107

Виховання мовленнєвого голосу. У щоденному житті голосовий апарат досить легко справляється з навантаженням. Але коли вчителе­ві доводиться говорити перед класом, говорити активно, переконуючи десятки людей, говорити тривалий час, побутових навичок мовлення, звичних засобів уже замало.

Голос учителя — його професійна зброя. Він дає змогу передавати слухачам у слові, що звучить, найтонші змістові відтінки, допомагає аудиторії сприймати думку того, хто говорить, у всій її змістовій по­вноті, створює певне емоційне налаштування, що полегшує сприйняття. Навпаки, тьмяний, монотонний, нерозвинутий голос швидко притупляє сприйняття слухачів, заважає їм увійти в суть справи.

Від чого ж залежить нормальне звучання голосу? Як можна розви­нути його чи, інакше кажучи, поставити? Якими знаннями, навичками й уміннями в цій галузі має володіти вчитель?

Можна виокремити такі основні характеристики професійного го­лосу вчителя: достатню силу звука¹— він повинен бути чутний у будь-якій аудиторії, навіть якщо технічні засоби підсилення відсутні (ця характеристика має назву динамічного діапазону голосу); посилання звука, тобто його здатність досягти потрібної точки, долітати до кожно­го слухача; рухливість, гнучкість голосу, так званий звуковисотний діапа­зон, що дає змогу передавати думку педагога в усій її повноті та роз­маїтості відтінків у постійно змінюваному інтонаційно-мелодичному малюнку всього мовлення; тембр голосу. Від того, наскільки виразний голос у своєму тембральному забарвленні, залежить легкість сприйняття слухачами змісту повідомлення; злетність звука — його здатність виріз­нятися на фоні інших звуків і шумів, не змішуючись з ними, не губля­чись серед них; витривалість, тобто мала втомлюваність голосу, що дає змогу не губити основні властивості звучання під час тривалого інтен­сивного виступу, витримувати значне голосове навантаження.

Як же виробити в собі ці необхідні для професійної діяльності учи­теля голосові характеристики?

Перший етап роботи над голосом — створення найкращих умов для вільного звучання. Для цього потрібно зняти зайве м'язове напружен­ня в гортані, де містяться голосові зв'язки, а також у плечовому поясі. Після цього можна переходити до наступного етапу — спробувати виз­начити свій природний вільний голос, тобто таке його звучання, котре є для кожного максимально органічним, виникає легко, без будь-яких м'язових зусиль.

Найпростішим і найефективнішим способом досягти такого звучан­ня визнані вправи на зразок «Колисання».

'Не слід плутати поняття «сила звука» і «гучність». Сила звука — величина об'єктивна. Це реальна енергія звука, що вимірюється в децибелах. Гучність — суб'єктивне поняття, пов'язане зі сприйняттям звука людиною.

108

Сядьте зручно, вільно, але не розкинувшись, зберігаючи пряму по­ставу. Вам треба буде заколисати малюка. Ви втомилися, самі хочете спати, а малюк ніяк не засинає. Потихеньку заколисуйте його тихим голосом крізь стулені зуби: «Ммм-ммм-ммм-ммм-м...». Злегка розгой­дуйтеся в такт колисанню, не співайте, не залучайте голосу, а саме него­лосно, не розкриваючи рота, рівно, спокійно, без різких звукових по­штовхів, але досить енергійно імітуйте спів. Дихання активне, спокій­не. Рот прикритий, звук народжується не в горлі, а на кінчиках губ, так що ви відчуваєте їх вібрацію. Потім спробуйте наприкінці кожного співзвуччя трохи відкривати губи, закінчуючи його голосним звуком «а»: «Ммм-ммм-ммм-ммм-ма...ммм-ммм-ма». Випускайте голосний звук «а» наприкінці кожного співзвуччя: «Ммаа-ммаа-ммаа...ммаа-маа...». Не відкривайте на головному звукові широко рота. Нехай голосні злегка вилітають крізь губи, зібрані як для свисту, не «полощіть» звуком гор­ло, звук виникає на кінчиках губ.

У роботі з голосом учитель не може залишити поза увагою такий важливий елемент, як посилання звука. Воно пов'язане не зі збіль­шенням сили звука, а з умінням спрямовувати його в бік слухачів. Легкий, але енергійний поштовх діафрагми під час видиху дає змогу ніби підкинути звук угору, як м'ячик, послати його на велику від­даль...

Для підсилення звучання голосу необхідно передусім активізувати дихання, а потім уміло використати резонатори - акустичну систему, здатну підсилити звук. Такою природною системою в нашому тілі є порожнини, що містяться над голосовими зв'язками (глотка, лицьові пазухи, склепіння твердого піднебіння, черепна коробка), чи так звана верхня система резонаторів, і нижня система, що міститься під зв'язками, передусім грудна порожнина.

За спрямування звука в нижні резонатори вмикається грудний регістр голосу, найбільш багатий додатковими тонами (обертонами), що надають голосу певного тембрального забарвлення. Від грудного (нижнього) регістру залежить сила і виразність звука. Під час тренування цієї си­стеми відчувається сильна вібрація грудної клітки.

Головний (або верхній) регістр надає голосу дзвінкості, злетності. Для нього характерні звуки високого тону. Цей регістр бідніший обер­тонами, зате від нього залежить звучність, чутність голосу.

Такі вправи допоможуть виробити правильну резонацію.

Вправа «Дзвони». Спробуйте імітувати голосом звучання великого дзвону: «Бом-м-м! Бом-м-м... Бом-м-м...». При цьому робіть короткий наголос на голосному «о» у зручній для вас низькій ноті і тримайте довге гудіння на звукові «м». Стежте за тим, щоб обидва звуки «не завалювалися назад», а звучали в передній позиції, на губах. А тепер перекиньте звук у верхній регістр - ніби задзвонили малі дзвони, утворюючи веселий передзвін: «Бім-бім-бімм... бім-бім-бімм... бім-бім-

109

бімм...». Звук має вільно виникати на кінчиках губ, без м'язового на­пруження, у зручній для вас високій ноті. Об'єднайте звучання всіх ваших «дзвонів» у середньому тоні: «баммм... баммм... баммм...». Покладіть одну руку на груди, а другу — на тім'я, контролюючи обид­ва резонатори, які мусять звучати одночасно. У верхній позиції звука повинна відчуватися сильна вібрація в ділянці «маски» (носові пазухи, зуби, губи).

Вправа «Барабанщик». Барабанщик відбиває похідний марш:

Пам-пара-па-памм-паммм!..

Пам-пара-па-памм-паммм!..

Пам-пара-па-памм-паммм!..

Пам!

Памм!

Памм!..

Читайте текст ритмічно, скандуючи, імітуючи барабанний бій. Закін­чіть вправу уривком з вірша І: Сельиінського:

Пара барабанів Пара барабанів

Пара барабанів Била бурю!

Пара барабанів Пара барабанів

Пара барабанів Била бій!

...Читайте вірш енергійно, голосно, чітко карбуючи слова. Пам'ятайте, що сила звука залежить від активності дихання, а не від фізичного напруження гортані, що викликає перенапруження голосових зв'язок.

Основною характеристикою виразності голосу вчителя є його звуко-висотний діапазон. Людський голос здатний змінюватися за висотою у надзвичайно великому діапазоні. Для тренованого голосу цей діапазон дорівнює двом октавам. Але в щоденному мовленні такий діапазон використовується нечасто, що спричиняє звуковий монотон. Монотонний голос учителя, що рівно звучить у вузькому інтервалі 3 — 4 тонів, при­туплює сприйняття.

Діапазон голосу вчитель може розвивати постійними вправами...

Запропоновані зразки вправ для розвитку голосу вчителя показу­ють, що ця робота дуже копітка, обережна, наполеглива, а головне — щоденна. Вихованням голосу не можна перейматися лише час від часу. Окрім спеціального тренування, стежте за своїм побутовим мовленням. Не говоріть, коли дихання розслаблене, не напружуйте м'язів шиї. Якщо в ділянці гортані виникає надмірне м'язове напруження — затискання, його можна зняти, свідомо викликавши відчуття позіхання. Позіх цей слід робити, не відкриваючи рота, по можливості непомітно для оточен­ня. Збирайте звук на кінчиках губ, не говоріть на одній ноті, особливо високій, домагайтеся рівного, суцільного звучання під час активного посилання звука, використовуйте змішаний регістр.

{Учителю о педагогической техпике. — М.: Педагогика, 1987. — С. 73-84.)

110

Дидактичні завдання

Чому діафрагмально-реберний тип дихання для вчителя є найдо­цільніший?

Наведіть характерні ознаки фонаційного дихання, зазначивши вправи, що допомагають його розвивати.

Визначте етапи роботи з мовленнєвим голосом.

Які основні професійні характеристики голосу вчителя?

За допомогою яких вправ можна виробити необхідні для професійної діяльності характеристики голосу?

Лише факти

Про Собінова розповідали, що в день своїх виступів він нічого не їв після дванадцятої години дня, щоб краще й легше звучав голос... А от Енріко Карузо за півгодини до оперних вистав з'їдав порося, твердячи, що інакше не зможе співати.

Додаток до теми 6

Ситуація 1

«Ця книжка про те, як добре бути вчителем. І як це не просто...»- — пише у вступному слові до своєї книжки «Покликання» вчитель історії С. Н. Єзерський. З-поміж багатьох мудрих думок цього твору є й роздуми про голос педагога.

Пройдіться по шкільному коридору тоді, коли в класах ідуть уроки. Крізь одні двері до нас долине розмірений, чіткий, що не піднімається і не опускається, а звучить на одній ноті, голос; за другими чується скоро­мовка, схожа на стрекіт швацької машинки; через треті — різкий, висо­кий, що загвинчується у вухо, голос. Це про такі голоси говорив Лєсков, що їх потім хоч лопатою з вуха вигрібай.

У розмовному вжитку навіть з'явилися такі поняття: учительський голос, говорити по-учительськи. І всі розуміють це так: учительський голос — це голос рівний, монотонний, а говорити, як учитель, означає говорити розважливо, повчально. Чому з педагогічного арсеналу дея­ких учителів списано як застаріле таке бойове знаряддя, як громадянсь­кий пафос, як наснага, як гнів та обурення, як сміх і смуток, як жарт і сарказм, як іронія та усмішка?

(Езерский С. Н. Призвание. — М.: Знание, 1968. -- С. 21.)

Дидактичні завдання

/. На які проблеми голосу педагога звертає увагу автор?

Над якими характеристиками вчительського голосу автор іронізує?

Чи доводилося вам зустрічати вчителів з такими голосами? Як впливають такі голоси на учнів?

111

4. Яку вимогу до голосу вчителя ставить автор? Чи погоджуєтеся ви з його думками?

Ситуація 2

Ш. О. Амонашвілі приділяє виняткову увагу технічним особливостям свого голосу. Чому? Про це йдеться в наступній ситуації.

Якими будуть мої перші слова, звернені до дітей? Ці слова знайдені мною дуже давно: «Добрий день, діти!» У нас у підготовчому класі буде 170 навчальних днів, і стільки ж разів, заходячи вранці до класу, я буду промовляти: «Добрий день, діти!»

Зрештою, річ не в самих словах, а в тому, яким голосом я промовлю їх, яким буде вираз мого обличчя. Мій голос, певна річ, має бути добрим, приязним. Вираз обличчя повинен відповідати моєму тонові. Неначе все зрозуміло, але я не певен, що на практиці у мене виходить саме так. Часто я залишався невдоволеним, як вимовляю своє привітання: воно звучало то суворо, по-діловому, то надто піднесено, святково, а іноді (боюся зізнатися) — безтурботно.

А можливо, не варто ламати голову, думаючи про якусь невловиму тональність вимови звичайних слів привітання? Можливо, немає тут жодної педагогічної проблеми? Хіба дітям так важливо, як я щодня буду їх промовляти? Був же в мене такий випадок. На мій відкритий урок прийшли 15 учителів. Я почав урок цим привітанням і радісно усвідомив, що мені вдалося промовити його в тій особливій тональ­ності. Після уроку я підходив до кожного з присутніх і запитував: «Ви, мабуть, звернули увагу, як я промовив «Добрий день, діти!»? Що ви скажете?» І вони нічого не змогли мені сказати, навіть не змогли точно згадати, з якими словами я звернувся до дітей. «Привітання як привітан­ня, — говорили вони з подивом, — що тут особливого?..» Як, дивувався я, особлива тональність привітання — приваблива, добра, що стимулює бадьорість духу, радість навчання, щастя спілкування — не гідна то­го, щоб її розглядали як засіб виховання любові й довіри людини до людини, надії на людину? Скажіть людині «Добрий день» тоном по­блажливим чи тоном, який виражає радість зустрічі, і ви побачите, як одне й те саме слово, вимовлене по-різному, буде змінювати ставлення до вас людей!

Як вимовити привітання — «Добрий день, діти!» — це серйозна педагогічна проблема, а для мене особисто в цей момент важливіше оволодіти потрібним сплавом його звучання і міміки. Бо моя заповідь проголошує:

Якщо я прагну виявити свою справжню любов до дітей, то маю робити це якнайкраще.

(Амонашвили Ш. А. Здравствуйте, детиі — М.: Просвещение, 1988. -С. 16-17.)

112

Дидактичні завдання

Чому Ш. О. Амонашвілі старанно відпрацьовує звучання привіталь­них слів «Добрий день, діти!»? Які педагогічні задачі прагне він розв'язати в традиційній, щоденно повторюваній ситуації при­вітання з класом?

Знайдіть у тексті фрази, які свідчать про увагу педагога до інто­наційної виразності слів, звернених до учнів, про пошук тембраль­ної забарвленості привітання.