Примітки

Більшість прикладів, наведених у книзі, реальні, взяті з ефірів телеканалів та радіостанцій Сполучених Штатів.

Обговорення, що наводяться у книзі, складаються із пропозицій репортерів, авторів, продюсерів та редакторів кількох десятків новинних служб.

Книга містить приклади того, як правильно і неправильно писати тексти. У кінці кожного розділу студентам надається можливість перевірити свої знання.

У книзі розповідається про найновіші цифрові технології та їх застосування на телебаченні та радіо.

Вступ

На Коннектикут-шосе у Бриджпорті минулої ночі вибухнула вантажна цистерна, що перевозила 9 галонів нафти. Ця подія вже сама по собі стане новиною цього ранку, — так вважає Роберт Санчес, випусковий редактор WCBS-AM, інформаційної радіостанції Нью-Йорка. Але цю новину підсилює той факт, що шосе І-95 — головна магістраль, яка з’єднує Нью-Йорк із передмістям. І тепер цей шлях закритий в обох напрямках, і схоже, не стане доступним протягом найближчих днів або й тижнів.

У Нью-Йорку для того, щоб дістатися до роботи, можна витратити чимало часу навіть тоді, коли всі дороги відкриті. Тому в дорозі люди часто слухають радіо. Саме з цієї причини сюжет про подію на дорозі має таке значення для радіостанції. У години пік аудиторія радіоефірів найбільш численна. Цим і пояснюється, чому працівникам ранкових інформаційних служб на радіо доводиться прокидатися дуже рано.

Третя година ранку. Санчесу доводиться розбудити двох своїх репортерів. Він не надто через це переймається: Санчес уже сам провів у відділі новин кілька годин, і репортери, яких він викликав, прибудуть приблизно за сорок п’ять хвилин. «Я доручу одному з них зробити "жорстку історію" про аварію — хто, що, коли, де, через що і як», — пояснює він. «Другий зосередиться на людях: "Я чув це!", "Це було жахливо!" "Я бачив вибух!", "Я думаю, що це терористичний напад" "Я не знаю, як дістатися сьогодні на роботу"».

Слухачі WCBS-AM почують цього ранку повідомлення двох кореспондентів, які вийдуть в ефір з п’ятої до десятої години ранку. Вони щойно прибули до відділу новин і починають писати першу версію історії, яку розповідатимуть в ефірі. Санчес вже відібрав і «розмістив» обидві історії. Слухачі WCBS-AM також почують новини спорту, бізнесу, прогноз погоди і коментарі репортера, який стежитиме за ситуацією на місці аварії з гелікоптера, що цілий ранок кружлятиме в небі над Коннектикутом. Санчес вирішує збільшити кількість повідомлень з місця ДТП, а також подвоїти їхню тривалість.

WCBS-AM — інформаційна радіостанція Нью-Йорка, тому її персонал становить більшу кількість людей, ніж будь-яка інша радіостанція Сполучених Штатів. На багатьох радіостанціях одна людина займається і пошуком новин, і збором інформації, і написанням, і виголошенням її в ефірі. Крім того, один і той самий журналіст розповідає слухачам про погоду, про економіку і про катастрофи. Проте разом із Санчесом цього ранку працює ще двоє журналістів: вони готують інформаційний випуск, який заповнить ефір протягом чотирьох годин, поки люди їдуть на роботу. Санчес також має редактора, котрий перевірить усі тексти, та двох асистентів. Усі ці люди, за винятком самого Санчеса, зараз роблять те, що зазвичай робить більшість ранкових працівників інформаційної служби на радіо: п’ють багато кави (сам Санчес обмежується содовою).

О п’ятій Санчес дізнається через Ассошіейтед Пресс про те, що губернатор Коннектикуту за кілька годин збирається провести на місці аварії прес-конференцію. Санчес віддає розпорядження щодо організації прямого ефіру з цієї прес-конференції. Вже зараз хтось телефонує до приміської залізниці Коннектикуту, щоб дізнатися, чи будуть призначені додаткові поїзди. Він домовляється із представником Асоціації вантажних перевезень про виступ у прямому ефірі. Потім він просить репортера бізнес-відділу підготувати прогноз економічної ситуації, яка може скластися у Коннектикуті у разі, якщо головна магістраль протягом якогось часу буде закрита.

Усе це Роберт Санчес робить до шостої ранку.

Марії Дофнер — репортеру відділу здоров’я WTVJ, одного з телеканалів Маямі у Флориді, — не потрібно вставати так рано. Вона прокидається о сьомій. Відвідуючи щоранкові збори редакції, під час яких репортери отримують свої завдання на день, Дофнер допиває вже третю чашку кави. Для Маямі, де каву готують зазвичай на кубинський манер, три чашки дорівнюють шести.

Дофнер з’являється на зборах із наміром переконати своїх босів у важливості нової історії: вона знайшла іспанського хлопця, якому потрібен донор кісткового мозку. Донор повинен мати стовідсоткову відповідність, що означає, що він, окрім усього іншого, має бути іспанцем. Але відомо, що рівень донорів кісткового мозку серед іспанців дуже низький. Тож Дофнер хоче зробити історію, яка роз’яснить цю проблему і покращить поінформованість суспільства з проблеми трансплантації кісткового мозку.

Проте один із її босів — виконавчий продюсер вечірніх новин — має іншу ідею: «USA Today» опублікувала свіжу статтю про нову дієту. «Ні, тільки не чергова історія про ще одну дієту!» — протестує Дофнер. Вони сперечаються. Виконавчий продюсер набирає повні груди повітря і каже: «Ну гаразд, нехай буде історія про кістковий мозок».

Спершу Дофнер має написати п’ять невеликих статей на тему здоров’я, інформацію для яких взято з Ассошіейтед Пресс. Вони підуть у вечірній випуск новин. Але до одинадцятої ранку вона знаходить оператора з камерою і вирушає брати інтерв’ю в іспанського хлопця, його родини та його лікаря. Через кілька годин вона повертається на канал, шукає касети з відеоматеріалами, які намагається використати у своїй історії. Вона зібрала матеріал на півторахвилинний сюжет, аж раптом несподівано отримує погану новину: продюсер повідомляє, що монтажна буде вільна лише протягом однієї хвилини і п’ятнадцяти секунд. «О Боже!» — вигукує Дофнер. Вона починає монтаж.

О 17.00 в ефір виходить випуск новин, під час якого Дофнер невдоволено помічає, що всі інші місцеві телеканали транслюють сюжети про нову дієту. Однак коли на екрані з’являється її історія, вона помічає, що очі всіх присутніх у відділі новин прикуті до малого хлопця. Трохи пізніше їй телефонують. «Це мати іспанського хлопчика, — пояснює Дофнер, — вона каже, що її телефон не вмовкає ні на хвилину з тієї миті, як сюжет з’явився в ефірі. Її голос сповнений надією та оптимізмом. Вона вірить, що донор знайдеться. Це нагадує мені, за що я люблю свою роботу».

Це книга про таких людей, як Дофнер, — про телевізійних та радіорепортерів, робота яких полягає у зборі інформації, в отриманні фактів, переважно аудіо та відео, та перетворенні їх на репортажі для випусків новин. Це книга про журналістів, які беруть інформацію з інформагентств, чуток, своїх власних розслідувань, а також з інших ЗМІ, а потім роблять з неї продукт, придатний для трансляції в ефірі. В ній розповідається про таких продюсерів, як Санчес, які вирішують, який сюжет взяти до випуску новин, і які організовують роботу журналістів і репортерів. Диктори, які читають тексти, написані журналістами, режисери, які відповідають за роботу станції, — усі вони також є персонажами цієї книги, так само як і всі інші люди, що працюють на менших станціях і самі виконують усю цю роботу.

Дехто з людей, описаних у цій книзі, встає дуже рано, більшість із них п’є багато кави, і всі вони тяжко працюють під тиском дедлайнів¹. Крім того, часто вони змушені відрізати від своїх готових сюжетів п’ятнадцять зайвих секунд майже за хвилину до ефіру. Ці люди забезпечують суспільство інформацією про вибухи вантажівок, про затори на дорогах, про нові дієти, трансплантацію кісткового мозку, політику і війни. І що найцікавіше, більшість із них, навіть незважаючи на те, що самі вони зазвичай не мають можливості про це сказати, люблять свою роботу.