■ ш Н. Д. Бабич

Основи культури мовлення

Розділ і. Культура мовлення в житті людини

Труднощі починаються з першої хвилини перебування в класі. По­трібно підготувати учнів до роботи. І як запитати: «хто черговий чи хто черговий?» (черговий!). «Яке було домашнє завдання чи завдання?» (завдання!) Або: «Що було дано, завдано чи задано додому?» (зада­но!). А як правильно сказати: «розкрийте, розгорніть чи відкрийте зо­шити (книжки)?» (відкрийте), «покладіть, положіть чи поставте руч­ки?» (покладіть); «витріть, стеріть чи зітріть дошку чи з дошки» (витріть дошку, але зітріть з дошки!); «підніміть, підійміть, здійміть чи піднесіть руку?» (піднесіть!); ... «слухайте перше питання чи запитання?» (за­питання!); «переверніть чи перегорніть сторінку?» (перегорніть!) та багато іншого. Потрібно зробити зауваження — і чуємо: «не мішай!» (не заважай!); «не списуй у товариша» (від товариша); «у тебе нечіт­ка уява про події» (уявлення), «відповідь невірна» (неправильна); «тихше!» (тихо!); «замовчте» (замовкніть!) та ін. А ось підсумовують і задають домашнє завдання: «другим разом» (іншим разом), «це під­готує хтось другий» (інший), «слідуючий урок» (наступний), «на до­машнє читання» (читання) і т. д. Стереотипів у вчительській мовній практиці є чимало, але вони повинні бути точними, відповідати чинним нормам...

У наш час говорять не лише про мовний етикет, а й про мовний стиль учителя. Його визначальними рисами є відповідність чинним мовним нормам, бездоганне володіння позамовними засобами (мімікою,

116

жестом, правилами членування мовного потоку, темпом мовлення, темб­ром звука), «секретами» виразного читання...

Розділ II. Основні комунікативні ознаки культури мовлення

...Основними комунікативними ознаками культури мовлення є: правильність, точність, логічність, багатство (різноманітність), чи­стота, доречність, достатність (поняття кількості мовлення), ясність, виразність, емоційність. Звичайно, усі ці ознаки й підпо­рядковуються одній глобальній правильності, бо залежать від того, по­рушені чи не порушені у мовленні (не в загальнонародному, а в індиві­дуальному) правила: організації мовної системи, логіки чи психології, естетики чи етики. Отже, культура мовлення — це культура мислення й культура суспільних (соціальних) і духовних стосунків людини.

Правильність мовлення. Правильність — одна з визначальних оз­нак культури мовлення... За тлумаченням сучасних словників, пра­вильний: 1) який відповідає дійсності; 2) який відповідає встановле­ним правилам, нормам; 3) безпомилковий (СУМ. - Т. 7. - С. 503)...

Норма (мовна) визначає літературну мову. Мовні норми — «це прийняті в суспільно-мовленнєвій практиці освічених людей правила вимови, граматичні та інші мовні засоби, правила слововживання», орфо­графічні правила для писемного мовлення. Отже, норми — категорія історична, змінна. Вони тісно пов'язані з системою конкретної мови, історично і соціально зумовлені...

...Щоб говорити правильно, треба перш за все добре знати структуру мови, бо саме нею зумовлюються чинні норми. Але говорити правильно ще не означає говорити добре — для доброго мовлення необхідне й умін­ня обрати в конкретній ситуації спілкування найбільш доречний, стилі­стично й експресивно виправданий варіант (якщо він існує) літературної норми. Норма хоча й обов'язкова вимога, та якби вона не відзначалася рухливістю, то перетворила б людську мову на щось подібне до робота...

Точність мовлення. Точність — одна з головних ознак культури мовлення... Точність зумовлюється, по-перше, знанням об'єктивної дійсності, спостережливістю мовця, по-друге, його вмінням співвіднести свої знання мови з цією спостереженою об'єктивною дійсністю...

...Точність — це чемність, ввічливість і в побуті, і в науці, і в худож­ньому слові. Вважаємо, що точність мовлення, у свою чергу, сприяє пізнанню дійсності — прагнення до точності спонукає мовця всебічно вивчати й об'єктивну дійсність, і суб'єктивні враження від неї. Той, хто поважає співрозмовника і не хоче бути перед ним некомпетентним, не дозволить собі знати предмет поверхово.

Таким чином, точність досягається: 1) знанням предмета мовлення (адже спочатку ми пізнаємо реальний світ, а потім висловлюємося про результати свого пізнання: пізнавальна здатність людини залежить і

117

від її досвіду, і від набутих знань у відповідній галузі та в мові); 2) знан­ням мови, мовної системи усіх її рівнів, оволодінням стилістичними ресурсами, мовними засобами вираження емоційності та ін.; 3) умін­ням узгодити знання про предмет зі знанням мови (тобто вмінням об­рати найточнішу для конкретної ситуації спілкування назву предмета, явища, процесу тощо).

Звичайно ж, точність реалізується передусім лексичними ресурсами мови, тобто виявляється на рівні слововживання, але без контексту її не досягти. Найбільше можливостей для точного співвідношення предме­та і його назви мають: синоніми, омоніми, пароніми, полісемантичні сло­ва. Значні труднощі в застосуванні викликають слова іншомовні, про­фесійні, архаїзми та фразеологізми...

Логічність мовлення. У розмовно-побутовому мовленні ми нерідко чуємо такі фрази: «О, це логічно!», «Що ти?! Це ж нелогічно!» І розу­міємо, що в другому випадку йдеться про щось не до кінця продумане, про неврахування причинно-наслідкових зв'язків, недоречність, тобто про невідповідність між думкою, висловленою засобами мови, й об'єктив­ною дійсністю...

Висновок: логічний — це мислительний. Словники дають такі тлума­чення слова логічний: 1. Стосується логіки (науки про закони і форми мислення). 2. У якому є внутрішня закономірність; розумний, послідов­ний...

Логічне мовлення, в якому: 1) сполучення одного слова з іншим несуперечливе (одне судження правильне, друге хибне, третього не дано); 2) слова розміщуються в логічній послідовності, котра відповідає думці і при котрій не виникає смислових непорозумінь (унаслідок актуаль­ного членування фрази — безпомилкового виділення комунікативного центру і периферійних інформаційних опор); 3) не порушені смислові, структурні, інтонаційні та експресивні зв'язки в межах цілого тексту, що ним передається зв'язок несуперечливих суджень...

Багатство (різноманітність) мовлення. Звісно, «багатство» й «різно­манітність» не є абсолютними синонімами. Ці слова не фіксуються синонімічними словниками, а тлумачні подають такі значення, які мог­ли б стосуватися якісної оцінки мовлення:Багатство. — 3. Чого. Велика кількість, багатоманітність (СУМ. — Т. 1. — С. 83).Різно­манітність — властивість за значеннямрізноманітний. Різноманіт­ний. — 2. Сповнений багатства, неоднорідний за змістом, формою та ін.; багатогранний (СУМ. - Т. 8. - С. 568)...

Мова народу — багата й різноманітна, а мовлення індивідуальне може бути багатим чи бідним, одноманітним чи різноманітним. Розви­ток і збагачення мови залежать від мовотворчості народу, а розвиток і збагачення індивідуального мовлення — від опанування мовного ба­гатства, засвоєння його з уст народу, з художньої і публіцистичної літера­тури, з нормативної граматики тощо. Сьогодні добре освічена людина

118

застосовує 6 — 9 тис. слів у мовленні, у мові Т. Шевченка й О. Пушкі­на — понад 20 тис. слів, у перекладних і тлумачних словниках — понад 130 тис. слів, у народній скарбниці — 200 тис. слів.

За яких умов можна досягти багатства й різноманітності мовлення? По-перше, якщо засвоїти як активний запас якомога більшу частину загальнонародного словника літературної мови; по-друге, якщо виро­бити навички вмілого, творчого, стилістично обґрунтованого використан­ня різноманітних структур словосполучень і речень; по-третє, якщо оволодіти запасом типових інтонацій, за допомогою яких можна видо­змінювати мовлення; по-четверте, якщо постійно прагнути до активної самостійної роботи власного мислення, тобто не допускати лінощів дум­ки; по-п'яте, якщо впродовж життя за характером своєї практичної діяльності потребувати активізації нових засобів мови; по-шосте, якщо вважати одноманітність мовлення неестетичним, а його бідність — не­етичним стосовно співрозмовника.

Таким чином, джерелами багатства й різноманітності мовлення є лексичні, фразеологічні, словотворчі, граматичні, стилістичні ресурси мови, які склалися у процесі мовної практики всіх попередніх поколінь носіїв цієї мови і які збагачуються з розвитком суспільства. І чим рідше в певному тексті («мовленнєвому просторі») повторюються одні й ті ж знаки, комбінації знаків, тим мовлення багатше...

Лексичне і фразеологічне багатство мовлення, тобто мовлення без повторів, твориться синонімічними рядами: чим повніший синоніміч­ний ряд, тим більша можливість вибору, що відповідає змісту й меті висловлювання. Важливо, щоб мовець володів синонімічними ресурса­ми мови у всіх її стильових різновидах (синоніміка побутової, терміно­логічної, ділової та іншої лексики і фразеології) та в усіх її лексико-граматичних класах слів (іменникова, прикметникова, дієслівна, при­слівникова, займенникова синоніміка, синоніміка фразеологізмів). Окрім того, слід ураховувати внутрішньорівневу синонімію (наприклад, у літе­ратурній мові) і міжрівневу (наприклад, у літературній мові та діалек­тах), яка має стилістичне застосування в розмовному, художньому, ча­стково і в публіцистичному стилях (порівняйте: насміхатися —кеп­кувати —кпити —кеп чинити — діалектнесміха правити).

Багатство лексики — це й багатство значень, а не лише лексем. Тому засвоїти всі можливі значення багатозначних слів — головна вимога до мовця...

Чистота мовлення. Чистота мовлення тісно пов'язана з правильністю і нормативністю: якщо у мовленні немає порушень лексичних, стилі­стичних, орфоепічних та інших норм, воно вважається чистим. Отже, чисте мовлення — це таке, де немає нелітературних елементів. Чистота виявляється, на наш погляд, у трьох аспектах: в орфоепії — правильна літературно-нормативна вимова, відсутність інтерферентних явищ, так званого акценту, у слововживанні — відсутність позалітературних еле-

119

ментів — діалектизмів, вульгаризмів, канцеляризмів, плеоназмів, мака-ронізмів, штампів, слів-паразитів; в інтонаційному аспекті — відпо­відність інтонації змістові та експресії висловлення, відсутність бру­тальних, лайливих, лицемірних ноток...

Утрата контролю над власним мовленням може призвести до появи слів-паразитів: так сказати, так би мовити, значить, ну, як це, ро­зумієш, знаєш. Ці слова не тільки нічого не виражають, а й можуть беззмістовністю спотворити смисл фрази (наприклад: «Він, так би мо­вити, хороша людина», «Хай, значить, скаже»). За словом має стояти думка — якщо мислиш добре, то й говоритимеш добре.

Чистота мовлення — це його естетичність, а краса ніколи не втом­лює, не набридає, зокрема тому, що вона змінюється відповідно до по­треб спілкування...

Доречність мовлення. Пригадаймо, як часто ми кажемо: «До речі, варто би...» або «це доречно», «це недоречно». Який зміст укладаємо в поняття «доречний?» Доречний — це такий, що відповідає ситуації спілкування, організовує мовлення відповідно до мети висловлювання. Отже, доречність — це ознака культури мовлення, яка організує його точність, логічність, виразність, чистоту, вимагає такого добору мовних засобів, що відповідають змістові та характерові експресії повідомлення...

Розділ III. Виразність як ознака культури мовлення

У мові є невичерпні ресурси виражальних засобів, серед яких насам­перед слід виокремити виражальні засоби художнього мовлення і вира­жальні засоби звукового мовлення. До перших належать тропи, слова звукового і зорового зображення, емоційно-оцінна лексика, синтаксичне конструювання тексту і т. д., до інших — сила виділення синтаксично вагомого слова, видозміни голосу, зупинки в мовленні, темп мовлення, емоційна тональність, що передає настрій, оцінку сприйнятого, моделює перспективу сприйняття та ін...

Виразність мовлення й структурно-інтонаційна організація тексту. Виразним вважаємо мовлення, яке за допомогою відповідних засобів та способів викликає особливий інтерес, посилену увагу співрозмовника до змісту і форми мовлення, виробляє відповідну інтелектуальну, пси­хологічну чи емоційну реакцію на почуте (прочитане).

Цікавість до уроку, лекції, бесіди, художнього чи сценічного твору пояснюється різними причинами: темою (її новизною, актуальністю), психологічною настановою автора (навіть його особистістю та особистістю інтерпретатора), характером доказовості, логічністю викладу...

Логічна виразність. Логічна виразність пов'язана зі змістом вислов­лювання і досягається інтонаційним виділенням тієї частини фрази, яка виражає головну думку. Така виразність мовлення залежить не тільки від розміщення основних і побічних логічних наголосів, а й від

120

сурядного чи підрядного зв'язку ідей, тверджень, від запитань і відпо­відей (результатів думки)...

Знак питання потребує особливого підвищення тону того слова, на яке падає логічний наголос і яке містить суть запитання. Ствердна відповідь на запитання, коли вона виражається фразою, починається пониженим тоном, потім тон зростає, а далі спадає. Якщо ж відповідь однослівна, то наголошений голосний у цьому слові дещо подовжується.

Лапки вказують: слова, узяті в них, належать іншій особі (тоді вони потребують тону власного, нового щодо тону фрази) що ці слова мають приховане значення (тоді вони вимагають підкреслювальної інтонації). Вважаючи, що кожна частина речення, яка міститься між двома розді­ловими знаками, - це мовленнєвий такт, О. Е. Озаровська справедли­во наголошувала: у кожному такому такті не може бути більше одного логічного наголосу.

На думку методистів, найбільше зниження тону позначають крапкою, менше зниження - двокрапкою, ще менше - крапкою з комою, наймен­ше - комою. Двокрапка як знак логічного поділу мовлення майже не відрізняється за розміром паузи від крапки з комою, інтонація обох ча­стин, на які вона ділить фразу, рівна, тон пояснювальний, тлумачний...

Три крапки (введені у XIX ст.) передають на письмі несподівану або зумисну перерваність мовлення, незакінченість думки через невпев­неність або незнання мовцем цього кінця. Це, власне, не розділовий знак, а знак колориту. Пауза при ньому така ж значна, як і при крапці, або навіть довша.

Тире означає паузу на місці пропущеного слова або паузу перед уточнювальним словом чи реченням, при вставному реченні. У цих випадках тире відповідно до паузи та інтонування фрази буде дорівню­вати дещо посиленій комі, комам з інтонуванням вставного речення...

Інтонаційна виразність. Інтонація - це видозміни висоти звучання, сили, тембру голосу, членування мовлення паузами (логічними, психо­логічними, граматичними, логіко-граматичними) у процесі розгортання мовлення...

Партитура¹ тексту. Перш ніж виголосити чужий текст, треба вчи­татися в нього, вслухатися у власний внутрішній голос, яким промов­ляється написане. Ця робота значно полегшується, якщо текст підготу­вати для виконання, тобто розмітити на ньому логічні та інші наголоси, зміни інтонації, паузи і т. д. Для цього текст пишуть з берегами зліва та справа і застосовують спеціальну систему знаків, наприклад, таку:

• — Акцент, словесний наголос.

— Логічний, фразовий наголос (горизонтальна лінія під сло­ вом). Якщо слово має наголос-норму, то лінія буде суцільною (____),

якщо наголос ослаблений, то лінія пунктирна ( ), якщо ж він буде

'Партитура тексту — програма дій виконавця будь-якого тексту, складена за допомогою загальноприйнятих умовних знаків.

121

відчутно посилений, то підкреслимо таке слово подвійною лінією

/ — Пауза коротка.

//- Пауза середня.

/// — Пауза довга.

— Підвищення тону, так звана мелодія злету, засвідчує розвиток думки, її продовження.

— Зниження тону, так звана мелодія спаду, вказує на завершеність, виповненість думки.

Ці стрілки можуть писатися через усе слово (часом і групу слів)

або над чи під голосною інтонаційно виділеного слова (Тому? Тому!).

Як відомо, гарним вважають той голос, який однаково легко може злетіти або впасти в тоні.

— Інтонаційний перелом, порівняйте Т V. Цей знак поєднує зде­більшого два суміжні слова.

— Мелодійна хвиля, вказує на інтонаційне поєднання двох слів, необхідність вимови їх «одним подихом».

— Вказівка на інтонаційну незавершеність попередньої частини фрази (рядка вірша) та інтонаційний зв'язок "її з наступною частиною (рядком строфи).

— Уповільнення (розтягування) вимови.

—» — Пришвидшення вимови.

Це вказівки стосовно темпу вимови слів або групи слів. Сильніше впливає мовлення, що відзначається контрастністю темпу, тобто якому властива раціональна й емоційно зумовлена заміна прискорення уповіль­ненням і навпаки...

(?) — Звичайна мелодія запитання, ставиться біля питального слова.

(!) — Звичайна мелодія оклику.

<> — Виділення особливим тоном, відмінним від тональності інших елементів тексту (наприклад, виділення вставних чи вставлених слів).

«» — Виділення іронічною інтонацією, інакомовлення з певною емо­ційно-експресивною метою.

([:] —) — Заміна авторських розділових знаків (отже, і заміна інто­нації). Авторський знак береться в дужки квадратні, поряд ставиться потрібний знак, і все це береться в дужки круглі.

Швидко,

повільно,

прискорюючи,

сповільнюючи — словесні зауваження про темп читання. Запису­ються на берегах справа.

...Варто завжди пам'ятати такі визначення: пауза — виразник ро­зуму в мовленні, мелодія — виразник почуття, наголос — виразник волі, темп — виразник життя в мовленні, його дихання...

122

розповіді. Додайпге власні позначки засобів виразності.

Л. О. Введенська, Л. Г. Павлова ЛЮДСЬКЕ СЛОВО МОГУТНЄ...

Монолог стає діалогом

...У практиці ораторського мистецтва застосовуються засоби, що не тільки оживляють розповідь, додають їй виразності, а й діалогізують монологічне мовлення.

Одним з таких засобів є хід «запитання-відповідь». Він полягає в тому, що оратор ставить запитання собі чи слухачам і сам на них відпо­відає. Хід «запитання-відповідь» перетворює монологічне мовлення на діалог, робить слухачів мимовільними співрозмовниками оратора, активізує їхню увагу, залучає до наукового пошуку істини. Ось, на­приклад, як почав професор-філолог лекцію про багатозначність слів у мові для учнів-старшокласників:

— Хто з вас сумнівається, що яблуня іяблуко — різні слова? Ніхто. Кожен скаже: «Це різні слова». Як ви доведете це? Ви скажете: по-перше, словаяблуко іяблуня по-різному звучать; по-друге, вони мають різне значення.Яблуня — назва плодового дерева, аяблуко — плід. Правильно. Ну, а якщо взяти словогруша? Ним називають не тільки особливий вид плодового дерева, а й плід цього дерева. Що ви в цьому разі думаєте? З одним словом ми маємо справу чи з двома? Мабуть, відповідь буде такою:груша — одне слово, тобто є лише один звуковий комплекс. Та знову виникає запитання: чи не буває так, що явно різні слова, наприклад, запозичені з різних мов або наше і запозичене, мають однакове звучання?..

Діалогічна форма публічного виступу пожвавлює мовлення, робить його інтимнішим, викликає цікавість у слухачів...

Пожвавлюють лекцію і передбачувані оратором репліки слухачів, з якими він або погоджується, або сперечається. Ці репліки також вносять

123

елементи діалогу в монолог. Так, відомий російський історик В. О. Клю-чевський у лекції «Про погляд художника на обстановку й одяг зобра­жуваної цим особи» двічі використав цей засіб. Процитуємо відповідні уривки з його лекції:

«Якщо не брати до уваги окремих диваків, ми, звісно, намагаємося подати себе в кращому вигляді, постати перед самим собою та іншими навіть ліпшими, ніж є насправді. Ви скажете: це суєтність, марнославство, прикидання. Так, цілком так. Лише дозвольте звернути вашу увагу на два дуже симпатичні спонукання.

...А погляньте, як вона (бояриня Феодосія Прокопівна Морозова. — Авт.), залишившись молодою вдовою, смиренно, по-нашому в жалобі, виїжджала з дому: її саджали в дорогу карету, прикрашену сріблом та мозаїкою, на шість чи дванадцять коней з брязкучими ланцюгами; за нею йшло слуг, рабів та рабинь чоловік зі сто, а за особливо урочистого поїзду — майже двісті чи триста, оберігаючи честь і здоров'я своєї вельможної матінки. Цариця ассирійська та й годі, скажете ви, раба суєтного і марнославного пишного століття! Добре».

В уривках В. О. Ключевський думку аудиторії підкреслює словами ви скажете, а потім формулює своє ставлення до цього:так, цілком так, добре.

Засоби діалогізації монологу, характерні для ораторського мовлення, поширилися в публіцистиці, художній літературі...

Окрім ходу «запитання-відповідь», у виступах часто застосовується так зване емоційне, чи риторичне, запитання.

Особливість риторичного запитання полягає в тому, що воно не потре­бує відповіді, а слугує для емоційного ствердження чи заперечення чогось. Звертання із запитанням до аудиторії — ефективний засіб.

Запитання, запропоноване слухачам, не тільки містить якусь інфор­мацію, а й залучає аудиторію до обговорення теми, змушує замислитися над поставленою проблемою, підкреслює її значущість для слухачів.

Наведемо приклад з лекції О. Є. Ферсмана про камінь:

«Хіба найдорогоцінніший камінь не є емблемою твердості, постійності й вічності? Хіба є щось твердіше за алмаз? Що може зрівнятися з міцністю й непорушністю цієї форми вуглецю?».

Поставлене оратором риторичне запитання сприймається слухачами не як запитання, на яке треба дати відповідь, а як позитивне ствердження...

Засобом виразності вважають і пряму мову, яку оратор використо­вує у своєму виступі. Ця мова може бути точною чи приблизною, а іноді навіть вигаданою. Точно передане чуже мовлення зветься цитатою. Декому з промовців здається, що цитування не потребує особливого вміння. Однак і в цитуванні є свої особливості, свої позитивні й нега­тивні сторони, які оратор має враховувати.

Не завжди оратори вміло вводять цитату, не враховують, що вона сприймається на слух. Слід так подати цитату, щоб слухачі легко улов-

124

лювали, де її початок і кінець. Дуже важливо не спотворити думку цитованого автора. Адже окремо взяте речення чи кілька речень мо­жуть мати інше значення, ніж у контексті. Не можна довільно змінювати текст... Цитата має бути точною. Нарешті, оратор повинен знати, кому належать процитовані слова, з якого джерела вони взяті...

(Введенская Л. А., Павлова Л. Г. Человеческое слово могуче... — М.: Просвещение, 1984. - С. 103-111.)

Дидактичне завдання

Схарактеризуйте засоби діалогізації монологічного мовлення, склав­ши таблицю:

Т. О. Ладиженська ЖИВЕ СЛОВО

Відрекомендування класові і знайомство з ним

Ситуація знайомства вчителя... з новим класом на початку навчально­го року досить часта. Уявімо таку конкретну ситуацію: учитель отри­мує новий клас, приміром, п'ятий. Напередодні нового навчального року він дізнається, хто вів цей клас, знайомиться з учителем, одержує від нього інформацію про учнів загалом і про деяких дітей зокрема. У школі відомо, що вчителька тримала дітей «у руках», але на уроках інших учителів (коли її заміняли під час хвороби, а також на уроках музики, образотворчого мистецтва, фізкультури) діти поводилися галасливо. Отже, перший урок мови на початку навчального року. Потрібно відре­комендуватись і познайомитися з класом — це головне завдання початко­вого етапу уроку. Звісно, «як почати розмову — слід щоразу вирішувати самому, залежно від багатьох обставин, які інколи доводиться зважува­ти й оцінювати за лічені секунди, — пише Д. Б. Кабалевський. — Я завжди здаюся собі в ці секунди шахістом, що опинився в цейтноті, ще не почавши партії». І для того, щоб зуміти зорієнтуватись і гідно зігра­ти партію, необхідно серйозно готуватися до цих перших хвилин спілку­вання з класом — від них багато що залежить. Передусім врахуємо психологію сприйняття нового вчителя: «Уперше неминуче постати перед своїми слухачами (у нашому випадку — учнями п'ятого класу) як невідома їм людина, яку вони спочатку обов'язково уважно розгляда­тимуть, вивчатимуть її зріст, зачіску, одяг, усю постать, прислухатимуть-

125

ся не стільки до того, що вона їм говорить, скільки до того, як звучить її голос, який стиль її розмови. Виходить, слід продумати свій костюм, зачіску і, головне, що і як сказати дітям» (Д. Б. Кабалевський).

Аналіз свідчить, що зазначений момент спілкування може містити в різній послідовності і в різних сполученнях різноманітні смислові компо­ненти.

Розглянемо їх.

Привітання. Наприклад: «Здрастуйте, діти!», «Добридень, діти!», «Здрастуйте, дорогі п'ятикласники (хлопчики і дівчатка)!».

З особливою обережністю слід молодому вчителеві вживати звер­тання діти, оскільки п'ятикласники не вважають себе дітьми, що цілком зрозуміло: вони провчилися вже чотири роки у школі.

Відрекомендування. Наприклад: «Мене звати... Я викладатиму у вас мову та літературу»; «Давайте познайомимося: мене звати... Я навча­тиму вас мови і літератури.

...А зараз відкрийте ваші щоденники і запишіть моє прізвище, ім'я та по батькові (записую на дошці). Я тільки-но в цьому році закінчи­ла... інститут, та сподіваюся, що ви не підведете мене...».

Привітання з новим навчальним роком та побажання.

Якщо привітання та побажання будуть стандартними (наприклад: «Вітаю (дозвольте привітати) вас із новим навчальним роком! Бажаю успіхів у навчанні»), можна зовсім відмовитися від цих компонентів висловлювань. Краще знайти свої слова, спробувати заговорити з дітьми відразу по-своєму, наприклад: «Вітаю вас: ось ви і подорослішали на рік, починаєте вчитися в середніх класах школи»; «Вітаю вас із перехо­дом на вищу сходинку навчання, де вчити вас буде не один, а різні вчителі і де ви дізнаєтеся багато нового й цікавого...».

Знайомство з класом. Наприклад: «Мені дуже хочеться якнайшвидше з вами познайомитися. Гадаю, що через тиждень я знатиму всі ваші прі­звища. А поки що в мене до вас прохання: напишіть про подію, що від­булася з вами цього літа, чи про якийсь випадок, що вам запам'ятався...».

«Познайомлюся я з вами в процесі роботи вже сьогодні на уроці, коли ви будете відповідати на мої запитання...».

«Я вже трохи знаю вас: говорила з вашою вчителькою, яка мені сказа­ла, що дуже любить ваш клас, бо ви веселі й водночас умієте працю­вати».

«Чи є серед вас ті, хто вперше прийшли до цього класу? Як тебе звати? Ми з Сергійком поки що в однаковому становищі: ще нікого не знаємо. Я не читатиму прізвища за списком. Коли будете відповідати, називайте себе, а я постараюся запам'ятати».

Прохання, вимоги. їхній тон, характер цілком індивідуальні. На­приклад: «У мене така особливість, діти. Перше — не можу працювати, коли гамірно. Друге — не люблю робити зауважень, особливо двічі. Третє — люблю ставити «п'ятірки», але, звісно, зароблені».

126

«Мова — предмет цікавий, але й важкий. Тому чим уважніше мене слухатимете, чим більше ми виконуватимемо практичних завдань, тим легше вам буде готуватися до уроків удома. На уроці вам будуть потрібні підручник, зошит, ручка, олівець, лінійка, щоденник. Перевірте, чи все у вас сьогодні є?».

«Мені дуже хотілося б, щоб на уроки мови та літератури ми з вами приходили в хорошому настрої, бадьорими, добре підготовленими, щоб заняття наші стали для вас радістю».

Характеристика і завдання предмета. У цьому випадку також важливо не вживати загальних фраз, говорити просто, але зацікавлено.

«До цього ви навчалися читання та письма, і всім зрозуміло навіщо. А для чого спеціально вивчати мову, якою ми всі вміємо говорити і навіть писати? Як ви вважаєте?».

«Чого ми будемо навчатися на уроках мови і літератури? (Пауза). Передусім — думати. А як ми висловлюємо свої думки? За допомогою мови, через усне і писемне мовлення. Рідну мову ви чуєте з дитинства. Чи означає це, що ви навчилися досконало володіти нею? Недавно я почула: «Гей, положи ручку на місце!» (Ніби мимохідь). Я думаю, пояснювати не треба: той, хто так сказав, не володіє нормами літера­турного мовлення і не дуже ввічливий. А ось інші слова рідною мовою (читаю фрагмент вірша). Звісно, це не означає, що під кінець навчання ми з вами заговоримо віршами (хоча, можливо, хтось із вас стане по­етом), але навчитися відчувати красу рідної мови можемо. Послухайте, як гарно про багатство рідної мови сказав письменник... (Читаю напа­м'ять)».

{Ладиженская Т. А. Живое слово: Усгпная речь как средство и предмет об у чения. —М.: Просвещение, 1986. — С. 46 — 49.)

Дидактичні завдання

/. Оберіть серед запропонованих варіантів мовлення ті, які ви засто­сували б у цій ситуації. Обґрунтуйте свій вибір.

За поданим переліком смислових компонентів складіть власний ва­ріант мовлення вчителя в ситуації знайомства з класом.

Які позамовленнєві аспекти слід ураховувати в описаній ситуації?