135

на видихові: х-х-а-а. Ця вправа сприяє виробленню рухомості гортані та язичка.

6. Читаючи після цих вправ звичайний текст, необхідно пильно сте­жити (впродовж тривалого часу), щоб не з'являлися рецидиви непра­вильної вимови.

(Буяльський Б. А. Поезія усного слова. —-К.: Рад. шк., 1969. — С. 26-27,33-36.)

Дидактичні завдання

/. Дайте характеристику основних дефектів вимови та назвіть спо­соби їх усування.

2. Виконайте запропоновані в тексті вправи, визначивши доцільність їх для вдосконалення власної дикції.

.

ЛИШЕ ФАКТИ

У британському НДІ дитячої психології й патопсихології створено електронний прилад, який дає змогу дитині самостійними тренуван­нями виправити шепелявість. Це ящичок з умонтованим мікрофоном та двома лампочками. Якщо слова із шиплячими та свистячими приго­лосними вимовляти перед приладом правильно, спалахує зелена лампоч­ка, а за неправильної вимови — червона. Принцип дії приладу ґрунту­ється на аналізі звуків частотними фільтрами. Домагаючись того, щоб горіла тільки зелена лампочка, дитина навчається правильної вимови.

Двадцятирічний Володимир Маяковський, як і Демосфен, готую­чись до публічних виступів, набирав у рот камінців й виголошував промови на березі бурхливої Ріоні.

Додаток до теми 8

Ситуація

Знову на вас чекає знайомство з учителем. Колоритну постать учителя історії Клячина зобразив письменник К. Паустовський у повісті <<Далекі роки».

Худий, у розстебнутому сюртуці, завжди неголений, з великим кади­ком, із примруженими очима, які нічого не бачать, Клячин говорив хрипло, різко, уривками фраз.

Він кидав слова, як грудки глини. Він ліпив ними живі статуї Дан-тона, Бабефа, Марата, Бонапарта, Луї-Філіппа, Гамбетта.

Обурення клекотало в нього в горлі, коли він говорив про дев'яте термідора чи про зрадництво Тьєра...

Клячин був знавцем Французької революції. Існування цього вчи­теля в тодішній гімназії залишалося для нас загадкою. Іноді його мова

136

підносилася до такого пафосу, начебто він говорив не в класі, а з трибу­ни Конвенту.

Він виглядав живим анахронізмом і разом з тим найпередовішою людиною з наших учителів...

Зрідка Клячин утомлювався. Тоді він розповідав нам про Париж часів революції — про його вулиці й будинки, про те, які горіли тоді на площах ліхтарі, як одягалися жінки, які пісні співав народ, який вигляд мали газети.

Багатьом з нас після уроків Клячина хотілося перенестися на сторіччя назад, щоб бути свідками великих подій, про які він нам розповідав.

(Паустовский К. Собр. соч.: В 6 т. —М.: Гослитиздат, 1958. —Т. 3. - С. 250-251)

Дидактичні завдання

/. Як характеризує автор особливості мовлення вчителя, зокрема його

дикцію? 2. Як ви вважаєте, що в мовленні вчителя сприяло великому впливові

на учнів? У чому цей вплив? З- У чому суперечливість особистості вчителя Клячина? Чому, на

вашу думку, він, учитель далеко не сучасної історії, став для учнів

найпередовішим учителем?

^ Контрольне завдання:

/. Узагальніть характеристики дихання, голосу та дикції, необхідність яких зазначає автор «Рекомендацій...».

2. За «Рекомендаціями...» підготуйте до виразного читання в ауди­торії віршований уривок на ваш вибір.

А. Прянишников

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ТЕХНІКИ МОВЛЕННЯ ВГОЛОС (Переклад з російської Н. Д. Бабич)

Запам'ятай, що перш ніж у слові почати вправлятися,

Треба клітку грудну розширити злегка й при цьому

Низ живота підібрати для опори диханню й звукові.

Плечі в час дихання бути повинні в спокої, без руху.

Кожен вірша рядок на однім видиху промовляй

І простеж, аби груди не стискалися під час мовлення,

Бо при видиху рухається лише діафрагма.

Рядочок читати скінчивши, не поспішай з переходом до наступного:

Витримай паузу коротку в темпі вірша й одночасно

Добери частку повітря, та лише користуючись диханням нижнім,

Стримай повітря на мить і тільки тоді вже читання продовжуй.

137

Стеж уважно, щоб кожнеє слово почуте було: Пам'ятай про дикцію ясну і чистоту звуків приголосних; Рот не лінуйсь відкривати, щоб для голосу вільним був шлях; Голосу звук не глуши придиховим тьмяним відтінком — Голос і в тихім звучанні повинен зберігати металевість. Перш ніж вправлятися в темпі, висоті й силі, До уваги слід взяти рівність, стійкість звука; Слухай уважно, щоб голос ніде не тремтів і не коливався, Видих веди економно — з розрахунку на цілий рядок. Зібраність, дзвінкість, злетність, стійкість, повільність і плавність — Ось що слухом уважним спочатку у вправах здобудь. (Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. — Л.: Світ, 1990. — С. 190-191.)

Тема 9

САМОВИХОВАННЯ -ШЛЯХ ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ

Думки мудрих

Справжня реформа школи починається із самоосві­ти вчителя, зі збільшення його морального значення, зі збудження дружнього прагнення найвищої мети — його місії, з утвердження єдності у святій праці.

С. І. Миропольський

Постав над собою сто вчителів — вони будуть без­силими, якщо ти не зможеш сам примусити себе і

вимагати від себе.

В. О. Сухомлинський

Людина — це те, що вона сама із себе створила.

Народна мудрість

Урок — це не 45 хвилин спілкування з учнями, а все життя, прожите до цього людиною. І залежно від того, як вона його прожила, 45 хвилин уроку в кожно­го вчителя пройдуть по-різному...

М. М. Палтишев

С. Б. Єлканов

ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОГО САМОВИХОВАННЯ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ

Розділ IV. Самовиховання як процес і діяльність

§ 1. Мотивація самовиховання майбутнього вчителя

Професійне самовиховання майбутнього вчителя виникає як одна з умов задоволення потреби утвердитися в ролі вчителя, посісти гідне місце в суспільстві за допомогою педагогічної професії. Майбутня про-

139

фесійна діяльність виступає у свідомості студента не лише як соціаль­но важливе об'єктивне явище, а й як суб'єктивна, особистісна цінність.

Оволодіти цією цінністю, стати суб'єктом професійної педагогічної творчості — це стрижнева лінія активності майбутнього вчителя в усій його навчально-пізнавальній і громадсько-корисній діяльності, актив­ності не тільки в оволодінні предметним змістом, а й у розвитку і само­вдосконаленні власної особистості...

Як же виникає потреба студента в мобілізації своїх зустрічних зу­силь у справі підготовки себе як спеціаліста вищої кваліфікації і різно­бічної особистості, що відповідала б ролі вчителя? Така потреба може ■ виникнути задовго до вступу в педагогічний навчальний заклад. Майже всі дослідники проблем професійної орієнтації на вчительські професії одностайні у висновках про стійкі установки на педагогічну професію у студентів, які зробили свій вибір у шкільні роки. У таких студентів виявляються спрямованими деякі компоненти самовиховної діяльності.

Але серед абітурієнтів педінститутів чимало молодих людей, котрі ще не мають свого покликання. У такому разі покликання може сформу­ватися в інституті. Людина не завжди знає, якими можливостями від природи вона наділена для тієї чи тієї діяльності, розкрити їх допомага­ють добре організовані навчання і виховання. Однак багато залежить і від самого студента: від його життєвої позиції та реальних установок, від його реальних зусиль у процесі пізнавальної та іншої діяльності...

Отже, процес формування мотивацій самовиховання виявляється особливим випадком закономірності. В основі цих мотивацій лежить адекватна дія самої людини: щоб навчитися плавати, треба лізти у воду, щоб формувати в собі будь-яке ставлення, будь-який мотив, слід нако­пичувати досвід відповідних спонукань, а щоб навчитися самовдоско­налення, необхідно взятися за самовиховання.

§ 2. Засоби самовиховання майбутнього вчителя

...А. С. Макаренко вчив, що педагогічна справа — це виробництво і робити її треба за технологією виробництва, а не на сердечних муках. Ваша прекрасна душа при цьому не зникне, вона буде присутня незри­мо. Із цих позицій у самовиховання досить чітка логічна структура:

Мета самовиховання. Вона регулюється суспільною метою і має ті ж напрями: моральний, професійно-трудовий, естетичний та ін.

Зміст і завдання самовиховання. Вони передбачають таку поведін­ку та діяльність, які прискорюють досягнення мети самовиховання. А це великою мірою залежить від психічних характеристик особи­стості — її інтелектуальної та практично-вольової сфери.

Засоби самовиховання. Це своєрідні знаряддя та способи впливу на себе, які опосередковують мету й результат. Головним засобом самовиховання є зміст практичної діяльності людини.