Лише факти
Молода вчителька розповідала, як вона викладала в класі, де було двадцятеро учнів. Вона твердо вирішила, що буде однаково ставитися до всіх школярів, не виділяючи жодного з них. На кінець
191
року вчителька з гіркотою відзначила, що в неї не склалися теплі, дружні стосунки з жодною дитиною в класі. Наступного року вона полагіднішала. Коли один з її учнів потребував більше уваги, він її отримував, навіть за рахунок інших. До кожного вона ставилася по-своєму добре, відповідно до його потреб і запитів. У результаті різко змінилося ставлення дітей до неї. У неї з'явилося двадцять відданих друзів.
(Ле Шан З. Когда ваш ребенок сводит вас с ума. —М., 1990. —С. 182.)
За даними Н. Ф. Радіонової, лише 25 відсотків учнів і ЗО відсотків учителів переконані, що між ними є духовна близькість.
(Радиоиова Н. Ф. Взаимодействие педагогов и школьников: Тех-нология и творчество. —Л., 1989. — С. 16.)
Додаток до теми 11
■ ' ■ ■
Ситуація 1
Напевне, ви теж потрапляли в таку ситуацію: до класу заходить новий учитель. Клас завмирає в очікуванні: «Що буде далі —співпраця чи протистояння? Улюблений предмет чи 45 хвилин, щоб пересидіти? » Багато в чому це залежить від спілкування вчителя.
...У клас швидко увійшов невисокий огрядненький чоловік. Та не його повнота викликала в нас мимовільні усмішки, а обличчя. Воно було червонясте, а брови й маленькі вусики — ну просто з пшеничної соломи...
Чоловік поздоровкався, окинув зіркими очима клас і сказав:
— Бачу, смішно з мого обличчя та вусів. Війна. Танкістом був, танк мій горів, от і «засмаг». Ну, а у верхню губу осколок попав, довело ся шрам вусами прикривати. Маю ще один ґандж — «р» поганень ко вимовляю... Дивуєтеся, для чого все оце кажу вам?.. Щоб, коли мені прізвисько вигадуватимете, не витрачали зайвого часу на пошу ки моїх ґанджів... Краще ми з вами витратимо його на математику. Семикласники вже повинні розуміти, що в наш час без математики — ні в тин, ні в клин, ні у ворота... Отже, почнемо.
Він кинув на стіл свій потертий портфель, витяг з кишені піджака тонку книжку, розправив її.
— Оце вчора купив у Києві цікавий збірничок задач!
Ми перезирнулися. Щось надто просто хоче взяти нас на гачок новий математик. Воно ясно: кожному вчителеві кортить, щоб його предмет любили і знали найкраще, але отак «у лоб» нас не візьмеш, та ще й алгеброю...
192
Скептично подивилися на вчителя. А на обличчі Олександра Юхимовича — веселе нетерпіння, як ото перед відкриттям чогось незвичайного.
Ну-ну, побачимо...
Коли б мені сказали перед уроком, що через півгодини обличчя моє палатиме, що я гарячково ворушитиму своїми досить лінивими мізка-ми, аби першому викинути руку і переможно вигукнути рішення, я нізащо не повірив би. Та це було так. Весь клас непомітно приєднався до складної, але цікавої гри, що її організував новий учитель. А він просто бігав по класу, тицяв пальцем у різні його кінці: «Думайте, думайте!.. Бачу — очі світлішають». Потім різко зупинявся, урочисто показував пальцем на чиюсь задерту руку й радісно оголошував: «О! Є! Давай!»
Виходили ми з класу збуджені, мовби з волейбольного матчу.
— Оце дає! — похитав головою Микола Ґудзик. — Хлопці, а може, він артист-дресирувальник, га? За щось там вигнали з цирку, от він і подався у школу. Ми ж, учні, не дуже далеко одскочили від звірів...
Ми засміялися. Побачимо. Та вже перший незвичайний урок, що дуже швидко збіг, сподобався нам. Що не кажіть, ми живі люди ж, а коли тобі просто товчуть у голову премудрості, то так нудно стає!
Минуло не більше місяця, й учитель досяг свого — його уроки стали улюбленими. Як уроки історії, що їх вів мій батько. Ну, про фізкультуру я не кажу, то — окреме діло. Утім, учитель нічого, здається, не домагався, він просто разом з нами ішов нелегким походом у світ математики, світ, що досі здавався нам сухим, сірим, як ліс після пожежі, а тепер, виявилося, той світ — живий, багатобарвний, повний таємниць та несподіванок, і, головне, ті таємниці ми могли самі розкривати, маючи від того неабияке задоволення... Звичайно, за допомогою Олександра Юхимовича.
Мабуть, не варто говорити, що домашні завдання з математики ми виконували в першу чергу.
(Кава В. І. Осіння стежка. — К.: Веселка, 1989. — С. 16—17.)
__Дидактичні завдання
За якими ознаками ми можемо визначити спілкування Олександра
Юхимовича як педагогічне спілкування?Чи має це спілкування суб'єкт-
суб'єктний характер? 2. Доведіть, що у спілкуванні з класом Олександр Юхимович виявив
уміння соціальної перцепції. З- Чи можна вважати, що на початковому етапі спілкування вчитель
здійснив комунікативну атаку? Поясніть вашу думку.
Визначте стиль спілкування Олександра Юхимовича (за класифікацією В. А. Кан-Калика).
Які елементи зовнішньої техніки допомогли вчителеві оптимально організувати ситуацію спілкування з класом?
193
СИТУАЦІЯ 2
1920 рік. Зима. Незатишні будівлі старої колонії для малолітніх
злочинців у лісі під Полтавою. Шестеро перших вихованців,
звинувачених у крадіжках та грабуваннях. Чотирьом із них по
18 років, двоє молодші.
Так починається «Педагогічна поема» Антона Семеновича
Макаренка.
...На другий день я сказав вихованцям:
У спальні завжди мусить бути чисто! У вас повинні бути чергові по спальні. До міста можна йти тільки з мого дозволу. Хто піде, не спитавшись, хай не повертається, — не прийму.
Ого! — сказав Волохов. — А чи не можна легше?
Вибирайте, хлопці, що вам потрібніше. Я інакше не можу. У колонії мусить бути дисципліна. Якщо вам не подобається, розходьте-ся, хто куди хоче. А хто залишиться жити в колонії, той буде дотримуватися дисципліни. Як хочете. «Малини» не буде.