Навчальні заняття

Практичне заняття. Методи за засоби виявлення і гасіння пожеж

План

1. 1.   Вогнегасні речовини, що використовуються для гасіння пожеж.

2. 2.   Будова і принципи роботи первинних засобів пожежегасіння.

3. 3.   Вибір і розрахунки протипожежного водопостачання.

4. 4.   Захист виконаної роботи.

Термінологічний словник

Пожежа – неконтрольований процес горіння, який супровод-жується знищенням матеріальних цінностей і створює небезпеку для життя людей.

Пожежна безпека – стан об’єкта, при якому з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення та розвиток пожежі та впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Пожежна профілактика – комплекс організаційних і технічних заходів, спрямованих на забезпечення безпеки людей, запобігання пожежам, локалізації та гасіння пожеж.

Горіння – процес окиснення, який супроводжується інтенсивним виділенням тепла і променевої енергії.

Вибух – швидке перетворення речовин (вибухове горіння), яке супроводжується виділенням енергії та утворенням ударної хвилі.

Температура займання – найнижча (в умовах спеціального дослідження) температура речовини, при якій над її поверхнею утворюються пари, здатні спалахнути у повітрі від джерела займання, але швидкість їхнього утворення недостатня для подальшого горіння.

Вогненебезпечна зона – простір, де можуть знаходитися спалимі речовини як при нормальному технологічному процесі, так і при можливих його порушеннях.

Вибухонебезпечна зона – простір, в якому є або можуть з’явитися вибухонебезпечні суміші.

Статична електрика – сукупність явищ, пов’язаних із виникненням, збереженням і релаксацією (зменшенням величини) вільних електричних зарядів на поверхні і в об’ємі ізольованих провідниках.

Вогнестійкість – здатність будівельних конструкцій чинити опір дії високої температури, утворенню наскрізних тріщин та поширенню вогню в умовах пожежі та виконувати при цьому свої звичайні, експлуатаційні функції.

Межа вогнестійкості – час, протягом якого конструкція може витримати дію вогню, після чого починається деформація.

Межі поширення вогню – максимальний розмір пошкоджень (у сантиметрах), яким вважається обвуглювання, вигорання або оплавлення матеріалів.

Запитання для поточного контролю знань

1. 1.   Що таке пожежа?

2. 2.   Якими явищами супроводжується пожежа?

3. 3.   На скільки класів підрозділяються пожежі та що є характерним для кожного з них?

4. 4.   Які наслідки пожеж?

5. 5.   Які характерні причини виникнення пожеж?

6. 6.   Що таке горіння?

7. 7.   Що може бути джерелом займання?

8. 8.   Які є різновидності горіння?

9. 9.   Як поділяють речовини та матеріали за групою горючості?

10. 10.    Якими засобами та заходами забезпечується пожежна безпека?

11. 11.    На які категорії поділяються приміщення та будівлі за вибухопожежною та пожежною небезпекою?

12. 12.    Як можна підвищити вогнестійкість будівельних конструкцій?

13. 13.    Які існують способи і прийоми припинення горіння та які при цьому використовуються засоби для гасіння пожежі?

14. 14.    Які обов’язки покладаються на власників підприємств і орендарів щодо забезпечення пожежної безпеки об’єктів?

15. 15.    Яка мета створення пожежної охорони та які основні завдання вона вирішує?

16. 16.    У чому полягає небезпека блискавок і як забезпечується захист від прямих ударів?

17. 17.    Суть небезпеки статичної електрики.

18. 18.    Зміст інструкції з пожежної безпеки.

19. 19.    Призначення первинних засобів пожежогасіння.

Порядок виконання заняття. Загальні положення

Основними вогнегасними речовинами є: вода, хімічна і повітряно-механічна піни, водний розчин солей, інертні та негорючі гази, водяна пара, галоїдовуглецеві речовини та сухі порошки.

Вода є найбільш поширеним засобом гасіння пожеж. Потрапляючи у вогнище, вода поглинає велику кількість теплоти і випаровується, оскільки має велику теплоємність. Це призводить до зниження температури у зоні горіння. При випарюванні вода утворює велику кількість пари (1 літр утворює 1700 літрів пари), ізолює зону горіння від навколишнього середовища й утруднює надходження кисню повітря до вогнища.

Струменем води гасять тверді горючі речовини: дощем і водяним пилом – тверді волокнисті сипучі речовини, а також спирти, трансформаторне і солярне мастила.

Застосовувати воду для гасіння електрообладнання, яке знаходиться під напругою, небезпечно, тому що вода має високу електропровідність. Водою не можна гасити легкозаймисті рідини (бензин, гас), оскільки маючи велику питому вагу, вода накопичується внизу цих речовин і збільшує площу горючої поверхні. Для гасіння ЛЗР можна застосовувати струмені дистильованої води, крапельки якої потрапляючи у полум’я, швидко випаровуються, охолоджують осередок горіння та ізолюють його від кисню повітря.

Підвищення вогнегасної здатності води досягається розчиненням у ній двовуглекислої соди, поташу, хлористого кальцію та алюмінію, кухонної та інших солей.

Під дією тепла солі випадають з розчину й утворюють ізолюючі плівки на поверхні палаючої речовини, розкладаються, поглинають тепло і виділяють інертні гази. Застосування солей зменшує витрати води на гасіння у 22,5 раза і скорочує час гасіння на 20–30 %.

Водні розчини солей застосовуються для гасіння речовин, які погано змочуються водою (бавовна, деревина, торф). У воду додають поверхнево-активні речовини: піноутворювач ПУ-1, сульфазоли НП-16, змочувач-ДП.

Водяна пара застосовується для гасіння пожеж у приміщеннях об’ємом до 500 м³ і невеликих загорань на відкритих майданчиках. Для забезпечення вогнегасного ефекту необхідно, щоб пара займала більше 35 % об’єму приміщення чи ємності.

Вогнегасні піни за утворенням поділяють на хімічні та повітряно-механічні. Піна – це бульбашки газу або повітря, оточені тонкою оболонкою рідини. Піна розтікається по поверхні, що горить, та ізолює осередок горіння.

Хімічна піна у вогнегасниках утворюється під час взаємодії кислоти з лугом у присутності піноутворювача. При цьому утворюється інертний газ (діоксид вуглецю), який має пожежогасні властивості. Склад піни: приблизно 80 % діоксиду вуглецю, 19,7 % води, 0,3 % піноутворювача.

Для утворення діоксиду вуглецю застосовують речовини у вигляді розчинів або сухих порошків. Хімічна піна має властивість довго залишатися на поверхні твердих тіл і рідин.

Хімічна піна псує цінне обладнання та папери. До того ж, вона електропровідна. Тому нею не можна гасити електрообладнання, що знаходиться під напругою, а також калій, натрій, магній та його сплави. При взаємодії їх із водою, наявною у піні, виділяється водень, який посилює горіння.

У практиці пожежогасіння все більше використовується повітряно-механічна піна. Це суміш повітря (близько 90 %), води (9,7 %) і піноутворювача (0,3 %) (ПУ-1, ПУ-6).

Повітряно-механічна піна не проводить електричний струм, не шкідлива для людини, не реагує з металом, швидко утворюється у разі пожежі, економічна.

Вогнегасна її властивість полягає в тому, що над поверхнею осередку пожежі утворюється шар піни завтовшки до 10 см, який стійкий до дії полум’я.

Інертні та негорючі гази застосовуються для гасіння пожеж у невеликих закритих приміщеннях і джерел займання. Це головним чином діоксид вуглецю, азот, аргон. Вогнегасна концентрація інертних і негорючих газів повинна становити 31–36 % об’єму повітря. Ці гази застосовують для гасіння палаючих електродвигунів та іншого електротехнічного знаряддя.

Галоїдовуглецеві сполуки та їхні вогнегасні дії засновані на хімічному гальмуванні реакції горіння (інгібіруванні). Ці сполуки мають велику щільність, що підвищує ефективність пожежогасіння, а низькі температури замерзання дозволяють застосовувати їх при низьких температурах повітря.

Порошкові сполуки – це подрібнені мінеральні солі з різними домішками, які перешкоджають їхньому злежуванню і закам’янінню. Вони мають добру вогнегасну здатність, універсальні в застосуванні, оскільки пригнічують горіння матеріалів, які не можна загасити водою. Вибір вогнегасної речовини залежить від класу пожежі.

Первинні засоби пожежогасіння

Загорання в початковій стадії його розвитку можна погасити за допомогою первинних засобів пожежогасіння.

До них належать внутрішні пожежні крани з пожежними дулами і рукавами, вогнегасники, бочки з водою, багри, ломи, сокири, відра, азбестові полотна, повстяні мати, кошми (груба вовняна тканина).

Найбільш поширеним засобом пожежогасіння невеликого загорання на підприємствах є вогнегасники (табл. 26). Залежно від типу вогнегасних речовин їх поділяють на: пінні, газові, порошкові. Будова і принципи дії вогнегасників подані на рис. 22.

Пінні вогнегасники бувають хімічними і повітряно-механічними.

Ручні хімічні вогнегасники застосовуються для гасіння твердих матеріалів і горючих речовин невеликої площі.

Таблиця 26