3.4.3. Домашнє господарство в національній економіці

Домашнє господарство переважно представляє собою натуральний сектор сучасної економіки. Поряд з підприємствами та державою воно є економічною одиницею, що складається з однієї або більшої кількості осіб, які приймають фінансові рішення та забезпечують економіку ресурсами виробництва. Отримані за ресурси кошти, використовуються для придбання товарів та послуг, задоволення матеріальних, духовних та соціальних потреб людини. Таким чином, домогосподарства – організовані суб’єкти, що ведуть господарську діяльність для задоволення власних потреб. Вони приймають саму безпосередню участь, поряд з фірмами та державою, у русі ресурсів, доходів та товарів, проявляючи такі види економічної активності:

• створюють пропозицію факторів виробництва на ринку ресурсів;

• сплачують особисті податки до державного бюджету;

• споживають частку одержаного доходу на товарному ринку і формують споживчий попит;

• заощаджують частку одержаного доходу на фінансовому ринку, чим створюють потенційні можливості для кредитування підприємств і подальшого перетворення кредитів у інвестиції;

• запитів тих, хто має гроші.

Національна економіка як цілісний організм характеризується наступними ознаками:

• загальним економічним середовищем в якому діють господарюючі суб'єкти з загальним законодавством, єдиною грошовою одиницею, загальною кредитно-грошовою та фінансовою системами;

• наявністю тісних економічних зв'язків між господарюючими суб'єктами країни, що базуються на розподілі праці;

• територіальною визначеністю із загальним політичним та економічним центром, який виконує регулюючу та координуючу роль, тим більше контролює діяльність господарських суб'єктів. Цим центром є держава;

• спільною системою національного захисту. Це наявність свого роду економічних кордонів у вигляді експортно-імпортних податків, квот, тощо.

У національній економіці кожен суб’єкт, чи то господарство, фірма, регіон, держава, включаючись до економічного простору, має свій інтерес. Узгодження інтересів зумовлюється об’єктивними економічними законами і знаходить своє втілення в національному інтересі.

Тема 4. Економічні теорії та базисні інститути національної економіки.

4.1. Методологія державного регулювання економіки

4.2. Основні теоретичні концепції і фундаментальні положення національної економіки.

4.3. Основні характеристики і якості економічних циклів в національній економіці.

4.4. Загальногосподарська кон’юнктура.

4.1. Методологія державного регулювання економіки.

Система вимог до впливу на економіку визначає методологію державного регулювання. Вона охоплює сукупність цілей, принципів і методів впливу державних органів влади на господарські процеси, що реалізують визначену логіку його здійснення через систему важелів, стимулів і економічних показників. Методологія державного регулювання економіки об'єднує головні його елементи: цілі, принципи, методи, форми, систему показників і засоби їхній обґрунтування, а також соціально-економічні задачі розвитку народного господарства.

Сукупність засобів, методів і прийомів для систематичного, послідовного і найбільше доцільного регулятивного впливу на економіку складає методику державного регулювання. Методологія державного регулювання економіки розкриває внутрішню логіку цього найважливішого для товариства процесу. Вона розкриває основні межі і методи регулюючого впливу держави на економіку й охоплює аналіз і оцінку економічного поводження на макроекономічному рівні таких розмірів як загальний обсяг виробництва і продукції, загальний рівень зайнятості, обсяг прибутків і витрат держави і населення, загальний рівень цін і т.д. Основою такого аналізу виступають теорії економічного кругообігу і циклів. Загальна методологія державного регулювання будується на загальних законах заперечення, переходу кількісних явищ у якісні, реалізація яких здійснюється за допомогою методів індукції - узагальнення фактів і їхньої систематизації і дедукції - висування гіпотез, що потім співставляються з фактами.

Методологія державного регулювання враховує дію економічних законів. Процес економічного розвитку носить об'єктивний, закономірний характер і опосередковується економічними інтересами. Найважливішою методологічною основою державного регулювання виступає теорія господарського кругообігу і відтворення суспільного продукту. Істотний внесок у її розвиток вніс К.Маркс, що розвиваючи ідеї Ф.Кене про економічні цикли, спробував обґрунтувати взаємозв'язок виробництва, розподіли і кінцеве споживання суспільного продукту. Основні положення цієї теорії, безпосередньо пов'язані з державним регулюванням економіки, можуть бути сформульовані в такий спосіб:

Процес відтворення є єдність відтворення матеріальних умов існування товариства – продуктивних сил і відтворення суспільних відносин, тому державне регулювання розглядає рішення народногосподарських задач не ізольовано, а в зв'язку з відношеннями власності й інших соціальних проблем.

Процес відтворення проходить ряд стадій: виробництво - розподіл - обмін – споживання, тому державне регулювання економіки виходить із діалектичної їхньої єдності. У ринковій економіці в сфері обертання пріоритетне значення одержує сфера обміну.

Процес відтворення здійснюється одночасно як у натурально-речовинної, так і вартісній формі. З цього випливає принципова необхідність здійснення оцінки народного господарства як у його фізичному аспекті, так і вартісному при їхній органічній єдності. Забезпечення єдності матеріально-речовинного і вартісного складу суспільного продукту є необхідна умова його реалізації.

Історичний досвід показав, що теорія трудової вартості, яку К.Маркс запозичив у Д.Рікардо, не підтвердила свою практичну цінність, а закон вартості виявився певною мірою штучним інструментом абстрактного аналізу економічних явищ і, на думку Й.Шумпетера, ця теорія померла і похована. Надалі теорія господарського кругообігу модифікувалася у відповідності зі сформованими історичними обставинами. Д.Кейнс довів можливість досягнення рівноваги в економіці при недостатній зайнятості, а для повернення до повної зайнятості необхідно державне втручання головним чином за допомогою грошової і фіскальної політики. Д.Кейнс і його послідовники вважали, що забезпечення найважливіших народногосподарських результатів - реальний і номінальний суспільний продукт, сукупне споживання, інвестиції, експорт, імпорт, - можливо не тільки дією саморегулюючих сил ринку, але і насамперед державним втручанням у господарський кругообіг. Без державного впливу на макроекономіку ринковий механізм не спроможний забезпечити ефективний розподіл суспільного продукту і розвиток продуктивних сил. Основою кейнсіанської теорії виступає стратегія антициклічного глобального управління попитом.

Наступною теорією, за допомогою якої була зроблена спроба на основі нової грошової системи довести стабільність повної зайнятості, стала теорія монетаризму. Відповідно до цієї теорії порушення економічної стабільності стало слідством кейнсіанського втручання в цикл. Грошові і фіскальні державні заходи повинні при правильному їхньому застосуванні повинні зробити противоциклічний вплив.

Проведення в Україні ортодоксальної монетарної стабілізації, як показує досвід, призвело до падіння норми заощаджень, подорожчанню кредитних ресурсів, збільшенню дефіциту бюджету і зовнішньоторговельного балансу. Результатом такої економічної політики стало погіршення соціальних характеристик розвитку товариства і спад національного виробництва. У економіці чітко позначилися небезпечні пропорції, нееластичність попиту і пропозиції, відсутність мобільності чинників цін і різні рівні цін у секторах економіки, різко скоротилися темпи фінансування капіталовкладень. Фінансова стабілізація економіки монетарними методами не стала шляхом виходу народного господарства з кризи, а запропоновані урядом заходи для стабілізації народного господарства не дали значного позитивного ефекту. Різке скорочення реальних прибутків населення викликало таке ж зменшення споживчого попиту. Звідси затовареність підприємств при падінні виробництва, хиба оборотних коштів, криза неплатежів, падіння ВВП, зростання заборгованості по виплаті зарплати, скорочення надходжень у бюджет. Стає очевидним, що вихід із тупикового стану полягає в стимулюванні споживчого попиту через збільшення реальних прибутків населення.

Система вимог до впливу на економіку визначає методологію державного регулювання. Вона охоплює сукупність цілей, принципів і методів впливу державних органів влади на господарські процеси, що реалізують певну логіку його здійснення через систему важелів, стимулів і економічних показників. Методологія державного регулювання економіки поєднує головні його елементи: мета, принципи, методи, форми, систему показників і способи їхнього обґрунтування, а також соціально-економічні завдання розвитку народного господарства.

Сукупність способів, методів і прийомів для систематичного, послідовного й найбільш доцільного регулятивного впливу на економіку становить методику державного регулювання.

Методологія державного регулювання економіки розкриває внутрішню логіку цього найважливішого для суспільства процесу. Вона розкриває основні границі й методи регулюючого впливу держави на економіку й охоплює аналіз і оцінку економічного поводження на макроекономічному рівні таких величин як загальний обсяг виробництва й продукції, загальний рівень зайнятості, обсяг доходів і видатків держави й населення, загальний рівень цін і т.д. Основою такого аналізу виступають теорії економічного кругообігу й циклів. Загальна методологія державного регулювання будується на загальних законах заперечення, переходу кількісних явищ у якісні, реалізація яких здійснюється за допомогою методів індукції - узагальнення фактів і їхній систематизації й дедукції - висування гіпотез, які потім зіставляються з фактами. Методологія державного регулювання враховує дію економічних законів. Процес економічного розвитку носить об'єктивний, закономірний характер і опосередковується економічними інтересами.

Системне узагальнення вимог до державної економічної політики припускає розробку концепції державного регулювання економіки, що відповідає проблемам, умовам, цілям і можливостям, наявним у країні. Звичайно концепція зароджується й формулюється в наукових, колах як реакція на усвідомлену потребу в зміні соціально-економічної ситуації.

Прийнято виділяти наступні складені елементи концепції державної економічної політики:

1. Аналіз стану економіки. Провадиться аналіз положення на всіх рівнях і сферах економіки, дається оцінка стану динаміки її розвитку.

2. Аналіз цілей. На цьому етапі відбувається формування запитів від всіх соціально-суспільних груп, відповідно до яких формулюються мета економічної стратегії держави на поточний період. Далі дається оцінка можливостей реалізації цих цілей відповідно до наявних можливостей - формується дерево цілей.

3. Аналіз відповідності інтересам системи. Певні цілі деяких суспільних груп можуть носити конфліктний характер у рамках існуючої соціально-політичної системи, що може привести до їхнього ігнорування або компромісу.

4. Аналіз відповідності цілей ДЕП сформованій системі методів державного регулювання економіки. На даному етапі дається оцінка ефективності методам ДРЕ, що практикуються, відповідність їхнім цілям ДЕП, можливим побічним ефектам розширення або застосування нових методів регулювання.

Найважливішими принципами державного регулювання економіки є єдність, цілісність, ієрархічність, подоба економічних процесів і явищ і пропорційність у народному господарстві. Принцип єдності економічних явищ і процесів свідчить про те, що економічні закони вартості, попиту та пропозиції й інші діють скрізь, де є товарне виробництво. Тому вивчаючи дію цих законів у якійсь одній сфері, ми, проте, маємо можливість робити деякі висновки щодо розвитку економіки в цілому.

Державне регулювання економіки базується на обліку всіх закономірностей розвитку народного господарства, пізнаючи його як ціле, а не частину. У цьому складається сутність принципу цілісності. Вивчаючи національну економіку, ми не можемо не брати до уваги тенденції розвитку світової економіки. Розвиток регіонального народногосподарського комплексу залежить від характеристики народного господарства всієї країни. Тобто в економіці існує також певна ієрархічність. Вона може бути розкладена на окремі елементи: регіон, галузь, підприємства, робоче місце, які формують системи різної складності й підпорядкованості. Тому в державному регулюванні важливо дотримуватися системного комплексного підходу. Це має значення не тільки з погляду ієрархічності економіки, але і її єдності, випливає з розвитку зв'язків між окремими елементами економіки, посилення процесу спеціалізації виробництва, суспільного поділу праці. З обліком цього в державному регулюванні економіки найбільш важливим моментом є визначення головних цілей і завдань розвитку національного господарства на перспективу, які звичайно викладаються в так званій концепції. У ній враховуються всі можливі варіанти досягнення цілей, тобто передбачається багатоваріантність постановки завдань, способи й варіанти вирішення яких повинні передбачатися в державних програмах і планах.

Принципи ієрархічності є важливими у розумінні принципу подоби. Економіка національного господарства не є замкнутою системою, тому принцип подоби повинен ураховувати навколишнє середовище, у якій розвиваються елементи народного господарства. Державне регулювання, впливаючи на них, повинне враховувати стан зовнішнього середовища й економіки в цілому. Державному регулюванню підлягають як мікро-, так і макрорівні народного господарства і їхній взаємозв'язок. Ознакою подоби економічних процесів є досягнення ефективності на всіх рівнях народного господарства, що проявляється за допомогою різноманітних показників, таких як продуктивність праці, собівартість, рентабельність товарів і послуг, фондовіддача, прибутковість і ін.

Ефективність суспільного виробництва досягається шляхом надання переваги в розвитку прогресивним галузям, установлення й збереження оптимальних галузевих і територіальних пропорцій, проведення структурної перебудови народного господарства. Завдяки цьому можливо забезпечення високих і стійких темпів розвитку народного господарства. В окремі періоди прискорені темпи розвитку повинні повідомлятися галузям, обсяг виробництва яких не задовольняє попит. Реальне положення національної економіки дозволяє судити про приведення в діючий стан практично всіх галузей народного господарства.

Принцип пропорційності народного господарства характеризує постійно поновлювану форму відтворення, у якому зберігається загальна рівновага, погодженість між окремими елементами економіки. Він обумовлений насамперед її єдністю, що постійно розвиваються зв'язками між галузями, регіонами, сферами, посиленням процесу спеціалізації й суспільного поділу праці. Пропорційність народного господарства проявляється в численних пропорціях. Пропорція, як відомо, означає об'єктивно кількісно виражений зв'язок між явищами, процесами, фактами.