Розділ 1.1. Природа педагогічних завдань Педагогічні цілі

Основною метою своєї праці учитель, як відомо, обирає таку, щоб у процесі навчання й виховання розвинути учня як майбутнього актив­ного суб'єкта суспільної і трудової діяльності, сформувати його осо­бистість. Цілі педагогічного впливу завжди плануються як деякі ефекти просування, росту, зміни особистості учня. Учитель прагне сформува­ти в учня ті «внутрішні підвалини» (знання, переконання, методи дії), які б дали змогу учневі згодом самостійно керувати своєю майбутньою діяльністю.

За ступенем узагальненості педагогічні цілі утворюють певну ієрар­хічну систему. Найбільш узагальненим їх виявом є певний ідеал вихо­вання... Ідеал виховання конкретизується в розгалуженій системі пе­дагогічних цілей та підцілей.

По-перше, існують найзагальніші (вихідні) цілі інституціонального характеру, що визначають напрям роботи певної системи чи підсисте­ми освіти: середньої загальноосвітньої школи, професійно-технічної освіти, підвищення професійної кваліфікації тощо...

По-друге, існують конкретніші, так би мовити, конструктивні педа­гогічні цілі, у яких реалізуються вихідні цілі освіти. Конструктив­ні цілі вказують на те, що повинно бути сформоване в людині на певно­му етапі її освіти або ж під час вивчення того чи того навчального предмета. Такі цілі ставляться, як правило, у програмах навчання, у програмах виховної роботи, у різних педагогічних і методичних по­сібниках. На відміну від вихідних цілей освіти, які визначають загаль­ну її стратегію і тому є відносно усталеними й постійними, конструк­тивні цілі більш динамічні і змінні — вони можуть регулярно кори­гуватися, уточнюватися з огляду на розвиток змісту, форм і методів освіти.

15

■я

І нарешті — по-третє, існують так звані оперативні педагогічні цілі, які ставляться вчителем у процесі реалізації програми навчально-ви­ховної роботи в конкретних умовах даної школи і даного класу. Абсо­лютно очевидно, що оперативні цілі найрухливіші, максимально змінні і найбільш динамічні. Вони завжди ставляться щодо тих різноманіт­них педагогічних ситуацій, із якими має справу вчитель-практик... Найбільші труднощі виникають у процесі конкретизації загальних цілей, у процесі переведення їх на операціональне поняття (наприклад, у який спосіб конкретизувати таку мету, як «прищепити любов до математи­ки»?). У шкільній практиці є дві типові вади, що виникають під час з'ясування цілей навчання. З одного боку, цілі часто формулюються в термінах певних розділів, параграфів програмового матеріалу («поясни­ти основні положення теорії еволюції», «провести дослід з електроско­пом»). У цьому разі залишається незрозумілим питання, для чого ви­вчається той чи той матеріал, які поняття чи вміння формуються в учнів. З другого боку, цілі нерідко формулюються в занадто загальному вигляді («розвивати критичне мислення», «розвивати світогляд», «на­вчити розв'язувати завдання»). Але людина вивчає не загальний ме­тод мислення і розвиває не критичне мислення взагалі, тому цілі на­вчання повинні бути детальними, конкретними для кожного виду знань, умінь, рис особистості.

До цього слід додати, що цілі навчання, навіть якщо вони формулю­ються в термінах розвитку учня, часто зводяться тільки до раціональ­но-логічних ефектів його просування (знання, вміння, навички). Тим часом важливо ставити перед собою вагомішу мету — розвиток особи­стості учня, враховуючи при цьому різні сфери його особистості і різні типи ефектів його просування.

Зокрема, в навчанні ці ефекти можуть виступати:

1. як ефекти розвитку мотиваційно-ціннісної сфери особистості учня — розвиток його ставлень, переконань, інтересів і спрямованості в цілому;

2. як ефекти розвитку пізнавально-логічної сфери особисто­сті учня — розвиток його уявлень і понять про навколишній світ, логіч­них операцій і методів, інтелектуальних прийомів пізнавальної діяль­ності;

3. як ефекти розвитку практично дієвої сфери особистості учня — його вмінь регулювати свою практичну діяльність, використовувати знання для розв'язання проблем, що виникають у житті.

Основні умови досягнення педагогічних цілей

У чому ж полягає головна умова зміни й розвитку особистості? Ґрунтуючись на тому, що людина змінює себе лише тоді, коли вона змі-

16

нює світ, що її оточує, О. М. Леонтьєв підкреслює, що розвиток осо­бистості відбувається в діяльності людини... Лише діючи з об'єк­том, людина збагачує, перетворює і розвиває себе як суб'єкта діяльності і як особистість. У психології встановлено: будь-які психічні структу­ри формуються в активній діяльності людини (в учня — у його на­вчальній діяльності). У формі нейтрально-пасивного сприймання не можна сформувати ні міцних знань, ні гнучких умінь, ні глибоких пере­конань.

Отже, загальна стратегія вчителя — його «надзавдання» — полягає в тому, щоб залучити учня до активної та самостійної діяльності, поста­вити його в позицію суб'єкта цієї діяльності, організувати цю діяльність так, щоб учень робив відкриття (відкриття «для себе») тих чи тих фактів і законів, набував переконань, оволодівав способами розв'язання завдань, які йому пропонують під час вивчення того чи того навчально­го матеріалу...