Учитель — учень. Велика педагогічна битва

Що думає кожен педагог про свою професію у хвилини, коли вирі­шує, що він стане Вчителем? Це --чудова, шляхетна і вдячна про­фесія. Він уявляє себе біля дошки, коли натхненно і захоплено викла­дає свій улюблений предмет групі щасливих дітей, що жадають знань, досліджень і відкриттів.

Сувора шкільна дійсність дуже швидко розвіює порохом ці мрії. Учитель втрачає свою мрію — вчити. Він постійно відчуває себе нагля­дачем, що поганяє зграю ледачих, злісних і ні на що не здатних слиньків, основне бажання котрих — за будь-яку ціну уникнути якої б то не було роботи. Вони брешуть, скаржаться, плачуть, зраджують один одного і думають лише про те, щоб їм дали спокій і вони змогли перелізти до наступного класу...

Доля, про яку стільки мріялося, перетворюється на ВЕЛИКУ ПЕДАГО­ГІЧНУ БИТВУ. Учитель воює з учнями, щоб вижити. Він боїться кож­ного нового класу. Наступного дня. Він відштовхує від себе нові педа­гогічні методики. Вже не до прекрасного — за дверима класної кімнати, у засідці, на нього очікують 30 — 40 маленьких безжалісних канібалів.

20

Кожен учитель, попрацювавши трохи в школі, прагне з'ясувати, чому все так погано. Першими під удар потрапляють викладачі вищих на­вчальних закладів — вони навіяли педагогічні ілюзії і не показали реального світу у всій його чорноті. Потім виникає думка про ради­кальні зміни у ставленні нового покоління до навчання «Ми такі не були». Наступний винуватець — адміністрація: школа в поганому стані, відсутній «шкільний дух», «дали не той клас» тощо. Згодом почина­ються звинувачення системи освіти в цілому: класи надто великі, про­грами дуже ускладнені й часто змінюються, та й надто мало платять. Нарешті, учитель доходить думки, що це його вина, не ту професію обрав, він просто не може бути хорошим учителем. За всім цим — розчарування, фрустрація, почуття власної неповноцінності і неспро­можності.

У всіх перелічених причинах є частка істини. Хоча за час навчання педагога у вищому навчальному закладі не могли відбутися надто вже радикальні зміни у психології школярів. Звичайно, класи переповнені і заробітна платня надто маленька. Проте самі по собі збільшення зарплатні і зменшення класів не можуть спричинити появи задоволення роботою.

Викладачі вищих навчальних закладів часто говорять студентам про труднощі роботи в школі, але їх зазвичай не чують. У яких би зірок педагогіки ви не навчалися, вони не зможуть передати вам власного досвіду. Кожен учитель набуває його самостійно, отримуючи власні ґулі.

...Чому так відбувається? Передусім давайте з'ясуємо, якими вчи­телі хотіли б стати, або «ідеал» учителя. На думку Томаса Гордона, побутуєвісім міфів, пов'язаних з «ідеальним образом»:

1. Хороший учитель спокійний, не метушиться, завжди в одному на­строї. Він завжди стриманий і ніколи не виявляє сильних емо­цій.

2. Хороший учитель не має упереджень... Для нього всі діти одна­кові — чорні, білі, азіати, кавказці, розумні, дурні, хлопчики, дівчат­ка. Хороший учитель не буває расистом, націоналістом, сектантом.

3. Хороший учитель може і повинен приховувати свої справлені почут­тя від школярів.

4. Хороший учитель однаково ставиться до всіх дітей. У нього немає улюбленців.

5. Хороший учитель здатний забезпечити стимулювальні, вільні, чудові умови в класі за постійного дотримання порядку і спокою.

6. Хороший учитель завжди хороший. Він ніколи нічого не забуває. У нього не буває перепадів настрою. Він не повертається до учнів то гарним, то поганим боком. Він не робить помилок.

7. Хороший учитель може відповісти на будь-яке запитання. Він значно мудріший за школярів.

21

8. Хороші вчителі завжди підтримують один одного, виступають «одним

фронтом» у ставленні до учнів, незалежно від особистих почуттів,

цінностей чи переконань.

Підсумовуючи перелічені міфи, можна сказати, що ідеально «хоро­ший» учитель повинен усе знати, все розуміти, бути кращим і доско­налішим за будь-яку звичайну нормальну людину. Він повинен на­чебто підноситися над людською масою, демонструючи надзвичайні знан­ня, яскравий талант, організаторські здібності, силу і повноту особис­тості, вміння турботливо і чуйно ставитися до дітей... Ми бачимо, що образ «хорошого» вчителя починає втрачати людські риси, дедалі більше стаючи схожим на янгола.

Утім, багато вчителів поділяють коли не всі, то більшу частину пере­лічених міфів, відчайдушно прагнучи за життя піднестися до неба і боляче ламаючи при цьому собі крила...

Ми пропонуємо іншу модель «хорошого» вчителя. Хороший учи­тель — це щасливий учитель. Щасливий учитель — принц. Основне завдання будь-якого вчителя — стати самому принцом і створити умо­ви, які дають змогу рухатися на шляху до принців його учням...

(Крупенин А. Л., Крохина И. М. Зффективпьш учитель: Практи-ческая психология для педагогов. —Ростов н/Д: Феникс, 1995. —С. 211-214.)

^ Дидактичні завдання

1. Порівняйте міркування, подані у книжці С. Л. Соловейчика, із наве­деними в цьому тексті про необхідність для вчителя бути ідеа­лом. Із чиїми висновками ви згодні?

2. Чи поділяєте ви міфи Т. Гордопа? Чому вони названі міфами?

2. До яких наслідків може спричинитися світогляд учителя, обтяже-ний такими міфами?

3. Де слід шукати вчителеві причини власних невдач? Обґрунтуйте свою думку.

ЛИШЕ ФАКТИ

(освітній простір для становлення й розвитку майстерності педагогічних працівників)

На початку XXI століття у світі налічується близько 60 млн працю­ючих учителів. Таким чином, педагоги нині є найчисленнішою соціаль­но-професійною групою, що становить 1,6 відсотка населення планети віком від 15 до 64 років.

В останнє десятиріччя кількість жінок серед учителів у всьому світі зростає, продовжуючи тенденцію фемінізації вчительської професії. Кількість учителів-жінок у дошкільних закладах і початковій школі подекуди сягає 80 відсотків. Так, за даними, що Україна надала для

світової доповіді ЮНЕСКО 1998 р., у початковій школі нашої країни частка учителів-жінок становить 98 відсотків.

В Україні структура вчительських кадрів за віковим показником останнім часом зазнала певних змін. Зменшився відсоток учителів віком до 30 років і віком 31—40 років. Вони становлять відповідно 22,7 від­сотка і 27,5 відсотка від загальної кількості учителів. Без змін залиши­лася частка вчителів віком 41—50 років і становить 26,5 відсотка. Дещо зросла частка вчителів віком 51 —55 років, становлячи відповід­но 11,3 відсотка і 12 відсотків. Збільшення в Україні частки педагогів зі стажем роботи понад 20 років породжує проблему пріоритетів у професійній діяльності з огляду на застарівання психолого-педагогічних і предметно-методичних знань.

(Пуховська Л. П. Професія вчителя у світовому освітньому про­сторі: статистичні характеристики // Шлях освіти. — 2004. — № 1. - С. 17-20.)

Освіта України розвивається як у контексті загальнопланетарних освітніх тенденцій, так і за обставин радикальних політичних, економіч­них, соціальних змін у суспільстві.

Про стан системи освіти, що склався в Україні на час проголошення незалежності, свідчить те, що кожен третій громадянин України навчав­ся або навчав.

(Алексєєв Ю. М. Україна: освіта і держава (1987— 1997). —К.: Експрес-об'ява, 1998. — С. 24.)

У 2003/04 навчальному році в нашій країні функціонувало 21 тис. 900 загальноосвітніх закладів, де навчалося 6 млн 44 тис. учнів і працю­вало 551 тис. педагогічних кадрів. Для розвитку здібностей та обдаро­вань юнаків і дівчат працювало 459 гімназій [в яких 23 тис. 844 учителі навчали 263 тис. 208 учнів], 378 ліцеїв [144 тис. 199 учнів, 15 тис. 118 учителів], 38 колегіумів [27 тис. 153 учні, 2 тис. 419 педагогів]. Навчально-виховних комплексів (НВК) було 1 тис. 764, в них учнів — 405 тис. 73, вчителів — 38 тис. 606. Професійно-технічна освіта охоплю­вала 953 навчальні заклади [493 тис. 100 учнів]. Система освіти перед­бачає і роботу приватних загальноосвітніх закладів. Співвідношення державного і приватного секторів в освіті таке: державних закладів 21 тис. 630 [учнів — 6 млн 16 тис. 976, учителів — 544 тис. 883], приватних закладів — 278 [учнів — 27 тис. 420, учителів — 6 тис. 580].

{Статистичний щорічник України за 2003 рік. — К., 2004. — С. 470-478.)

В Україні послідовно, цілеспрямовано здійснюється реоргані­зація вищої освіти. У 2003/04 навчальному році функціонувало 670 за-

23

класів І —IIрівнів акредитації [592 тис. 900 студентів] і 399 закладів НІ —IVрівнів акредитації [1 млн 843 тис. 800 студентів]. У 2003 році вищими навчальними закладами різних рівнів акредитації було підго­товлено 30 тис. 600 магістрів, 212 тис. 800 спеціалістів, 147 тис. бака­лаврів і 183 тис. 600 молодших спеціалістів. У ВНЗ І —IIрівнів акре­дитації працювало 52 тис. 300 викладачів, з них 2 тис. 300 кандидатів наук; у ВНЗIII—IVрівнів акредитації — 95 тис. 800 викладачів, з них 7 тис. 700 докторів та 44 тис. 400 кандидатів наук.

{Статистичний щорічник України за 2003 рік. —К., 2004. — С.479.)

Педагогічна освіта в різних країнах має спільні й відмінні риси. У структурі педагогічної освіти США виокремлюються вищі навчальні заклади різних рівнів: університети (4 — 5 років), педагогічні коледжі (4 — 5 років), коледжі вільних мистецтв (4 роки), молодші коледжі (2 роки). У перших трьох зазначених типах навчальних закладів готу­ють викладачів середньої школи, у молодшому коледжі — учителів початкової школи.

В Англії шкільних учителів готують загальні й педагогічні коледжі, а також педагогічні відділення університетів. В університетах річну педагогічну підготовку проходять після трьох років навчання на яко­мусь факультеті, тобто засвоївши певний академічний курс та отримав­ши спеціалізацію з 1 —3 дисциплін.

(Джурииский А. Н. Развитие образования в современиом мире. —М.: Педагогіка, 1999. - С. 36-37.)

В Україні вчителів початкової школи готують педагогічні училища і педагогічні коледжі, а також спеціалізовані факультети в педагогіч­них інститутах та університетах. Учителів середньої школи готують педагогічні інститути, педагогічні університети й університети.

{Луговий В. І. Управління освітою. —К.: Вид-во УАДУ, 1997. — С. 148-152.)

Додаток до теми 1

СИТУАЦІЯ

Відомий педагогічний публіцист С. Л. Соловейчик знайомить нас із роздумами Миколи Федоровича —класного керівника майбутнього четвертого класу.

Я знаю, що робитиму першого дня.

Я не розповідатиму дітям, як ми житимемо, які в нас будуть правила, не стану «висувати їм вимог» згідно з педагогічною наукою...

24

Я просто поділюся з дітьми тими почуттями, які в мене будуть у цей день:

— Здрастуйте, — скажу я, — вітаю вас! У нас сьогодні свято — пер­ше вересня!

І я влаштую їм свято!

Ні, я не поведу їх усім класом у кіно або в зоопарк; не повезу їх за місто — це усе буде потім. Я насамперед наполягатиму, щоб у день першого вересня відбулися всі уроки, усі до одного і щоб кожен урок був справжнім уроком.

У цей день вони всі сумують за своєю першою вчителькою, навіть ті, хто не дуже любив її. На першій же перерві вони, звісно, кинуться у свій колишній клас. І щоб не мало вигляд, ніби вони покинули ме­не і втекли до іншої, до своєї вчительки, щоб не було протиставлен­ня тієї вчительки і нового вчителя, щоб не змушувати дітей роби­ти вибір і навіть порівнювати нас, я піду з ними, я сам поведу їх на першій же перерві в їхній колишній клас, до їхньої першої вчи­тельки.

Але там же тепер першокласники! Добре, от і привід, навіщо ми йдемо туди: ми вітаємо першачків. Як старші, як дорослі, як учні се­редньої школи. А якщо вітаєш кого-небудь — зроби ласку і подару­нок піднести, так заведено серед людей.

За кілька днів до початку занять вони прийдуть на медогляд, і я знайду серед дітей кілька добровольців, котрі захочуть посидіти зі мною в нашому кабінеті історії, і ми разом придумаємо і зробимо гарні святкові значки для першачків, для своїх однокласників і, можливо, для всіх учителів, якщо вистачить у дітей терпіння. А щоб терпіння вистачило, щоб усім було цікаво, щоб кожний міг попрацювати із задоволенням, навіть ті, хто зовсім не вміє малювати, я принесу їм папки за 15 копійок із твердого поліетилену, і ми вирізатимемо з них трафаретки. Сиди, друкуй, як Гутенберг, і вирізуй!

— А хто такий Гутенберг? — запитають обов'язково. Розповім. І розповім про головний принцип будь-якого друкування,

він дуже простий: щоб було акуратно. Адже кожна емблема комусь дістанеться, і, якщо вона буде кривою чи змазаною, у людини може зіпсуватися настрій...

Промов виголошувати, вручаючи подарунки, ми не будемо, а просто заспіваємо разом дві-три пісеньки, які знають і старші, і молодші...

Отак я і зроблю нашого першого вересня в моєму новому класі. Для дітей буде свято, а в мене тут далекий приціл: перша спроба влаш­тувати колективну творчу справу — першу із сотні таких справ, які доведеться виконати дітям, поки вони закінчать школу.

Я іноді думаю: якими дрібницями переймаюся! П'ять років пройде, перш ніж здогадаєшся, що першого вересня треба влаштовувати свято, і десять років — поки придумаєш, як робити значки за трафаретками,

25

щоб усім була робота... З боку подивитися — чим переймається чо­ловік? Дрібниці, дрібниці і дрібниці. Але ж усі стверджують, що педаго­гічна справа складається з дрібниць. Стверджувати стверджують, а пе­рейматися ними охочих мало...

Коли я тільки починав, також говорив дітям: «Зробимо ембле­ми» (або щось схоже). У них нічого не виходило, і я думав, що винні діти — діти мені погані дісталися, ледачі й неактивні. Адже можна і намалювати ці емблеми, а свята не вийде — мало їх буде, і криві якісь...

Ні, мої перші уроки виховання... завжди будуть ще й уроками ста­ранності — жодної роботи абияк і поспіхом я допускати не повинен, не маю права. Дозволити дітям зробити будь-яку роботу не старанно — із цього й починається формалізм, розхристаність, починається та нена­висна мені шкільна розпуста, іншого слова не доберу, коли школа не привчає дітей до роботи, а вселяє відразу до неї.

(Соловейчик С. Л. Воспитание по Иванову. — М.: Педагогика, 1989. - С. 193-196.)

Дидактичні завдання

1. Чи можемо ми діяльність Миколи Федоровича вважати метадгяль-ністю? Доведіть вашу думку.

2. До якої діяльності першого вересня залучатиме Микола Федорович своїх учнів? З якою метою (згадайте визначення мети педагогічної діяльності)?

З- У ситуації з друкуванням значків виокремте структурні компо­ненти педагогічної діяльності.