- •Кучеренко в.Р., Андрейченко а.В., Карпов в.А., Левинський с.В.
- •Одеса - 2011
- •1. Зміст курсу державне регулювання національної економіки (дрне): загальне і особливе.
- •2. Об'єктивна необхідність і можливість державного регулювання національної економіки.
- •3. Об’єкти і суб’єкти державного регулювання економіки
- •20. Тіньовий сектор національної економіки.
- •Тема 1. Зміст курсу державне регулювання національної економіки (дрне): загальне і особливе.
- •1.2. Національна економіка як соціально-економічна система країни.
- •1.3. Державне управління і регулювання.
- •1.4. Структура соціально-економічної системи держави.
- •Тема 2. Об'єктивна необхідність і можливість державного регулювання національної економіки.
- •3. Необхідність вирівнювання зовнішніх ефектів.
- •2.3. Пряме й непряме державне регулювання національної економіки.
- •2.4. Мета і логіка державного регулювання національної економіки.
- •2.5. Функції державного регулювання національної економіки.
- •2.5. Організація державного регулювання економіки.
- •Тема 3. Об’єкти і суб’єкти державного регулювання економіки
- •3.2. Структура і пропорції національної економіки.
- •3.2. Механізм ринкового регулювання економіки.
- •Програма комплексного дослідження ринку
- •3.4. Сектори національної економіки.
- •3.4.1. Державний сектор економіки
- •3.4.2. Реальний сектор економіки
- •3.4.3. Домашнє господарство в національній економіці
- •Тема 4. Економічні теорії та базисні інститути національної економіки.
- •4.2. Основні теоретичні концепції і фундаментальні положення національної економіки.
- •4.3. Основні характеристики і якості економічних циклів в національній економіці.
- •4.4. Загальногосподарська кон’юнктура.
- •Тема 5. Методи і моделі розрахунку і аналізу макроекономічних показників і пропорцій
- •Баланс національної економіки (бне).
- •5.3. Система національних рахунків.
- •5.4. Схема і модель мгб виробництва і розподілу продукції.
- •Тема 6. Нормативний і балансовий методи розрахунку макроекономічних показників
- •6.1. Система методів регулювання економіки.
- •6.2. Сутність нормативного методу;
- •6.3. Сутність балансового методу;
- •6.1. Система методів регулювання економіки.
- •6.2. Сутність нормативного методу.
- •6.3. Сутність балансового методу.
- •Тема 7. Основні форми і інструменти регулювання національної економіки
- •7.1. Система форм державного регулювання національної економіки.
- •Загальна класифікація форм впливу на економіку
- •7.2. Правові й адміністративні методи державного регулювання економіки.
- •7.3. Бюджетне регулювання економіки.
- •7.4. Фінансово-кредитне регулювання економіки.
- •7.5. Податкове регулювання економіки.
- •7.6. Державна політика в сфері відновлення основних фондів.
- •7.7. Державне підприємництво.
- •Тема 8. Прогнозування й макроекономічне планування
- •8.1. Державне прогнозування й макроекономічне планування.
- •Завдання прогнозування й макроекономічного планування в сучасних умовах
- •9.2. Прогнозування народногосподарських процесів.
- •9.3. Зміст і логіка державного планування.
- •9.5. Система методів державного прогнозування і планування.
- •9.6. Цільові комплексні програми.
- •Тема 9. Державне регулювання суспільного виробництва, темпів і пропорцій економічного росту.
- •9.1. Розрахунки основних макроекономічних показників.
- •9.2. Темпи і пропорції економічного росту.
- •9.3. Збалансованість національної економіки.
- •9.1. Розрахунки основних макроекономічних показників.
- •Взаємозв'язок показників внп (цифри умовні)
- •9.2. Темпи і пропорції економічного росту.
- •9.4. Збалансованість національної економіки.
- •Тема 10. Структурна перебудова національної економіки.
- •10.1. Структурні зрушення національної економіки
- •10.2. Інвестиційна складова структурних зрушень національної економіки. Національний інвестиційний ринок.
- •10.3. Капіталовкладення та їх ефективність.
- •10.1. Структурні зрушення національної економіки.
- •1. Коефіцієнти росту
- •2. Темпи росту
- •3. Темпи приросту
- •10.2. Інвестиційна складова структурних зрушень національної економіки. Національний інвестиційний ринок.
- •10.3. Капіталовкладення та їх ефективність.
- •Тема 11. Державне регулювання промислового виробництва.
- •11.1. Основні методи та засоби державного регулювання промисловості.
- •11.2. Визначення потреби держави в промисловій продукції та обґрунтування можливостей їх задоволення.
- •11.1. Основні методи та засоби державного регулювання промисловості.
- •Цілі промислової політики:
- •Варіанти проведення промислової політики для України:
- •Основними формами державного регулювання промисловості є:
- •Важелями державного впливу на розвиток промисловості є:
- •11.2. Визначення потреби держави в промисловій продукції та обґрунтування можливостей їх задоволення.
- •Розрахувати загальну потребу у продукції (частина «Розподіл»),
- •Баланс виробничих потужностей
- •Тема 12. Державне регулювання апк
- •12.1. Особливості аграрного сектору економіки.
- •12.2. Визначення потреби держави в продукції сільського господарства та обґрунтування можливостей їх задоволення.
- •12.3. Державне регулювання в сільському господарстві.
- •12.4. Особливості аграрного сектору економіки.
- •12.1. Особливості аграрного сектору економіки.
- •Цілі державного регулювання апк :
- •11.2. Визначення потреби держави в продукції сільського господарства та обґрунтування можливостей їх задоволення.
- •12.3. Державне регулювання в сільському господарстві.
- •Тема 13. Державне регулювання надання транспортних послуг.
- •13.1. Транспортна система національної економіки.
- •13.2. Показники розвитку транспортного комплексу держави.
- •13.1. Транспортна система національної економіки.
- •13. 2. Показники розвитку транспортного комплексу держави.
- •12.3. Форми та механізми державного регулювання розвитку транспорту.
- •Тема 14. Державне регулювання ринку праці.
- •14.1. Трудовий потенціал національної економіки.
- •14.2. Регулювання ринку праці, баланси ринку праці
- •14.1. Трудовий потенціал національної економіки.
- •Функціонування ринку праці здійснюється на таких принципах:
- •Дії держави на ринку праці мають бути спрямовані на:
- •14.2. Регулювання ринку праці, баланси ринку праці.
- •Зведений баланс трудових ресурсів в Україні
- •Баланс ринку праці
- •Баланс робочої сили
- •Тема 15. Держане регулювання соціальних процесів і оплати праці.
- •15.1. Державне регулювання соціальної сфери і соціальних процесів.
- •15.2. Державне регулювання оплати праці, доходів та якості життя населення.
- •15.1. Державне регулювання соціальної сфери і соціальних процесів.
- •15.2. Державне регулювання оплати праці, регулювання доходів.
- •Цілі регулювання оплати праці:
- •7) Соціальне середовище:
- •8) Фінансування основних галузей, які забезпечують людський розвиток.
- •9) Екологічну ситуацію:
- •Тема 16. Державне регулювання сфери товарного обігу.
- •16.1. Структура споживчого ринку.
- •16.2. Показники виробництва споживчих товарів, збутової і торговельної кон'юнктури.
- •16.1. Структура споживчого ринку.
- •Прямі методи:
- •16.2. Показники виробництва споживчих товарів, збутової і торговельної кон'юнктури.
- •Тема 17. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
- •17.1. Механізм державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
- •17.2. Баланс зовнішньоекономічних зв’язків держави.
- •17.1. Механізм державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
- •17.2. Баланс зовнішньоекономічних зв’язків держави
- •Тема 18. Державне регулювання розвитку регіонів.
- •18.1. Регіональна економічна політика, її сутність та завдання.
- •18.2. Механізм реалізації регіональної економічної політики держави.
- •18.3. Державне регулювання соціально-економічного розвитку регіонів.
- •18.1. Регіональна економічна політика, її сутність та завдання.
- •18.2. Механізм реалізації регіональної економічної політики держави.
- •18.3. Державне регулювання соціально-економічного розвитку регіонів.
- •19.1. Державна інноваційна політика та форми державного регулювання розвитку науки і техніки.
- •19.2. Особливості ринку науково-технічної продукції
- •1. Науково-технічна продукція.
- •2. Дослідні зразки (партії) нової продукції.
- •3. Послуги виробничого характеру.
- •19.3. Показники ринку науково-технічної продукції
- •Тема 20. Тіньовий сектор національної економіки
- •20.1. Сутність тіньової економіки і кримінальної економічної діяльності.
- •20.2. Принципи, форми і методи функціонування тіньової економіки.
- •20.3. Тіньовий сектор економіки України на сучасному етапі.
- •20.4. Оцінка тіньового обороту і методи боротьби з тіньовою економікою.
- •Рекомендована література
3.4. Сектори національної економіки.
3.4.1. Державний сектор економіки
Основними видами економічної активності держави як одного з суб’єктів національної економіки є:
надання громадських благ;
закупівля товарів і послуг на товарному ринку (формування державного замовлення);
формування попиту на фактори виробництва на ринку ресурсів;
стягнення податків;
надання трансфертів, дотацій, субсидій, субвенцій;
інвестування за рахунок державного бюджету;
вплив на пропозицію грошей на фінансовому ринку.
Держава суттєво впливає на процес кругообігу ресурсів, через державні закупки, податки і пропозицію грошей.
Державний сектор є своєрідним «локомотивом» національної економіки. За допомогою управління розвитком державного сектору уряд може здійснювати як прямий так і опосередкований вплив на розвиток приватного сектору та всієї економіки.
Державний сектор економіки являє собою комплекс господарюючих об’єктів, які належать центральним та місцевим органам державної влади. У більшості країн розрізняють публічну (загальнодержавну) власність, що належить центральному уряду та комунальну власність, що належить місцевим органам управління.
Державний сектор економіки існував у багатьох країнах ще задовго до епохи капіталізму. До його складу входили земельні масиви, ліси, нерухомість, паливні склади, арсенали, військове господарство, пошта, частково транспортна служба, деякі заводи, що належали державі. У кризові періоди держава викупала у приватних власників об’єкти господарювання, головним чином у Сфері інфраструктури, важкої промисловості, функціонування яких було необхідним для економіки країни, але не завжди вигідним з позицій приватного капіталу.
Дослідивши історію виникнення державного сектору економіки, можна говорити, що державна власність виникає двома шляхами:
перший шлях, коли держава будує нові підприємства за рахунок коштів державного бюджету:
- за рахунок коштів державного бюджету створюються малоприбуткові підприємства інфраструктури, необхідні для функціонування всієї економіки (житлово-комунальне господарство, енергетика, транспорт, зв’язок);
- розвиток деяких капітальних галузей, пов’язаних з науково-технічним прогресом (електроніка, авіація);
другий – коли держава здійснює часткову або повну націоналізацію, купуючи акції приватних компаній. Як правило, має місце націоналізація збиткових підприємств (наприклад, підприємств вугільної промисловості).
Отже, розміри державного сектора (його частка в національній економіці) змінюються не тільки в результаті створення нових об'єктів, але й внаслідок зміни форми власності:
приватизації (продажу рентабельних, реконструйованих об'єктів держави приватному капіталу);
націоналізації (покупці державою приватних об'єктів у свою власність).
В цілому державний сектор економіки можна поділити на наступні частини:
об’єкти інфраструктури, здебільшого нерентабельні;
державні підприємства в сировинних й енергетичних галузях, де потрібні великі інвестиції, а оборотність капіталу повільна;
державні (частково, повністю) підприємства наступних сфер: культури та мистецтва, охорони здоров’я, науки, оборони, соціального забезпечення, освіти, фізичної культури, комунальні підприємства зазначених вище сфер;
державні підприємства, які забезпечують виконання функцій держави (підприємства ВПК, монетні підприємства судові та правоохоронні органи, центральний банк);
підприємства що складають державну монополію.
господарюючі підрозділи бюджетних організацій.
Існування в умовах ринкового господарства сектора, що у своїй діяльності керується засадами, які частково відрізняються від принципів приватних фірм, дозволяє використати державний сектор для вирішення загальнодержавних економічних завдань, для створення умов до підвищення рентабельності приватних. Тому державний сектор є основним постачальником дешевих послуг, зокрема транспортних, поштово-телеграфних, електроенергії й сировини, знижуючи, таким чином, витрати в приватному секторі. Таким чином, державний сектор економіки служить доповненням приватного господарства там й у такій мірі, де й скільки мотивація для приватного капіталу виявляється недостатньою. У результаті він слугує підвищенню ефективності національного господарства в цілому і є одним з інструментів перерозподілу чистого національного продукту.
Державний сектор представлений наступним набором організаційно-правових форм підприємств:
державне унітарне підприємство;
акціонерне товариство з 100% закріпленням акцій за державою;
акціонерне товариство із закріпленням у власності держави контрольного пакета акцій;
акціонерні товариства з пакетом державних акцій, що дозволяють впливати на управління.
Унітарні підприємства. Законодавство передбачає дві організаційно-правові форми унітарних підприємств:
засновані на праві господарського відання;
засновані на праві оперативного управління або так звані “казенні” підприємства.
Обидві форми унітарних підприємств мають загальні риси, які визначають особливості управління. Унітарні підприємства є комерційними підприємствами, власником майна яких є держава, а не самі підприємства. Це є підставою для прямого управління такими підприємствами з боку держави в особі вповноважених органів. Органом управління унітарним підприємством є його керівник, що призначається власником або вповноваженим органом і підзвітний їм. Обсяг повноважень власника по управлінню унітарними підприємствами залежить від того, на яких підставах закріплено за підприємством майно.
Стосовно унітарного підприємства, заснованому на праві господарського відання, власник майна вирішує питання створення підприємства, його реорганізації й ліквідації, визначає предмет і мету діяльності підприємства, здійснює контроль за використанням майна підприємства за призначенням та його збереженням. Розпорядження нерухомим майном підприємства, включаючи його продаж, передачу в оренду або заставу, внесення як внесок у статутний капітал господарчих товариств і товариств можливо тільки за згодою власника. Іншим майном підприємство на праві господарського відання вправі розпоряджатися самостійно.
Стосовно підприємств, заснованих на праві оперативного управління відзначимо наступне. “Казенне” підприємство вправі самостійно розпоряджатися тільки зробленої їм продукцією (якщо інше не встановлено нормативними актами). Розпорядження закріпленим за ним майном можливо тільки за згодою власника.
Виробничо-господарська діяльність “казенного” підприємства здійснюється, по-перше, відповідно до плану-замовлення й плану розвитку підприємства, затвердженому вищим органом, а, по-друге, у межах дозволеної цим же органом самостійної господарської діяльності. Раз у квартал “казенне” підприємство звітує перед вищим органом не тільки за виконання плану-замовлення, але й за дозволену йому самостійну виробничу діяльність. Таким чином, вся виробничо-господарська діяльність “казенного” підприємства повністю контролюється державою. Фінансова діяльність “казенних” підприємств здійснюється за рахунок доходів від реалізації продукції, а при їхній недостатності виділяються кошти з бюджету. Не використані протягом року кошти підлягають поверненню в бюджет. Прибуток від реалізації продукції направляється на задоволення виробничих і соціальних потреб підприємства за нормативами, які щорічно встановлюються вищим органом. Вільний залишок прибутку вилучається в доход держави.
Основні шляхи підвищення ролі держави в управлінні підприємствами державного сектора на сучасному етапі наступні:
По-перше, варто розробити повний реєстр власності держави, включивши в нього всі види державної власності. Такого роду реєстр потрібний для вирішення проблеми оптимізації управління державними пакетами акцій. Часто буває так, що пакет акцій одного підприємства перебуває в руках іншого, де держава має певний контроль, при цьому перше підприємство як би “випадає” з державної власності.
По-друге, створювати систему індикативного планування економіки треба на основі чітко структурованого сектора державних підприємств. Тільки в цьому випадку, визначаючи мету, завдання й пріоритети економічного розвитку, держава буде мати можливість здійснювати їх на практиці через систему державних підприємств.
Крім підприємств чисто державного сектора діючим важелем управління економікою є державна власність у широкому розумінні цього слова. У руках держави перебуває також пакет акцій підприємств, що перебувають у корпоративно-державній власності. Тому важливим важелем регулюючого впливу держави на економіку країни є державне розпорядження державним майном з метою сприяння ефективному досягненню поставлених економічних завдань. Заходи регулюючого впливу державних органів на діяльність даних підприємств можуть бути різні: від призначення своїх представників у Раді керуючих відповідних корпорацій до прийняття конкретних рішень щодо того, кому (якої організації) віддати в довірче управління державний пакет акцій.
Посилення ролі держави в перехідний період не означає заперечення важливості приватного сектора, просто зараз він не в змозі один, без допомоги держави вивести українську економіку із кризи.
Ступінь та ефективність державного втручання в економіку донедавна асоціювалася з рядом форм прояву, які можна виявити в певних статистичних індикаторах. Ці форми й економічні індикатори можна згрупувати за певними ознаками.
1. Частка й роль державного (публічного) сектора в національній економіці. Статистично це виражається в питомій вазі неприватного сектора у валовому внутрішньому продукті (ВВП) або валовому національному продукті (ВНП): відношення державних закупівель товарів і послуг до обсягу ВВП; у долі ВВП, яка концентрується державним бюджетом усіх рівнів; у питомій вазі зайнятих у неприватному секторі економіки до загальної чисельності зайнятих.
2. Масштаб і відносне місце публічної матеріально-речової власності. Статистично це виражається у вартісних показниках: у всіх активах національних суб'єктів економіки (або національному багатстві країни); у долі працюючих на підприємствах державного сектора в загальній чисельності зайнятих.
Особливості розрахунку перерахованих індикаторів полягають в тому, що публічний сектор економіки ототожнюється з його фінансами (потоками), а не з матеріально-речовинною його основою (запасами). Мінливість фінансових потоків, як об'єкта державного управління, вимагає більшої уваги, чим відносно стабільні, мало мінливі й часто важко обумовлені кількісно «запаси» державної власності. Крім того, сама публічна власність як об'єкт державного управління проявляється насамперед саме через фінанси публічного сектора. Сучасні тенденції такі, що державна власність як основа регулюючої ролі держави у всіх економічних і соціальних процесах відносно зменшується, у той час як значення держави в економіці росте. Визначити обсяг державної власності, а також те, які доходи одержує бюджет від неї й ступінь їхньої відповідності обсягу публічної власності в умовах вітчизняної статистики дуже важко. Державна статистика обмежується виміром величини доходів, які надходять у бюджети всіх рівнів, а також субсидії, дотації, субвенції. Ринок не в змозі визначити правильно капіталізацію будь-якого підприємства, а інших способів досить точно виміряти цю власність у ринкових умовах немає.
Значні труднощі обліку державного сектора представляють проблеми вимірників діяльності державного й приватного секторів. Продукція приватного сектора виміряється, як правило, у поточних цінах реалізації. У державному секторі значна частина товарів і послуг передається споживачам за собівартістю, зі знижками й часто безоплатно. Очевидно, що статистичний обсяг продукції державного сектора свідомо занижується в порівнянні із приватним. Виходячи із цього, при наявних недоліках статистичного обліку, найбільш прийнятним способом оцінки ролі державного сектора є частка зайнятих у ньому працівників.