Думки мудрих

Кожне його (вчителя) слово було священним, бо воно було справедливим, красивим, звучним, воно відкрива­ло мені такі грані життя і світу, про які до того я навіть не підозрював і не гадав.

Ю. Збанацький

Якщо мова людини млява, важка, плутана, квола, не­чітка, нелітературна, то такий, напевно, і розум цієї

людини, бо думає вона лише мовою.

І. Герде

ГГ Л Г

Б. А. Буяльськии

Поезія усного слова

Вимова: хиби вимови

Найчастіше трапляються такі хиби (дефекти) вимови, як шепелявість, сюсюкання, гаркавість, гугнявість.

Перш ніж почати роботу з ліквідації хиб у вимові, слід звернутися до лікаря-логопеда чи (якщо такого немає) до фахівця з хвороб вуха, горла, носа, щоб установити причини тих чи тих дефектів. Самостійно ліквідувати хиби можна, якщо вони не органічного походження, а викли­кані неправильною артикуляцією.

Шепелявість ісюсюкання. У тяжкому випадкові ці дві вади по­єднуються. У легшому — існує одна з них. У тяжчому — краще починати з роботи над с.

Сюсюкаючи, людина або надто сильно притискає язика до внутріш­ньої поверхні верхніх зубів, або кладе його на зуби. їй треба навчитися під час вимови ховати язика за зуби. С вимовляється при незціплених зубах; язик лежить внизу, ледве торкаючись нижніх зубів. На першій стадії роботи можна запропонувати: зціпити зуби, напівоголити їх, відкривши губи (догори й донизу) і водночас, розтягнувши їх у напів-

133

усмішку, язиком торкнутися нижніх зубів. Видихаючи повітря, знайти язиком таку позицію, яка дала б правильний звук, а потім на тому ж видихові утворити ледь помітну (на один міліметр) щілину між зубами і прикрити- їх губами.

Установити відстань між зубами може допомогти звичайний сірник. Відломивши голівку, сірника легенько затискують зубами і з ним си­чать. Сірник особливо рекомендують тим, хто, вимовляючи [с], кладе язика на зуби. Кілька днів звук [с] артикулюють із сірником, а потім з ним і без нього, аж доки не відчують, що в ньому немає потреби.

Після кількаденного «сичання» починаються вправи на вимову зву­ка у складах: си, се, са. На це іще піде кілька днів, а може, тиждень і навіть два (краще не поспішати). Потім:ас, ес, ис. Далі:сма, сва, ста; сме, све, сте; сми, сви, сти. На останньому етапі звук [с] уводиться в слова.

До ліквідації дефекту вимови звука [ш] можна братися лише в тому разі, коли правильно вимовляються [с] і [з]. При вимові звука [ш] губи злегка висуваються вперед, зуби — на відстані майже одного міліметра, язик піднімається до піднебіння так, щоб між язиком і підне­бінням утворилася щілина; повітря видихається вільно. Вправа вико­нується за такою ж системою, як і з виправлення звука [с].

Найбільше зусиль потребує боротьба з гаркавістю (на [р] та [л]). Тому гаркавість, можливо, — найпоширеніша хиба вимови. Різні форми гаркавості на [р] мають одну спільну причину — повну або часткову відсутність вібрації кінчика язика. Існують різні способи «вирвати [р] з небуття».

Рот широко відкритий. Язик лежить лопаткою на нижніх зубах. Учень починає тягнути звук [а] і навперемінно вдаряє язиком то по верхній, то по нижній губі, досить швидко переміщуючи його. Вихо­дить щось на зразок «бр-бр-бр». Така вправа дає змогу розвинути еластичність кінчика язика.

Покласти під язика мізинець (помивши, звісно, добре руки), тягнути звук [ж], а пальцем швидко водити під язиком вправо-вліво, немовби намагаючись вибити язика з цієї позиції.

Тремолювання: навперемінно вимовляється к-д, к-д, к-д, з посту­повим нарощенням темпу, щоб ці два приголосні звучали як суцільне тремоло (дрижання). Сюди належить і метод французького актора Тальма: швидко вимовлятит-д, т-д, т-д, т-д... зі спробами додава­ти [р]:т-д, т-д, т-д, т-ррр.

Можна виконувати або всі чотири вправи навперемінно, або якусь одну з них (що виявиться найбільш придатною для конкретної особи) до того часу, поки не з'явиться трр, дрр.

Із цього моменту починається другий етап роботи: [р] треба видов­жити, бо спочатку він буде ще дуже коротким. Слід вправлятися у ви­мові: т-рррррр, д-рррррр, аж покир не прозвучить на повний видих.

134

Після цього можна переходити до третього етапу: вимова [р] у скла­дах із твердими голосними і «трамплінними» [т] і [д] перед ним: тра-дра, тре-дре, три-дри, тро-дро, тру-дру. Далі промовляти сло­ва, які цими складами починаються і в яких на ці склади падає наго­лос:траса, дранка; треба, древо; тричі, дриґай; трохи, дрофи.

Потім вимовляються слова, в яких склади з тр ідр (що ними починається слово) ненаголошені:трава, драбина і т. д. Далі — слова зтр ідр усередині:потрапити, надраїти.

А потім в такій же послідовності вводити [р] у слова з наступним голосним, тільки без [т] і [д], що стояли перед ним.

І, нарешті, такого типу вправи і в такій послідовності проробити з м'яким [рь].

Логопедичні вправи виконуються не менше як двічі-тричі на день по 5 — 10 хвилин. Вправи доцільно повторювати перед дзеркалом. Це застерігає від гримасування.

Від цих вправ у роті швидко шерхне, і тому треба мати під рукою склянку теплого і не дуже солодкого чаю, щоб зволожувати голосо-творний апарат.

Загальна послідовність занять: вправи на видобуття звука, вправи на закріплення (фіксацію) його, вправи з уведення його в склад, а потім у слова.

Гугнявість. Якщо гугнявість не органічного походження (тобто не пов'язана з аномаліями в організмі), від неї неважко звільнитися. Затис­ніть легенько великим і вказівним пальцями ніздрі і прочитайте фра­зу: «Приємно тремтячи освіженим тілом, просуваючи руки в рукава, він почував себе демократом, другом народу, який не має чого боятися» (М. Коцюбинський).

Хто не гугнявить, той, читаючи вголос цю фразу, відчуватиме вібра­цію під пальцями лише в моменти вимови складів із сонорними [м] і [н]. А в гугнявих викликатиме вібрацію вимова всіх складів без ви­нятку.

Позбутися гугнявості можна з допомогою таких вправ:

1.Затуливши двома пальцями ніздрі, вимовляти склади:ти, ті; та, тя; те, те; ди, ді; да, дя; де, де.

При цьому слід ширше розкривати рота і стежити, щоб під пальця­ми не було вібрації, щоб повітря не потрапляло в носову порожнину. Завдяки цьому поступово активізується язичок, що перекриває прохід і не допускає повітряного потоку в носову порожнину.

Ця ж вправа з відкритими ніздрями.

Такого ж типу вправа із закритими ніздрями на вимову важчих для цього випадку складів: до, дьо, ду, дю.

Така ж вправа з відкритими ніздрями.

Кожну зі згаданих вище вправ доцільно чергувати (поєднувати) з легкою імітацією позіхання, що супроводжується одночасною вимовою