1. Науково-технічна продукція.
1.1. Роботи з фундаментальних, теоретичних і пошукових досліджень.
1.2. Роботи зі створення нових і вдосконалення існуючих технологічних процесів, устаткування й матеріалів, засобів автоматизації й механізації виробництва, дослідження і випробування продукції, способів організації виробництва, праці і управління.
Економічний ефект від впровадження подібного роду продукції реалізується в замовника й не пов'язаний зі зміною споживчих властивостей продукції, що випускає замовником.
1.3. Прикладні науково-дослідні, дослідно-конструкторські й експериментальні, дослідницькі роботи, що забезпечують зміну споживчих властивостей продукції замовника й підвищення її економічної ефективності.
1.4. Роботи по технологічній підготовці виробництва, економічний ефект від впровадження якої реалізується в сфері експлуатації.
1.5. Продукція виробничо-технічного призначення й послуги виробничого характеру.
2. Дослідні зразки (партії) нової продукції.
2.1. Нова або вперше освоювана продукція, призначена для серійного або масового виробництва.
2.2. Нові машини та устаткування, що виготовляє по індивідуальних замовленнях.
3. Послуги виробничого характеру.
3.1. Послуги науково-технічного характеру.
3.2. Передача створеної раніше науково-технічної продукції.
3.3. Передача науково-технічної документації.
3.4. Інформаційне обслуговування.
3.5. Захист авторських прав і патентне обслуговування.
3.6. Науково-технічна допомога при впровадженні науково-технічної продукції.
3.7. Розгляд і видача науково-технічних висновків.
3.8. Консультації по технологічних, технічних, економічних, правових, організаційних і інших питаннях.
Залежно від закінченості й захищеності авторських прав науково-технічну продукцію ділять на:
закінчені й перехідні роботи;
“ноу-хау” - закінчені й оформлені у вигляді науково-технічної документації, готові для передачі й тиражування науково-технічні роботи;
запатентовані інновації - закінчена й оформлена відповідно до вимог авторських прав НДДКР.
За ступенем новизни науково-технічна продукція підрозділяється на нову, утримуючу певну новизну, що відповідає певному еталону, науково-технічному рівню, що повторює ту або іншу раніше створену інновацію.
Особливо важливою характеристикою науково-технічної продукції є джерело фінансування. З погляду кон'юнктури ця характеристика НДДКР впливає на вартісні й владні характеристики інновації. Залежно від джерел фінансування НДДКР поділяють на роботи, фінансовані за рахунок власних джерел авторського колективу дослідників, позикових засобів і засобів замовника. Ціноутворення на науково-технічну продукцію розглядається в окремому розділі теми.
Роботи, фінансовані за рахунок власних джерел, є власністю розроблювачів.
Залежно від умов надання позикових засобів, власність на науково-технічну продукцію може перейти до позикодавця.
Власність на науково-технічну продукцію, фінансовану замовником, може бути частковою або повною власністю замовника.
Залежно від розмірів науково-технічні організації розділяють на великі науково-дослідні центри й невеликі форми комерційної організації НДДКР. Великі науково-дослідні центри, як правило, не є самостійними комерційними структурами.
До цієї категорії відносяться: дослідницькі центри виробничих підприємств (НДІ, КБ, інформаційні центри й бюро й т.п.); міжгалузеві і регіональні центри (галузеві й міжгалузеві НДІ, технопарки й технополіси і т.п.); загальнонаукові центри (НДІ і лабораторії вузів, інженерні центри, інфраструктура національної і спеціалізованих академій, наукових союзів і науково-технічних суспільств).
Дрібний дослідницький бізнес функціонує на основі комерційного розрахунку. Найпоширенішою організаційною фірмою при цьому є партнерство, сформоване для реалізації конкретної науково-технічної ідеї.
Залежно від основного напрямку діяльності науково-дослідні й науково-технічні організації прийнята ділити на: ті, що розробляють, запроваджуючи, консалтингові фірми і фірми інформаційного обслуговування.
Дрібні фірми, що працюють у сфері НДДКР прийнято поділяти на:
дрібні впроваджуючи фірми, створювані на позички венчурного капіталу;
фірми - “нащадки” (спіноф) для реалізації науково-технічних досягнень, що є побічним продуктом великих програмно-цільових НДДКР по контрактах урядових відомств, університетів, підприємств, корпорацій;
дрібні фірми, що обслуговують програмно-цільові НДДКР;
дрібні фірми-розроблювачі;
творчі групи й проектні бригади;
фірми ризикованого (венчурного) фінансування.
Кожна із цих форм дослідницького бізнесу займає власну “нішу” в інноваційному процесі.
Основні зусилля впроваджуючих фірм, як правило, зосереджені на доведенні нової техніки на стадії її впровадження в конкретне виробництво (підготовка технологічних процесів, установка і налагодження устаткування й т.п.). Комерційний успіх таких фірм, насамперед, залежить від заниження витрат на впровадження нововведення.
Фірми “спіноф” і фірми, що обслуговують програмно-цільові НДДКР, є незалежними організаціями, однак їхнє фінансування відрізняється від самостійних впроваджуючих фірм і фірм-розроблювачів.
У
число обслуговуючих програмно-цільових
НДДКР варто віднести проектні фірми по
наданню послуг окремим фахівцям і
організаціям у підготовці документації
проектів і програм, консультативно-експертні
фірми по платній оцінці проектів і
підготовці техніко-економічних
обґрунтувань проектів, фірми по підготовці
матеріально-технічної бази наукових
організацій.
Творчі групи й проектні бригади створюються в рамках існуючих наукових організацій. Їхня діяльність носить відносно автономний характер на основі повного комерційного розрахунку.
Протягом останніх років стрімко розвивається ринок інформаційних послуг. Поштовхом до цього послужив бурхливий розвиток технічних засобів інформаційного забезпечення (комутаційного зв'язку, комп'ютерних технологій, програмного забезпечення інформаційних технологій). Якщо в 60-х роках як інформаційний продукт виступали, в основному, реферативні видання, інформаційні бюлетені, бібліотечні каталоги, розповсюджувані по підписці, то в 70-і роки одержали поширення бази даних на машинних носіях. Саме в цей час одержали свій розвиток і зміцнилися на ринку комерційні сервісні інформаційні служби. У структурі інформаційного бізнесу прийнято виділяти: великі інформаційні служби-гіганти, сервісні комерційні інформаційні фірми й фірми інформаційної інфраструктури. Інформаційні служби - генератори формують і структурують традиційну інформацію, що накопичують (друковані видання, технічна документація, довідкова інформація на машинних носіях). Подібного роду інформаційні центри тісно пов'язані з науково-технічними, державними установами й навчальними закладами, кооперуючись із ними в зборі джерел інформації й формах її обробки. Генерування інформації є дуже трудомістким процесом. Прискорення обробки інформації можливо лише з розширенням її автоматизації. Тому в структурі капіталу таких фірм гнітючу частину становить вартість технічного забезпечення збору і передачі інформації (комп'ютери, мережі, множна й копіювальна техніка й т.п.).
Сервісні інформаційні фірми виконують, в основному, функції посередника, що реалізує накопичений інформаційний продукт безпосередньому споживачеві. Поява таких фірм на ринку інформації даних послуг можливо лише з виникненням розвитий системи інформаційних комунікацій. У цьому випадку накопичена в банках даних інформація стає масовим видом товару.
Наприклад, при наявності в місті 5 великих науково-технічних бібліотек, її користувачами одночасно можуть бути від 500 до 1000 чоловік. Поява системи теледоступу в банк даних у телефонному режимі дозволить збільшити число користувачів у десятки й сотні разів (обмежником є кількість телефонів і комп'ютерів).
В інфраструктурі інформаційного обслуговування зайняті фірми, що забезпечують комунікаційні інформаційні зв'язки; фірми, проведені програмне забезпечення інформаційних технологій і т.п.
Аналіз сучасного розвитку інформаційного ринку вказує на тенденцію збільшення частки посередницьких послуг сервісних інформаційних фірм і фірм, що впроваджують програмне забезпечення. Поступово відбувається зсув сервісного обслуговування убік генерації інформаційних баз даних.
Інформаційні посередники використовують наступні форми спілкування із замовниками інформації:
поширення інформації з підписки;
відкритий продаж інформаційного продукту;
інформаційні замовлення;
постійне (сервісне) інформаційне обслуговування;
користування базами даних.
Поширення інформації з підписки є одним з видів інформаційного обслуговування, що полягає у виборі замовником певної тематики інформації, що він бажає одержати протягом певного строку. Даний вид обслуговування дозволяє постійно поліпшувати й розширювати змістовність надаваного замовникові матеріалу. До недоліків цього виду послуг варто віднести однобічність надаваної замовникові інформації, що він не в змозі коректувати. У зв'язку із цим такий вид послуг оцінюються не високо й комерційні результати можливі лише при більших обсягах замовлень. Ці ж недоліки відносяться й до відкритого продажу інформації, що розрахована на випадкового її користувача (видання довідкової літератури, бібліотечних каталогів, спеціальних видань і т.п.).
Якщо перераховані види інформаційних послуг спрямовані на споживача, то індивідуальні замовлення звичайно виходять від споживачів інформації. До цього виду послуг варто віднести підготовку технічних добірок, копій документації з інформаційних фондів, машинних копій матеріалів баз даних і т.п.
Більш високим рівнем інформаційного обслуговування є поступове (сервісне) обслуговування замовників інформації. При такому рівні обслуговування сервісна фірма має постійне коло клієнтів, взаємини з якими може бути оформлене на договірних умовах або без таких. Постійні замовники забезпечуються всіма видами інформації й інформаційних послуг.
Особливим видом інформаційного обслуговування є патентна робота й продаж патентних ліцензій. Продаж ліцензій є вузькоспеціалізованим і висококваліфікованим видом комерційної діяльності.
Ліцензією прийнято називати надання за певну винагороду права на використання різного виду науково-технічних досягнень. Ліцензії бувають наступних видів:
патентна ліцензія, що надає право на використання запатентованого винаходу або винаходу, на яке подана заявка;
безкоштовна ліцензія, що дає право на використання “ноу-хау”, що або незапатентоване, або втратило новизну;
комплексні ліцензії, надавані на нововведення, на які подана заявка, але є сумнів у його патентній чистоті;
виключна ліцензія, що визначає монопольне право її власникові на використання винаходу;
проста ліцензія, видавана під право використання нововведення на певний строк.
У загальному вигляді вартість ліцензії розраховується по наступній формулі:
Ц = W * T*П, (19.1.)
де: Ц – ціна ліцензії;
W – частка ліцензіатора в прибутку ліцензіата;
Т – термін дії ліцензії;
П – щорічний прибуток ліцензіата від використання ліцензії.
Платежі по ліцензіях здійснюються двома способами:
на базі фактичного економічного результату й участі в прибутках;
на базі очікуваного економічного ефекту (паушальний платіж).
Паушальний платіж - це твердо зафіксована в ліцензійному договорі сума винагороди від передбачуваного економічного ефекту. Такі платежі прийняті за користування “ноу-хау” великої складності або з невизначеними результатами впровадження (продаж ліцензії маловідомій фірмі, впровадження нововведення через певний строк і т.п.).
По фактичному результатові, як правило, виробляються періодичні відрахування у відсотках від певного базового показника (вартість продукції, суми продажів, з одиниці випускає продукції, що, від одиниці потужності й т.п.). Такі відрахування прийняте називати роялті.
Розрахунок роялті виробляється по формулі:
-
Р=
10–30%
*
П
*100,
(19.2.)
100
Ц
де Р – розмір роялті;
П – додатковий очікуваний прибуток;
Ц – світова ціна базового аналога ліцензованої одиниці продукції.
У міжнародній практиці одержали поширення наступні розміри роялті:
3-6% - за ліцензії на виробниче устаткування;
1-5% - за ліцензії на вироби масового попиту й продовольчі товари;
4-8% - за ліцензії на спеціальні прилади й устаткування;
1-4% - за ліцензії на напівфабрикати й продукцію непромислових галузей.
Виходячи з розмірів роялті, ціну на ліцензію розраховують у такий спосіб:
Ц = Q * p * P * T, (19.3.)
де Ц – ціна ліцензії;
Q – обсяг продукції;
p – ціна виробу;
P – розмір роялті;
Т – термін дії ліцензії;
Терміни дії ліцензійних договорів, як правило, не перевищує 10 років.
Останнім часом широке поширення одержали консультаційні послуги, які також виділилися в окремий вид науково-технічної діяльності - консалтинг.
Прийнято виділяти наступні типи консультаційних послуг:
дослідження й прогнозування ринку (товарів, послуг, “ноу-хау” і т.д.);
дослідження й прогнозування цін світових ринків;
оцінка експортно-імпортних операцій;
розробка техніко-економічних обґрунтувань;
юридичні консультації.
Більшість консультативних фірм здійснюють послуги по широкому колу проблем.
В них утворюються спеціалізовані групи для вирішення певних завдань, пов’язаних з конкретними функціями підприємства (виробництва, фінанси, збут, вивчення ринку й т.д.) або сектором економіки (промисловість, банківська справа, торгівля, комунальні послуги й т.д.). У таких фірмах, з одного боку, здійснюють поглиблені спеціалізації шляхом нагромадження досвіду, а з іншого боку - усіляко сприяють розширенню кваліфікаційного профілю співробітників, переводячи їх з однієї спеціалізованої групи в іншу. Все це позначається на підвищенні рівня кваліфікації фахівців, тому що на роботу в консультативні фірми підбираються фахівці з утворенням економічних або технічного ( рідше обох цих) профілів.
Контроль за якістю роботи консультантів здійснюється фірмою-клієнтом разом з адміністрацією консультаційної фірми. Попередній і поточний контроль за діяльністю консультанта є більш ефективною формою, чим контроль по закінченню роботи.
У ряді факторів, що забезпечують високу якість консультативних послуг, виділяються наступні: рівень підготовки консультантів і їхня активність, точне визначення умов контракту, чіткий відбір договорів у відповідності зі спеціалізацією консультативної фірми, правильна організація взаємин між консультантом і фірмою-клієнтом, стандартизація методів роботи консультантів.
Підтримувати висока якість консультативних послуг дозволяє своєчасне виділення нових тенденцій у розвитку науки й техніки, що здійснюється шляхом аналізу поточної періодики, організації внутріфірмових заходів, участі в семінарах і курсах підвищення кваліфікації.
Висока якість роботи консультативних фірм останнім часом забезпечується використанням електронно-обчислювальної техніки у двох основних напрямках: обробка технічної інформації й застосування ЕОМ безпосереднє в процесі консультування.