Основні принципи державної політики з охорони праці

Принцип	Зміст
Пріоритет життя і здоров’я працівників	Пріоритет життя і здоров’я працівників, повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці
Соціальний захист здоров’я працівників	Соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
Адаптація до можливостей людей	Адаптація трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров’я та психічного стану
Інформація та навчання	Інформування населення, навчання, професійна підготовка і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці
Незалежність від форм власності та видів діяльності	Встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності
Економічні методи управління охороною праці	Використання економічних методів управління охороною праці, участь держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі
Комплексний підхід	Комплексне розв’язання завдань з охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони довкілля
Координація	Координація діяльності органів державної влади, установ, організацій, об’єднань громадян, що розв’язують проблеми охорони праці, а також співробітництво між роботодавцями та працівниками, між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях
Суцільний технічний контроль	Підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створення безпечних та нешкідливих умов праці
Міжнародне співробітництво	Використання світового досвіду щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва

Стаття 5. Права громадян на охорону праці під час укладання трудового договору (рис. 2).

Рис. 2. Забезпечення гарантій на охорону праці

Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечить законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці.

Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, можливі наслідки їхнього впливу на здоров’я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновкам протипоказана йому за станом здоров’я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Стаття 6. Права працівників на охорону праці під час роботи.

Стаття 7. Права працівників на пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці.

Стаття 8. Забезпечення працівників спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами.

Стаття 9. Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров’я працівників або у разі їх смерті.

Студентам при вивченні ст. 9 слід звернути увагу на Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Дія його поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору, осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян – суб’єктів підприємницької діяльності. Для страхування на виробництві не треба згоди праців-ника, страхування здійснюється в безособовій формі. Усі застраховані є членами Фонду соціального страхування від нещасних випадків. Страхові виплати втраченого заробітку; одноразові допомоги потерпі-лому; пенсії по інвалідності; пенсії у зв’язку з втратою годувальника; дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на вироб-ництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; на медичну та соціальну допомогу; за моральну шкоду (за наявності факту).

Фінансування Фонду здійснюється за рахунок: внесків роботодав-ців, капітальних платежів, прибутку, штрафів, добровільних внесків.

Стаття 10. Забороняється застосовувати праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов’язаних із стандартним та побутовим обслуговуванням), а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я. Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітню дитину, регулюється законодавством.

Стаття 11. Не допускається залучення неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, а також до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для цих граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я. Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду. Порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх професій, пов’язаних із важкими роботами і роботами із шкідливими або небезпечними умовами праці, визначається положенням, яке затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці. Вік, з якого допускається прийняття на роботу, тривалість робочого часу, відпусток та деякі інші умови праці неповнолітніх визначаються законом.

Стаття 12. Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій. Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час не допускається.

Стаття 13. Роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці (СУОП), а саме:

• -   створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов’язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;

• -   розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;

• -   забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів до обставин, що змінюються;

• -   впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

• -   забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

• -    забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

• -   організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я виробничих факторів;

• -   розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства (далі – акти підприємства), та встановлює правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;

• -   здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці;

• -   організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;

• -   вживає термінологічних заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.

Стаття 14. Обов’язки працівника щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці.

Працівник зобов’язаний:

• -   дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я оточуючих людей у процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;

• -   знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

• -   проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Стаття 15. На підприємстві з кількістю працюючих 50 та більше осіб роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці. На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працюючих менше 20-ти осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю. Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб. Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право:

• -   видати керівникам структурних підрозділів підприємства обов’язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці;

• -   вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог нормативно-правових актів з охорони праці;

• -   зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров’ю працюючих;

• -   надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.

Припис спеціаліста охорони праці може скасувати лише роботодавець.

Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства чи припинення використання найманої праці фізичною особою.

Стаття 16. На підприємстві з метою забезпечення пропорційної участі працівників у вирішенні будь-яких питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці. Комісія складається з представників роботодавця та професійної спілки, а також уповноваженої найманими працівниками особи, спеціалістів з безпеки, гігієни праці та інших служб підприємства відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці. Рішення комісії мають рекомендаційний характер.

Стаття 17. Обов’язкові медичні огляди працівників певних категорій.

Стаття 20. Регулювання охорони праці у колективному договорі.

Стаття 21. Додержання вимог щодо охорони праці під час проектування, будівництва (виготовлення) та реконструкції підприємств, об’єктів і засобів виробництва.

Четвертий розділ Закону України «Про охорону праці» регламентує стимулювання охорони праці.

Стаття 25 «Економічне стимулювання охорони праці» говорить, що до працівників можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення рівня безпеки та поліпшення умов праці, і це визначається колективним договором, угодою. При розрахунку розміру страхового внеску для кожного підприємства Фондом соціального страхування від нещасних випадків, за умови досягнення належного стану охорони праці та зниження рівня або відсутності травматизму і професійної захворюваності внаслідок здійснення роботодавцем відповідних профілактичних заходів, може бути встановлено знижку до нього або надбавку до розміру страхового внеску за високий рівень травматизму і професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці. Розрахунок розміру страхового внеску із застосуванням знижок та надбавок для кожного підприємства, передбачених ч. 2 цієї статті, провадиться відповідно до законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Стаття 26 встановлює, що роботодавець зобов’язаний відшкоду-вати збитки, завдані порушенням вимог з охорони праці іншим юридичним, фізичним особам і державі, на загальних підставах, передбачених законом. Роботодавець відшкодовує витрати на проведення робіт з рятування потерпілих під час аварії та ліквідації її наслідків, на розслідування і проведення експертизи причин аварії, нещасного випадку або професійного захворювання, на складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці осіб, які проходять обстеження щодо наявності професійного захворювання, а також інші витрати, передбачені законодавством.

Стаття 43 передбачає, що за порушення законодавства про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці юридичні та фізичні особи, які відповідно до законодавства використовують найману працю, притягаються органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу в порядку, встановленому законом. Максимальний розмір штрафу не може перевищувати 5 % місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю. Несплата штрафу тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі 2 % за кожен день прострочення. Застосування штрафних санкцій до посадових осіб і працівників за порушення законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10, 80732-10). Особи, на яких накладено штраф, вносять його в касу підприємства за місцем роботи. Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржено в місячний строк у судовому порядку. Кошти від застосування штрафних санкцій до юридичних чи фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, посадових осіб і працівників, визначених цією статтею, зараховуються до Державного бюджету України.

За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їхніх організацій та об’єднань винні особи згідно зі ст. 44 притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності.

Дисциплінарна відповідальність – відповідальність посадових осіб, працівників та службовців за порушення правил і норм з охорони праці, які не призвели до тяжких наслідків. Вона полягає в накладанні дисциплінарних стягнень адміністрацією підприємства. На посадові особи накладаються такі стягнення: догана, звільнення з роботи (ст. 147 КЗпП). Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників інші дисциплінарні стягнення.

Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, який прийняв на роботу даного працівника.

Адміністративна відповідальність накладається на посадових осіб (керівників підприємств та їхніх заступників, головних інженерів та інших посадових осіб), винних за порушення правил і норм охорони праці у вигляді грошового штрафу.

Матеріальна відповідальність настає тоді, коли внаслідок порушення вимог охорони праці підприємство несе матеріальні збитки. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не може перевищувати повного розміру заподіяної шкоди.

Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем. Крім того, на окремі заходи воно передбачено у державному та місцевих бюджетах окремим рядком. Витрати для підприємств – не менше 0,5 % суми реалізованої продукції, для бюджетних організацій – не менше 0,2 % фонду оплати праці.

 

Нормативно-правові акти з охорони праці

Роботодавці згідно із Законом України «Про охорону праці» зобов’язані створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці безпечні та нешкідливі умови праці відповідно до вимог нормативно-правових актів з охорони праці. Як правило, роботодавець вирішує це завдання шляхом видання наказів, постанов, розпоряджень, а також нормативних актів про охорону праці, що діють у межах підприємства, організації, установи.

Нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП) – це організаційні документи відповідних органів державної влади, які розробляються відповідно до законодавства про охорону праці і становлять нормативно-технічну базу останньої.

Згідно зі ст. 37 Закону України «Про охорону праці», до норматив-но-правових актів з охорони праці належать правила, стандарти, норми, регламенти, положення, інструкції та інші документи, яким надана чинність правових норм, обов’язкових для виконання.

З метою формування єдиного інформаційного фонду НПАОП та їхнього обліку, НПАОП, що діють на території України, підлягають включенню до Державного реєстру. У Реєстрі НПАОП кожному нормативному акту присвоюється відповідний код, що дозволяє вести машинний їх облік, поліпшити ефективність зберігання та зручність користування. Кодове позначення складається з абревіатури НПАОП та трьох груп цифр (НПАОПХ.ХХ-Х.ХХ-ХХ), далі вказується повна назва нормативно-правового акта.

Перша група цифр згідно з класифікацією видів економічної діяльності вказує на вид економічної діяльності, на який поширюється дія даного документа:

•     харчова промисловість (код КВЄД 15);

•     оптова торгівля і посередництво у торгівлі (код КВЄД 51);

•     роздрібна торгівля (код КВЄД 52);

•     громадське харчування (код КВЄД 55).

Рис. 3. Схема кодування державних нормативно-правових актів

Якщо дія НПАОП поширюється на декілька видів економічної діяльності, у коді зазначається 0.00.

Відповідно до Державного класифікатора України ДК 009-26 перші дві цифри характеризують розділ, а третя – групу виду діяльності.

У другій групі цифр перша цифра означає вид нормативного акта (1 – правила; 2 – переліки; 3 – норми; 4 – положення; 5 – інструкції; 6 – порядки; 7 – інші документи), дві останні – порядковий номер нормативного акта у межах даного виду в порядку реєстрації. Останнє двозначне число відповідає року затвердження нормативного акта.

Опрацювання, прийняття, перегляд та скасування державних нормативно-правових актів з охорони праці

Опрацювання, прийняття, перегляд та скасування нормативно-правових актів з охорони праці здійснюється відповідно до Положення, затвердженого Наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці № 19 від 16 березня 1994 р. (НПАОП 0.00-4.14-94), а також відповідно до перспективного (п’ятирічного) та уточненого (річного) зведених планів, що затверджені органами державного нагляду за охороною праці згідно з їхньою компетенцією.

Для нормотворчої діяльності в сфері охорони праці в Україні створені мережа головних та базових організацій. Головною організацією, яка координує роботу базових організацій, організовує підвищення кваліфікації, а також опрацьовує проекти державних нормативно-правових актів, є Національний науково-дослідний інститут охорони праці.

Державні нормативно-правові акти про охорону праці опрацьо-вуються окремою організацією – розробником або творчим колек-тивом.

Для організаційно-методичної одноманітності при плануванні та організації розробки НПАОП всіх видів, а також для аналізу та контролю виконання робіт з їх створення визначено шість стадій опрацювання: підготовка до опрацювання; опрацювання і затвердження технічного завдання; опрацювання першої редакції проекту; опрацювання остаточної редакції проекту; затвердження і включення НПАОП до державного реєстру; видання та інформація про НПАОП.

Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних НПАОП здійснює Держгірпромнагляд за участю Фонду соціального страхування від нещасних випадків, професійних спілок та за погодженням з іншими органами державного нагляду за охороною праці.

В Україні розробляються також державні стандарти України (ДСТУ). Нині діють стандарти:

ДСТУ – державний стандарт України;

ГСТУ – галузевий стандарт України;

СТТУ – стандарти науково-технічних та інженерних товарист і спілок України;

ТУУ – технічні умови України;

СТП – стандарти підприємства.

На першій стадії опрацювання нормативного акта визначається його доцільність, можливі виконавці проекту, джерела та обсяги фінансування, черговість робіт та інше. Приймається рішення про включення даного нормативного акта до плану опрацювання. Керівник організації, який розробляє нормативний акт відповідно до затвердженого плану, своїм наказом (рішенням) призначає керівника розробки та робочу групу і строки розробки технічного завдання.

Технічне завдання – початковий документ для опрацювання нормативного документа, який визначає: основну мету і завдання розробки; підстави для опрацювання; характеристику об’єкта нормативного регулювання; основні розділи і перелік основних вимог НПАОП; взаємозв’язок з іншими нормативними документами; основні джерела інформації, що повинні бути використані при опрацюванні проекту нормативного документа, основні етапи роботи з визначенням строків виконання для всіх розробників; організацію-розробника, а також керівника та відповідального виконавця; організації, яким надсилається проект НПАОП на відгук і узгодження.

Технічне завдання узгоджується з міністерством, Національним НДІ охорони праці та затверджується заступником керівника відповідного органу державного нагляду.

Проект НПАОП розробляється відповідно до затвердженого річного зведеного плану їх опрацювання та до технічного завдання. Структура його повинна відповідати Положенню про порядок побудови, викладу та оформлення державних нормативних актів про охорону праці, яке затверджене Наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці (нині Держгірпромнагляд) № 16 від 1 березня 1994 року. Одночасно з опрацюванням проекту складається пояснювальна записка та його опис. Пояснювальна записка містить: підстави для розроблення НПАОП; головну мету і завдання проекту; скорочену характеристику нормативів і вимог, які містяться у проекті, його рівень та взаємозв’язок з іншими державними нормативними актами; пропозиції щодо порядку введення в дію і впровадження; строки дії НПАОП; джерело використаної інформації про організації, яким розсилався проект НПАОП на відгук та на узгодження. Опис проекту НПАОП складається у вигляді карти-паспорта, в якому вказується вид нормативного акта, його призначення, найменування, галузь застосування, вид економічної діяльності, на який він поширюється, дата затвердження і введення в дію, термін дії та ін.

Проект НПАОП після розгляду організацією-розробником протокольно направляється на відгук разом з пояснювальною запис-кою та описом організаціям, передбаченим технічним завданням, включаючи відповідний центральний профспілковий орган.

Організації, яким направлено проект нормативного акта, складають і направляють відгук у місячний термін з дня його отримання або опублікування. Якщо відгук у зазначений термін не надіслано, вважається, що ця організація не має зауважень і пропозицій. Після аналізу всіх зауважень і пропозицій розробники нормативного акта готують зведення відгуків, доопрацьовують проект НПАОП, уточнюють пояснювальну записку і опис проекту нормативного акта. За наявності суттєвих розбіжностей щодо проекту НПАОП організація-розробник проводить їх розгляд та усунення.

Доопрацьований проект нормативного акта разом з пояснювальною запискою до нього та зведенням відгуків направляється організаціям відповідно до технічного завдання на узгодження. Узгоджуючі органи повинні в місячний термін підготувати висновок. Лист про узгодження або узгоджений НПАОП підписується керівником або заступником керівника організації.

Остаточна редакція проекту НПАОП після врахування зауважень та пропозицій узгоджуючих органів обговорюється на засіданні науково-технічної ради чи секції ради організації-розробника, де протокольно приймається рішення про подання його на затвердження органу державного нагляду за охороною праці. Належно оформлена остаточна редакція проекту НПАОП з пояснювальною запискою, описом проекту, оригіналами документів, що підтверджують узгодження, зведенням відгуків, протокольним рішенням науково-технічної ради (секції) і супровідним листом, підписаним керівником організації розробника, подається на затвердження. Для розгляду остаточної редакції проекту НПАОП затверджуючим органом державного нагляду затверджується редакційна комісія, яка розглядає його у термін, що не перевищує півтора місяця, і приймає протокольне рішення про доцільність його затвердження або повернення на доопрацювання. Якщо за рішенням голови редакційної комісії проводилась експертиза проекту НПАОП, зазначений термін може бути продовжено на строк її проведення, але не більш як на один місяць.

Державний нормативно-провий акт з охорони праці затверджу-ється наказом відповідного органу державного нагляду на основі висновків редакційної комісії, а також візи на нормативні акти голови цієї комісії та осіб, відповідальних за розробку. Опис затвердженого НПАОП у чотирьох примірниках на державній мові з автентичним перекладом російською мовою, а також текст нормативного акта, записаний на магнітній дискеті державною мовою, подаються для включення його до Реєстру НПАОП, який ведеться Державним комітетом України з нагляду за охороною праці. Після включення нормативного акта до державного реєстру оригінал його, як контрольний примірник, та магнітна дискета залишаються у підрозділі Держгірпромнагляду, що зареєстрував НПАОП. Інші примірники надсилаються видавництву для друку, організації-замовнику та відповідному органу державного нагляду. Зміст опису (карти-паспорта) нормативного акта вводиться в банк даних автоматизованого інформаційного фонду державних нормативних актів про охорону праці України.

Органи державного нагляду за охороною праці тиражують і розповсюджують НПАОП відповідно до встановленого ними порядку. Дані про затвердження та введення в дію НПАОП щоквартально надаються у покажчику НПАОП, який публікується у журналі «Охорона праці», а також в інших виданнях.

Перегляд НПАОП проводиться в міру необхідності та відповідно до впроваджених досягнень науки і техніки, що сприяють поліпшенню безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, але не рідше одного разу на 10 років.

Орган державного нагляду за охороною праці відповідно до ст. 29 Закону України «Про охорону праці» може прийняти рішення про тимчасове припинення чинності нормативного акта або його окремих пунктів. Тимчасове припинення може здійснюватися: за відсутності в даний момент науково-технічних рішень, що забезпечують наявність приладів та устаткування, які задовольняють вимоги нормативного акта про охорону праці; у зв’язку із затримкою або припиненням випуску промислового устаткування приладів або матеріалів, які вимагаються нормативним актом про охорону праці; у випадках несвоєчасного виявлення помилок, які були допущені під час проектування, будівництва та введення в експлуатацію виробничого об’єкта, якщо ці помилки неможливо усунути без його реконструкції; при застосуванні нового нормативного акта про охорону праці, коли його вимога почала діяти, а приведення виробництва, об’єкта або робочого місця до нових вимог ще не закінчено.

Скасування НПАОП здійснюється за наказом органу, який затвердив цей акт, у разі розробки і затвердження замість нього іншого нормативного акта або коли визначено, що у подальшому його використанні немає необхідності.

Опрацювання, затвердження та скасування нормативних актів з охорони праці, що діють на підприємствах та організаціях споживчої кооперації

У кожній організації, установі та підприємстві повинен визначи-тись перелік питань, що потребує регламентації відповідним норма-тивним актом роботодавця про охорону праці, та план роботи щодо їх опрацювання та перегляду діючих актів (Наказ Держнаглядо-хоронпраці № 132 від 21 грудня 1993 р.).

Роботодавець або уповноважений ним орган розробляє на основі нормативно-правових актів і затверджує власні нормативні акти з охорони праці, що діють у межах підприємства, організації. Нормативні акти підприємства конкретизують вимоги нормативно-правових актів з урахуванням особливостей, властивих даному підприємству, і не можуть містити вимоги з охорони праці менші або слабші за ті, що містяться в державних нормах.

Зазначені нормативні акти повинні бути спрямовані на побудову чіткої системи управління охорони праці для досягнення в кожному структурному підрозділі і на робочому місці безпечних і нешкідливих умов праці, відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці.

Згідно з рекомендаціями Держгірпромнагляду, на підприємствах повинні опрацьовуватись нормативні акти, які вирішують основні питання охорони праці, а саме:

•        управління охороною праці на підприємстві, здійснення систематичного контролю за виконанням управлінських рішень, за станом безпеки і умов праці;

•        визначення обов’язків, прав та відповідальності структурних підрозділів, служб і посадових осіб за виконання покладених функцій у галузі охорони праці;

•        забезпечення перспективного і поточного планування роботи щодо поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, усунення причин травматизму, професійних захворювань;

•        організація лабораторних досліджень умов праці, атестація робочих місць на відповідність чинним нормативам з охорони праці;

•        визначення порядку внесення вимог нормативних актів про охорону праці до технологічної і конструкторської документації та встановлення порядку проведення нормконтролю (експертизи) цієї документації на повноту внесення зазначених вимог;

•        установлення правил безпечного виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях (з опрацюванням і затвердженням інструкцій з охорони праці та відповідними професіями працівників);

•        організація правильної експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки (кранів, посудин, що працюють під тиском, тощо), призначення цих об’єктів;

•        організація необхідних видів інструктажів, навчання та пере-вірки знань працівників з питань охорони праці, впровадження чіткої системи допуску до робіт з підвищеної небезпекою, визначення переліку таких робіт та правил їх безпечного виконання;

•        визначення заходів щодо ліквідації наслідків аварій та встановлення порядку виконання рятувальних робіт, створення (залучення) професійних аварійно-рятувальних формувань, надання першої допомоги потерпілим у разі виникнення надзвичайних ситуацій та нещасних випадків;

•        опрацювання, погодження в установленому порядку і затвердження заходів для забезпечення безпеки працівників на певних роботах у разі відсутності в державних нормативних актах про охорону праці конкретних вимог;

•        визначення заходів пожежної безпеки (загальнооб’єктних і за окремими цехами та іншими підрозділами);

•        організація забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту, визначення порядку зберігання, ремонту, прання, хімічного чищення цих засобів, їх своєчасної заміни у разі дострокового зносу тощо;

•        організація забезпечення працівників змивними та знешкоджуючими засобами, лікувально-профілактичним харчуванням, молоком, газованою солоною водою тощо;

•        організація проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників певних категорій;

•        опрацювання та впровадження додаткових заходів безпеки інвалідів, які відповідали б специфічним особливостям праці цієї категорії працівників (у разі залучення інвалідів до праці на підприємстві);

•        встановлення порядку ознайомлення працівника, з яким укладається трудовий договір, про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, можливі наслідки їхнього впливу на здоров’я та про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору;

•        визначення порядку інформування працівників про зміни у цих питаннях протягом дії трудового договору.

Зазначений перелік питань не є обов’язковим і роботодавець може затверджувати нормативні акти, які регламентують також інші, специфічні для підприємства, питання охорони праці.

Опрацьовуючи систему управління охороною праці на підприємстві, необхідно передбачити розроблення (перегляд) посадових інструкцій для посадових осіб і спеціалістів із зазначенням у них функцій з охорони праці (зразки документів з цього питання вказані у листі Держнаглядохоронпраці № 01-12 /2552 від 21 грудня 1993 р.).

Опрацювання нормативних актів підприємства про охорону праці здійснюються відповідно до наказу роботодавця, яким визначаються конкретні строки, виконавці та керівник розробки. Керівник розробки за участю відповідних спеціалістів готує пропозиції щодо плану та етапів роботи над проектом. План опрацювання нормативного акта затверджується роботодавцем. Якщо нормативні акти підлягають затвердженню трудовим колективом, то вони опрацьовуються разом з відповідними громадськими організаціями. Структура, побудова, оформлення і викладання змісту нормативного акта повинні відповідати чинному законодавству України, вимогам державних нормативних актів та підлягають узгодженню зі службою охорони праці підприємства і юрисконсультом. У разі необхідності за висновком служби охорони праці вони узгоджуються з іншими зацікавленими службами, підрозділами і посадовими особами.

Затвердження і скасування нормативних актів підприємства про охорону праці здійснюються наказом роботодавця, а якщо вони належать до компетенції трудового колективу, то на загальних зборах або конференції.

Перегляд нормативних актів підприємства здійснюється за наказом роботодавця в термін, який не перевищує терміну перегляду аналогічних державних нормативних актів. Достроковий перегляд (або скасування) нормативного акта проводиться, якщо органами державного нагляду за охороною праці виявлено його невідповідність вимогам законодавства. Реєстрація та облік опрацьованих нормативних актів підприємства про охорону праці здійснюються в порядку, який встановлюється роботодавцем, якщо інше не передбачено законодавством.