9.3. Зміст і логіка державного планування.

Протягом багатьох років планування народногосподарських процесів проголошувалася як вирішальна перевага соціалізму перед капіталізмом, а на заході радянську економіку називали плановою на противагу західної - ринкової. Тим часом державне планування необхідно як на Заході, так і на Сході. Воно застосовується в різних своїх модифікаціях, будучи істотним елементом державного управління, а протиставлення планування ринковій економіці - неправомірно. Проблема полягає не в порочності планування, а в дозах і формах, яких воно застосовується.

Розрізняють централізоване директивне й індикативне планування народногосподарських процесів. Централізоване державне планування виступало інструментом напрямку соціально-економічних процесів у необхідне русло. На жаль, в умовах соціалізму план виражав не суспільні інтереси, а інтереси державних органів і осіб, що володіють владою. Він служив ефективним засобом втримання й зміцнення влади деяких над усіма. Централізований план, як державний регулятор економічних і соціальних процесів, дозволяв свідомо й цілеспрямовано формувати темпи й пропорції народного господарства, з позиції єдиного бачення всієї економіки. У багатьох випадках він виступав інструментом економічного примусу, в результаті чого виникали всілякі тертя по плановій ієрархії, прагнення одержати як можна менший план і більший обсяг виділюваних на його реалізацію ресурсів, особливо дефіцитних. Багато процесів, насамперед науково-технічний прогрес, виявлялися нечутливими до державного плану. Досвід показав, що тільки ринкові відносини, конкуренція здатні спонукати інтерес до науково-технічного розвитку виробництва.

Державне планування охоплювало головним чином сферу натурально-речовинних відносин, у той час як фінансово-кредитної, грошова сторони відігравали допоміжну роль і погоджувалися з натурально-речовинними через систему мало реальних планів. Це породжувало значні розриви між вартісними й натуральними потоками. Принципи директивності й адресності представлялися непохитною основою такого планування й гарантією його виконання.

Індикативні державні плани не протистоять ринковій економіці й не перешкоджають розвитку ринкових зв'язків, а приймають на себе функції, непосильні для ринку. Індикативні плани носять рекомендаційний характер і містять у собі засоби непрямого впливу на економіку через бюджетно-кредитний, фінансово-грошовий механізм і прямий вплив за допомогою державного підприємництва й розробку державних програм.

Державне планування виконує ряд важливих для функціонування країни функцій, які не видні з більше низьких рівнів управління: галузей, регіонів, комплексів, підприємств:

• розробки системи цілей соціального й економічного розвитку країни;

• розробка комплексу економічних, технічних, соціальних і інших програм;

• прогнозування найважливіших темпів і пропорцій і структурних зрушень в економіці;

• обґрунтування необхідних напрямків розміщення технологій.

Державний план - це комплекс взаємозалежних рішень, обумовлених вибраними цілями розвитку країни, методів і коштів їхньої реалізації. У них знаходить висвітлення мережа взаємозалежних між окремими рішеннями показників. Розробити державний план означає мати у своєму розпорядженні набір таких методів розрахунку, які дозволили б найбільше ефективно погодити між собою різнорідні рішення, установити найкращу послідовність розрахунків. Чим більше рішень у плані, тим більше виростає складність їхнього узгодження й вибору оптимальних рішень.

У системі планових розробок провідне місце повинні займати довгострокові плани, у яких визначається довгострокові цілі, напрямки, темпи й основне втримування економічного й соціального розвитку країни. Довгостроковий план формує мету на тривалу перспективу, містить назрілі народногосподарські проблеми, якісне й кількісне обґрунтування економічної стратегії. Економічна стратегія містить у собі визначення довгострокових, розрахованих на тривалу перспективу цілей господарської діяльності, їхню конкретизацію стосовно до особливостей перехідного етапу, вибір коштів і шляхів, які ведуть до вибраних цілей.

Обґрунтування економічної стратегії держави починається з постановки завдань, виявлення фундаментальних, довгострокових цілей і включає визначення коштів і шляхів рішення поставленої мети.

Вибір ефективного варіанта розвитку народного господарства пов'язаний зі знаходженням найбільш раціонального сполучення різних сторін процесу відтворення, з виділенням найважливіших його факторів у їхньому внутрішньому взаємозв'язку. При розробці довгострокових планів керуючими факторами стає мета розвитку й формування господарських завдань із урахуванням комплексу обмежень. Довгострокове державне планування повинне виступати засобом головного переходу до ринкової економіки в інтересах усього суспільства.

У середньострокових планах головним керуючим фактором виступають інвестиції. Сприятливий ґрунт для їхнього залучення повинна бути закладена в довгострокових планах. Річне державне планування повинне регулювати наявні й приваблювані матеріальні й трудові ресурси і їх повне й ефективне використання.

Соціальна складова повинна бути властива всім зазначеним видам плану, але в найбільшій мірі вона проявляється в довгостроковому плані.

Вихідним пунктом державного планування виступає розробка розгорнутої концепції соціального й економічного розвитку країни. Вона становить цільову стадію планування й полягає в тому, щоб на всіх рівнях державного планування приватні цілі узгоджувались із загальною, генеральною. У концепції переходу України до ринкової економіки передбачено, що цільові настанови планів повинні реалізовуватися головним чином через фінансові засоби регулювання - державний бюджет.

У відновлюваній системі державного планування, як необхідному елементі загальної системи державного управління, необхідно задіяти механізм ринкових відносин. Планування повинне сполучатися з ринком. Вони повинні доповнювати один одного, а не перешкоджати один одному.

Державне планування повинне бути ієрархічним і погоджувати мету розвитку різного рівня управління.

Інструментом державного планування виступають контрольні цифри, квоти, контингенти, ліміти, соціальні нормативи, ставки оподатковування, індекси цін, розміри орендних (рентних) платежів, державні замовлення.

Функції державних органів економічного регулювання полягають в складанні загального ескізу народногосподарської системи, на підставі якого укладаються договори між постачальниками й споживачами й застосовуються санкції за їхнє невиконання.

Щоб оперативно враховувати постійно мінливу ситуацію, планування повинне бути безперервним.

Важливим елементом державного планування є посилення стратегічних аспектів і соціальної спрямованості планів, визначення системи цілей соціально-економічного розвитку, їхніх пріоритетів, формування основних пропорцій виробництва й великих зрушень на провідних напрямках науково-технічного прогресу. Головне завдання державного плану складається у формуванні економічних умов господарювання всіх учасників економічного процесу.

У теорії державного планування важливе місце займає логіка розробки плану. Вона визначає вихідні моменти й послідовність макроекономічного планування. Виділяються наступні головні етапи планування:

• визначення досягнутого рівня соціально-економічного розвитку країни;

• розрахунок основних макроекономічних показників;

• установлення основ грошово-кредитної політики держави;

• обґрунтування соціальних нормативів на прогнозований період;

• розрахунок обсягів потреб суспільства в плановому періоді;

• виявлення ресурсів суспільства;

• узгодження ресурсів і потреб.

Аналіз досягнутого рівня розвитку народного господарства припускає вивчення сформованих пропорцій в економіці, усередині кожної галузі, між галузями й сферами, у регіонах і між регіонами. Визначення пропорцій дозволяє встановити тенденції розвитку народного господарства й вжити необхідних заходів до їхньої зміни. Загальна оцінка економічного розвитку встановлюється на основі вивчення основних макроекономічних показників. Напрямку їхньої зміни обґрунтовуються прийнятими соціальними нормативами й грошово-кредитною політикою держави в планованому періоді.

Основою складання державних планів є вивчення потреб і ресурсів, якими держава буде розташовувати в плановому періоді.

Потреби держави охоплюють:

• потреби в засобах виробництва для нормального поточного виробничого процесу;

• потреби в засобах виробництва й предметах споживання для розширення виробництва, а також приросту матеріальних резервів і страхових фондів;

• потреби в предметах споживання для населення;

• потреби в засобах виробництва й предметах споживання для функціонування науки, управління, оборони країни, соціальної сфери й т.п.

Потреби в засобах виробництва встановлюються з урахуванням інформації про обсяги виробництва в плановому періоді й норм видатку матеріальних ресурсів, збільшення резервів і страхових фондів, розмірів капітальних вкладень. Потреби в предметах споживання для населення розраховуються на основі базисного споживчого бюджету з урахуванням його зміни в плановому періоді.

Споживчі бюджети охоплюють придбання товарів населенням, оплату послуг, податки й обов'язкові платежі. Вони розробляються для всього населення й по групах і виступають вихідним моментом для його зміни в перспективі. В основі формування споживчих бюджетів лежать раціональні норми споживання основних продовольчих і непродовольчих товарів, що забезпечують мінімальний рівень споживання. Враховуються також нормативи забезпеченості населення послугами установ соціально-культурного й побутового призначення. Раціональні норми споживання можуть бути розроблені тільки по основних групах предметів споживання, а споживання окремих видів предметів споживання й ряду послуг може бути нормоване досить приблизно.

Визначення раціональних норм споживання - досить істотний елемент державного планування. Вони використовуються при планових розрахунках на тривалу перспективу й для порівняння з фактично досягнутим рівнем. Розробка раціональних норм споживання враховує соціально-економічні й природно історичні фактори життєдіяльності.

Соціально-економічні фактори охоплюють соціальну структуру населення, рівень його доходів, професійний склад і рівень культури.

Природно історичні умови життя населення враховують фізіологічні потреби, етнічні й історичні тенденції й т.п. Природно історичні

Раціональні норми споживання диференціюються по групах населення. Вони розробляються на основі статистичних даних, експертних оцінок учених і фахівців і в багатьох випадках носять умовний характер.

На основі планового споживчого бюджету обґрунтовується фонд споживання на плановий період.

Задоволення встановлених потреб вимагає наявності відповідних ресурсів. Вони складаються з ресурсів, якими держава розташовує на початок планового періоду, і ресурсів, які будуть у цей період створені. Узгодження ресурсів і потреб здійснюється на основі певних цілей економічного розвитку, які повинні бути досягнуті в плановому періоді. Установлені цілі розвитку впливають на структуру потреб і напрямку розподілу ресурсів. Тому що узгодження ресурсів і потреб охоплює всі види ресурсів і потреб, то для цих цілей застосовується різноманітна система матеріальних, вартісних і трудових балансів.

Низький рівень національного доходу, нерозвиненість державного управління, тотальна бідність населення, слабка національна конкурентоспроможність продукції вимагають державного втручання в економічні процеси насамперед через державне планування.

Державне планування в даний історичний період означає посилення господарської ролі держави. Однак планове регулювання народного господарства не зводиться тільки до державного. Воно може здійснюватися й через інші канали, наприклад, безпосередні договірні зв'язки різних господарських суб'єктів. Роль державного планування полягає в підтримці всіх учасників економічного процесу й рішенні тих глобальних завдань, які не можуть у цей час вирішені інакше. Державне планування економіки покликане відновити порушену рівновагу в народному господарстві. Планове регулювання економіки повинне забезпечити досягнення довгострокових суспільних цілей, попередження порушення рівноваги, а якщо воно відбулося, то сприяти ослабленню його негативних наслідків. Воно повинне регулювати напрямки економічного розвитку, змінювати структурні й просторові зв'язки в народному господарстві.