитку – інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни в світовій ієрархії держав.
Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки. В результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть в перед в економічній конкуренції галузі та підприємства, що в найбільшому ступені задовольняють попит на ті чи інші товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накопичується, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання.
Класифікація інвестицій.
І. Розрізняють валові та чисті інвестиції.
Валові інвестиції (ВІ) – це сукупний обсяг інвестицій за конкретний період, спрямованих на будівництво, придбання засобів праці і приріст товарно-матеріальних цінностей.
Чисті інвестиції (ЧІ) – це сума нових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань (А) за деякий період часу.
Динаміка показника чистих інвестицій відображає економічне становище підприємства. Наприклад, якщо сума ЧІ<0, тобто ВІ>0, тобто ВІ>А, то випуск продукції на фірмі зростає, оскільки виробничий потенціал підприємства розширюється.
ІІ. За об’єктами вкладання засобів інвестиції поділяються на реальні та фінансові.
Реальні інвестиції – це вкладання грошових коштів у реальні активи (матеріальні і нематеріальні). Вкладання засобів у нематеріальні реальні активи, пов’язані з НТП, називають інноваційними інвестиціями.
Фінансові інвестиції – це вкладання грошових коштів у різні фінансові активи, передусім у цінні папери для придбання прав на участь у діяльності інших фірм, боргових прав тощо.
ІІІ. За характером участі в інвестуванні бувають прямі та непрямі інвестиції.
Прямі інвестиції – це безпосередня участь інвестора у виборі об’єкта інвестування і вкладанні коштів.
Непрямі інвестиції – це опосередкована участь у виборі об’єкта інвестування і вкладання коштів іншими способами (фінансовими посередниками). Інвестор купує цінні папери фінансових посередників, наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних компаній.
ІV. Є також короткотермінові і довготермінові інвестиції.
Короткотермінові інвестиції – це вкладення капіталу на період не більше одного року.
Довготермінові інвестиції – це вкладання капіталу на період понад один рік. У практиці великих інвестиційних компаній довготермінові інвестиції деталізують так:
а) до двох років;
б) від двох до трьох років;
в) від трьох до п’яти років;
г) понад п’ять років.
V. За формою власності інвестиції поділяються на приватні, державні, іноземні та спільні.
Приватні інвестиції – це вкладання коштів які роблять громадяни та приватні підприємства.
Державні інвестиції – це вкладання капіталу яке провадять центральні та місцеві органи влади й управління бюджетних, позабюджетних фондів і запозичених коштів.
Іноземні інвестиції – це вкладання капіталу іноземних громадян, юридичних осіб і держав.
Спільні інвестиції – це вкладання юридичних осіб та громадян країни та іноземних держав.
VІ. Розрізняють також поняття “пряме інвестиційне підприємство” та “іноземна пряма інвестиція”.
Пряме інвестиційне підприємство – це акціонерне чи неакціонерне підприємство, у якому іноземний інвестор є власником не менше 10% звичайних акцій або їхнього еквівалента в неакціонерному підприємстві, або ж має право голосу в акціонерному підприємстві.
Іноземна пряма інвестиція – вкладення капіталу, яке передбачає контроль інвестора над закордонними підприємствами чи компаніями.
VІІ. Економісти розділяють також інвестиції з огляду на спрямованість дій, виділяючи чотири їхні види: нетто-інвестицій, екстенсивні інвестиції, реінвестиції, брутто-інвестиції.
Нетто-інвестиції – це інвестиції на заснування проекту (початкові інвестиції).
Екстенсивні інвестиції – це інвестиції на розширення (збільшення) виробничого потенціалу.
Реінвестиції – повторні інвестиції за рахунок використання прибутку, отриманого від первинного вкладення капіталу.
Брутто-інвестиції – це нетто-інвестиції плюс реінвестиції.
По своєму кінцевому призначенню інвестиції можна розділити на:
– інвестиції у фізичні активи, тобто в основні фонди й оборотні кошти; – інвестиції в людський капітал (персонал); – інвестиції в нематеріальні активи, до яких належить інтелектуальна власність: патенти, ліцензії, товарні знаки й т.д.
Процес вкладення названих вище цінностей (тобто інвестицій) називається інвестиційною діяльністю, яка передбачає:
державне інвестування, здійснюване органами влади та управління за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;
інвестування, здійснене громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, громадським та релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;
іноземне інвестування, здійснюване іноземними громадянами, юридичними особами і державами;
спільне інвестування, здійснюване юридичними та фізичними особами як України так і закордонних держав.
Практика господарювання свідчить, що основою економічного зростання будь-якої країни є внутрішні інвестиції. Головним внутрішнім інвестором в Україні залишаються самі підприємницькі структури. Основними елементами власних інвестиційних ресурсів є амортизаційні відрахування і прибуток. Збільшення внутрішніх інвестицій залежить від умов, які забезпечує держава для їх залучення, але не менша роль відводиться самим підприємствам, від ефективності функціонування яких залежать інвестиційні можливості держави.
Державна інвестиційна політика – це діяльність держави щодо регулювання інвестиційної діяльності з метою реалізації цілей економічної, науково-технічної та соціальної політики; комплекс економічних, організаційно-правових та інших заходів держави, спрямованих на створення сприятливого інвестиційного клімату, структурну перебудову, підвищення ефективності національної економіки.
Основні фактори, що визначають та впливають на інвестиційну політику держави:
рівень розвитку економіки в цілому;
структура економіки та завдання щодо її удосконалення;
стан основних виробничих фондів, ефективність їх використання;
рівень науково-технічного розвитку країни;
фінансові можливості, тип та ефективність державного управління;
ступінь розвитку інститутів ринкової інфраструктури.
Державне регулювання інвестиційної діяльності включає:
пряме управління інвестиціями;
регулювання умов інвестиційної діяльності (опосередковане управління);
контроль за законністю здійснення інвестиційної діяльності всіма учасниками та інвесторами.
Пряме управління інвестиціями здійснюється загальнодержавними та місцевими органами виконавчої влади. Воно передбачає:
прогнозування, планування та програмування розвитку національної економіки, її окремих елементів;
формування бюджету, передбачення у ньому обсягів державного фінансування;
планування централізованих державних засобів;
розміщення держконтрактів і контроль за їх виконанням;
визначення умов реалізації інвестиційних проектів та їхню експертизу;
проведення інвестиційної діяльності (інвестування бюджетних, позабюджетних та інших коштів, призначених для цих цілей).
Регулювання умов інвестиційної діяльності (вплив на приватні інвестиційні рішення) здійснюється за допомогою макро-, мікроекономічних та інституційних інструментів.
Макроекономічні важелі визначають загальноекономічний клімат інвестицій (ставка відсотку, рівень інфляції, темпи розвитку, розмір дефіциту державного бюджету, способи його фінансування, зовнішньоекономічний режим тощо).
Мікроекономічні інструменти – це засоби впливу держави на окремі галузі, сфери або окремі складові інвестицій (податкові ставки, норми амортизації, пільгові кредити, гарантії і т. ін.).
Інституційні інструменти дають можливість узгодити дії інвесторів і створюють умови для проведення інвестиційної діяльності у найоптимальнішому режимі (макроекономічне прогнозування, планування та програмування, інформаційні системи, а також державні органи інвестиційної політики, об'єднання підприємців тощо).
У проблемі регулювання інвестиційного процесу ключовим є питання про бюджетне фінансування в загальному обсязі інвестицій. Саме державні інвестиції у структурі бюджету значною мірою впливають на його виконання та рівень дефіциту.
Скорочення державних інвестицій та збільшення частки вкладень підприємств за рахунок власних фондів призводить до зменшення державної підтримки малорентабельних інвестиційних галузей.
Прийняття рішення про бюджетні інвестиції ґрунтується на визначенні пріоритетів розвитку національної економіки, які передусім пов’язані зі стабілізацією економіки, розв’язанням довгострокових завдань, структурною перебудовою економіки, підвищенням рівня життя населення. Міністерство економіки України визначає пріоритетні напрямки здійснення інвестицій у розвиток народного господарства, обґрунтовує необхідні підрахунки, а ВРУ затверджує обсяги державних інвестицій як складову основних напрямків економічного і соціального розвитку країни. Пріоритетні об’єкти інвестуються за двома формами – у вигляді бюджетних асигнувань та державного контракту.
В цілому, особливості інвестиційної політики в Україні визначаються ситуацією, що склалася в інвестиційному комплексі і характеризується низькими темпами оновлення виробничого апарату; зниженням інвестиційної активності суб’єктів господарської діяльності; різким зниженням частки нагромадження, яка в масштабах національної економіки не перевищує 16% національного доходу; витратним характером економіки та неефективною структурою національного виробництва; дефіцитом обігових засобів; скороченням бюджетного фінансування інвестиційної діяльності.
Заходи держави, спрямовані на активізацію інвестиційного процесу:
Створення сприятливого інвестиційного клімату для власних та іноземних інвесторів (ефективна бюджетно-податкова, облікова, кредитно-грошова, зовнішньоекономічна, амортизаційна політика).
Формування податкової системи, сприятливої для інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання.
Переорієнтація інвестицій у реальний сектор та пріоритетні галузі економіки.
Підтримка приватних інвестицій у житлове будівництво через надання довгострокових пільгових кредитів для покриття частини витрат інвестора.
Формування та розвиток інвестиційного ринку, заохочення конкуренції.
Розширення джерел фінансування інвестицій (способів їх залучення).
Збереження національного інтелектуального потенціалу – збільшення інвестицій в науку, освіту, перепідготовку кадрів.
Заохочення іноземного капіталу на тендерній основі – створення правової бази (гарантування прав власності, довгострокова оренда на землю) та механізму концесій.
Основні шляхи залучення інвестицій:
Підвищення рентабельності підприємств і можливостей самофінансування.
Створення галузевих та міжгалузевих фондів амортизації на основі економічно обґрунтованих нормативів амортизаційних відрахувань.
Випуск цінних паперів під конкретні проекти для широкого залучення коштів підприємств та населення.
Розширення іпотечного кредитування.
Залучення коштів позабюджетних та інноваційних фондів, страхових компаній, комерційних банків, внутрішніх інвестиційних позик.
Залучення коштів громадян, у тому числі шляхом компенсації втрат грошових заощаджень, їх конвертації в інвестиційні цінні папери або прямі інвестиції у малі підприємства.
Удосконалення механізму гарантій збереження внесків населення у фінансово-кредитних установах, отримання сталих відсоткових доходів, запровадження інших заходів щодо посилення довіри населення до комерційних банків.
Детінізація капіталу.
Репатріація капіталів (стимулювання повернення з-за кордону українського капіталу).
Використання іноземних інвестицій, кредитних ліній та кредитів міжнародних фінансових організацій тощо.
Інвестиційний проект – це планування, аналіз та освоєння інвестицій (здійснення інвестиційної діяльності).
Проектний аналіз – зіставлення витрат на інвестиційний проект та вигоди від його реалізації.