Синхрони

Значна частина виразності припадає на мовчазний відеозапис. Більшість телевізійників також додають до сюжетів уривки з інтерв’ю чи вислови героїв. Ці короткі уривки, в яких люди говорять на камеру, називають синхронами.

Звісно, стислі синхрони спрямовують на телевізійні новини значну частку критики. Одне із досліджень показало, що тривалість промови кандидата на посаду президента скоротилася з 43 секунд у 1968 році до дев’яти секунд у 1988 і до восьми у 2000 році. Така критика — авторами якої найчастіше виступають журналісти друкованих ЗМІ — недостатньо об’єктивна. Середня цитата у газетній статті рідко буває довшою, ніж середній синхрон на телебаченні.

Важливі висловлювання важливіші, ніж дотримання формального розкладу. Перш ніж знімати якийсь синхрон, репортери повинні запитати себе: «Чи матиме все це сенс? Чи буде це важливо?»

Кадри. Телевізійне інтерв’ю записується тими самими правилами, що й інтерв’ю на радіо (див.: Розділ 9. Аудіоматеріали). Втім, телевізійним репортерам доводиться турбуватися не лише про запитання, слухання й мікрофон, їм також доводиться турбуватися про кадр, який зніматиме камера.

Неправильно ставити камеру збоку, щоб вона утворювала трикутник із репортером та героєм.

Неправильно

репортер

камера

герой

У цьому кадрі дві речі зроблено неправильно: по-перше, він дає нам змогу бачити лише один бік обличчя, профіль, репортера і героя. Свайцер називає це «кадром вуха, що розмовляє». По-друге, якщо камера стоїть збоку від обох героїв зйомки — від репортера і від героя сюжету, простір між ними — якщо тільки вони не обіймаються — заповнюватиме більшу частину екрана, тож цей порожній простір буде мертвим простором.

Під час інтерв’ю камеру слід ставити за і над плечем репортера.

Правильно

камера

репортер

герой

Коли герой дивитиметься на репортера, його чи її обличчя буде повернутим до камери, тож можна буде побачити очі. Якщо ж камері потрібно буде від’їхати, щоб захопити обох співрозмовників, герой займатиме більшу частину екрана, а з одного боку його прикриватиме репортер, тож у кадрі не буде жодного порожнього місця.

Беручи у людини інтерв’ю, потрібно попросити її, щоб вона намагалася не звертати уваги на камеру. «Я кажу їм, намагайтеся уявити, що мене тут взагалі немає», — говорить оператор Свайцер. Не так багато людей почуваються комфортно, дивлячись і говорячи безпосередньо у камеру, тож героїв треба просити звертатися до репортера. Якщо їхні очі бігатимуть між камерою та репортером, вони виглядатимуть хитрими. Багато репортерів намагаються підтримувати зоровий контакт із людиною, щоб допомогти їй зберігати погляд непорушним.

Інтерв’ю для телевізійних новин знімаються з попереднього крупного плану людини, в якої братиметься інтерв’ю. Але з деякими іншими кадрами (описаними нижче) доведеться попрацювати, щоб уникнути стрибків між кадрами під час монтажу.

Інтершум. Звук оточуючого середовища на телебаченні відіграє таку саму роль, як і на радіо (див.: Розділ 9. Аудіоматеріали). Корисно мати звук вигуків, марширування чи бійки на відеокасеті. Зрештою, на телебаченні виглядатиме кумедно, якщо буде зображення злих демонстрантів без усіх цих звуків. Коли камера знімає щось таке, що є джерелом цікавого шуму, мікрофон повинен це записувати. Зрештою, це повинен робити мікрофон, вмонтований у камері.

Перебивки. Голова компанії з виробництва корму для собак розповідає на камеру про угоду, яку він щойно уклав із громадою. Репортер хоче додати частину інтерв’ю, де цей голова свариться із громадою, а також пізніший уривок, де він відповідає на запитання репортера про раптове підвищення цін на його продукцію. Репортер хоче вирізати уривок між ними, де голова компанії говорить про якість своїх продуктів для собак.

Під час інтерв’ю голова компанії знімався крупним планом. Якщо його оду собачій їжі видалити, а інші фрази поставити поряд, поруч опиняться два однакових кадри — два крупних плани голови компанії. Проблема полягає у тому, що, оскільки ці кадри майже ідентичні, вони ніяк не можуть бути повністю ідентичними. У кожному кадрі голова чоловіка перебуває у дещо різному положенні. Якщо ці кадри склеїти разом, його голова «стрибатиме» у місці склейки. Це називатиметься різкою зміною кадрів. Більшість режисерів вважають, що такі кадри виглядають смішно і трохи непрофесійно. Що ж робити?

Одне із можливих рішень — не робити нічого. Дослідження Дена Дрю і Роя Надвела з університету Вісконсину не виявили ніяких доказів того, що наявність таких «монтажних недоліків» у звуковому сюжеті помічають глядачі. Крім того, CBS та ще кілька інформаційних компаній за всі випадки таких випадкових «стрибків» у своїх сюжетах майже не отримували скарг. Утім, навіть у цих інформаційних організаціях репортерів навчають, як усунути ці «стрибки», і на більшості телеканалів їх прибирають.

Секрет полягає у тому, що «стрибка» можна уникнути, якщо помістити у місці склейки якийсь інший кадр. Такий додатковий кадр називають перебивкою — зображенням, що розрізає інтерв’ю на кілька секунд. Є два види перебивок:

Повтори. Перебивкою може послужити кадр, де репортер ставить герою запитання. У такому випадку ми побачимо, як голова свариться із представником громадськості, після чого репортер запитує його про ціни, а потім герой відповідає. У такому випадку «стрибка» немає, оскільки кадри з головою не йдуть один за одним.

Але як бути, якщо камера не записала запитання репортера? На зйомці була лише одна камера, і вона не могла відбігти назад і зняти разом і репортера, і героя. Замість цього репортер чекає, коли інтерв’ю закінчиться, а потім, спрямувавши камеру на себе, ще раз ставить запитання. Такий прийом називають повтором, оскільки камера повторює зйомку.

У повторах є щось нечесне, але вибору немає. Лише так можна вирішити цю проблему, якщо у вас тільки одна камера, хоча цей прийом і кидає тінь на репортерську етику. Повторюючи запитання, треба відтворювати його точно, нічого не змінюючи, аби не порушити значення відповіді, яку вже записали на відео.

Тільки відео. Можна також змонтувати дві частини інтерв’ю без повторів, без запитання між відповідями. Це також своєрідний фокус. При ньому дві частини інтерв’ю монтуються разом, але між ними вставляється інший крупний план, на якому герой говорить. Людина розмовляє, дивлячись прямо, аудіодоріжка не змінюється. Але картинка переміщається від крупного плану назад, а потім знову до крупного плану. Розмістивши цей «від’їзд-наїзд» на кінець першого уривка чи на початок другого, можна уникнути «стрибка» між ними.

Для таких перебивок оператори також часто використовують кадри із репортерами, що кивають головами, або ж кадри натовпу на прес-конференції, або кадри, де герой знятий іззаду, або його профіль, або ж його пальці, що нервово бігають по піджаку. Кілька секунд будь-якого із цих зображень можна вставити всередині інтерв’ю. Знімаючи інтерв’ю, репортери повинні завжди зняти кілька таких кадрів для подальшого використання під час монтажу.

Перебивка у вигляді самого лише відео не повинна бути такою беззмістовною, як кивання репортера головою. Деколи можна використати кадр, що ілюструватиме те, про що говорить герой. Наприклад, якщо він говорить про ціни на собачу їжу, можна вставити кадр із собачими консервами на полицях супермаркета.

Перебивки у формі відео вимагають відокремлення звуку від зображення. За допомогою відповідного обладнання зробити це зовсім нескладно.