Тема 8. Прогнозування й макроекономічне планування

8.1. Державне прогнозування й макроекономічне планування

8.2. Прогнозування народногосподарських процесів.

8.3. Зміст і логіка державного планування

8.4. Система методів державного прогнозування і планування

8.5. Цільові комплексні програми

8.1. Державне прогнозування й макроекономічне планування.

Сукупність економічних елементів національного господарства й соціальна сфера виступають об'єктом прогнозування й макроекономічного планування. Вони покликані підтримувати й направляти життя й результати суспільства.

Ринкова економіка, як відомо, характеризується вільними, не закріпаченими державою економічними відносинами в товарно-грошовому еквіваленті. Однак, будь-яка ринкова економіка, як підкреслювалося раніше, не є самодостатньою й має потребу в регулюючому впливі держави через механізми планування, фінансування, кредитування, оподатковування, ціноутворення. Такий регулятивний вплив на ринковий процес здійснюється на мінімальному рівні, достатньому для підтримки прийнятих темпів економічного росту, установлених основних пропорцій в економіці й проведення структурної політики держави. Центральною ланкою в системі механізмів, що впливають, на економіку займає макроекономічне планування.

Планування – це спосіб управління, при якому керуючому центру немає потреби вивчати й оцінювати кожний випадковий вплив на економіку й давати рекомендації (вказівки) як на нього реагувати, а застосовувати систему стимулів, що направляють реакцію народного господарства на вплив у потрібному напрямку. Планування – це економічна діяльність держави і його господарських органів по керуванню й регулюванню суспільного виробництва на основі пізнання й використання всієї системи об'єктивних економічних законів.

«Усякі планові рішення, - писав Н.Д.Кондратьев, - ґрунтуються на науковому передбаченні тенденцій стихійного ходу подій і на основі передбачення певного ефекту планових заходів. План без передбачення - ніщо. А передбачення - це, насамперед, наукове знання. А не пророцтво. Тому необхідно вивчати зв'язку й закономірності реальної дійсності».

Сутність народногосподарського прогнозування полягає у визначенні припустимого набору варіантів розвитку економіки при прийнятті оптимального рішення по одному з них на основі аналізу дії досліджуваних процесів колись і тепер і оцінка їхньої дії в майбутньому. Прогнозування як форма суспільної свідомості може існувати незалежно від планування й при його відсутності. У той же час планування не може здійснюватися у відриві від прогнозування. У противному випадку порушується його науковість і об'єктивність. Включення народногосподарського прогнозування в систему планування значно розширює втримування останнього. У цьому випадку під плануванням розуміється не тільки процес прийняття, але й вироблення оптимального рішення.

Народногосподарський прогноз – це комплекс аргументованих припущень, виражених у якісній і кількісній формах, у майбутніх характеристиках і параметрах економічної системи. В основі прогнозування розвитку народного господарства лежить припущення про те, що майбутній стан економіки багато в чому визначається її минулим і сьогоденням станом. Майбутній стан народного господарства, незв'язане з її минулим і сьогоденним станом, об'єктом прогнозування не є. Майбутнє присутнє лише як потенційна можливість, тоді як минуле виступає як дійсність. Минуле, сьогодення й майбутнє економіки зв'язані об'єктивними законами. При наявності певних об'єктивних економічних законів вони діють також у майбутньому. У чинність своєї сутності економічні закони гарантують стабільність, повторюваність процесів і явищ, що протікають у сфері матеріального виробництва й здійснюють перенесення минулого в сьогодення і із сьогодення - у майбутнє. Таким чином, знання якісних і кількісних характеристик об'єктивних економічних законів в умовах повноти й надійності інформації створює основу детермінованості майбутнього стану економіки. Разом з тим, майбутнє несе в собі елементи невизначеності. Це пов'язане з тим, що завжди є не один, а деякі безлічі варіантів можливого розвитку економічної системи, оскільки дія одних законів перехрещується з дією інших законів. Наявність елементів невизначеності майбутнього спричиняється необхідність імовірнісного підходу до народногосподарського прогнозування. Із цього погляду народногосподарське прогнозування полягає в обмеженні невизначеності майбутнього й описі області, у межах якої можливий пошук планових рішень. Прогнозування ефективне тільки в тому випадку, якщо ймовірність настання подій, викликаних тим або іншому плановому рішенню, прийнятим у сьогоденні, досить велика. У противному випадку, незважаючи на цільову зміну, зберігається розрив між початковими умовами й заданою траєкторією економічного розвитку.

Часовий обрій прогнозу, тобто найбільш можлива його тривалість, залежить від швидкості зміни об'єкта прогнозування, від властивих йому циклів розвитку. Ніж триваліше «строк життя» об'єкта прогнозування й повільніше швидкість його зміни. Тим більше можливий тимчасовий обрій прогнозу.

Як матеріальні носії об'єктів прогнозування виступають фактори виробництва. Опираючись на закономірність розвитку факторів виробництва (швидкість їхньої зміни й тривалість «строків життя»), обрій прогнозування можна визначити як період часу, протягом якого на об'єкти прогнозування визначальний вплив роблять рішення, прийняті сьогодні. Вихід за рамки зазначеного обрію часу веде до порушення причинно-наслідкового зв'язку між минулим і сьогоденням, з одного боку, і майбутнім, з іншого боку, і тим самим підриває основи прогнозування.

Центральне місце в системі народногосподарського прогнозування займають прогнози темпів і пропорцій економічного росту, використовувані для формування соціально-економічної концепції плану.

Планування необхідно при будь-якому ладі - і соціалізмі, і капіталізмі. Принципово без планування можна обійтися. Однак, у цьому випадку затягається процес узгодження попиту та пропозиції.

Перехід до ринку ставить перед плануванням відповідальні завдання. Насамперед, варто знайти йому належне місце в новій господарській системі. Складність полягає в тому, що дотепер план практично повністю асоціюється з адміністративно-командним управлінням. Принципи директивності й адресності представлялися непохитною основою планування, гарантією реалізації планів. Перехід до нової системи господарювання не може вести до відмови від планування. Міняється лише підхід до плану. Державне соціально-економічне планування – стрижень всієї системи державного управління економікою. Щоб відповідати своєму призначенню воно повинне виконувати ряд функцій, насамперед ті, які не видні з рівня підприємств, галузей і регіонів:

а) розробка системи цілей соціально-економічного розвитку країни;

б) розробка комплексу соціально-економічних і науково-технічних прогнозів (зрушення в демографічній і соціальній структурі суспільства, розвиток продуктивних чинностей, ресурсного потенціалу, напрямків НТП, виявлення потенційних соціально-економічних і науково-технічних проблем);

в) прогнозування темпів і основних пропорцій виробництва, прогресивних структурних зрушень;

г) розподіл централізованих матеріальних і фінансових ресурсів під держзамовлення й національні програми;

д) оптимальне розміщення продуктивних чинностей по території країни.

План - це комплекс взаємозалежних рішень щодо цілей розвитку країни, методів і коштів їхньої реалізації, темпів і пропорцій, інших згаданих функцій. Необхідність державного плану треба з того, що прийняті порізно, не погоджені між собою рішення не можуть забезпечити пропорційний розвиток народного господарства. Утримування плану - це свого роду мережа взаємозв'язків між окремими рішеннями. Завдання народногосподарського плану охоплюють весь процес відтворення й знаходять вираження в розділах і показниках плану. Для того, щоб план міг бути знаряддям керівництва народним господарством, його завдання повинні бути згруповані за принципом економічної однорідності у відповідних розділах. Угруповання завдань плану по розділах не може бути довільним. Воно обумовлено його втримуванням і, в остаточному підсумку, характером самого процесу розширеного відтворення. Завдання державного плану знаходять своє вираження в системі показників. Система показників - це комплекс взаємозалежних техніко-економічних і інших завдань, а також необхідних розрахунків до них. Всі застосовувані в плануванні показники класифікуються залежно від порядку встановлення, масштабу застосування й призначення у виробничо-господарській діяльності:

• по способу встановлення: затверджувані й розрахункові;

• по способу вираження сутності явищ: абсолютні й відносні;

• по економічній природі: натуральні й вартісні;

• по економічному призначенню: кількісні (об'ємні й мережні) і якісні (економічні й техніко-економічні).

Показники можуть бути затверджувані й розрахункові, або абсолютні й відносні, або натуральні й вартісні, або кількісні (об'ємні й мережні) і якісні (техніко-економічні норми й вимірники, економічні показники) одночасно.

Державне планування виступає, як правило, в індикативній формі й носить рекомендаційний характер. У якості складової частини включає взаємозалежні засоби непрямого впливу через бюджетно-фінансовий, грошовий, кредитний механізм і прямий вплив через державне підприємництво й розробку національних, державних і цільових комплексних програм.

Цільове планування (програми) - це складання плану розвитку якої-небудь системи, виходячи з виявлених цілей цієї системи й завдань, виконанню яких повинна бути підлегла її діяльність. Тривалість виконання програм може не збігатися із плановим періодом.

Під програмою розуміється послідовність дій, зв'язана єдиним задумом і метою, що припускає народногосподарську оцінку доцільності її виконання, що вимагає погодженості з іншими програмами й процесами, що допускає варіанти у своєму здійсненні, що визначає завдання й напрямки науково-дослідних і проектних робіт на наступним за попередньою стадією етапах.

У макроекономічному регулюванні використовуються поняття планів, прогнозів і програм. Розглянемо взаємозв'язок між ними. Складність розглянутих понять спричиняє серйозні труднощі при здійснені їх повних і всебічних описів. Використання поняття план, як правило, припускає існування системи, для якої він розробляється. Сам же план являє собою можливу форму подання мети для даної соціально-економічної системи (національна економіка, галузь і т.д.). Призначення прогнозу в межах діючої соціально-економічно системи інше. Прогноз є дослідницьким інструментом, що дозволяє розширити знання про можливості розглянутої системи. Прогнози безпосередньо пов'язані із планами. Вони є дослідницькою основою планів, одним з нечисленних засобів вибору цілей плану.

Зміст поняття «програма» багато в чому аналогічний змісту поняття «план». Однак на відміну від плану програма не припускає апріорного існування виконавців, що досягають задану мету. Така система будується в процесі формування програми. Із цією обставиною зв'язана також необхідність введення спеціального органа централізованого управління програмою. Таким чином, державна програма в загальному випадку є не просто формою завдання системи, що досягає поставлену мету, але й формою завдання системи, що досягає поставлену мету. У рамках державної програми з'являється можливість чітко встановлювати не тільки «вертикальний», але й «горизонтальні» зв'язку між ланками народного господарства й тим самим підвищувати його ефективність. Важливою особливістю такої програми є її чітка орієнтація на кінцевий результат. Це досягається за рахунок структуризованого подання мети програми у вигляді системи взаємозалежних підцілей. Така форма погоджує всі одержувані результати в єдиний комплекс і виключає появу результатів «не працюючих» на задану мету. При розробці плану вказуються найчастіше лише вид робіт, виконавець, строк виконання, форма результату. Ціль, для якої потрібен одержуваний результат, як правило, не фіксується. Це може приводити до випуску продукції, що не користується попитом, нераціональному використанню ресурсів. Інструмент народногосподарських програм дозволяє в певній мірі усунути названий недолік планів, забезпечує концентрацію ресурсів і їх більше раціональне використання.

Використання плану у формі програми доцільно в умовах непередбачуваності й невизначеності, коли можливості народного господарства або іншої системи слабко вивчені й немає твердої впевненості, що заданий план буде виконаний. Однак при цьому може знадобитися зміна діючої системи. Таким чином, державний план - це форма завдання мети для народного господарства, а прогноз - засіб вивчення можливості економіки, програма - спосіб досягнення поставленої мети, заснованої на побудові нової системи з діючих систем або їхніх частин в економіці.