Класифікація робіт за ступенем важкості

Пора року	Категорія роботи	Температура, ºС			Відносна вологість, %		Швидкість руху повітря, м/с
		оптимальна	допустима на постійних робочих місцях
			верхня межа	нижня межа	оптимальна	допустима на постійних робочих місцях, не більше за	оптимальна	допустима на постійних робочих місцях
Холодна і перехідна,	Легка – Іа Легка – Іб	22...24 21...23	25 24	21 20	40...60 40...60	75 75	0,1 0,1	не більше 0,1 не більше 0,2
температура нижче +10 ºС	Середньої важкості – ІІа	18...20	23	17	40...60	75	0,2	не більше 0,3
	Середньої важкості – ІІб	17...19	21	15	40...60	75	0,2	не більше 0,4
	Важка – ІІІ	16...18	19	13	40...60	75	0,3	не більше 0,5
Тепла, температура +10 ºС і вище	Легка – Іа Легка – Іб	23...25 22...24	28 28	22 21	40...60 40...60	55 при 28 ºС 60 при 27 ºС	0,1 0,2	0,1...0,2 0,1...0,3
	Середньої важкості – ІІа	21...23	27	18	40...60	65 при 26 ºС	0,3	0,2...0,4
	Середньої важкості ІІб Важка – ІІІ	20...22 18...20	27 26	16 15	40...60 40...60	70 при 25 ºС 75 при 24 ºС	0,3 0,4	0,2...0,5 0,2...0,6

Оптимальними називають такі параметри мікроклімату, які при тривалій і систематичній дії на людину забезпечують збереження нормального теплового стану організму без напруження механізмів терморегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту і створюють умови для високого рівня працездатності людини.

До відхилень параметрів мікроклімату від оптимальних значень організм людини має здатність пристосовуватись, але при значних відхиленнях в організмі працівника можуть виникати певні порушення нормальної життєдіяльності, а іноді й захворювання.

Зі зміною температурних умов середовища відповідно змінюються й обмінні процеси в організмі. При підвищених значеннях температури повітря і значному потовиділенні порушується водний обмін. Якщо особи, які не виконують фізичної роботи, втрачають через випаровування 0,8–1,2 г/хв води, то при підвищеній температурі ці втрати можуть досягати 2,35–3,1 г/хв. Загальні втрати води протягом робочого дня – 4–6 кг. При цьому з організму вимиваються солі та вітаміни, а це позначається на білковому обміні, функціях серцево-судинної системи, слиновиділенні тощо.

При високій температурі частішими стають серцеві скорочення, в окремих випадках – до 180–200 ударів за хвилину. При цьому внаслідок зниження судинного тонусу падає артеріальний тиск.

При підвищенні температури та охолодженні частішає дихання; при значному перехолодженні воно стає неглибоким і неритмічним.

При різкому нагріванні організму може порушуватися умовно рефлекторна діяльність, координація рухів, функція уваги, точність виконання трудових операцій.

Рухомість повітря діє одночасно термічно і механічно (при певних значеннях швидкості потоку).

Встановлено, що взимку швидкість повітряного потоку у виробничих приміщеннях повинна бути в межах 0,3–0,5 м/с, влітку – 0,5–1 м/с. В умовах окремих виробництв (гарячі цехи) виникає потреба створювати потік повітря швидкістю 3–3,5 м/с. У цих випадках застосовують вентиляційні пристрої.

Вологість повітря значно впливає на працездатність людини. Відносна вологість повітря не повинна бути більше 75 % й менше 30 %.

Підвищена вологість повітря при високій температурі ускладнює тепловіддачу організму і призводить до його перегріву. При низькій температурі підвищена вологість повітря призводить до швидкої втомлюваності організму і простудних захворювань.

Низька відносна вологість повітря сприяє швидкому випаровуванню поту, підвищеній тепловіддачі та пересиханню шкіряного покрову. Оптимальна вологість повітря для людини – 40–60 %.

Для вимірювання параметрів мікроклімату застосовуються прилади: ртутні та спиртові термометри (для виміру температури), психрометри (для визначення відносної вологості повітря), анемометри та кататермометри (для визначення швидкості руху повітря).

Для забезпечення нормальних метеорологічних умов на виробництві з надлишком тепла застосовують:

• -   вентиляцію та опалювання;

• -   теплоізоляцію нагрітого обладнання (скловата);

• -   екранування джерел теплового випромінювання (тепловідбивачі і теплопоглиначі), водяні завіси, скло);

• -   все обладнання, що виділяє тепло, розміщують в одному приміщенні;

• -   засоби індивідуального захисту;

• -   обмежене перебування людей у зоні з підвищеною температурою;

• -   механізацію та автоматизацію виробничих процесів;

• -   спеціальний питний режим (білково-вітамінні напої, хлібний квас, підсолена вода).

На промислових підприємствах повітря робочої зони може забруднюватися шкідливими речовинами, які утворюються в результаті технологічного процесу або містяться в сировині, продуктах і напівфабрикатах та відходах виробництва. Ці речовини потрапляють у повітря у вигляді пилу, газів або пари і діють негативно на організм людини. Залежно від їхньої токсичності та концентрації в повітрі вони можуть бути причиною хронічних отруєнь або професійних захворювань.

Залежно від ступеня токсичності, фізико-хімічних властивостей, шляхів проникнення в організм, санітарні норми встановлюють гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони виробничих приміщень, перевищення яких неприпустиме.

Гранично допустимою концентрацією (ГДК) шкідливої речовини в повітрі робочої зони вважається така концентрація, вплив якої на людину в разі її щоденної регламентованої тривалості не призводить до зниження працездатності чи захворювання в період трудової діяльності та у наступний період життя, а також не справляє негативного впливу на здоров’я нащадків. Робочою зоною вважається простір заввишки 2 м над рівнем підлоги або робочої площини, на якій розташовані місця постійного або тимчасового знаходження працівників.

Згідно з ГОСТ 12.1.007-76 «ССБТ. Вредные вещества. Классифи-кация и общие требования безопасности», за токсичністю дії шкідливі речовини поділяють на чотири класи небезпеки:

• -   надзвичайно небезпечні речовини (ГДК 0,1 мг/м³);

• -   особливо небезпечні речовини (ГДК від 0,1 до 1,0 мг/м³);

• -   помірно небезпечні речовини (ГДК від 1,0 до 10 мг/м³);

• -   малонебезпечні речовини (ГДК 10 мг/м³).

Гази і пари за дією на організм людини, за характером токсичності умовно поділяють на дев’ять груп:

1 – такі, що припікають і подразнюють шкіру та слизові поверхні (неорганічні кислоти, луги, деякі органічні кислоти, ангідриди та ін.) і вражають шкіру з утворенням наривів, виразок;

2 – подразнюючі (хлор, двоокис сірки, аміак, фосген, окиси азоту, тумани кислот, ароматичні вуглеводи та ін.), які вражають верхні та глибокі дихальні шляхи;

3 – кров’яні (окис вуглецю, свинець і його неорганічні сполуки, ароматичні смоли, толуол, бензол та ін.), які взаємодіють з гемоглобіном;

4 – нервові (вуглеводні, спирти, анілін, тетраетилсвинець, сірководень, аміак, фосфорорганічні речовини та ін.), які викликають розлад функцій нервової системи, судому м’язів, параліч;

5 – ферментні (солі ртуті, миш’як і його сполуки, синильна кислота та її солі, фосфорорганічні сполуки), які порушують структуру ферментів, інактивують їх;

6 – печінкові (хлоровані вуглеводні, фосфор, бромбензол, селен), які викликають структурні зміни тканин печінки;

7 – мутагени (окис етилену, етиленамін, хлоровані вуглеводні, сполуки свинцю, ртуті та ін.), які впливають на генетичний апарат клітини;

8 – алергени (алкалоїди, деякі сполуки нікелю, похідні піридину, органічні сполуки природного походження: кофеїн, хінін, ефедрин, атропін), які викликають зміни в реактивній здатності організму;

9 – канцерогени (кам’яновугільна смола, ароматичні аміни, азо- і діазосполуки та ін.), які викликають утворення злоякісних пухлин.

При одночасному знаходженні в повітрі робочої зони декількох шкідливих речовин односпрямованої дії, близьких за хімічним складом і характером біологічної дії на людину, для визначення можливості працювати в цій зоні застосовують таку залежність:

де С₁, С₂,..., С_n – фактичні концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони, мг/м³;

ГДК₁, ГДК₂,..., ГДК_n – гранично допустима концентрація шкідливих речовин, що знаходяться в повітрі робочої зони, мг/м³.

Приклади речовин односпрямованої дії: оксид вуглецю і оксид азоту, сірчаний газ і сірчаний водень або інші вуглеводневі сполуки.

За ступенем дії на організм людини шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки:

1 – надзвичайно небезпечні;

2 – високонебезпечні;

3 – помірно небезпечні;

4 – малонебезпечні.

Класи небезпеки встановлюються залежно від норми і показників, наведених у табл. 9.

Таблиця 9