Водопінні Порошкові Вуглекислотні

Рис. 22. Вогнегасники та порядок приведення їх у дію

Вогнегасники вуглекислотні. Ручні вуглекислотні вогнегасники призначені для гасіння невеликих пожеж усіх видів загорання. Вони приводяться в дію вручну. Через вентиль стиснена рідка вуглекислота прямує у патрубок, де розширюється і за рахунок цього її температура знижується до –70 °С. При переході рідкої вуглекислоти в газ її об’єм збільшується у 500 разів. Утворюється снігоподібна вуглекислота, яка при випаровуванні охолоджує горючу речовину та ізолює її від кисню повітря. Корисна довжина струменя вогнегасника – приблизно 4 м.

Порошкові вогнегасники застосовують для гасіння невеликих за площею пожеж горючих рідин, газів, електроустановок під напругою до 1000 В. Для створення тиску в корпусі встановлено балон з азотом, діоксидом вуглецю або повітрям, який знаходиться під тиском 10 МПа.

Порошкові вогнегасники відрізняються один від одного сумішшю порошку, ємністю і пристроєм для подачі.

У будівлях і спорудах з пожежонебезпечним виробництвом встановлюються стаціонарні автоматично діючі спринклерні або дренчерні системи для гасіння пожеж.

Спринклерні установки можуть бути водяні, повітряні та змішані. Це система труб, прокладених по стелі. Вода в труби потрапляє із водогінної мережі. Спринклерні головки закриті легкоплавкими замками, що розраховані на спрацювання при температурі 72, 93, 141 та 182°С. Площа змочування одним спринклером становить від 9 до 12 м², а інтенсивність подачі води – 0,1 л/с. Важлива частина установки – контрольно-сигнальний клапан, який пропускає воду в спринклерну мережу, подаючи при цьому звуковий сигнал, і контролює тиск води до і після клапана.

Повітряна система спринклерної установки застосовується у неопалювальних приміщеннях. Трубопроводи в таких системах заповнені не водою, а стисненим повітрям. Вода в них лише досягає клапана, а у випадку зривання головки спочатку виходить повітря, а потім вода. Змішані системи влітку заповнюються водою, а взимку – повітрям.

Дренчерні установки обладнуються розбризкувальними головками, які постійно відкриті. Вода подається в дренчерну систему вручну або автоматично при спрацюванні пожежних датчиків, які відкривають клапан групової дії.

Методика вибору і розрахунку потреби первинних засобів пожежогасіння

Завдання 1. Вибір типу та визначення необхідної кількості вогнегасників.

Необхідну кількість вогнегасників та їхній тип визначають залежно від їхньої вогнегасної спроможності, граничної площі захисту, категорії приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою, а також за класом пожежі, горючих речовин та матеріалів у приміщенні або на об’єкті. Відповідно до міжнародного стандарту ISO № 3941-77, усі пожежі поділяються на п’ять класів (табл. 24).

Вибір типу та визначення необхідної кількості вогнегасників для оснащення приміщень первинними засобами пожежогасіння проводиться на підставі рекомендацій, наведених у таблицях 27 і 28.

Таблиця 27

Рекомендації щодо оснащення приміщень переносними вогнегасниками

Категорія приміщень	Площа, що захищається	Клас пожежі	Вогнегасники
			пінні, дм3	порошкові, дм3			хладонові, дм3	вуглекислотні, дм3
			10	2	5	10	2(3)	2(3)	5(8)
А, Б, В (горючі гази та рідини)	200	А В С Д (Е)	2++ 4+ – – –	–	2+ 2+ 2+ 2+ 2+	1++ 1++ 1++ 1++ 1++	4+ 4+	–	2++
В	400	А Д (Е)	2++ – –	4+	2++ 2+ 2++	1+ 1++ 1+	+	4+	2+ 2++
Г	800	В С	2+ –	4+	2++ 2++	1+ 1+	4	–	2++
Г, Д	1 800	А Д (Е)	2++ – –	4+ 2+	2++ 2+ 2++	1 + 1++ 1+	2+	4+
Громадські будівлі та споруди	800	А (Е)	4++ –	8+	4++ 4++	2+ 2+	4+	4+	4+ 2++

Примітка. Знаком «++» позначені вогнегасники, які рекомендовані для оснащення об’єктів; знаком «+» – вогнегасники, застосування яких дозволено у випадку відсутності рекомендованих вогнегасників; знаком «–» – вогнегасники, які не допускаються для оснащення об’єкта.

Таблиця 28