7.2. Правові й адміністративні методи державного регулювання економіки.

Основою реалізації державної економічної політики є законодавче закріплення її елементів.

Право є інструментом упорядкування співіснування людей у суспільстві шляхом розробки розв'язних і заборонних нормативів. Розуміння правових проблем економічних інтересів значною мірою полегшується, якщо зрозумілі взаємозв'язки, що визначають їх. Правова організація окремих держав у значній мірі піддана впливу їхнього політичного ладу. Знання теорії «східчастої структури» різних правопорядків дозволяє менеджерові охопити й зрозуміти весь комплекс взаємозв'язків і взаємозалежностей у соціально - економічній сфері.

Головним при аналізі того або іншого правопорядку є конституційне право, що насамперед визначає, хто уповноважений створювати й скасовувати закони й інші законодавчі акти, яким чином закон повинен діяти і які основні права надані окремо взятої особистості.

Існування сучасної правової держави не мислиться без розмежування функцій законотворчості, державного управління і юрисдикції.

Відносини в області господарської діяльності регулюються рядом законодавчих актів, які можна об'єднати одним терміном - господарське право. У свою чергу господарське право підрозділяється на публічне й приватне право.

Публічне право – сукупність юридичних норм, що встановлюють порядок діяльності державних органів, що регламентують відносини між державою й суб'єктами господарювання.

Приватне право (цивільне право) - сукупність юридичних норм, що регламентують відносини приватних осіб, у яких державі приділяється роль рівноправного суб'єкта.

Згідно цивільного права всі суб'єкти господарювання діляться на фізичних і юридичних осіб. Юридичні особи реєструються у відповідних реєстраційних органах влади, мають печатку й розрахунковий рахунок у банку. Фізичні особи діляться на осіб, що займаються підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи та інші фізичні особи.

Правові методи державного регулювання забезпечують створення загальних правових умов господарської діяльності. Правові методи регулювання забезпечують визначення форм і прав власності, умови господарських договорів, контрактів і угод, законодавче регулювання умов праці, заробітної плати й соціального забезпечення, організаційні й правові умови діяльності підприємств і фінансово-кредитних установ.

Адміністративними називаються методи регулювання за допомогою встановлення твердих правил і обмежень при здійсненні різних стадій господарської діяльності й мір відповідальності за порушення. Вони використовують адміністративні важелі, що дозволяють досягти бажаного результату державного регулювання: штрафи, приписання на обов'язкове усунення порушень коштами порушників, закриття підприємств і т.п. Адміністративні засоби підрозділяються на чотири групи: заборона, дозвіл, примус, санкції. Як правило вони взаємозалежні й становлять певну послідовність їхнього застосування. Адміністративні методи регулювання не пов'язані зі створенням додаткового матеріального стимулу або небезпекою економічного ризику й покликані:

• установити границі приватного підприємництва з метою запобігання об'єктивно властивих йому недоліків;

• регламентувати взаємини між різними виробниками, виробниками й споживачами з метою захисту їхніх інтересів від несумлінного бізнесу;

• захистити від незаконного втручання державних і суспільних структур у підприємницьку діяльність;

• визначити мінімально припустимі параметри життя населення (гарантований мінімум заробітної плати й допомоги з безробіття);

• ввести обов'язкові економічні й соціальні стандарти й санітарні норми;

• забезпечити антимонопольні міри.

Державні органи не мають права втручатися в господарську діяльність підприємця, якщо вона не зачіпає передбачені законодавством України права державних органів на здійснення контролю за діяльністю підприємців. Держава в законодавчому порядку забезпечує волю конкуренції серед підприємців, захищає споживачів від несумлінної конкуренції й монополізму у всіх сферах підприємницької діяльності. Органи державного управління у своїх відносинах з підприємцями використає податкову й фінансово-кредитну політику, державне майно й систему резервів, ліцензії, лізинг, концесії, соціальні, екологічні норми й стандарти, науково-технічні, економічні й соціальні програми, договори на виконання робіт і для потреб держави.

Екологічний і санітарний контроль ставить своєю метою обмеження розвитку приватного підприємництва, що наносить шкоду навколишньому середовищу й здоров'ю людей. Їхніми основними елементами є:

• установлення гранично припустимих норм викидів концентрації шкідливих речовин;

• установлення розміру штрафних санкцій за порушення екологічного законодавства;

• регламентування процедури перевірки на безпеку продуктів, які можуть вплинути на здоров'я;

• стимулювання розвитку екологічно чистих виробництв і технологій.

Контроль за якістю продукції здійснюється державними органами. Еталоном виступають стандарти, що представляють собою сукупність параметрів і технічних характеристик виробу. При невідповідності стандартам до виробників застосовуються штрафні санкції.

Важливим елементом прямого регулювання держави є контроль за будівництвом і розміщенням продуктивних чинностей. Розміщення продуктивних чинностей є найбільш важливим фактором, що впливає на стан виробничої сфери й наслідків від її діяльності. У багатьох країнах, у т ч. і в Україні, будівництво будь-яких об'єктів господарської й підприємницької діяльності неможливо без оцінки й дозвільної санкції державних органів контролю (управлінь архітектури, санітарних і екологічних служб, органів стандартизації й т.п.).

Важливим елементом дозвільної функції адміністративних методів є ліцензування підприємницької діяльності. Видача ліцензій на ту або іншу господарську діяльність гарантує державний контроль за дотриманням суспільних інтересів на всім полі підприємницької діяльності.

Антимонопольні міри є реакція на активізацію процесу формування монополій і прояв супутніх йому негативних явищ. Історично зложилося так, що антимонопольне регулювання тривалий час займало особливе місце в державному регулюванні економіки. Перші закони (закон Шермана -1890 р.) заборонне створення монопольних структур, що обмежують волю ринкової конкуренції були прийняті ще в XIX столітті.

До найбільш загальних напрямків антимонопольного регулювання держави, що визначає його методологію, є:

• контроль за часткою на ринку;

• контроль за злиттям компаній;

• контроль за об'єднанням покупців;

• контроль за монопольними цінами;

• оцінка методів конкуренції на ринку.

У сучасному розумінні антимонопольне регулювання економіки являє собою систему правил, установлених урядовими органами, за порушення яких передбачається покарання. Ці правила призначені для проведення конкретних змін в економічному поводженні фірм і осіб, зайнятих у приватному секторі. Антимонопольне регулювання може мати місце в застосуванні до цін, обсягу виробництва продукції, нормі прибутку, інформації, що належить фірмі, стандартам якості й обмеженням у розмірі паю й частки. Необхідність у такім регулюванні обумовлена прагненням держави обмежити ринкову владу, підвищити ефективність суспільного виробництва, захистити споживача й підтримати якість і інші стандарти послуг, включаючи професійну етику лікарів, юристів і т.п. Антимонопольне регулювання економіки покликане також обмежувати запеклу конкуренцію, захищати постачальників від непередбачених змін попиту й раптового падіння цін. Воно сприяє забезпеченню значного числа працездатного населення робочими місцями, а також здійсненню більше справедливого розподілу доходів. Термін “запекла конкуренція” є досить спірним і не має точного значення. Як правило, він позначає стан галузей виробництва, що розташовують невикористаними виробничими потужностями. Він також застосовний у випадку, коли зниження попиту приводить до різкого падіння цін, що спонукує багато фірм до догляду з ринку. Таке положення може тривати доти, поки скорочення виробничих потужностей знову не вирівняє співвідношення попиту та пропозиції при рівні цін, достатньому для контролю витрат на випуск продукції.

Якщо регулюванню підлягають ціни, то невикористання виробничих потужностей і пов'язане із цим перерозподіл ресурсів буде тривати. Таке положення справ свідчить про те, що втручання в ринковий процес здійснюється на користь виробника за рахунок суспільства.

Зм'якшення державного втручання в економіку приводить у всіх випадках до стимулювання підприємництва й розвитку конкуренції між ними. У державному регулюванні економіки важливе місце займає правильно обрана антимонопольна політика, спрямована на боротьбу з монополіями й монопольними діями. У її основі лежить вивчення особливостей поводження на ринках країни.

У розвинених країнах більшість антимонопольних законів регулює процеси злиття фірм, утворення монополій, досягнення домінуючого положення на ринку, концентрацію економіки, а також такі дії, як змова й установлення цін.

У господарській діяльності на фірми часто накладають різні обмеження, пов'язані з імпортом і експортом продукції. Обмеження на імпорт установлюються державними органами з метою перешкоди або ускладнення їхнього виходу на іноземні ринки. Як інструмент обмеження виступають тарифи й квоти. Тарифи на імпортні товари підвищують їхньої ціни в порівнянні з вітчизняними. Квоти безпосередньо впливають на імпорт і обмежують число імпортних товарів.

Обмеження експорту спрямовані на захист або заощадження в першу чергу незамінних не поновлюваних ресурсів або культурних цінностей. Обмеження експорту може передбачатися при висновку фірмами угод. Такі обмеження можуть також випливати з міжнародних договорів країни або в ході ліцензування, коли фірма не одержує право експортувати продукцію, зроблену по ліцензії.

Економічна концентрація означає захоплення незначним числом фірм або підприємств ринку. Звичайно вона займає значний економічний простір ринку й пов'язане з обсягом продажів основного капіталу, фондів, робочої сили. Рівень економічної концентрації характеризує порівняльне положення окремих виробників на ринку, відзначає його структуру, ринкову владу й конкуренцію. Він відображає також кількість фірм і порівняльна нерівність їхнього розмірів.

Показник концентрації економіки визначається співвідношенням обсягу виробництва або іншого вимірника, що доводиться на одну фірму, у порівнянні із середнім його значенням у даній галузі. Часто воно буває не порівнянним для інших галузей народного господарства, у яких може діяти інша кількість фірм.

Найбільш простим показником рівня концентрації на ринку є коефіцієнт ринкової концентрації (КР – український варіант, CR – англійський варіант абревіатури):

(7.1.)

де:

Q(i,j) max – обсяги товару, що надходить на відповідний ринок від n – го числа господарських суб'єктів з найбільшими частками на даному ринку;

Qrt – обсяг ринку.

В американських дослідженнях найпоширенішим варіантом CR використається показник частки від сукупних продажів галузі, що доводиться на чотири лідируючі фірми (four - firm concentration ratio, CR4). Український ринок є більше вузьким, саме тому, на нашу думку, як коефіцієнт ринкової концентрації в Україні використовується КР3, в основі якого беруться обсяги продажів трьох найбільш великих підприємств. Для даного показника визначені наступні граничні значення:

• при КР3>70 ринок є висококонцентрованим;

• при КР3>45 ринок є помірковано концентрованим або потенційно конкурентним;

• при КР3<45 ринок неконцентрований і з високим рівнем конкурентоздатності.

Зведені таблиці коефіцієнтів ринкової концентрації по ступені зростання включених при його розрахунку фірм у досить повній мірі відображають структуру ринку по обсягах продажів. Однак цей показник має наступні недоліки:

по-перше, він не відображає динаміки структури ринку;

по-друге, він дозволяє характеризувати не всю сукупність підприємств, а лише позиції найбільших учасників ринку, що знижує точність оцінки;

по-третє, не враховується різниця між тими ринками, де діє одне домінуюче підприємство на ринку з більшою кількістю суб'єктів і тими, де діє більша кількість великих фірм при відносно меншій кількості суб'єктів ринку (наприклад, одне підприємство контролює 70% ринку, а інші суб'єкти в середньому по 2% і три підприємства контролюють по 25%, а інші три частини, що залишилася).

Тобто, цей показник нечутливий до різних варіантів розподілу часток між конкурентами.

Проте, відносна легкість розрахунку спричиняється широке його використання для аналізу концентрації на ринку.

Іншим показником, що враховує як чисельність фірм, так і їхнє нерівне положення на ринку, є індекс ринкової концентрації Херфиндаля - Хиршмана (Herfindale – Hirshman Index, HHI), що розраховується по формулі:

(7.2)

де: Si – частка ринку i – го підприємства.

Зі збільшенням монополізації ринку величина індексу зростає, досягаючи максимального значення 1 для чистої монополії. При зведенні у квадрат часток індекс дає більше висока вага великих фірм, чим дрібних. При цьому, якщо відсутня інформація про частки дрібних фірм, то це в остаточному підсумку не впливає на оцінку концентрації ринку. Однак дуже важливо, щоб частки великих фірм були обмірювані з великим ступенем вірогідності.

На практиці прийнято виділяти наступні нормовані значення НН:

- при ННІ(0,1 ринок розглядається як високо конкурентоздатний;

- 0,1(ННІ(0,18 - як потенційно конкурентний і помірковано концентрований;

- при ННІ(0,18 ринок є висококонцентрованим.

Монополія становить положення, коли на ринку діє один продавець. Монополіст сам установлює ціну, а не приймає її як дану. Монополія відрізняється від ринкової влади, що дозволяє фірмі підняти ціну вище конкурентного рівня. Ринкова влада виникає там, де існує монополія, монополістична конкуренція й домінування якоїсь фірми. Монополія існує там, де мають місце перешкоди до виходу на ринок, що утрудняють або віддаляють можливість появи на ринку нових фірм, де вже діють, що одержують прибуток суб'єкти. Такі фактори становлять природу мобільності в ринковій рівновазі даної галузі.

Ринковою владою називається здатність фірми або групи фірм підвищити ціну й підтримувати її на рівні, що перевищує обумовлену конкуренцією чортові. Точних вимірників ринкової влади не існує, а з наближених способів її розрахунку найбільше поширення одержав коефіцієнт перевищення ціни над граничними витратами, запропонований в 1934 р. економістом А.Лернером:

L = (p - MC) / p . (7.3.)

Числове значення коефіцієнта А.Лернера завжди перебуває в межах 0 < L < 1. Чим більше L, тим більше монопольна влада. Достоїнство даного показника полягає в тому, що він показує абсолютне відхилення ціни від граничних витрат, пов'язаних з розміщенням ресурсів в умовах монополії. У практичному плані використання даного коефіцієнта трохи утруднено через труднощі в розрахунку граничних витрат. Крім того, даний коефіцієнт орієнтований на оцінку діяльності окремих суб'єктів ринку й не дає загальної картини концентрації виробництва на ньому.

Предметом антимонопольної діяльності виступає контроль за діяльністю домінуючими фірмами. Домінуючої називається фірма, на частку якої доводиться значна частина ринку, що перевищує частку найближчих конкурентів. Звичайно домінуюча фірма контролює не менш 40% усього ринку й утримує своє положення досить тривалий час. Вона може призначати ціни на свою продукцію. Зловживання домінуючим положенням належить до антиконкурентних методів господарювання.

Особливості розвитку народного господарства України в минулому вимагають не запобігання монополізації, а позбавлення підприємств монопольних переваг.

Методом адміністративного регулювання виступає адміністративний контроль за економічними процесами. Простий кількісний показник адміністративного контролю визначається за допомогою виміру рівня адміністративного втручання й ринкових перекосів режимів валютного регулювання, торгівлі й ціноутворення (табл.7.2).

Показники режиму валютного регулювання включають розрахунок відхилення обмінного курсу валюти і її розподілів.

Показник відхилення обмінного курсу валюти визначається як відсоток відхилення ринкового обмінного курсу від офіційного обмінного курсу валюти. Останній дорівнює середній величині двох різних офіційних обмінних курсів, зваженої відповідно до вимог обов'язкового продажу валюти. Якщо показник відхилення обмінного курсу валюти рівняється 0, то офіційний курс не відрізняється від ринкового. Показник 66% свідчить, що експортер одержує лише 1/3 частину вартості іноземної валюти (66% реально діючого “податку” на надходження в іноземній валюті).

Таблиця 7.2.

Показники адміністративного контролю

Рівень адміністративного втручання	Показники	Значення
Режим валютного регулювання	Відхилення обмінного курсу валют (Коб)	(7.4.) , - величини двох різних офіційних обмінних курсів валют; - ринковий обмінний курс валют
	Відхилення розподілу іноземної валюти (RV)	(7.5.) Va- частка валюти, що розміщається не ринковим адміністративним шляхом; VO - частка валюти, що розміщається через торги.
Режим торгівлі	Обмеження експорту	(7.6.) KO - загальний обсяг експорту; EK - регульований обсяг експорту (через квоти й ліцензії)
	Внутрішня торгівля (TV)	(7.7.) QГЗ - обсяг держзамовлень і контрактів у торговельному обороті; QО - загальний обсяг виробництва.
Режим ціноутворення	Контроль за роздрібними цінами (ZR)	(7.8.) ZK - обсяг роздрібних цін, які підлягають адміністративному контролю; Za - загальний обсяг роздрібних цін.
	Контроль за оптовими цінами (ZО)	(7.9.) ZОК - обсяг оптових цін, які підлягають адміністративному контролю; ZОа - загальний обсяг оптових цін.

Показник відхилення розподілу іноземної валюти встановлює частина валюти, що розміщається шляхом неринкових адміністративних механізмів і не продається на офіційних валютних торгах. Офіційні валютні торги є найбільш близькими до ринкового способу розподілу іноземної валюти в Україні. Якщо, наприклад, показник відхилення розподілу іноземної валюти дорівнює 90%, то тільки 10% офіційних надходжень в іноземній валюті проходять через торги, а інше розподіляється шляхом прийняття адміністративних рішень. Звичайно це відбувається за цінами значно низькими у порівнянні з ринковими. До характеристики режиму торгівлі відносяться обмеження експорту й показник внутрішньої торгівлі. Показник обмеження експорту визначається як частина загального обсягу експорту, що регулюється квотами й ліцензіями, іншими обмеженнями й контролем за експортними цінами. Якщо, наприклад, показник дорівнює 80%, то це означає, що 20% експорту звільняється від квот, ліцензій і іншого адміністративного втручання. Показник внутрішньої торгівлі відображає питома вага державних замовлень і контрактів у загальному обсязі виробництва. Це належить до замовлень, які підприємства зобов'язані виконувати. Установлений обсяг продукції поставляється державі або іншим, заздалегідь певним, підприємствам. Якщо такий показник дорівнює 55;, то це означає, що тільки 45% виробництва не підлягає державному регулюванню щодо закупівель і внутрішньому розподілу. Показники режиму ціноутворення відображають контроль роздрібних і оптових цін. Показник контролю роздрібних цін визначається як питома вага роздрібних цін, які підлягають адміністративному контролю. Якщо цей показник дорівнює 70%, то це означає, що тільки 30% цін на товари й послуги не підлягає адміністративному регулюванню й установленню обмежень. Показник контролю оптових цін визначається як питома вага оптових цін, що підлягають адміністративному контролю.

Узагальнюючий показник адміністративного контролю визначається як середня величина шести вищевказаних показників:

Опак = (7.10.)

Для країн, вільних від адміністративного контролю цей показник дорівнює 0, а для країн із централізованою плановою економікою він рівняється 100. Рівень узагальнюючого показника адміністративного контролю залежить від ряду факторів, головними з яких є: політика ціноутворення, послаблення експортних обмежень, ослаблення адміністративних заходів, напрямок економічних реформ.