Тема 20. Тіньовий сектор національної економіки

20.1. Сутність тіньової економіки і кримінальної економічної діяльності.

20.2. Принципи, фірми і методи функціонування тіньової економіки.

20.3 Тіньовий сектор економіки України на сучасному етапі.

20.4. Оцінка тіньового обороту і методи боротьби з тіньовою економікою.

20.1. Сутність тіньової економіки і кримінальної економічної діяльності.

Економічна злочинність являє собою економічну діяльність, здійснювану систематично, на професійній основі, методами, забороненими в законі, спрямовану на одержання прибутку й здатну впливати на формування й функціонування господарського механізму. Економічна злочинність виражається як у здійсненні злочинів, так і будь-яких інших злочинів, що мають економічну спрямованість і є базою «чорної» економіки.

Тіньова економіка являє собою дуже важкий для дослідження предмет; це феномен, що відносно легко визначити, але неможливо точно виміряти, тому що практично вся інформація, що вдається одержати, є конфіденційною й розголошенню не підлягає. Тіньова економіка становить інтерес насамперед з погляду всього впливу на протікання більшості звичайних, ”нормальних”, економічних явищ процесів: формування й розподіл доходу, торгівлі, інвестування й економічного росту в цілому. Цей вплив тіньових відносин в Україні настільки значний, що зовсім очевидна необхідність їхнього аналізу. Так що ж таке тіньова економіка? На це питання даються самі різні відповіді. Висловлюється думка, відповідно до якої тіньова економіка - це економічна діяльність, що суперечить даному законодавству, тобто вона являє собою сукупність нелегальних господарських дій, які живлять карні злочини різного ступеня важкості. Відповідно до іншої думки, під тіньовою економікою розуміються невраховувані офіційною статистикою й неконтрольовані суспільством виробництво, споживання, обмін і розподіл матеріальних благ. Третя точка зору - тіньова економіка - всі види діяльності, спрямовані на формування або задоволення потреб, що культивують у людині різні пороки.

Кожна із зазначених точок зору по-своєму правильна й відбиває в тім або іншому ступені реальні процеси, що спостерігаються в економіці. Вони характеризують тіньову економіку з різних сторін і власне кажучи не суперечать один одному. Таким чином, тіньова економіка як би розпадається на три великих блоки:

1. Неофіційна економіка. Сюди входять всі легально дозволені види економічної діяльності, у рамках яких мають місце невраховувані офіційною статистикою виробництво послуг, товарів, приховання цієї діяльності від оподатковування.

2. Фіктивна економіка. Це приписки, розкрадання, спекулятивні угоди, хабарництво й усякий рід шахрайства, пов'язаний з одержанням і передачею грошей.

3. Підпільна економіка. Під нею розуміються заборонені законом види економічної діяльності.

Ключовою ознакою тіньової діяльності можна вважати відхилення від офіційної реєстрації комерційних договорів або навмисне перекручування їхнього змісту при реєстрації. При цьому основним засобом платежу стають готівка й особливо іноземна валюта. У рішенні ж ділових питань переважають так називані “розбирання”. Якщо відкрити “тіньову завісу”, то за нею виявиться “піраміда” рушійних сил неформального сектора економіки.

Своєрідна надбудова тіньової економіки – сугубо кримінальні елементи: торговці наркотиками, зброєю, викрадачі автомобілів, наймані вбивці, сутенери. До цієї категорії можна віднести й представників органів влади й управління, якщо вони хабарничають або торгують державними посадами й інтересами. У середині - тіньовики-господарники. До них варто віднести підприємців, комерсантів, фінансистів, промисловців, дрібних і середніх бізнесменів, у тому числі й “човників”. Ці люди - “мотор” економічної діяльності, і не тільки нелегальної. Третя група представлена найманими робітниками, причому як фізичної, так й інтелектуальної праці. До них можуть примикати корумповані державні службовці, у доходах яких (за деяким даними) до 60% становлять хабарі.

Звичайно, даний розподіл деякою мірою умовний й небезперечний, але він охоплює близько 20 млн. активного населення країни. Спільний інтерес для всіх прошарків “піраміди” полягає в одержанні додаткового доходу за межами “правового поля”. Є й загальні форми реалізації інтересів. Так, вивіз капіталу за кордон властивий усім. Правда, представники кримінального й середнього рівнів роблять це в основному шляхом незаконних операцій із сировиною й стратегічними матеріалами, з імпортними товарами, з інвестиціями, з підробкою платіжних документів. Капітал, вивезений зусиллями тільки цих прошарків, експерти оцінюють в $130 млрд. Наймані робітники можуть запропонувати на експорт тільки “мозок” і робочі руки. Кримінальні структури діють переважно в сфері перерозподілу доходів, які одержують позаекономічними методами, головним чином насильством - від шантажу до найманого вбивства. Представники середнього шару, як правило, споконвічно є законними власниками вироблених доходів. І лише надалі з волі обставин “ведуть” доходи від оподатковування. Найчастіше для них інакше не можна: застосування діючих штрафів і пені ставить під погрозу існування власної справи. На роль суддів-арбітрів по виконанню угод вони залучають представників кримінальних структур. Адже угоди не зареєстровані, а виходить, звертатися офіційно в арбітражний суд у випадку невиконання домовленості неможливо. Кримінальний прошарок “піраміди” об'єктивно зацікавлений в існуючих умовах, при яких набирає силу тіньова економіка. Тому що її представники контролюють до 90% підприємств й організацій. І це основне поле для одержання нелегальних доходів. З метою консервування такої ситуації в хід пускається підкуп виборних і призначених посадових осіб. Чи не тому так довго розглядаються в законодавчих органах відповідні закони? Тіньовиків-господарників сьогоднішня ситуація не повинна влаштовувати: вони виявляються між молотом і ковадлом. З одного боку - кримінальні структури, з іншого боку - правоохоронні органи. Так ще й відповідальність одного перед іншим по виконанню умов угоди. Об'єктивно виявляються зараз у гірших умовах наймані працівники-професіонали. У розвинених країнах зарплата по основному місцю діяльності становить 70-80% доходів працівника, а в Україні - лише біля третини. Не може влаштовувати найманих робітників і посилення впливу кримінальних елементів. Плата за “дах” автоматично здорожує товари й послуги на 30%. Структури “тіньової економіки” у принципі не є в повному змісті економічними, тобто орієнтованими на максимальне задоволення запитів споживача при мінімальних витратах виробника. Вони більше нагадують державу в мініатюрі. Про це свідчить наявність органів, аналогічних Нацбанку й “силовим міністерствам”, дублювання підприємств, які займаються тими самими операціями й т.п. Об'єктивною причиною стрімкого зростання тіньової економіки в Україні є перехід від бюрократичної, командної системи управління до ринкової. Зміна суспільного ладу супроводжується й зміною старої моралі. При цьому тіньова економіка повинна базуватися й розвиватися з конкретних джерел.

Перший з них - це горезвісний вивіз за кордон капіталу, сировинних й енергетичних ресурсів (по оцінках авторитетних експертів це біля $10-30 млрд. у рік), при цьому основна частина угод не є в буквальному значенні тіньовий, тобто здійснюється на законних підставах: сировина й енергоресурси часто реалізуються за кордон за заниженими цінами через посередницькі компанії, а відповідний відсоток від прибутку останніх осідає за рубежем.

Другим, і основним джерелом тіньової економіки є незареєстрована державними органами господарська діяльність, що має місце у всіх сферах економіки. Наприклад, яким чином можуть протягом 5-6 років реформ виживати численні верстви населення, доходи яких виявилися (по офіційним статистичним даним) значно нижче прожиткового мінімуму? Відповідно до офіційної статистики, рівень життя населення в Україні в 2009 році відносно 1991 року склав 60%. Причому тільки в 2008 році реальна зарплата знизилася на 25%. Тим часом кількість легкових автомобілів у приватному володінні не зменшилося, а число іномарок - збільшилося: тільки в 2009 році в Україну було завезено 500 тисяч автомобілів. Цю статистику можна пояснити тільки наявністю тіньового фактора. Про те, що весь держапарат підкоряється інтересам обраних кланів, свідчить урядова політика бюджетного нарощування, державного боргу, а також приватизаційна політика, що явно робиться за замовленням конкретних комерційних структур. У цій ситуації весь бюджет спрямований на обслуговування відповідних інтересів. Фактом є, з одного боку, величезна перевитрата бюджетних коштів у порівнянні із законодавчо встановленими лімітами на обслуговування держапарату, на надання казенних позичок. З іншого боку - витрати на соціально-культурні потреби, охорону здоров'я й оборону, що постійно недофінансуються.. Та й сама криміналізація бізнесу також відбулася не без допомоги держави. Саме вона, не оплачуючи в строк держзамовлення, спонукало директорів підприємств шукати шляхи по залученню кредитів для підтримки виробництва. Неважко було також передбачати, що при поділі економіки на державний і приватний сектори виникне тіньовий потік державних засобів у комерційні структури. Це прогнозувалося ще в 1991 році. Деякими фахівцями були висловлені пропозиції, як попередити подібні явища. Відбулося те, що й передвіщалося. Директори підприємств через підставних осіб настворювали кооперативи, малі підприємства, на рахунки яких перекачували частину фінансових засобів. Паралельно відбулося зрощування інтересів комерційних структур й органів влади й управління, внаслідок чого значна частина бюджетних засобів і зараз використається не по призначенню, безконтрольно.

За суперечками останніх років про реформи й контрреформи, про те, що перетворення в економіці йдуть погано або взагалі зупинилися, суспільство упускає зовсім очевидну реальність - реальність формування системи надкриміналізованих економічних відносин, що характеризуються рядом ознак.

Це, насамперед, величезна вага “тіньового” сектора, величезна роль неформальних і поза- правових відносин. Це утворення в економічній сфері кланів - стійких владних-господарських структур, що мають “дах” у вигляді того або іншого державного владного органа, що розпоряджаються великими сумами накопиченого різними шляхами капіталу й ведучих широкомасштабну комерційну діяльність. Один з наслідків виникнення подібних кланів - блокування конкуренції на фінансових ринках, на ринках основних груп товарів і навіть у зовнішній торгівлі. Інший сумний наслідок є формування кланів - вузького прошарку людей, що привласнюють колосальні доходи і зубожіння величезної частини населення.

Третій наслідок - деградація бюджетної системи (на якій ці структури паразитують, використовуючи таке головне джерело наддоходів, як операції з бюджетними ресурсами й державною власністю), ріст державного боргу як змушений в подібних умовах засіб рішення фінансових проблем у суспільстві.

Четвертий наслідок - перерозподіл національного доходу на користь елітної групи. Ми бачимо, як він росте, у той час як народногосподарські сфери, що забезпечують добробут більшої частини населення (охорона здоров'я, утворення й т.п.) занепадають.

П'ятий наслідок - витік українських капіталів за кордон.

Вся ця система сьогодні стійко відтворюється, причому головний механізм її відтворення пов'язаний з тим, що клани, що сформувалися, фактично диктують свої умови в прийнятті загальнодержавних економіко-політичних рішень. А ті підприємства, які, як і годиться в ринковій економіці, працюють на свій страх і ризик, законослухняні й справно платять податки, не маючи “даху” у владних структурах і правоохоронних органах, приречені на банкрутство.

Сьогоднішня економічна політика стосовно підприємця виражена дуже просто: “Ми тебе будемо давити, а ти виживай як хочеш”. Тому підприємець виявляється перед дилемою: або порушити закон, або розоритися. І щоб тіньова економіка не росла, необхідно домагатися істотних змін в економічній політиці, що забезпечить нормальні умови для функціонування вітчизняних виробників.