[До змісту] [Попереднє] [Наступне] [До змісту] [Попереднє] [Наступне] методичні рекомендації до вивчення дисципліни

Самостійна робота студента

Денна форма. Основними формами самостійної роботи студента над дисципліною є:

• -   вивчення окремих тем: 3 та 4 та окремих питань тем: 1, 2, 5, 6, 7, 8 та 9 за рекомендованими навчальними посібниками;

• -   конспектування статей, що друкуються в журналах «Охорона праці», «Економіка України», «Україна: аспекти праці», «Збірник систематизованого законодавства», «Все про бухгалтерський облік» та інших, за рекомендацією викладача;

• -   підготовка до практичних аудиторних занять, виконання домашніх практичних робіт;

• -   підготовка до захисту практичних занять;

• -   підготовка до модульних контрольних робіт, тестування та заліку.

Заочна форма:

• -   конспектування та вивчення окремих тем за рекомендованими навчальними посібниками;

• -   підготовка до захисту практичних робіт, тестування та заліку.

Навчання за індивідуальними планами:

• -   конспектування та вивчення тем за рекомендованими навчальними посібниками;

• -   написання реферату;

• -   підготовка до захисту практичних робіт і реферату;

• -   підготовка до написання модульної контрольної роботи, тестування і заліку.

Практичні заняття

Метою практичних занять є поточна перевірка рівня засвоєння студентами навчального матеріалу з окремих найважливіших і найскладніших питань дисципліни, набуття практичних навиків дослідження показників умов праці на робочому місці.

При вивченні дисципліни «Охорона праці» доцільно скористатись методичними порадами до кожної теми, літературними джерелами, рекомендованими до відповідної теми, методичними рекомендаціями до аудиторних робіт, що наведені нижче.

 

[До змісту] [Попереднє] [Наступне]

Модуль І. ЗАКОНОДАВЧІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НЕОБХІДНИХ САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНИХ УМОВ ПРАЦІ

Тема 1. Вступ. Законодавча та нормативна база україни про охорону праці

Мета: розглянути сучасний стан охорони праці в Україні і за кордоном та отримати знання про законодавчі акти України та нормативні акти держави і підприємства.

Ця тема розкриває такі питання:

1. 1.   Стан охорони праці в Україні та інших країнах.

2. 2.   Основні принципи державної політики з охорони праці.

3. 3.   Предмет, структура, зміст, мета курсу «Охорона праці».

4. 4.   Міжнародне співробітництво.

5. 5.   Основні законодавчі акти України про охорону праці.

6. 6.   Основні положення Закону України «Про охорону праці».

7. 7.   Стимулювання охорони праці.

8. 8.   Гарантії прав громадян на охорону праці.

9. 9.     Фінансування охорони праці.

10. 10.  Державні нормативно-правові акти з охорони праці.

11. 11.  Нормативні акти підприємства з охорону праці.

12. 12.  Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці.

Інформаційні джерела: 1, с. 27, 43, 45, 49; 3, с. 10–26; 44, с. 14–32; 45, с. 9–19; 47, с. 96–112; 40, с. 3–16; 8, с. 3–47.

Методичні поради до вивчення теми

Сучасні виробничі процеси характеризуються наявністю великої кількості різноманітних небезпечних для людей та довкілля чинників, складними технологічними системами зі значною кількістю рухомих елементів, високими рівнями загазованості, пилу, шуму тощо. Навіть звичайна праця в офісі, бухгалтерії чи в науковому відділі вже стає небезпечною для здоров’я працівника, тому що при цьому використовуються персональні комп’ютери, факси, ксерокси та інші прилади, що мають високонебезпечні компоненти, які за певних умов впливають на людину негативно.

За роки незалежності в Україні намітилася позитивна тенденція до зниження рівня виробничого травматизму. Загальний травматизм зменшився у 4 рази, смертельний – у 2. Та все ж кількість травмованих і загиблих викликає тривогу за майбутнє нашої країни та її дієздатної частини населення. Адже станом на 10 жовтня 2006 р. в Україні нараховувалось 2 млн 500 тис. інвалідів, з них інвалідів виробництва – близько 300 тис. Якщо мати на увазі, що народжуваність в Україні на 7 % нижча за смертність, то через 20–25 років населення України зменшиться до 35 млн зі значною часткою пенсіонерів, у тому числі інвалідів.

Статистичні дані про травматизм на виробництві засвідчують тенденцію, але не відповідають дійсності. За даними, висвітленими профспілковими органами, третину нещасних випадків на виробництві роботодавці приховують.

Найбільша кількість нещасних випадків пов’язана з організацій-ними (64 %), технічними (27 %) і психофізичними (9 %) причинами.

Проблема охорони праці є загальносвітовою. Так, за даними Міжнародної організації праці (МОП) у світі щороку реєструється 270 млн випадків виробничого травматизму і 160 млн випадків професійних захворювань. У зв’язку з виробничою діяльністю щороку помирає близько 2 млн осіб, що обходиться глобальній економіці в 1,25 млрд доларів США. На жаль, світова конкуренція змушує роботодавця розглядати профілактику травматизму та охорону праці працівників не як інтегральну компоненту управління якістю, а як додаткову перепону на шляху до збуту продукції.

Пояснення цьому просте: негативне ставлення до охорони праці, про що свідчить аналіз травматизму. На цьому наголошують і фахівці МОП, які, вивчаючи питання причин високої смертності від нещасних випадків в Україні, називають такі фактори: незадовільна підготовка працівників і роботодавців з питань охорони праці, що супровод-жується відсутністю належного контролю за станом безпеки; недостатнє забезпечення працівників засобами колективного та індивідуального захисту.

Державна політика України щодо охорони праці виходить з конституційного права кожного громадянина на належні безпечні та здорові умови праці та з пріоритету життя і здоров’я працівника відносно результатів виробничої діяльності. В реалізації цієї політики значну роль має відігравати постійне поліпшення умов і безпеки праці, зниження рівнів травматизму та професійної захворюваності.

В Україні кожні п’ять років приймається і реалізується Національна програма поліпшення стану безпеки гігієни праці та виробничого середовища, на основі якої розробляються галузеві та регіональні програми поліпшення стану охорони праці.

Як показали дослідження, комплекс заходів з поліпшення умов праці має забезпечити приріст продуктивності праці на 15–20 %, а нормалізація освітлення робочих місць збільшує продуктивність праці на 6–13 % та скорочує брак на 25 %. Раціональна організація робочого місця підвищує продуктивність праці на 21 %, раціональне фарбування робочих приміщень – на 25 %.

Дисципліна «Охорона праці» базується на загальноосвітніх (фізика, хімія, математика), спеціальних (електротехніка, технологія і устаткування виробництва) дисциплінах. Вона тісно пов’язана з безпекою життєдіяльності, науковою організацією праці, ергономікою, інженерною психологією і технічною естетикою.

У конкретних дослідженнях охорона праці як наука базується на таких загальнонаукових підходах: комплексності, системності, особистому гуманізмі, єдності наукового дослідження і практики організації трудової діяльності з урахуванням людського фактора.

Комплексний підхід до охорони праці передбачає врахування організаційних, економічних, соціальних, психологічних, технічних, правових та інших аспектів управління в їх сукупності та взаємозв’язку.

Системний підхід відображає взаємозв’язки між окремими аспектами охорони праці і виражається в розробці кінцевої мети, визначенні шляхів її досягнення, створенні відповідного механізму управління, який забезпечує комплекс планування, організацію та стимулювання роботи з охорони праці.

Такий підхід до вивчення основ охорони праці передбачає застосування різних методів дослідження і, зокрема, фізіологічних, психологічних, технологічних, правових та інших аспектів управління в їхній сукупності та взаємозв’язку.

Методологічною основою курсу є аналіз умов праці, технологічних процесів, виробничого обладнання, робочих місць, трудових операцій організації виробництва з метою виявлення шкідливих і небезпечних факторів, виникнення можливих аварійних ситуацій та визначення заходів з поліпшення умов праці.

Головна мета курсу – надати майбутнім фахівцям знання основ праці, реалізація яких на практиці сприятиме поліпшенню умов праці, піднесенню її продуктивності, запобіганню професійним захворюванням, виробничому травматизму тощо.

Основним завданням охорони праці є гуманізація праці. Під гуманізацією праці розуміють профілактику перевтоми, професійних захворювань, запобігання виробничому травматизму, підвищення змістовності праці, створення умов для всебічного розвитку особистості.

Завданнями охорони праці є також:

• -   налагодження оптимальних співвідношень між різними факторами виробничого середовища;

• -   запровадження норм гранично допустимих рівнів шкідливих виробничих факторів, визначення ступеня шкідливості та небезпечності праці;

• -   розробка та планування заходів з поліпшення умов праці;

• -   забезпечення безпеки виконання робіт працівником;

• -   впровадження технічних засобів і заходів боротьби з травматизмом і профзахворюваннями;

• -   розробка методів оцінки соціальної та економічної ефективності заходів з удосконалення умов та охорони праці.

Для України важливого значення набуває міжнародне співробіт-ництво з питань охорони праці, яке полягає: у вивченні, узагальненні та впровадженні світового досвіду з організації охорони праці; у виконанні міжнародних угод з охорони праці; у проведенні наукових або науково-практичних конференцій і семінарів з охорони праці та участі в них.

Значне місце серед міжнародних договорів, якими регулюються трудові відносини, належить конвенціям Міжнародної організації праці (МОП). МОП прийняла більше 180 конвенцій і понад 190 рекомендацій з різних соціально-трудових проблем. На цей час Україна ратифікувала 50 конвенцій МОП, серед яких – найважливіші нормативні акти, що стосуються основоположних прав людини та охорони праці. Інші конвенції ще не підписані, оскільки в них містяться такі високі вимоги, які Україна ще не готова виконати.

Так, не підписані: Конвенція про працю жінок у нічний час, Конвенція про безпеку і гігієну праці, Декларація прав розумово відсталих людей, Декларація прав інвалідів тощо.

Нині в Україні створена і діє ціла сис-тема законодавства та нормативних актів, що регламентують питання охорони праці. Струк-тура основних законо-давчих та нормативних актів з охорони праці представлена на рис. 1.

Рис. 1. Структура законодавчого та нормативного забезпечення охорони праці

Правовою основою законодавства України є Конституція – Основний Закон держави – була прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року. Вона декларує рівні права і свободи всім громадянам держави: на вільний вибір праці, що відповідає безпечним і здоровим умовам, на відпочинок, на соціальний захист у разі втрати працездатності та у старості й деякі інші. Всі закони і нормативні документи повинні узгоджуватися, базуватися і відповідати статтям Конституції.

Законодавча базова охорони праці України налічує низку законів.

Закон України «Про підприємства в Україні» визначає, що підприємство зобов’язане забезпечити всім працівникам безпечні та нешкідливі умови праці.

Закон України «Про колективні договори і угоди» передбачає, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо охорони праці, а в угодах на державному, галузевому та регіональному рівнях регулюються основні принципи та норми реалізації соціально-економічної політики, зокрема щодо умов праці.

Кодекс законів про працю України (КЗпП), який визначає правові засади гарантії здійснення громадянами України права розповсюджуватися своїми здібностями щодо продуктивної та творчої праці, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності. Розділ XІ вищеназваного Кодексу повністю присвячений охороні праці. Студентам слід звернути увагу на такі статті: «Колективний договір (угода)», «Трудовий договір», «Праця жінок», «Праця молоді», «Робочий час», «Час відпочинку», «Професійні спілки», «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю».

Питання охорони праці регламентують і закони України: «Про пожежну безпеку», «Про використання ядерної енергії та радіаційний захист», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», «Про охорону здоров’я». Особливу увагу слід зосередити на Законі України «Про охорону праці», який прийнятий 21 листопада 2002 р. та введений у дію 18 грудня 2002 р. і є основоположним законодавчим документом у галузі охорони праці, дія якого поширюється на всі підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та видів їхньої діяльності, на всіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах.

У першу чергу три вивченні Закону слід звернути увагу на такі статті:

Стаття 4. Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах, представлених у табл. 1.

Таблиця 1