Коментарі

Коментарі — це злободенні публіцистичні виступи, що пояснюють та оцінюють важливі події і явища дійсності. Спершу репортер розповідає історію, потім герой сюжету дає свій коментар, а після того репортер знову продовжує свою думку:

Репортер: Наказ застосовувати санкції арешту проти учасників страйку подіяв, і більшість шкільних вчителів Дейтона у штаті Огайо припинили пікетування і повернулися на свої робочі місця. Таким чином вчителі відмовляються від своїх вимог збільшити їхню заробітну платню на шість із половиною відсотків. Але попри санкції уряду і загрозу ув’язнення, багато хто поділяє думку вчителя Боба Браґґемана щодо того, що страйкарі не мають іншого вибору, як кинути виклик судовому наказу.

Герой: Я зробив свій внесок у те, що всі називають самопожерт

вою, і вони не залишили мені іншого вибору, тож я тут.

Репортер: Суддя, який виніс розпорядження про застосування санкцій, каже, що арешти розпочнуться сьогодні по обіді. Кожен заарештований учитель може бути ув’язнений на термін до десяти днів.

Боб Фоу, CBS Ньюз, Дейтон, Огайо

Щоб підготувати коментар, репортер повинен відібрати факти чи, в деяких випадках, запитання із відповідями, а потім підготувати репортаж для передачі. Такий репортаж має розгортатися навколо відібраних ним фактів. Завдання полягає у тому, щоб підготувати репортаж, який становитиме собою лише частину сюжету. Крім того, цей репортаж повинен чітко представити позицію журналіста і висвітлити факти. Це вимагає таких самих здібностей, як і написання тексту для звичайного новинного сюжету. Перша частина коментаря («підводка», див.: Розділ 10. Написання текстів для аудіоматеріалів) має відповідати на будь-яке запитання, яке можуть викликати факти, і давати слухачам чітке розуміння того, чий голос вони почують у коментарі. Після коментаря репортер повинен підсумувати саму історію («підсумовування», також див. Розділ 10).

Єдина відмінність між написанням коментаря і написанням звичайного сюжету полягає в тому, що коментарі, так само як і репортажі, мають переваги в тому, що репортер перебуває в епіцентрі події.

Коментар — найскладніший тип аудіорепортажу. По суті, коментарі є самодостатніми історіями.

Якого обсягу повинні бути коментарі? Середня тривалість від 30 до 60 секунд. Вони є найтривалішими з усіх типів аудіоматеріалів, оскільки вони є найбільш мінливими.

Технічні прийоми Інтерв’ю

У попередньому розділі йшлося про отримання інформації через опитування. Робота з аудіо накладає на репортера додаткові обов’язки під час опитування героїв — треба, щоб герой сказав те, що потрібно репортеру.

Газетярам потрібні лише факти. Радіорепортерам потрібна переконлива підбірка фактів на 20 секунд, які мають бути записані на диктофон без звуків літаків чи вантажівок, що проїжджають поряд. Немає рекомендацій щодо того, як зупинити вантажівки і літаки, але є способи, як заохочувати героя надати потрібну інформацію.

Підготовка. Шалений темп гарячих подій неодмінно обмежує час на підготовку, але будь-які інші моменти — по дорозі до місця події, під час перерви чи нудної розмови — можна і потрібно використовувати з цією метою.

Репортери повинні приїздити на інтерв’ю настільки підготовленими, наскільки це можливо. Для цього потрібно читати — газетні статті, прес-релізи, Інтернет — і спілкуватися — з контактними особами, опонентами і навіть з іншими репортерами.

Репортери повинні починати інтерв’ю з чітким розумінням того, про що вони хочуть запитати. Як зазначалося у Розділі 8 «Збирання новин», написання запитань заздалегідь допомагає зосередити думки, навіть якщо репортер жодного разу не загляне у записаний перелік запитань. Зрештою, репортери повинні знаходити мить для того, щоб обдумати й сформулювати запитання.

Запитання — розповідь. Якщо репортер запитує: «Це правда, що ви розмістили цю будівлю у центрі тому, що хотіли розділити вулицю навпіл?», то він може почути у відповідь: «Так». Але одне слово не дає вичерпної інформації.

Репортери прагнуть отримувати на свої запитання «розповідні» відповіді, отож їм не варто запитувати правда чи ні, так чи ні або інші запитання з варіантами відповідей. Запитання слід формулювати так, щоб говорив герой, а не репортер: «Як ви ставитеся до будівництва цього великого комплексу посеред вулиці?»; «Як, на вашу думку, цс сприйматимуть люди?» Отримавши таке запитання, герой змушений буде щось пояснити.

Неправильно

Я чув, що ця аварія була найстрашнішою з усіх, які колись траплялися на цьому шосе, і що обидві машини горіли, коли ви приїхали. Так?

Правильно

Що ви побачили, коли приїхали на місце аварії? Чи траплялися раніше подібні аварії на цьому шосе?

Робота репортера полягає в тому, щоб отримувати вражаючі відповіді, а не ставити вражаючі запитання.

Якщо репортеру потрібна базова інформація, запитання можуть бути щирими і загальними: «Проти ного ви протестуєте?» Але частіше час і кількість плівки обмежені, тож репортери роблять ставку на конкретні запитання, які проникають у саму суть проблеми: «Що ви робитимете, якщо Міністерство освіти не виконає ваших вимог?»

Повторення. Що робити, якщо кандидат почав висловлюватися ще до того, як репортер доїхав до місця події чи ввімкнув диктофон? Чи в той час, поки телевізійні оператори голосно сперечаються за місце? Просто попросіть кандидата повторити його слова ще раз. Репортер може сказати: «Я не встиг це записати, не могли б ви повторити?» чи «Не могли б ви ще раз це пояснити?»

Більшість людей це розуміють. Зазвичай вони мають не менше бажання, щоб їхні слова записали, ніж цього хоче сам репортер. Репортери не повинні боятися повторювати запитання чи просити співбесідника повторити відповідь вдруге чи навіть утретє. Одна з переваг такого повторення — це те, що щоразу відповідь стає все більш відточеною і кращою, що збільшує її інформативність.

Спрямування. Більшість репортерів, перш ніж брати в когось інтерв’ю, чітко розуміють, чого власне вони хочуть від цієї людини і що вона повинна їм сказати. Вони хочуть, щоб ті, хто врятувався, сказали, що це було жахливо; вони хочуть, щоб учасники демонстрації озвучили свої скарги. Не вкладаючи слова у вуста людей, запитання репортерів мають підводити героїв безпосередньо до потрібних відповідей.

Інтерв’ю рідко використовують для отримання інформації. За їх допомогою здобувають специфічні частини історії. Їх необхідно ретельно контролювати. Героя треба «вести» під час інтерв’ю, даючи йому можливість повторити і пояснити незрозумілі відповіді і нагадуючи про необхідність дотримання стислості у твердженнях. Якість відповідей може бути серйозною проблемою. Деякі люди, особливо непрофесіонали, бувають занадто багатослівними і мають тенденцію висловлюватися незрозуміло. Запитання репортера може витягти зі свідка відповідь, схожу на цю:

Я стояв тут і раптом побачив літак, який, значить, летів нереально низько. Я стою тут, і це просто жах, навіть не можу повірити своїм очам. Знаєте, я працюю по ночах на сусідній заправці. Тож я, знаєте, люблю приходити сюди і дивитися на літаки. Ну добре, я стояв тут, і тут раптом цей літак, він весь горить, і до того ж летить так низько. Б’юся об заклад, я такого в житті не бачив! Він летів так низько! Я ледь зі штанів не вистрибнув. Але я бачив усю аварію. Хочете, щоб я ще щось вам розповів?

Щоб уникнути подібних відповідей, можна попросити людину бути лаконічною і змістовною у своїх відповідях. Якщо ж їй це не вдається, можна зупинити людину і попросити почати розповідь спочатку:

Вибачте, не могли б ви просто пояснити, що відбувалося з літаком, коли ви його побачили?

Інтерв’ю, як багато інших форм міжособистісного спілкування, вимагає чіткості та щирості у різних комбінаціях. «Існує дві репортерські школи, — каже Мітч Ліб, репортер нью-йоркської станції WCBS, — в одній, щоб змусити людей говорити, ви б’єте їх по руках (звісно, образно кажучи). В іншій — ви просто просите їх по-людськи. Як на мене, прохання спрацьовує набагато краще». Це можна порівняти з тим, що людина, яку виховували з любов’ю, буде привітнішою за ту, яку постійно сварили. «Ви можете використати якийсь жарт, щоб заспокоїти людину, якщо вона нервується», — пояснює Річард Трелкельд з CBS News. Але репортерам не слід гаяти багато часу на дружні балачки. Мета — швидко записати потрібний матеріал.

Роз’яснення. Репортери є представниками слухачів. Вони мають пам’ятати про свою відповідальність і ставити будь-які запитання, які можуть виникнути у слухачів. Відповіді із жаргонізмами чи незрозумілими словами є мало корисними з погляду інформативності. Репортери повинні бути готові зупинити людину і попросити її пояснити свої слова:

Зачекайте секунду. Про який саме законопроект ви зараз говорите?

Чи можуть вони побудувати торговий центр без цього закону?

Яке значення матиме цей торговий центр для населення?

Запис інтерв’ю на диктофон можна порівняти із написанням сюжету. Кінцевий продукт має бути чітким і зрозумілим. Інтерв’юер повинен скеровувати опитувану людину до зрозумілих тверджень, які потім можна буде використати в ефірі. Це може означати формулювання запитань, на які кожен з них легко зможе відповісти. Знову ж таки, тут ідеться про щось більше, ніж про звичайний збір інформації.

Слухання. Коли диктофон увімкнений, а переляканий герой широко розкритими очима дивиться на мікрофон, уся напруга лягає на плечі репортера. На щастя, наш розум з народження здатен виконувати одразу кілька функцій. Репортерам доводиться одночасно обдумувати запитання, вести інтерв’ю й роз’яснювати деякі незрозумілі твердження героя. Крім того, вони ще й повинні слухати.

Існує небезпека того, що репортер, відчувши впевненість і переконаність у тому, що герой збирається сказати, забуває слухати, що він насправді каже. Посеред стандартної відповіді може вибухнути якась несподівана бомба: «Ні, мене не хвилює, що подумають виборці. Власне, я вирішив не виставляти свою кандидатуру на повторні вибори». У більшості випадків подібна заява вимагає додаткового запитання.

Крім того, репортери слухають для того, щоб визначити, чи «впіймали» вони те, що хотіли — те чітке й промовисте твердження, яке надасть сюжету інформативності. Коли репортер WCAU почув слова від жінки, чий будинок в Атлантік-сіті хотіли перетворити на казино, стало зрозуміло, що це і була потрібна інформація:

Я живу тут вже дев’ять років — тут мій дім. Ми продали свій бізнес, зараз ми пенсіонери. Моєму чоловікові уже за 70. І в цей період нашого життя вони хочуть, щоб ми не боялися залишити свою домівку і переїхати у невідоме нам місце.

Отримавши те, «що треба», репортер повинен відзначити у своїй пам’яті чи у записнику те, що було сказано, щоб потім можна було легко знайти це місце в інтерв’ю. Потім, якщо йому потрібен лише один вдалий синхрон від людини, репортер може закінчити інтерв’ю. Якщо ж потрібних слів витягти не вдалося, репортер повинен сам прокласти до них шлях.

Мікрофони. На місці подій ви зазвичай використовуєте ненаправлений мікрофон, який уловлює одночасно звук з усіх напрямків. Але існують також однонаправлені мікрофони, які вловлюють звук лише з одного напрямку, і радіомікрофони, які особливо підходять для запису окремого джерела звуку на відстані (наприклад, президент звертається до репортерів з поля для гольфу чи з-під пропелера гелікоптера). Петлички — маленькі мікрофончики, які чіпляються на одяг — часто використовують на телебаченні. Телевізійні репортери також нерідко використовують радіомікрофони.

Ненаправлені мікрофони працюють найкраще тоді, коли вони розташовані на відстані 10-12 см від рота людини, що говорить, а не тоді, коли їх тримають на великій відстані, за спинами людей з натовпу. Радіо- і телевізійні репортери, котрі працюють з такими мікрофонами, повинні пробиватися наперед і не повинні соромитися тицяти своїм мікрофоном людям просто в обличчя.

На організованих прес-конференціях усі репортери встановлюють свої диктофони і мікрофони на столі, за яким сидять люди, які таким чином говорять безпосередньо у їхні мікрофони. Іноді можна встановити мікрофон просто біля колонки гучномовця, що транслює виступ.

Мікрофони досить чутливі до сприйняття будь-яких видів звуку. Рука, що тримає мікрофон, не повинна рухатися; на столі, де стоїть мікрофон, не повинні шарудіти папери. І звісно ж, мікрофон уловлює всі «охи» і «ага-ага», які ми використовуємо, висловлюючи згоду із людьми, яких слухаємо. Ці звуки можуть мати ефект в особистісному спілкуванні, але як інтершуми до аудіозапису всі ці «ох... ага-ага» звучать досить безглуздо і смішно. Для того щоб продемонструвати свою зацікавленість, репортер може схвально похитати головою; а деякі навіть цього не роблять, оскільки вважають, що це є формою упередженого ставлення до почутих слів.

Касети і батарейки. Інтерв’ю є надзвичайно важливими, щоб ризикувати. Стежте за тим, щоб батарейки у вашому диктофоні завжди були зарядженими, оскільки вони можуть зіпсувати вам весь матеріал. Те саме стосується і касет. Перевіряйте, щоб вони були перемотаними і не зіпсованими. Завжди носіть із собою запасну касету чи міні-диск.

У складних умовах подій репортер повинен бути готовий записувати одне інтерв’ю одразу після іншого — затираючи деякий матеріал. Знову ж таки перевіряйте.

Репортери записують ім’я людини на початку і в кінці інтерв’ю; таким чином, якщо вони забудуть, із ким розмовляли, це буде легко з’ясувати.