Опитування

Інколи репортерам дають завдання добути історію, а ще краще, цілу низку сюжетів. Історії можуть бути прихованими — критися у перших словах твердження, або у непоставлених запитаннях, або ж навіть в оптимістичній посмішці.

Багато репортерів чули про те, що хтось намагався прослуховувати штаб-квартиру демократів у Вотергейті, але лише двоє пішли і роздобули цю історію. Вони зробили ці сюжети шляхом «копання», використовуючи ті самі інструменти, якими репортери користуються заради вдалої кримінальної історії: старанність, наполегливість і багато, багато опитувань.

Репортерська робота полягає у пошуку відповідей, які зазвичай можна знайти шляхом інтенсивного опитування. Для успіху в цьому репортерам потрібні правильні запитання. Запитання повинні завжди стосуватися теми.

Неправильно

Тож я чув, що ви і деякі ваші друзі були неподалік, коли він почав стріляти. Мені було б цікаво, тобто я маю на увазі, що мені справді хотілося б дізнатися, як ви гадаєте, в той час, як лунали постріли, якщо вже ви були тут, враховуючи часовий елемент, що, на вашу думку, трапилося?

Репортер повинен дотримуватися предмета розмови — одна тема за один раз.

Правильно

Що сталося?

Пізніше:

Правильно

Якою була ваша реакція?

Формулювання запитань може відігравати вирішальну роль. Іноді політики розважаються, відповідаючи на такі запитання, як «але ж я запитував вас про виплати, хіба ні?», одним словом: «Так». Запитання, сформульоване неграмотно, звісно, може бути просто перетворене на жарт. Інколи воно надихає людину не сприймати репортера серйозно. Запитання мають відображати інтелект і розуміння репортера.

Неправильно

Коли ви збираєтеся розпочати роботу в тій новій лікарні? Де вона? На четвертій вулиці?

Правильно

Коли почне працювати нова лікарня на розі 4-ї вулиці і Лайдекер?

Іноді влучне запитання вимагає окремого дослідження. Буває доводиться півдня прослуховувати різні записи, щоб знайти запитання: «Яким чином вам вдалося збудувати цей офісний центр саме на тому місті?»

Якщо є час, варто записати запитання заздалегідь. Навіть якщо репортер їх не використовуватиме, записування запитань може допомогти зосередитися, а також допоможе не забути важливі думки під тиском ситуації.

Тримаючи все це у голові, потрібно також пам’ятати, що завдання репортера — отримувати інформацію, а не демонструвати свою обізнаність. Для репортера краще виглядати необізнаним під час інтерв’ю, ніж під час ефіру.

Вибір запитань залежить від вибору новин. Правильні запитання повинні отримувати правдиві відповіді. Не треба запитувати у мера, чи вірить він у те, що його план буде корисним для всього міста. Звісно, мер відповість: «Так». Краще запитайте у нього, за які гроші він збирається реалізовувати свій план.

Часто новина полягає зовсім не в тому, про що говорить герой, або про що, на його думку, вона має бути. Міністр може говорити, що новина в нападі на законодавчу систему штату, але насправді історія може бути про лобіювання ним інтересів виробників алкогольних напоїв.

Іноді запитання створюють дискомфорт — це свідчить про те, що вони не є актуальними. Репортери мають бути непохитними і наполегливими. Якщо людина, в якої беруть інтерв’ю, починає покашлювати, насуплюватися і поглядати на годинник, репортер повинен мужньо продовжувати доти, доки він не отримає те, що йому потрібно.

Жорсткі й недружні запитання мають здатність висушувати джерело інформації. Це ризик, до якого репортерам доводиться вдаватися, проте є окремі прийоми, як зменшити цей ризик: зберігайте незручні запитання наостанок. «Хіба не суперечить ваше володіння швейною компанією вашим переконанням?» — якщо ви поставите це запитання на початку розмови, вам буде складно довідатися про якісь деталі. Краще розпочати з такого питання: «Коли ви розпочали швейний проект?» Влаштуйте пастку. Провокаційне запитання потрібно ставити тоді, коли вже немає чого втрачати, коли відчуження людини не вплине на потрібну вам інформацію. Рік Воллейс із КАВС, Лос-Анджелес, називає це «вибудовування мостів, перш ніж їх зламати».

Інколи репортери потрапляють у ситуацію, коли треба змусити людей говорити те, про що вони говорити не хочуть. Це потребує не лише здорового глузду, відчуття новини і наполегливості, а й деякої хитрості.

Дік Петрік з KOEL, Айови, почув, що на сусідній магістралі машина врізалася у стовп. Він зателефонував до місцевого поліцейського відділку. «Яка аварія?» — людина на другому кінці кабеля нічого про це не знала. Наступною спробою стала місцева лікарня. Петрік не знає імені людини, що була в машині. Він не знає характеру ушкоджень. Він навіть не знає, чи визначила поліція, що водій був п’яний. Це називається «риболовля».

У лікарні не мусять давати відповіді на неконкретні запитання, але Петрік використовує старий репортерський трюк: «Я хочу переконатися, чи правильно я вимовляю ім’я людини, яка вчора вночі врізалася у стовп». Це спрацьовує, і йому по буквах диктують ім’я. Спочатку Петрік записує ім’я, потім дізнається про характер поранень і вже готовий до того, щоб протиставити серйозні факти поліції. Так він вибудовує сюжет.

Через зловживання чи неправильне використання подібні прийоми всім набридли і стали непродуктивними. Але все ж таки трапляються випадки, коли запитання репортерів повинні бути безцеремонними і навіть лукавими.

Щойно стає зрозумілим загальний ракурс історії, треба одразу ставити запитання, щоб здобути факти. Радіо- і телерепортери тут мають невелику перевагу: їм не потрібні дрібні деталі для того, щоб заповнити газетну колонку. У їхньому репортажі просто не буде місця для додаткової інформації — точних адрес чи імен поліцейських і пожежників, що були на місці події. Репортеру достатньо загальної інформації, щоб можна було зрозуміти історію, і ще кілька фактів, щоб додати перчинки, якщо буде потрібно.

Основні, необхідні факти — це хто, що, коли, де і чому потрапив у новини. Опитування не можна припиняти доти, поки не будуть з’ясовані відповіді на всі ці запитання. Знайти перчинку — деталь, яка робить сюжет особливим, — може бути складніше. Для цього може знадобитися уважність до всіх на перший погляд неважливих деталей.

Група репортерів з Нью-Джерсі опитала поліцейських після того, як вони знайшли спотворене тіло за тиждень до Різдва. Всі репортери пішли з основними фактами, але один поставив додаткове запитання й отримав жахливу додаткову деталь: «У чому було тіло?» Відповідь: «У різдвяній коробці». Одне додаткове запитання важить дуже багато.

Останнє запитання: «Чи є ще щось, про що мені варто знати?» Може бути щось іще. Іноді джерело інформації дасть вам відповідь.