Методи По телефону

В інтер’єрі відділу новин домінують два види приладів: телефони і комп’ютери. Між ними, власне, і проходить робота журналіста — збирання і написання новин.

Як для комунікаційного центру, відділ новин може видаватися досить ізольованим місцем. Замість цілого світу, який крізь вас проходить, все, що у вас є, — це лише кілька ведучих і ще хтось із кавою. Але люди, які, як вважається, інформують суспільство, не можуть відмежовуватися від нього. Деякі станції посилають окремих людей виходити на пошуки новин, але кожен журналіст залишається репортером, навіть якщо він прикипів до екрана комп’ютера. Зрештою, кожен може отримати інформацію — для цього є телефон.

Телефони — дуже могутні пристрої. Набираючи номери, більшість із яких є в довіднику, журналісти — якщо їхній голос звучить досить серйозно — можуть опитати кожного. Номер Білого дому також є у довіднику, до того ж там є люди, робота яких полягає саме в тому, щоб допомагати пресі з фактами. Місцеві ж чиновники завжди раді поговорити.

Телефон — універсальний репортерський інструмент. Завдяки йому журналіст заповнює прогалини в сюжеті, знаходить її місцевий колорит, перевіряє правильну вимову і передає підводки.

У відділ новин з інформагентства приходить історія про намір транспортного комітету побудувати нову шестилінійну магістраль, яка розділить центр міста. Через кілька хвилин хтось уже розмовляє із представником транспортного комітету і запитує, як останній до такого додумався. Водночас по іншій лінії хтось слухає, як свариться мер. Незабаром зв’язуються із депутатами міськради, з головою Торгової палати і з кількома мешканцями прилеглих до майбутнього будівництва територій. Трохи складніше, може, буде зв’язатися із братом представника транспортного комітету. Але один із дзвінків виявляє, що йому належить багато акрів землі на виділеному під магістраль шляху.

Тут допоможе мудрість. Почувши інформацію про пожежу, найрозумнішим буде зателефонувати до пожежної частини. Але щоб отримати додаткову інформацію, варто зателефонувати до поліції: вони також виїжджають на пожежі. Не варто забувати і про водні, газові та енергетичні компанії: вони також неодмінно перевірятимуть, чи не пошкодив вогонь їхні комунікації. Якщо під час пожежі хтось постраждав, то можна зателефонувати до лікарні або навіть до швидкої допомоги: можливо, хтось із водіїв буде на місці і розповість вам про все як свідок.

Слухач розповів Ріку Воленсу з КАВС про те, що в аеропорту Лос-Анджелеса під час зльоту розбився ДС-10. Найочевидніше, що насамперед треба було зв’язатися з авіалініями. Але замість цього Воленс зателефонував до інформаційного бюро аеропорту. Він пам’ятав, що воно розташоване у башті, звідки добре видно злітну смугу. Якщо там була аварія, там про неї дізналися першими.

Телефон також допомагає у «полюванні» на сюжети. Журналісти мають набір «робочих» номерів, на які вони телефонують у визначений час протягом дня і стежать за перебігом подій. Кілька разів на день варто дзвонити до поліції та пожежної частини. Також регулярно треба зв’язуватися із лікарнями. Якщо на якомусь урядовому засіданні не було репортера, слід туди зателефонувати і дізнатися, що там відбувалося.

Готуючи такий список телефонів, слід вказувати поряд із кожним час, коли туди краще за все телефонувати. Зокрема, до лікарні і поліції краще дзвонити до того, як їхні працівники закінчать свої чергування. Нова зміна може не знати всього, що сталося.

KOEL в Айові має спеціальний записник, де зберігаються всі ці номери. Репортер Карен Кроу приїздить до відділу новин о 5:55 і одразу сідає на телефон. За час своїх переговорів вона дізнається про пограбування, під час якого злочинці мали на обличчях маски Хеллоуіну, про диспут під час шкільних зборів і про автокатастрофу. Потім вона починає наступний раунд дзвінків.

Коли репортери лінуються, перше, чим вони нехтують, це такі дзвінки. Набридає тричі на день дзвонити шерифу протягом багатьох тижнів і не дізнаватися ні про що, окрім пропажі пса. У таких ситуаціях досить легко забути про те, що ці місця можуть приховувати історії. Без таких дзвінків радіо- і телевізійні станції не зможуть бути в курсі подій навіть на своїй території. Ці дзвінки не дозволять вам пропустити збройне пограбування, серйозну аварію чи вбивство, про які дізнаються інші. Формування стосунків з цими людьми через щоденну співпрацю виправдає себе, коли трапиться щось значне. Іноді ці рутинні дзвінки дають зовсім не очікуваний результат. Бейк Хупер з WNPT із Алабами телефонував у департамент шерифа протягом місяців без жодних результатів, окрім ДТП. Утім, Хупер продовжував це робити. Одного ранку він розмовляв з радіооператором, який щойно снідав з патрульним полісменом, котрий щось розповідав про якусь аварійну посадку літака на сусідньому полі. Купер одразу взявся за телефон і отримав сенсацію.

Справжні репортери завжди мають грубий записник з усіма потрібними номерами. (Електронні адреси мати теж добре, але вони не так допомагають, як телефонні номери — передусім номери мобільних телефонів, — особливо, коли інформація чи коментар потрібні швидко). Майк Айсґроу з WNEW зібрав понад 500 телефонних номерів, починаючи від письменника Нормана Ейлера, чиє враження йому було потрібно для якогось сюжету, до телефона кіоска біля Медісон-сквер-Гарден. Айсґроу якось вирішив, що треба зробити копію свого записника на той випадок, якщо він загубиться. І він виділив для цього час, оскільки цей записник постачає його новинами.

З місця подій

Звісно, найкраще, звідки можна висвітлювати новини, це місця подій. Саме тому так багато телевізійних та радіорепортерів 11 вересня 2001 року побігли до палаючих веж Всесвітнього торгового центру замість того, щоб триматися від них подалі.

Одна з них, Регіма Елліс, яка допомагала робити сюжет NBC News, пригадує свою розмову із водієм таксі, якому вона агресивно наказала їхати по центру міста:

Водій таксі сперечався. «Я не знаю, чи зможу це зробити, це надто складно».

«Я знаю, — сказала вона. — Це складно для нас обох. Але мені потрібна ваша допомога, щоб дістатися туди».

«Але всі тікають звідти».

Я сказала: «Поїхати туди — моя робота». Поки вони їхали, перша вежа згоріла. Водій таксі почав сваритися дужче.

Елліс вдалося дістатися до центру. Там вона знайшла камеру і режисера, йдучи через гори попелу і каміння, що залишилося від зруйнованих веж, і записала для вечірніх новин NBC репортаж про те, що вона побачила. Потім Елліс вирушила в епіцентр вибуху, де і провела всю ніч²¹.

Кожна новинна подія має свій «епіцентр» — будинок, де вбили жертву, пожежну частину, яку мер хоче закрити, безлюдний офіс, працівників якого вигнали на вулицю. Звісно, вони не можуть порівнюватися із трагедією 11 вересня. (Це не означає, що репортери повинні ризикувати своїм життям і кидатися в такі місця.) Але коли це безпечно і законно, «епіцентри» саме ті місця, де повинен бути репортер.

Навіть якби 11 вересня у центрі працювали телефони, вони б не змогли описати те, як горять вежі, гори попелу і руїни. Навіть у менш значних історіях телефон обмежує сприйняття репортера лише одним відчуттям — слухом. «У більшості випадків я хочу сам потрапити туди, — каже Ліб. — Репортер здатен краще пояснити подію, коли сам її бачить і відчуває». Пол Пендерграфт, режисер новин KUHF у Х’юстоні, погоджується: інтерв’ю, отримане по телефону, може бути технічно правильним і розкривати тему, але воно не відтворюватиме реалії і людський фактор. Перебуваючи на місці подій, репортер отримує можливість зустрітися з людьми і налагодити контакти, які можуть знадобитися у майбутньому. По телефону розвивати зв’язки набагато складніше.

Зазвичай репортери їздять на авто, хоча в багатьох переповнених містах таксі чи навіть метро є надійнішими видами транспорту. Автомобіль може бути оснащений радіопередавачем чи спеціальним комп’ютером, але в ньому має бути щось на зразок мапи вулиць чи електронного вказівника місцепересування. Блукати немає часу. Час поїздки можна використати на обдумування сюжету — спрогнозувати розвиток і стратегію репортажу, а можливо, навіть програти можливі варіанти подання інформації. Багато журналістів проговорюють свій репортаж наперед. Іншими словами, вони намагаються пояснити події самим собі.

У парку авто припаркувати не можна. Можливо, знадобиться поквапитися.

Часто перше, що має з’ясувати репортер, прибувши на місце, — це не що відбувається, а де найближчий телефон. Прямий зв’язок із відділом новин надзвичайно важливий. Звісно, чудовим вирішенням цієї проблеми стали мобільні телефони, які нині є майже у кожного репортера. Залишається тільки не забувати заряджати їхні батареї, щоб вони не підвели у найвідповідальніший момент. Крім того, мобільні телефони дають змогу журналістам вести репортаж по дорозі з місця подій. Деякі радіожурналісти навіть виходять в ефір через мобільний зв’язок, приставляючи його до динаміків на прес-конференції і даючи слухачам можливість почути пряму трансляцію того, що там відбувається. Крім того, мобільні телефони можуть допомогти закінчити сюжет. Оскільки він завжди з вами — напохваті, перед репортажем ви можете протягом кількох секунд ще отримати якусь інформацію.

Утім, навіть мобільні телефони можуть не спрацювати, особливо у випадку великих катастроф. (Вранці 11 вересня 2001 року більшість мобільних телефонів не працювали на території Манхеттена). У пошуках стаціонарного телефона можна втратити сенсацію. Та якщо вам все ж таки потрібен телефон, варто пошукати кілька варіантів — хоча б на той випадок, якщо біля одного з них виявиться черга. Не варто забувати про оплату таких телефонів: у вас має бути картка, на якій достатньо грошей для дзвінка, щоб вас не роз’єднали під час ефіру.

Платні телефони — яких стає все менше і менше — не єдине альтернативне рішення. Телефони в аптеках, магазинах, кав’ярнях можуть стати вам у пригоді. Треба лише увійти, представитися і домовитися.

Наступний крок: зателефонуйте до відділу новин для перевірки. Там також мають знати, де зараз перебуває репортер і що відбувається навкруги. Крім того, вони можуть мати якусь інформацію, що стосується сюжету. Може, репортеру навіть скажуть забиратися звідти і їхати в інше місце для важливішої історії.

А тепер настав час отримати новину.

На місці події справжні репортери є майстрами у тому, щоб за допомогою коротеньких розмов заприязнитися з тими, хто потрібен. Вони не просто заходять у мерію, вони обмінюються кількома жартами з охоронцем, вітаються з телевізійниками і запитують: «Що тут відбувається?» Це не обов’язкова поведінка, але вона може допомогти в отриманні інформації. Охоронець може представити репортера кому треба, інші журналісти можуть розповісти, що тут нічого поки що не відбувається, тож є час зробити кілька дзвінків. Також репортер багато спілкується зі своїми колегами, іншими репортерами.

Значні події у великих містах приваблюють до себе представників різних ЗМІ. Якщо вони не змагаються за сенсацію, то можуть об’єднати свої зусилля і допомогти одне одному. Вони діляться інформацією і висловлюють свої думки щодо історії. Проте коли лідер об’єднання оголошує про страйк і йде у натовп, вони всі кидаються до нього і наввипередки намагаються взяти в нього інтерв’ю. Це своєрідне дружнє змагання.

У таких ситуаціях вдалий сюжет зазвичай перетворюється на агресію. Репортер, який надто спокійний для того, щоб проштовхатися наперед, надто сором’язливий, щоб наблизитися до мера, надто ввічливий, щоб поставити провокаційне запитання, не зможе залишатися репортером тривалий час.

Новинні події можна підкорити, готуючись до них, придумуючи запитання заздалегідь: голодні на увагу медіа герої охоче відповідатимуть на них. Але це буде складно зробити, якщо довкола божевільні сцени із поліцейськими, рятувальниками, свідками, кров’ю і жертвами. У таких випадках репортеру не варто поводитися, наче скажений рисак після вистрілу стартового пістолета. Швидко зорієнтуйтеся: «Де телефон? Що відбувається? З ким можна поговорити?» Потім швидкі й рішучі дії: потрапити за поліцейську лінію, підняти вгору журналістське посвідчення, знайти відповідальну людину. Не варто шукати свідка для інтерв’ю зі словами: «Гаразд, хто тут був, коли все трапилося?»

Радіорепортери мають отримати аудіоматеріали з місця подій — як це зробити описується у Розділі 9 «Аудіоматеріали». Телевізійникам потрібен відеоматеріал (див.: Розділ 15. Телевізійний репортаж). Коли ця робота зроблена, перш ніж їхати, кожен репортер має перевірити, чи достатньо отриманого ним матеріалу для історії, яку заплановано у відділі новин, і з’ясувати подальші плани.