Лише факти

Існує цікава психологічна закономірність: щойно промовець почи­нає читати — у слухачів одразу падає віра до джерела інформації. Вони роблять висновок, що промову йому хтось написав. І тому, ма­буть, не випадково Петро І у 1709 році видав наказ: «Господам сенато­рам речь в присутствии не по написанному держать, но токмо своими словами, дабыдурь каждого видна була».

(Лебедев В. И. Психология и управленне. — МІ: Агропромиздат, 1990. - С. 123, 125.)

Додаток до теми З

Ситуація

Прочитавши уривок із книжки Ш. О. Амонашвілі «Добрий день, діти!», ви ознайомитеся з педагогічною розповіддю вчителя першого класу на батьківських зборах, які проводяться після закінчення першого в житті їхніх дітей шкільного дня.

Батьківські збори

— Здрастуйте, шановні батьки! Добре, що більшість із вас прийшли на наші перші збори вдвох. Я вітаю вас усіх із найважливішою подією в житті сім'ї, з тим, що ваша дитина стала школярем. Із сьогоднішнього

53

дня життя ваших дітей різко змінюється: навчання стане для них го­ловним видом діяльності.

Якби я запитав вас: «Чи хочете ви виховати вашу дитину гідним членом нашого суспільства?» — ви, цілком імовірно, відповіли б одно­стайно: «Звичайно, хочемо!» Але одна річ хотіти, а інша — з усією серйозністю взятися за справу виховання!

Характери виховання дітей у сім'ї і школі не повинні протистояти один одному. І позаяк школа є центром організації виховання та на­вчання дітей, вона має право ставити батькам вимоги щодо сімейного виховання...

Гуманістичні начала мають спрямовувати нашу з вами педагогічну діяльність.

Чи буде це легко?

Ні, не буде!

Нам буде важко, бо в нас мало досвіду такого виховання. Гумані­стичне ставлення до дітей зажадає від нас:

віри в перетворювальну силу такого виховання, віри в безмежні потенції кожної дитини, великого педагогічного терпіння.., глибокого розуміння спрямування їхньої душі.

Вирішувати педагогічні проблеми засобами гуманістичного вихо­вання, зрозуміло, буде значно складніше, ніж позбутися їх грубим при­душенням особистості...

У чому ж ми повинні бачити сенс гуманістичного виховання?

У тому, щоб добровільно налаштувати дитину на наші виховні на­міри з огляду на її ж перетворення, зробити її нашим спільником і соратником у своєму ж вихованні; допомогти їй полюбити знання, привчитися до самостійної навчально-пізнавальної діяльності.

Для авторитарного, імперативного виховання тут немає жодних проб­лем, окрім як посилити тиск на дитину, примусити її виконувати свій обов'язок. Багато витончених засобів тиску і примусу легко стирають педагогічні проблеми, проте така атмосфера виховання не дає змоги дитині всебічно й цілковито розкрити свої можливості, не допомагає процесу формування в ній повноцінної особистості.

Що може перешкоджати нам у розв'язанні цих проблем на гумані­стичній основі?

Природа дитини!

Вона — імпульсивна істота, що живе сьогоднішніми радощами і за­доволеннями. А ми хочемо підпорядкувати її сьогоднішнє життя під­готовці до майбутньої різносторонньої, багатої і змістовної суспільної діяльності, яка, ми віримо, дасть їй щастя і справжню радість. Якими засобами подолати суперечність цих тенденцій вихованця і вихова­теля?

Процес навчання — нелегкий процес. Він і повинен бути важким, щоб сприяти розвиткові сил і нахилів дитини. Хоча дитина не боїться

54

труднощів у пізнанні, проте з багатьох причин (і, я думаю, насамперед через примус виконувати свій обов'язок учня) у неї зникає бажання вчитися. Як викликати і розвинути в дитині невгасну спрагу до знань?

У нас два шляхи: примусити дитину підпорядковуватися волі своїх вихователів або ж спрямувати її на самовиховання й самоосвіту.

Я закликаю вас, шановні батьки, обрати другий шлях!

І щоб наші зусилля у вихованні дітей не суперечили одне одному, я вирішив запропонувати вам деякі рекомендації, керуватися якими було б бажано. В упорядкуванні рекомендацій, що умовно називаю запові­дями, я керувався класичною педагогічною спадщиною, ... досвідом кра­щих учителів, а також своїми педагогічними переконаннями.

Не варто приймати їх як вичерпний кодекс виховання. Сподіваюся, ваш досвід, досвід наших спільних зусиль внесуть у них чималу по­правку.

Візьміть, будь ласка, по одному аркушу, де надруковано ці рекомен-дації-«заповіді», і прочитайте про себе.

Десять «заповідей» вихователя

У гуманістичному суспільстві виховання може бути тільки гума­ністичним. Головний принцип такого виховання — залучити дитину до виховного процесу, зробити її нашим добровільним помічником у своєму ж вихованні.

Спілкування — суть життя людей. Головний метод гуманістич­ного виховання — давати дитині радість спілкування з нами: радість спільного пізнання, спільної праці, гри, відпочинку.

Звичайне повсякденне життя і характер стосунків дорослих — це те середовище, в якому формується особистість людини майбутньо­го. Тому дуже важливо, щоб наше щоденне життя, наше спілкування один з одним якнайбільше відповідали тому ідеалу, який ми прагнемо вселити в дитину.

Віра людини в людей, віра людини у власні життєві позиції — це першооснова для повнокровного спілкування між людьми й піднесен­ня особистості. Тому ми зобов'язані розвивати й берегти в дитині віру в нас, у своїх вихователів, віру у своїх товаришів, віру в людей, віру в самого себе.

...Наш виховний процес повинен бути пронизаний повагою до особистості кожної дитини, він має формувати в дітях почуття турботи про товаришів, близьких, про людей узагалі.

Людина може виявляти й розвивати в собі всі свої можливості й обдаровання та бути щасливою тільки в такому товаристві, де вона по­чуває себе потрібною і своєю, де її штучно не підносять і не принижу­ють. Такою дитина повинна себе почувати в товаристві, в якому вона живе.

55

Дитина — імпульсивна істота, їй буде важко зрозуміти нас. Це ми, вихователі, зобов'язані зрозуміти дитину та будувати наші виховні плани з урахуванням спрямувань ЇЇ душі.

Виховання — прихований і тривалий процес, тому ми повинні виявляти проникливість, послідовність і терпіння у всіх конкретних випадках розв'язання виховних завдань.

Нами, вихователями, мають керувати чуйність, чутливість, доброта душі, любов, ніжність, безпосередність, постійна готовність прийти на допомогу, почуття співпереживання. Все це повинно поєднуватися з вимогливістю до самого себе і до дитини, з почуттям відповідальності перед підростаючим поколінням, із турботою про майбутнє Батьківщини.

10.Ми повинні рішуче відмовитися від невідповідних гуманістич­ ному вихованню авторитарності та імперативності, що придушують осо­ бистість дитини, а також таких форм їхнього вияву, як крик, лайка, приниження, глузування, грубість, погроза, примус.

Готової методики впровадження цих «заповідей» у практику в нас немає. Тому, шановні батьки, нам доведеться виявляти творчість і постій­но шукати способів виховання дітей на гуманістичних засадах! У цьо­му й має виявлятися наша найвища турбота про кожну дитину!

А тепер у мене до вас велике прохання. Візьміть, будь ласка, чистий аркуш паперу, запишіть на ньому, яку послугу міг би кожний із вас зробити школі, мається на увазі і благоустрій нашої класної кімнати й коридору, й організація виховної роботи. Запишіть також, які у вас виникають побажання щодо організації життя ваших дітей у школі.

Я гадаю, що після накопичення деякого досвіду нашої спільної ро­боти, через місяць-другий, ми могли б знову зустрітися і поговорити про виховання наших дітей...

(Амонашвили III. А. Здравствуйте, дети! —М.: Просвещение, 1988. - С. 40-42.)

Дидактичні завдання

/. Визначте структуру наведеної педагогічної розповіді.

Які засоби використовує вчитель, щоб залучити слухачів до діяль­ності?

Яке педагогічне завдання розв'язує вчитель у наведеній педагогічній розповіді?

Спрогнозуйте результат діяльності вчителя (розповіді на батьків­ських зборах). Поясніть вашу думку.

Доведіть, що розповідь ПІ. О. Амонашвілі спрямована на конкретного слухача —батьків першокласників. Залишивши без змін тему й основний зміст розповіді, переробіть її так, щоб вона була орієнто­вана на іншого слухача (наприклад, учителів чи студентів вищого педагогічного навчального закладу).

^{Тема 4}

ВНУТРІШНЯ ТЕХНІКА ВЧИТЕЛЯ. МАЙСТЕРНІСТЬ У КЕРУВАННІ ПСИХІЧНИМ САМОПОЧУТТЯМ

Думки мудрих

У мене є хтось, із ким я борюся, щоб рости.

Антуан де Сент-Екзюпері

Упевненість у собі — основа для того, щоб радіти життю і мати силу діяти.

Ф. Шиллер

Емоційним переживанням ми можемо протидіяти, виховуючи волю, навчившись керувати емоціями і розумно долати так звані емоційні стреси.

П. Анохін

Світ належить оптимістам, песимісти —тільки глядачі.

Ф. Гізо

В. О. Сухомлинський СТО ПОРАД УЧИТЕЛЕВІ