9.4. Збалансованість національної економіки.

Проведення реформ в Україні потребує переходу від однієї структури народного господарства до іншого, більш зробленої, розвитої, відповідним новим суспільним відносинам. Під структурою народного господарства прийнято розуміти розподіл елементів економічної системи держави у визначених пропорціях, пов'язаних причино і функціонально один з одним і із системою в цілому. Структура народного господарства динамічна, що постійно змінюється під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників розвитку економіки. Тому головним об'єктом дослідження виступають її зсуви, що є першопричиною й універсальною ознакою всіх змін у державі. Динаміка структури народного господарства виявляється в зникненні деяких старих і появі нових елементів економіки і зміні співвідношення між ними. У цьому полягає принципова схема структурних змін.

У практику державного регулювання звичайно розрізняють відтворювальну, соціальну, галузеву, організаційно-економічну і територіальну інфраструктуру і структуру зовнішньоекономічних зв'язків.

Відтворювальна структура народного господарства охоплює розподіл елементів економічної системи через сфери застосування праці, виробництво засобів виробництва і предметів споживання, галузі груп «А» і «Б» у промисловості. Соціальна структура характеризує розподіл народного господарства по формах власності, галузева - по галузях і значних народногосподарських комплексах. Організаційно-економічна структура народного господарства виділяє спеціалізацію, рівень концентрації, комбінування і кооперування суспільного виробництва. Територіальна структура пов'язана з характером розміщення продуктивних сил по території країни і виділяє два її головних аспекти: економіко-географічний і адміністративний.

Економіко-географічний аспект територіальної структури народного господарства пов'язаний із виділенням природно-економічних зон, значних економічних районів, територіальних комплексів, промислових і транспортних вузлів і т.п.

Адміністративний - з адміністративним розподілом України на області, райони й автономну республіку Крим.

Інфраструктура характеризує матеріально-речовинні чинники й умови суспільного відтворення і життєзабезпечення населення країни в цілому. Структура зовнішньоекономічних зв'язків показує характер зовнішньоекономічної діяльності держави і місце країни у світовому суспільному поділі праці.

Структура народного господарства безпосередньо виявляється в системі народногосподарських пропорцій на відповідних структурних рівнях: загальногосподарському, галузевому і внутрішньогалузевому.

Темпи економічного росту знаходяться в прямої залежності від динаміки структурних зсувів у народному господарстві. Його макроструктура, в остаточному підсумку, визначає рівень економічного розвитку країни, виражений через виробництво валового національного продукту, що припадає на душу населення. Тип структурних змін у народному господарстві визначається переважним впливом екстенсивних і інтенсивних чинників росту суспільного продукту. На різноманітних етапах розвитку суспільства ступінь впливу кожного з чинників на структуру народного господарства неоднакова.

До найважливіших чинників, що визначають структуру народного господарства, відносяться такі:

• структура потреб населення; темпи економічного розвитку;

• характер і темпи науково-технічного прогресу в народному господарстві;

• наявність природно-природних ресурсів - корисних копалин, землі і т.п.;

• місце країни в системі світового суспільного поділу праці;

• необхідність підтримувати на належному рівні обороноздатність країни.

Структура потреб населення виявляється, насамперед, у структурі споживчого його платіжного попиту, а також у структурі суспільних фондів споживання. Умовою прискорених темпів економічного розвитку виступає підвищення частки виробничого накопичення і його структури, обумовлені урахуванням тенденції розвитку науково-технічного прогресу і технологічних досягнень. Науковий прогрес обумовлює можливість розробки нових технічних засобів праці у віддаленій перспективі, що іноді виходять за межі життя одного покоління. Технічний прогрес у народному господарстві виражається в удосконалюванні знарядь праці, створенні більш економічних предметів праці, поліпшенні паливно-енергетичної бази і т.п. Це призводить до безупинної зміни технологій і різних темпів зростання виробництва в окремих галузях.

Наявність природних ресурсів обумовлює вихідну базу економічного розвитку. Багато в чому, наявністю цих ресурсів, а також кадрів, визначається місце країни в системі світового суспільного поділу праці.

Задача державного регулювання економіки складається в тому, щоб визначити ступінь важливості кожного чинника, що обумовлюють, у відомій мірі, структуру суспільного виробництва. Важливо при цьому виділити кількісно їхній взаємний вплив.

Зміна структури народного господарства полягає в підвищенні або зниженні питомої ваги кожного зі складових її елементів. Структура суспільного продукту - найважливіший показник рівня економічного розвитку.

Найбільше ефективна й оптимальна структура суспільного виробництва і продукту - це така структура, при якій використання виробничих ресурсів товариства забезпечує найбільш високий стандарт життя населення. Структура суспільного виробництва безпосередньо виявляється в системі пропорцій. При цьому темпи і пропорції економічного розвитку пов'язані між собою як причина і слідство. Надання окремим елементам економіки більш високих темпів на ділі означає зміна пропорцій. Регулювання рівня темпів - засіб зміни пропорцій, а структурні зсуви народного господарства закладають базу для зміни темпів економічного розвитку. Зміна темпів, пропорцій і структурні зсуви в економіці є слідство розподілу ресурсів товариства. У країнах із розвитою ринковою економікою такий розподіл складає багато в чому саморегулюючий процес. У перехідній економіці механізм саморегуляції відсутніх, тому держава зобов'язана взяти на себе регулюючі функції з обґрунтування забезпечення необхідних темпів і пропорцій економічного розвитку і впливати на механізм розподілу і перерозподілу ресурсів товариства на основі об'єктивних закономірностей.

Темпи росту, виявляються в збалансованості економіки, тобто, в основі збалансованості економіки лежить пропорційність між цілями економічного розвитку і можливостями їхньої реалізації. Такі можливості рішення цілей економічного розвитку подають виробничі ресурси. Обґрунтування народногосподарської збалансованості відбувається на основі принципів:

а) цільової спрямованості економічного розвитку;

б) ретельного вивчення подробиць товариства;

в) виявлення можливостей задоволення виявлених потреб.

Вивчення потреб суспільства слугує вихідним пунктом прогнозування обсягів суспільного виробництва. При цьому потреби суспільства повинні розглядатися з урахуванням їхньої зміни в перспективі, тобто в динаміку. Обґрунтування проектованих обсягів виробництва з боку ресурсів враховує стан виробничих потужностей і перспективи поліпшення їхньої структури і використання сировини, матеріалів, енергії, робочої сили і т.п. З

П

о

т

р

е

б

н

о

с

т

и

балансованість народного господарства складає структуроутворюючий аспект економіки. Держава повинна контролювати її перехід від одного збалансованого стану до іншого. Постійна збалансованість народного господарства є основою рівноважного розвитку економіки. Підтримувати її складно і це потребує мобілізації можливостей не тільки саморегуляції ринкових процесів, але і постійного втручання держави. Постійні порушення збалансованості народного господарства, коли вона досягається лише як середня, дозволяють судити про економіку як про нерівноважну систему.

Збалансованість економіки може бути досягнута при різноманітній комбінації виробничих ресурсів у залежності від обраної цілі економічного росту. Тому напрямки економічного розвитку відрізняються багатоваріантністю і залежать від політичної орієнтації держави. Множинність варіантів господарської діяльності обумовлює різні комбінації вироблених продуктів і їхньої відповідності встановлених потребам у них. При цьому враховуються технологічні обмеження у формуванні різноманітних комбінацій відповідності вироблених продуктів, установлених суспільним потребам.

У державному регулюванні економіки розрізняють факторну, лагову і структурну збалансованості національного господарства.

Факторна збалансованість елементів економіки враховує взаємовідносин між виробництвом продукції і витратами на її випуск. Функції факторної збалансованості суспільного виробництва зводяться до встановлення таких співвідношень між обсягами чинників виробництва, які змогли б забезпечити встановлений обсяг продукції.

Лагова збалансованість економіки враховує розподіл у часі використання чинників виробництва і ефекту що досягається з їхньою допомогою. Як правило, лагова збалансованість економіки пов'язана з процесом відновлення основних виробничих фондів.

Структурна збалансованість народного господарства базується на регулюванні міжгалузевих потоків продукції і їхнього взаємозв'язку з кінцевим споживанням.

Факторний, лаговий і структурний аспекти загальної проблеми збалансованості народного господарства складають діалектичну єдність при тій природній умові, що первинну ланку в цій єдності складає факторна збалансованість. Лагові і структурні елементи збалансованості економіки конкретизують її з урахуванням прийнятої цілі економічного розвитку. Вони одержують свою кількісну оцінку в залежності від цілей народногосподарського процесу, прийнятого на перспективу.