[До змісту] [Попереднє] [Наступне] [До змісту] [Попереднє] [Наступне] тема 4. Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці

Мета: усвідомити організацію державного контролю за охороною праці.

Ця тема розкриває такі питання:

1. 1.   Державний нагляд за дотриманням законодавства та інших нормативних актів з охорони праці.

2. 2.   Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці.

3. 3.   Уповноважені найманими працівниками з питань охорони праці.

4. 4.   Види контролю.

Інформаційні джерела: 3, с. 10–26; 44, с. 37–42; 45, с. 16–20; 47, с. 123–130; 50, с. 63–68.

Методичні поради до вивчення теми

За станом охорони праці на промисловому підприємстві здійсню-ється нагляд і контроль трьох видів: державний, відомчий, громадський.

Державний нагляд за охороною праці

Закон України «Про охорону праці» встановлює (ст. 38), що державний нагляд за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють:

• -   спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

• -   спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки;

• -   спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки;

• -   спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, суб’єктів підприємства, об’єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні.

Діяльність органів державного нагляду за охороною праці регулю-ється законами України «Про охорону праці», «Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку», «Про пожежну безпеку», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», іншими нормативно-правовими актами та положеннями про ці органи, що затверджуються Президентом України або Кабінетом Міністрів України.

Державний комітет України промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Держгірпромнагляд праці України має право:

• -   отримувати від центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій інформацію, документи та інші матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

• -   заслуховувати звіти з питань охорони праці посадових осіб органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.

Рішення Держгірпромнагляду України є обов’язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

Посадові особи Держгірпромнагляд є державними службовцями і на них поширюється дія Закону України «Про державну службу». Вони несуть відповідальність за виконання покладених на них обов’язків, мають право носити формений одяг, зразки якого затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відомчий контроль за охороною праці здійснюють місцеві державні адміністрації та ради народних депутатів у межах відповідної території, які:

а) забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

б) формують за участю профспілок програми заходів з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, що мають міжгалузеве значення;

в) здійснюють контроль за дотриманням нормативних актів про охорону праці.

Внутрішньовідомчий контроль за станом охорони праці в тій чи іншій галузі здійснюють відповідні міністерства та відомства.

Так, контроль за дотриманням законодавства про працю здійснює Державна інспекція праці Міністерства праці та соціальної політики України.

Державний нагляд за виконанням законів про працю всіма міністерствами, відомствами, підприємствами тощо та їхніми службовими особами покладений на Генерального прокурора України.

Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці

Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці відповідно до Закону «Про охорону праці» (ст. 41) здійснюють професійні спілки, їхні об’єднання в особі своїх виробничих органів і представників.

Професійні спілки здійснюють громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту. У разі загрози життю або здоров’ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємствах чи виробництвах фізичних осіб, які використовують найману працю, в цілому на період, необхідний для усунення загрози життю або здоров’ю працівників.

Профспілки мають право безперешкодно перевіряти стан умов і безпеки праці на виробництві, хід виконання відповідальних програм поліпшення гігієни та безпеки праці, зобов’язань колективного договору (угоди), вносити власникові чи державному органу управління охороною праці пропозиції з питань праці та отримувати від них аргументовані відповіді.

Професійні спілки мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об’єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам про охорону праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві та надавати свої висновки про них, вносити роботодавцям, державним органам управління і нагляду подання з питань охорони праці та отримувати від них аргументовану відповідь.

У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа.

Уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці (ст. 42) мають право безперешкодно перевіряти на підпри-ємствах виконання вимог щодо охорони праці та вносити обов’язкові для розгляду роботодавцем пропозиції про усунення виявлених порушень нормативно-правових актів з безпеки та гігієни праці.

Будь-які законні інтереси працівників у зв’язку з виконанням ними обов’язків уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці не можуть бути ущемленими, їхнє звільнення або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності здійснюється лише за згодою найманих працівників у порядку, визначеному колективним договором.

Якщо уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці вважають, що профілактичні заходи, вжиті роботодавцем, є недостатніми, вони можуть звернутися за допомогою до органу державного нагляду з охорони праці. Вони також мають право брати участь і вносити відповідні пропозиції під час інспекційних перевірок підприємств чи виробництв фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю.

Уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці діють відповідно до НПАОП 0.00-4.11-93 «Типове положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці».

Контроль буває двох видів:

– технічний, якщо його об’єктами є предмети праці (продукція, технічна документація), засоби праці (обладнання, інструменти), трудові процеси;

– соціальний, якщо його об’єктом є діяльність людини.

Необхідно знати суть та принципи контролю за охороною праці.

Система контролю повинна формуватися на основі певних уніфікованих принципів.

До таких основоположних принципів можна віднести такі:

1. 1.   Контроль повинен бути безперервним у часі, тобто мати систематичний характер, проводитися в кожному часовому інтервалі (день, тиждень, місяць, рік). При цьому чим нижчим є ранг керівника, тим частіше слід проводити контроль. В окремих випадках необхідним є постійне та безпосереднє стеження за ходом виконання робіт. Особливі випадки, які потребують з погляду забезпечення безпеки такого контролю, зазначені у відповідних правилах та інструкціях.

2. 2.   Контроль має бути повним, всебічним, охоплювати всі сторони діяльності підприємства в галузі охорони праці, відображати реальний стан цієї діяльності в контрольованих підрозділах, на дільницях і робочих місцях; повинен забезпечувати одержання на кожному обліковому часовому інтервалі даних, необхідних для оцінки стану охорони праці, бути максимально об’єктивним, незалежним від суб’єктивних оцінок.

3. 3.   Контроль має бути таким, що випереджає (чи запобіжним), тобто мати профілактичний характер. Система контролю повинна бути спрямованою на запобігання порушенням, а не лише на їх констатацію. Це необхідно для того, щоб запобігти нещасному випадку, аварії, профзахворюванню.

Прикладами запобіжного контролю є:

– діагностика технічного стану технологічного устаткування та механізмів, інвентарю, оснащення;

– перевірка наявності та стану засобів індивідуального захисту;

– первинний та періодичний медичний контроль працівників тощо.

4. Система контролю повинна бути ув’язана з економічним меха-нізмом регулювання та мотивації безпечної роботи. За результатами контролю та оцінки стану охорони праці має здійснюватися заохочення (за роботу без травм і аварій), а також покарання (за низький рівень охорони праці) посадових осіб, окремих порушників, виробничих колективів і підрозділів.

5. Контроль має бути ефективним. Цей принцип полягає в тому, що наглядові функції здійснюються не заради самого контролю, а для усунення виявлених недоліків з метою приведення умов праці на робочих місцях та дільницях до нормативних вимог, для зниження потенційного ризику, підвищення безпеки трудових та виробничих процесів.

Розглядаючи види контролю за охороною праці, слід визначити, що контроль буває поточним, оперативним або періодичним.

Поточний контроль проводиться щозміни, до початку і в процесі роботи. Він полягає в перевірці готовності виконавців до трудової діяльності, відповідності та дотримання умов праці та вимог безпеки на робочих місцях і дільницях під час виконання трудових і виробничих процесів. Цей контроль здійснюється керівниками дільниць, організаторами робіт, виконавцями.

Оперативний контроль здійснюється протягом другого тижня кожного місяця. Він полягає в перевірці організаційно-технічного забезпечення безпеки праці на відповідність нормативним вимогам.

Періодичний контроль проводиться щоквартально протягом четвертого тижня, полягає в перевірці управлінського, організаційного, технічного забезпечення безпеки праці на відповідність нормативним вимогам. Він здійснюється в кожному підрозділі спеціалізованими комісіями на чолі з головними спеціалістами і за участі керівника підрозділу, інших спеціалістів.

На підприємствах і в організаціях широке поширення отримав триступеневий контроль за охороною праці.

На першому ступені контроль здійснюється майстром, механіком, уповноваженим інспектором з охорони праці, які щодня на початку зміни перевіряють готовність машин до роботи.

Щотижня начальник цеху разом з представником комісії з охорони праці здійснюють другий ступінь контролю за охороною праці на своїх ділянках.

На третьому ступені контролю головний інженер, інженер з охорони праці, головний механік раз на місяць перевіряють стан засобів безпеки.

Всі недоліки фіксуються в спеціальному журналі.

Термінологічний словник

Контроль за охороною праці – створення системи постійно діючих взаємопов’язаних заходів, спрямованих на перевірку відповідності процесу функціонування об’єкта управлінським рішенням, що були прийняті, наказам, законам, положенням, нормам, стандартам, правилам; виявлення результатів впливу суб’єкта (управлінських структур) на об’єкт управління (окремих працівників та колективи) і відхилень від управлінських рішень; виконання приписів посадових осіб і держнаглядових органів щодо усунення виявлених порушень вимог нормативних актів тощо.

Перевірка нормативних умов – контроль умов праці на робочих місцях і дільницях, технологічних та виробничих процесів на відповідність нормативним вимогам, а саме: дотримання правил і норм безпосередніми виконавцями, забезпеченість інвентарем, стану робочих місць і дільниць тощо. Цей контроль здійснюється на виконавчому рівні.

Організаційно-технічна перевірка – контроль за організаційно-технічним забезпеченням безпеки праці в підрозділах, який реалізується на рівні організаторів та виконавців робіт.

Комплексна перевірка – контроль підрозділів за всіма аспектами діяльності в галузі охорони праці: управлінським, організаційним, технічним забезпеченням безпеки праці; за організацією виконуваної профілактичної роботи, створенням і дотриманням нормативних умов; аналіз статистики травматизму тощо. Реалізується на управлінському рівні.

Цільова перевірка – контроль, який передбачає поглиблену перевірку певного виду діяльності підрозділу(ів) з охорони праці (дотримання правил експлуатації вантажопідйомних машин, будівель і споруд, електричного чи іншого устаткування, забезпечення спецодягом тощо) на відповідність нормативним вимогам.

Запитання для поточного контролю знань

1. 1.   Які державні установи здійснюють державний нагляд за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці (згідно із Законом України «Про охорону праці»).

2. 2.   Назвіть закони України, що регулюють діяльність органів державного нагляду за охороною праці.

3. 3.   Які правила щодо здійснення своєї діяльності має Держгірпромнагляд України?

4. 4.   Основні права посадових осіб Держгірпромнагляду України.

5. 5.   Яку відповідальність несуть посадові особи Держгірпромнагляду України?

6. 6.   Хто покликаний здійснювати громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці (відповідно до Закону «Про охорону праці»)?

7. 7.   Назвіть права професійних спілок щодо здійснення громадського контролю за дотриманням законодавства про охорону праці.

8. 8.   Як здійснюється громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці за відсутності професійної спілки?

9. 9.   За чий рахунок повинен проходити навчання уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці для виконання своїх обов’язків?

10. 10.    Назвіть об’єкти технічного і соціального контролю.

11. 11.    На яких принципах формується система контролю?

12. 12.    Зміст поточного, оперативного і періодичного контролю.

13. 13.    Зміст триступеневого контролю.

Навчальні завдання

Завдання 1

Вивчіть матеріали рекомендованих підприємств і розділу VІІ «Державний контроль за охороною праці» Закону України «Про охорону праці» і дайте відповіді на запитання:

а) як називають спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці?

б) як називають спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки?

в) як називають спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки?

г) як називають спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці?

Завдання 2

1. 1.  Визначте, щодо чого і кому мають право видавати приписи посадові особи Держгірпромнагляду.

2. 2.  За яких умов мають право посадові особи Держгірпромнагляду забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію підприємств, будівель і споруд, випуск машин, застосування шкідливих речовин, реалізацію продукції тощо?

3. 3.  З’ясуйте, які міри стягнення можуть застосовувати посадові особи Держгірпромнагляду до винних у порушенні законодавства про охорону праці.

Завдання 3

1. 1.  Охарактеризуйте, які питання охорони праці контролюють професійні спілки.

2. 2.  З’ясуйте, в яких випадках мають право професійні спілки вимагати від роботодавця негайного припинення робіт.

3. 3.  Яким чином задіяні професійні спілки у разі нещасних випадків і професійних захворювань на будівництві?

Завдання 4

1. 1.  Умови, за яких вибираються уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці.

2. 2.  З’ясуйте, якими правилами наділені уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці.

3. 3.  Дії уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці, якщо вони вважають, що профілактичні заходи, вжиті роботодавцем, є недостатніми.

Завдання 5

1. 1.  З’ясуйте суть контролю за охороною праці.

2. 2.  Сформулюйте принципи системи контролю за охороною праці.

3. 3.  У чому полягає триступеневий контроль за охороною праці?

[До змісту] [Попереднє] [Наступне]

[До змісту] [Попереднє] [Наступне]

ТЕМА 5. РОЗСЛІДУВАННЯ ТА ОБЛІК НЕЩАСНИХ ВИПАДКІВ, ПРОФЕСІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ТА АВАРІЙ. АНАЛІЗ, ПРОГНОЗУВАННЯ, ПРОФІЛАКТИКА ТРАВМАТИЗМУ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ ЗАХВОРЮВАНОСТІ НА ВИРОБНИЦТВІ

Мета: знати причини, методи профілактики, порядок розслідування та методи аналізу травматизму.

Ця тема розкриває такі питання:

1. 1.   Поняття про виробничий травматизм та професійні захворювання.

2. 2.   Основні причини виникнення нещасних випадків.

3. 3.   Порядок розслідування та обліку нещасних випадків на виробництві.

4. 4.   Методи аналізу травматизму.

5. 5.   Страхування від нещасного випадку.

Інформаційні джерела: 3, с. 10–16; 14, с. 1–73; 44, с. 75–90; 45, с. 31–47; 46, с. 58–74; 49, с. 29–36; 50, с. 111–134; 51, с. 92–119.

Методичні поради до вивчення теми

Поняття про виробничий травматизм і профзахворювання.

Під час вивчення теми слід мати на увазі, що цілком безпечних та нешкідливих умов праці немає. Реальним виробничим умовам притаманна, як правило, наявність певних шкідливостей та небезпеки, наслідком яких є профзахворювання та травматизм.

За даними Міжнародної організації праці (МОП), щороку в світі фіксується близько 125 млн випадків з тяжкими і 220 тис. зі смертельними наслідками. На сьогодні зареєстровано близько 60–150 млн випадків захворювань, пов’язаних з роботою, 60 млн працівників піддаються впливу канцерогенних речовин, 500 млн – непрацездатні з причин невідповідності умов і стану безпеки праці санітарним вимогам.

За даними журналу «Охорона праці», статистика травматизму в Україні характеризується такими даними: на виробництві щороку травмується близько 25 тис. осіб, у тому числі зі смертельним наслідком – 1 100–1 300 осіб. Ризик одержати травму в Україні в 5–8 разів більший, ніж у економічно розвинених країнах.

Тривалий період роботи в шкідливих умовах сприяє виникненню професійних захворювань.

Професійне захворювання вважається виявленим з того моменту, коли працівник, який захворів, змушений був уперше пройти курс лікування або втратив здатність працювати.

Крім професійних виділяють групу так званих виробничо обумовлених захворювань. До них відносять хвороби, що загалом не відрізняються від звичайних хвороб, однак несприятливі умови праці стимулюють виникнення деяких із них або загострюють їхній перебіг. Наприклад, в осіб, що виконують фізичну роботу в поганих умовах, частіше виникають такі захворювання, як радикуліт, варикозне розширення вен, виразкова хвороба шлунку і т. ін. Якщо ж робота вимагає великого нервово-психічного навантаження, то частіше виникають неврози і хвороби серцево-судинної системи.

Необхідно наголосити, що до гострих професійних захворювань належать захворювання, викликані впливом: хімічних чинників – гострий бронхіт, трахеїт, анемія тощо; іонізуючих випромінювань – гостра променева хвороба, гострі променеві ураження; фізичних факторів – перенавантажень та перенапружень органів і систем – радикуліт, міофасцит тощо.

До господарських професійних отруєнь належать випадки, що сталися після одноразового (протягом не більше однієї робочої зміни) впливу небезпечних факторів, шкідливих речовин.

У народному господарстві в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормативам, працюють понад 1 млн осіб, з них до 0,3 млн – жінки.

Прагнення зробити розбудову підприємств дешевою призвело до економії коштів саме на охорону праці, а поступове підпорядкування медичної служби адміністрації підприємств – до приховування професійних захворювань та травматизму. За даними профспілок, в Україні приховується 25 % випадків травматизму і професійних захворювань.

Дослідження свідчать, що основне місце в структурі професійної захворюваності в Україні (70 %) належить пиловим захворюванням легень, зокрема пневмоконіозу, та хронічним бронхітам (переважна більшість з них припадає на підприємства вугільної промисловості); за ними слідують: вібраційно-шумова патологія – вібраційна хвороба і неврити (до 10 %), захворювання опорно-рухового апарата (до 15 %); значно менше поширена хімічна етіологія (3–5 %).

Слід зазначити, що на частку жінок у всій профпатології, що виявляється в Україні, припадає 5–6 % (700–750 випадків щорічно).

В останні роки ВОЗ розглядає як пріоритетну проблему не лише суто професійні захворювання, а й так звані виробничо обумовлені або парапрофесійні захворювання, такі як гіпертонія, ішемічна хвороба серця, хвороби опорно-рухового апарата. Факторами ризику їхнього розвитку є шкідливі професійні чинники, фізичні чи нервопсихічні перевантаження.

Розглянемо травматизм на виробництві, його причини та наслідки.

Вчені, які досліджують травматизм, називають такі причини його виникнення:

Організаційні:

• -   порушення виробничо-технологічного процесу;

• -   незадовільна організація робочого місця, умов праці;

• -   застосування невідповідного устаткування, інструментів, пристроїв;

• -   відсутність керівництва і нагляду за працівниками, допуск до роботи ненавченого персоналу;

• -   застосування небезпечних прийомів роботи;

• -   неузгодженість у діях працівників;

• -   порушення і недотримання інструкцій з техніки безпеки;

• -   відсутність або незадовільний стан індивідуальних засобів захисту.

Технічні:

• -   конструктивні недоліки електричних, механічних, транспортних систем;

• -   недосконалість виробничого обладнання, технологічних процесів;

• -   недосконалість або відсутність засобів безпеки (блокування загорож, запобіжних пристроїв, сигналізації).

Психофізіологічні:

• -   помилкові дії внаслідок утоми працівника через надмірну тяжкість і напруженість роботи;

• -   монотонність праці;

• -   хворобливий стан працівника;

• -   необережність;

• -   невідповідність психофізіологічних чи антропометричних даних працівника щодо техніки, яка використовується при виконанні роботи.

Санітарно-гігієнічні:

• -   невідповідні метеорологічні умови;

• -   нераціональна освітленість робочих місць;

• -   забрудненість повітря (запиленість, загазованість);

• -   високий рівень шуму і вібрації;

• -   наявність шкідливого електромагнітного і радіоактивного випромінювання;

• -   порушення правил особистої гігієни і антисанітарний стан виробничих та побутових приміщень.

Необхідно засвоїти, що відповідно до впливу чинників виробничого середовища травми поділяють на: механічні (забиті місця, переломи, рани та ін.), теплові (опіки, обмороження, теплові удари), хімічні (хімічні опіки, гостре отруєння, ядуха), електричні, комбіновані й ін. (наприклад, викликані якимось випромінюванням). Відповідно до «Схеми розподілу виробничих травм за ступенем їх серйозності ушкоджень» і «Схеми розподілу гострих профотруєнь за ступенем їх серйозності» травми за тяжкістю та їхніми наслідками бувають:

• -   без втрати працездатності (мікротравми);

• -   із тимчасовою втратою працездатності (на один і більше робочих днів);

• -   із тяжкими наслідками – якщо потерпілому нанесені тяжкі пошкодження, небезпечні для життя: пошкодження голови, хребта, грудної клітини, живота, відкриті переломи стегна, гомілки, плеча, передпліччя тощо (за наявності висновку медичного закладу);

• -   групові – якщо постраждали двоє і більше працівників;

• -   зі смертельним наслідком.

Виробнича травма – це травма, одержана працівником на виробництві при недотриманні вимог безпеки праці або неправильній організації праці.

На виробництві можуть бути випадки, коли працівник отримує травму, не пов’язану з порушенням вимог техніки безпеки, наприклад внаслідок стихійного лиха.

Виробничий травматизм – це явище, що характеризується сукуп-ністю виробничих травм. Обставини, за яких людина отримує травму, називаються нещасним випадком.

На практиці нещасні випадки можуть мати виробничий (пов’язаний з трудовими відносинами) або невиробничий (не пов’язані з трудовими відносинами) характер. При цьому нещасні випадки виробничого характеру, в свою чергу, можуть бути пов’язані і не пов’язані з виробництвом.

Нещасні випадки виробничого і невиробничого характеру підлягають розслідуванню, обліку й аналізу згідно з Положенням, затвердженим Постановою Кабінетом Міністрів України.

Нещасні випадки виробничого характеру визначаються як пов’язані з виробництвом, розслідуються і беруться на облік на підприємстві, в організації, установі незалежно від форми власності. До них належать нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових (посадових) обов’язків, а також такі, що сталися у період:

• -   перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці, пов’язаному з виконанням роботи, починаючи з моменту прибуття працівника на підприємство до моменту його відбуття, які повинні фіксуватися відповідно до вимог правил внутрішнього трудового порядку підприємства, а також протягом робочого та надурочного часу, або виконання завдань роботодавця в неробочий час, під час відпустки, у вихідні, святкові та неробочі дні;

• -   підготовки до роботи та приведення в порядок після закінчення роботи знарядь виробництва, засобів захисту, одягу, а також виконання заходів особистої гігієни, пересування по території підприємства перед початком роботи і після її закінчення;

• -   проїзду на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить підприємству, або на іншому транспортному засобі, наданому роботодавцем;

• -   використання власного транспортного засобу в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням роботодавця в установленому роботодавцем порядку;

• -   виконання дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий, тобто дій, які не належать до трудових обов’язків працівника (надання необхідної допомоги іншому працівникові, дії щодо запобігання аваріям або рятування людей та майна підприємства, інші дії, які виконуються згідно з розпорядженням або дорученням роботодавця);

• -   ліквідації аварії, наслідків надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру на виробничих об’єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством;

• -   надання необхідної допомоги або рятування людей, виконання дій, пов’язаних із запобіганням нещасним випадкам з іншими особами у процесі виконання трудових обов’язків;

• -   надання підприємством шефської допомоги;

• -   перебування у транспортному засобі або на стоянці, на території вахтового селища, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо настання нещасного випадку пов’язане з виконанням потерпілим трудових обов’язків або з впливом небезпечних чи шкідливих виробничих факторів або середовища;

• -   прямування працівника до об’єкта (між об’єктами) обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь-якого об’єкта за дорученням роботодавця;

• -   прямування до/з місця відрядження згідно з установленим завданням.

Нещасні випадки визначаються як пов’язані з виробництвом також у випадках:

• -   раптового погіршення стану здоров’я працівника або його смерті внаслідок гострої серцево-судинної недостатності під час перебування на підземних роботах;

• -   скоєння самогубства працівником плавскладу на суднах морського, річкового та рибопромислового флоту в разі перевищення обумовленого колективним договором строку перебування у рейсі або його смерті під час перебування у рейсі внаслідок впливу психофізіологічних чи шкідливих виробничих факторів;

• -   пов’язаних із завданням тілесних ушкоджень іншою особою, або вбивство працівника під час виконання або у зв’язку з виконанням ним трудових (посадових) обов’язків чи дій в інтересах підприємства незалежно від порушення кримінальної справи (крім випадків, що сталися з особливих мотивів);

• -   раптового погіршення стану здоров’я працівника під час виконання ним трудових (посадових) обов’язків за умови, що погіршення стану здоров’я працівника сталося внаслідок впливу небезпечних чи шкідливих факторів, що підтверджено медичним висновком, або якщо потерпілий не проходив медичного огляду, передбаченого законодавством, а робота, що виконувалася, протипоказана потерпілому відповідно до медичного висновку про стан його здоров’я (медичний висновок щодо зв’язку стану здоров’я працівника з впливом на нього небезпечних чи шкідливих виробничих факторів або щодо протипоказання за станом здоров’я працівника виконувати зазначену роботу видається лікувально-профілактичним закладом за місцем лікування потерпілого на запит роботодавця та/або голови комісії);

• -   коли нещасний випадок стався з працівником на території підприємства або в іншому місці роботи під час перерви, що надається згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, а також під час перебування працівника на території підприємства у зв’язку з проведенням виробничої наради, отриманням заробітної плати, проходженням обов’язкового медичного огляду або проведенням з дозволу чи з ініціативи роботодавця професійних та кваліфікаційних конкурсів і тренувальних занять.

Не визначаються як такі, що пов’язані з виробництвом, нещасні випадки, що сталися з працівниками:

• -   за місцем постійного проживання на території польових і вахтових селищ;

• -   під час використання ними в особистих цілях транспортних засобів, машин, механізмів, устаткування, інструментів, що належать або використовуються підприємством (крім випадків, що сталися внаслідок їх несправності);

• -   унаслідок отруєння алкоголем, наркотичними засобами, токсичними чи отруйними речовинами, а також унаслідок їхньої дії (асфіксія, інсульт, зупинка серця тощо), за наявності відповідного медичного висновку, якщо це не пов’язане із застосуванням таких речовин у виробничих процесах чи порушенням вимог безпеки щодо їх зберігання і транспортування, або якщо потерпілий, який перебував у стані алкогольного, токсичного чи наркотичного сп’яніння, до нещасного випадку був відсторонений від роботи відповідно до вимог правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства чи колективного договору;

• -   у разі підтвердженого відповідним медичним висновком алкогольного, токсичного чи наркотичного сп’яніння, не зумовленого виробничим процесом, яке стало основною причиною настання нещасного випадку;

• -   під час скоєння ними злочину, що встановлено обвинувальним вироком суду;

• -   у разі смерті або самогубства.

Роботодавець згідно зі ст. 22 Закону України «Про охорону праці» повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до «Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2004 р. за № 1112 (НПАОП 0.00.6.02-04), затвердженого Кабінетом Міністрів України за погодженням із Всеукраїнським об’єднанням профспілок.

За підсумкам розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов’язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування.

У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов’язковим для роботодавця.

Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві організовує роботодавець відповідно до названого вище Положення.

Розслідуванню підлягають раптові погіршення стану здоров’я, поранення, травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гострі професійні та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утеплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, інші ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менше як на один робочий день, а також випадки смерті на підприємстві.

Про кожен нещасний випадок свідок, працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні негайно повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу уповноважену особу підприємства і вжити заходів для надання необхідної допомоги.

Слід звернути увагу на те, що порядок розслідування нещасних випадків залежить від багатьох факторів. Послідовність дій роботодавця і комісії під час «звичайного» і спеціального розслідувань нещасного випадку на виробництві представлено на рис. 6 і 7.

 

Продовж.рис.6

Рис. 6. Дії роботодавця при звичайному розслідуванні та обліку нещасних випадків