Звісно, насамперед зупинку. Але перед нею на останньому складі останнього слова вам захочеться загнути звук угору (не роблячи наго­лосу, якщо він логічно не потрібний). Після цього залиште на якийсь час верхню ноту висіти в повітрі.

Коли ви загинаєте звук, він переміщується знизу вгору, наче якась річ з нижньої полиці на вищу. Ці фонетичні лінії, що піднімаються вгору, мають найрізноманітніші вигини і висоти: на терцію, на квінту, на октаву, з коротким різким підвищенням, з широким плавним і невисо­ким розмахом тощо.

Найвизначніше в природі коми те, що вона має чудодійну власти­вість. Загинаючись, наче піднята для попередження рука, кома приму­шує слухачів терпляче чекати продовження незакінченої фрази. Чи відчуваєте ви, як це важливо, особливо для таких нервових людей, як ви, або для таких квапливих, як Веселовський. Щойно ви повірите в те, що звук, загнувшись угору після коми, обов'язково примусить слухачів терпляче чекати продовження й завершення початої фрази, вам нічого буде поспішати. Це не тільки заспокоїть вас, а й примусить щиро по­любити кому з усіма її природними властивостями.

(Станіславський К. С. Робота актора над собою. — К.: Мисте-цтво,1953. -Ч. 1-2. - С. 495, 503, 510-513.У

Дидактичні завдання

/. Проілюструйте думку К. С. Станіславського про те, що «слово, ненасичене зсередини..., є тільки проста зовнішня кличка», відоми­ми вам прикладами. Створіть етюд, надавши певному слову «внут­рішнього насичення», зрозумілого слухачам.

2. Повправляйтеся у створенні зорових образів за опорними словами: «відповідь», «задоволення», «успіх» тощо.

5. Прочитайте вголос фрагмент від «якби ви по-справжньому прагну­ли спілкування...» до «... монолог, як у театрі», дотримуючись викла­дених у ньому вимог. Спробуйте відтворити таким чином: а) фраг­мент параграфа шкільного підручника; б) кілька абзаців газетної статті.

4. Схарактеризуйте інтонацію, що супроводжує крапку, двокрапку, знак питання та оклику, тире... Проілюструйте.

..' ■■

Лише факти

Якось до давньогрецького філософа Арістотеля завітав дуже балакучий юнак, який забажав навчитися в нього ораторського мистецтва, псля барвистих багатослівних просторікувань юнак запитав Арістотеля, яку плату той візьме з нього за навчання.

- З тебе — вдвічі більше, ніж з інших, — похмуро відповів філософ.

'Текст подано з урахуванням сучасних вимог українського правопису (1993 р.).

129

{Техника молодежи. — 1989. — № 4.)

Додаток до теми 7

СИТУАЦІЯ

З усіх розповідей, які доводиться чути учневі від учителів за час навчання в школі, найбільшу частку, мабуть, становлять розповіді про життя та діяльність видатних людей. Зараз ви ознайомитеся з початковим фрагментом такої розповіді. Щоправда, вона не звучала на уроці, бо є уривком із книжки С. Л. Соловейчика «Час учнівства. Життя чудових учителів». Проте автор прагне бути саме розповідачем на сторінках своєї книжки, і тому легко уявити, як би така розповідь сприймалася школярами.

У 1766 році один двадцятилітній юнак покохав дівчину і вирішив запропонувати їй руку. Юнак був бідний, дівчина — із сім'ї багато­го купця; надій на шлюб було мало. Усе ж таки юнак написав дів­чині листа і розповів, що її очікує, якщо вона зважиться прийняти пропозицію.

Насамперед він відзначив: «Про мою зовнішню непривабливість я не хочу навіть говорити: кожен знає, який я красень, яка спритна люди­на». Слова «красень» і «спритна людина» не були в лапках лише тому, що їхній іронічний зміст і так був зрозумілий. Далі він говорив, що йому, а отже, і їй «доведеться прожити життя, повне горя і праці, бо на біди батьківщини і на нещастя друзів я буду дивитися як на свої власні, і коли зайшла б мова про порятунок батьківщини, звичайно, я забув би і дружину, і дітей». Потім він докладно перелічив недоліки свого ха­рактеру і згадав, що в нього слабке здоров'я.

Незважаючи на все це — на те що він бідний, некрасивий, хворий, з поганим характером і може легко забути дружину та майбутніх дітей, — він усе ж таки пропонував руку дівчині, відомій своїм багатством, кра­сою, грацією, розумом і винахідливістю. Втім, закінчував він, «якщо визнаєте за краще відмовити, то й відмовте: сподіваюся, що в мене зна­йдеться достатньо сили, щоб поставитися до цього, як личить розумній людині і християнину».

Це була, можливо, найдивніша пропозиція з усіх, які колись робив будь-який закоханий юнак у світі. Але дівчина прийняла її. Шлюб був укладений, і виявилося, що юнак ні в чому не одурив свою нарече­ну: усе сталося так, як він і пророкував, тільки ще швидше. За два роки через його непрактичність зникла і його крихітна спадщина, і її посаг, вони потрапили у злидні і майже все життя — тридцять років — прожили в неймовірній бідності, такій, що хоч жебракувати йди.

130

Однак виявилося, що Ганна (так звали дівчину) не дуже помилилася, беручи шлюб, бо після тридцяти років відчаю, бідності і розчарувань чоловік її став відомий на весь світ. Великі філософи, політичні діячі і навіть імператори приїжджали до нього засвідчити пошану або прийма­ли його в себе.

Ця казкова історія сталася зі швейцарцем Генріхом Песталоцці. Оминути увагою його життя не можна — таке велике значення мали праці Песталоцці для просвітництва в усьому світі...

Песталоцці народився в Цюриху в січні 1746 року і за все життя жодного разу зі Швейцарії не виїжджав, якщо не брати до уваги його невдалої поїздки до Наполеона в Париж.

Батько його був хірург. Він помер, коли Генріхові виповнилося п'ять років, залишивши дружину і трьох дітей майже без коштів. Сім'я жила дуже бідно і дуже дружно: великодушність, самопожертву, ніжність і турботу Генріх Песталоцці бачив у сім'ї з дитинства. Тут і сформував­ся його характер, тут і навчився він любити людей: він бачив, як уміють любити матір його брат і сестра, бачив, як віддана сім'ї служниця. У цьому світі всього можна навчитися: твердості, терпіння, мужності. Але любов людина черпає лише з чиєїсь іншої любові. Вона повинна отримати заряд, або запас, або поштовх до розвитку цієї обтяжної спро­можності — спроможності любити, співчувати, співстраждати.

У школі Генріхові велося зле. Шкільні предмети не цікавили його; учителі лаяли за неуважність та лінощі і вважали тупаком; за всі роки навчання (та й пізніше) він так і не навчився писати грамотно. Дода­мо до цього, що шкільні товариші цькували його і дражнили: по-перше, він був «мужик», із села, а по-друге, він мав звичку втручатися не у свої справи, заступаючись за слабких, і йому діставалося більше за всіх. «Він був добрий до самозабуття, — пише один із біографів Песталоцці, — він був уразливий до істерики і сліз, запальний до несамовитості — гаряче, полум'яне серце билося в цій кволій, слабкій, некрасивій ди­тині». Якось жебрак попросив у нього милостині; грошей у хлопчи­ка не було. Генріх нагнувся і зняв срібні пряжки з черевиків. Хлоп­ці бігали за Генріхом і кричали: «От дивак із диваків із країни дур­нів!».

(Соловейчик С. Л. Час ученичества. Жизнь замечательньїх учи-телей. — М.: Цет. лиш., 1972. — С. 76 — 78.)

Дидактичні завдання

/. Зафіксуйте свої враження від щойно прочитаної розповіді. Чи мала вона якийсь вплив на вас? Чи викликала емоціїі, думки (які?), ба­жання дізнатися, що ж було далі? Які засоби, використані розпові­дачем, найбільше «попрацювали» над створенням саме такого вашо­го враження?

131

Які картини постали у вашій уяві, коли ви читали фрагмент? Виз­начте елементи «образної конкретності», що допомогли вам не лише зрозуміти автора, а й побачити зображуване ним.

Спробуйте уявити, як ця розповідь звучить у шкільному класі чи студентській аудиторії. Які мовленнєві засоби, використані авто­ром, допомагають нам «озвучити» текст, внутрішньо «почути» го­лос розповідача?

За допомогою спеціальної системи умовних знаків розробіть парти­туру розповіді, визначивши в ній бажаний ритм, логічні наголоси, паузи, зміни тону (наприклад, інтригуюче, тепло, схвильовано, роз­мірковуючи, урочисто, таємниче, зі співчуттям тощо).

^{Тема 8}

ДИКЦІЯ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕХНІКИ

.