Р ис. 7. Дії комісії при «звичайному» розслідуванні

Примітка: акти ф. Н-5 і ф. Н-1 (або ф. НПВ) підписують голова і всі члени комісії. У разі незгоди зі змістом зазначених актів член комісії письмово викладає свою окрему думку, яка додається до акта ф. Н-5 і є його невід’ємною частиною, про що роблять запис в акті ф. Н-5.

Контроль за своєчасністю і об’єктивністю розслідування нещасних випадків, їхнім обліком, виконанням заходів для усунення причин здійснюють органи державного управління, органи державного нагляду за охороною праці, Фонд соціального страхування від нещасних випадків відповідно до їхньої компетенції.

Громадський контроль здійснюють трудові колективи – через обраних ними уповноважених з питань охорони праці та профспілки – через виборні органи і своїх представників.

Спеціальне розвідування нещасних випадків

Спеціальному розслідуванню підлягають:

• -   нещасні випадки зі смертельним наслідком;

• -   групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більше працівниками незалежно від тяжкості ушкодження їх здоров’я;

• -   випадки смерті на підприємстві;

• -   випадки зникнення працівника під час виконання ним трудових обов’язків.

Спеціальне розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком, групового нещасного випадку, випадку смерті, а також випадку зникнення працівника під час виконання ним трудових обов’язків організовує роботодавець (якщо постраждав сам роботодавець – орган, до сфери управління якого належить підприємство, а в разі його відсутності – відповідна місцева держадміністрація або виконавчий орган місцевого самоврядування).

Послідовність дії роботодавця у цьому випадку наведена на рис. 8, а склад комісії зі спеціального розслідування – на рис. 9.

Продовж. рис. 8

Рис. 8. Дії роботодавця з організації спеціального розслідування

Розслідування цього випадку вказаних вище випадків проводиться комісією зі спеціального розслідування, яка призначається наказом керівника територіального органу Держгірпромнагляду за погодженням з органами, представники яких входять до складу цієї комісії.

До складу комісії зі спеціального розслідування включаються: посадова особа органу державного нагляду за охороною праці (голова комісії); представник відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків; представник органу, до сфери управління якого належить підприємство, а в разі його відсутності – відповідної місцевої держадміністрації або виконавчого органу місцевого самоврядування; представник роботодавця; представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий; представник вищестоящого профспілкового органу або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, а в разі розслідування випадків виявлення гострих професійних захворювань (отруєнь) – і спеціаліст відповідної установи (закладу) державної санітарно-епідеміологічної служби.

Рис. 9. Склад комісії зі спеціального розслідування нещасного випадку

Спеціальне розслідування нещасних випадків проводиться протягом не більше 10-ти робочих днів. У разі необхідності встановлений термін може бути продовжений органом, який призначив розслідування.

За результатами розслідування складається акт спеціального розслідування за формою Н-5, а також оформляється карта обліку професійного захворювання (отруєння) на кожного потерпілого за формою П-5, якщо нещасний випадок пов’язаний з гострим професійним захворюванням (отруєнням).

Акти за формою Н-1 або НПВ на кожного потерпілого складається відповідно до акта спеціального розслідування у двох примірниках, підписується головою та членами комісії зі спеціального розслідування і затверджується роботодавцем протягом доби після отримання цих документів.

Роботодавець у п’ятиденний термін з моменту підписання акта спеціального розслідування нещасного випадку чи отримання припису посадової особи органу державного нагляду за охороною праці щодо взяття на облік нещасного випадку зобов’язаний розглянути ці матеріали і видати наказ про здійснення запропонованих заходів для запобігання виникненню подібних випадків, а також притягнути до відповідальності працівників, які допустили порушення законодавства про охорону праці.

Про здійснення запропонованих заходів роботодавець у письмовій формі повідомляє органи, які брали участь у розслідуванні, в терміни, зазначені в акті спеціального розслідування.

Роботодавець у п’ятиденний термін після закінчення спеціального розслідування нещасного випадку надсилає за рахунок підприємства копії матеріалів органам прокуратури, іншим органам, представники яких брали участь у розслідуванні, центральному органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить підприємство, відповідній місцевій держадміністрації або виконавчому органу місцевого самоврядування, Держгірпромнагляду, виконавчій дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, а у разі розслідування випадків виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) – також відповідній установі (закладу) державної санітарно-епідеміологічної служби.

Примірник матеріалів розслідування залишається на підприємстві та зберігається відповідно до п. 21 Положення про розслідування.

Потерпілому або членам його сім’ї, довіреній особі надсилається затверджений акт за формою Н-1 або НПВ разом з копією акта спеціального розслідування нещасного випадку.

Розслідування та облік випадків виявлення хронічних професійних захворювань і отруєнь

Усі вперше виявлені випадки хронічних професійних захворювань і отруєнь (далі – професійні захворювання) підлягають розслідуванню.

Професійний характер захворювання визначається експертною комісією у складі спеціалістів лікувально-профілактичного закладу, якому Міністерством охорони здоров’я (МОЗ) надано таке право.

У разі необхідності до роботи експертної комісії залучаються спеціалісти (представники): підприємства, робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, профспілкової організації, членом якої є потерпілий.

Зв’язок професійного захворювання з умовами праці працівника визначається на підставі клінічних даних і санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, яка складається відповідною установою державної санітарно-епідеміологічної служби за участю спеціалістів (представників) підприємства, профспілок та робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків. Санітарно-гігієнічна характеристика видається на запит керівника лікувально-профілактичного закладу, що обслуговує підприємство, або спеціаліста з профпатології міста (області), завідувача відділення профпатології міської (обласної) лікарні.

Якщо на час складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці потерпілий не підпадав під дію факторів виробничого середовища, що могли спричинити професійне захворювання, враховується його попередня робота, пов’язана з дією несприятливих виробничих факторів.

У разі виникнення підозри на профзахворювання лікувально-профілактичний заклад направляє працівника з відповідними документами, перелік яких визначений Порядком встановлення зв’язку захворювання з умовами праці (він є додатком до «Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві»), на консультацію до головного спеціаліста з профпатології міста (області). Для встановлення діагнозу і зв’язку захворювання з впливом шкідливих виробничих факторів і трудового процесу головний спеціаліст з профпатології Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя направляє хворого до спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу згідно з переліком, затвердженим МОЗ.

Роботодавець організовує розслідування кожного випадку виявлення професійного захворювання протягом 10-ти робочих днів з моменту отримання повідомлення про професійне захворювання.

Розслідування випадку професійного захворювання проводиться комісією у складі представників: відповідної установи державної санітарно-епідеміологічної служби (голова комісії), лікувально-профілактичного закладу, підприємства, профспілкової організації, членом якої є хворий, або уповноваженого трудового колективу з питань охорони праці, якщо хворий не є членом профспілки, відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків (рис. 10).

Рис. 10. Склад комісії з розслідування випадку професійного захворювання

Роботодавець зобов’язаний:

1. 1) подати комісії з розслідування дані лабораторних досліджень шкідливих факторів виробничого процесу, необхідну документацію (технологічні регламенти, вимоги і нормативи з безпеки праці тощо);

2. 2) забезпечити комісію приміщеннями, транспортними засобами і засобами зв’язку;

3. 3) організувати друкування, розмноження і оформлення в необхідній кількості матеріалів розслідування.

Комісія з розслідування зобов’язана:

1. 1) скласти програму розслідування причин професійного захворювання;

2. 2) розподілити функції між членами комісії;

3. 3) розглянути питання про необхідність залучення до її роботи експертів;

4. 4) провести розслідування обставин та причин професійного захворювання;

5. 5) скласти акт професійного захворювання за формулою П-4, в якому вказати заходи для запобігання розвиткові професійного захворювання, забезпечення нормалізації умов праці, а також назвати осіб, які не виконали відповідні вимоги (правила, гігієнічні регламенти).

Роботодавець зобов’язаний у п’ятиденний термін після закінчення розслідування причин професійного захворювання розглянути його матеріали та видати наказ про заходи для запобігання професійним захворюванням; а також про притягнення до відповідальності осіб, з вини яких допущено порушення санітарних норм і правил, що призвели до виникнення професійного захворювання.

Про здійснення запропонованих комісією з розслідування заходів для запобігання професійним захворюванням роботодавець письмово інформує відповідну установу державної санітарно-епідеміологічної служби протягом терміну, зазначеного в акті. У разі втрати працівником працездатності внаслідок професійного захворювання роботодавець направляє потерпілого на медичну комісію для визначення подальшої його працездатності.

Розслідування та облік нещасних випадків невиробничого характеру

Під нещасними випадками невиробничого характеру слід розуміти не пов’язані з виконанням трудових обов’язків травми, у тому числі отримані внаслідок заподіяних тілесних ушкоджень іншою особою, отруєння, самогубства, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою, а також травми, отримані внаслідок стихійного лиха, контакту з тваринами тощо, які призвели до ушкодження здоров’я потерпілих.

Нещасні випадки підлягають розслідуванню відповідно до «Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 р. за № 270.

Розслідуванню підлягають нещасні випадки, що сталися під час:

• -   прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, що не належить підприємству;

• -   переміщення будь-якими видами транспорту;

• -   виконання громадських обов’язків (рятування людей, захист власності, правопорядку, якщо це не входить до службових обов’язків);

• -   участі в громадських акціях (мітингах, демонстраціях, агітаційно-пропагандистській діяльності);

• -   участі в культурно-масових заходах, спортивних змаганнях;

• -   проведення культурних, спортивних та оздоровчих заходів, не пов’язаних з навчально-виховним процесом у навчальних закладах;

• -   використання газу в побуті;

• -   користування або контакту зі зброєю, боєприпасами та вибуховими матеріалами;

• -   виконання робіт у домашньому господарстві;

• -   використання побутової техніки;

• -   стихійного лиха;

• -   перебування в громадських місцях, закладах торгівлі, закладах лікувально-оздоровчого, культурно-освітнього та спортивно-розважального призначення та ін.

Факт ушкодження здоров’я внаслідок нещасного випадку встановлює і засвідчує лікувально-профілактичний заклад. Документом, який підтверджує ушкодження здоров’я особи, є листок непрацездатності чи довідка лікувально-профілактичного закладу.

Повідомлення про нещасні випадки зі смертельним наслідком лікувально-профілактичні заклади протягом доби надсилають до районної адміністрації, органів внутрішніх справ та органів прокуратури.

Нещасні випадки розслідуються незалежно від того, чи був потерпілий у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння.

Районна держадміністрація (виконавчий орган міської, районної у місті ради) протягом доби приймає рішення про утворення комісії з розслідування нещасного випадку. Нещасні випадки, які сталися з працюючими особами, розслідуються комісією, утвореною організацією, де працює потерпілий.

Розслідування нещасних випадків зі смертельними наслідками проводиться органами внутрішніх справ або прокуратури.

За результатами розслідування нещасного випадку складається акт за формою НТ (невиробничий травматизм).

На підставі результатів розслідування розробляються заходи щодо запобігання подібним випадкам, а також щодо вирішення питань соціального захисту потерпілих.

Отже, залежно від видів нещасних випадків та професійних захворювань, їх пов’язаності з виробництвом та іншими обставинами нормативно-правові акти з охорони праці передбачають різні варіанти розслідування нещасних випадків.

Методи аналізу травматизму

Під час розроблення заходів для запобігання нещасних випадків на виробництві слід звернути особливу увагу на аналіз травматизму і професійної захворюваності. При проведенні аналізу ставляться такі завдання:

• -   виявлення причин нещасного випадку;

• -   визначення найнебезпечніших видів робіт та процесів;

• -   виявлення факторів, які характерні щодо травматизму на даному робочому місці, в цеху, підрозділі;

• -   виявлення загальних тенденцій, які характерні щодо травматизму на даному робочому місці, в цеху, підрозділі.

Мета аналізу травматизму – це розробка заходів запобігання нещасним випадкам, у зв’язку з чим потрібно систематично аналізувати й узагальнювати причини травматизму.

Розглянемо методи аналізу травматизму.

Найпоширенішими методами аналізу травматизму, що взаємно доповняють один одного, є: статистичний і монографічний. Нині дедалі більшої ваги набувають економічний і ергономічний методи.

Статистичний метод, що базується на аналізі статистичного матеріалу, накопиченого за декілька років на підприємстві або галузі, дає можливість оцінити кількісно рівень травматизму за допомогою показників: коефіцієнта частоти (К_ч), коефіцієнта тяжкості (K_т), коефіцієнта виробничих витрат (К_вв).

Ці показники використовуються для характеристики рівня виробничого травматизму на підприємстві й у цілому по галузі та для порівняння різних підприємств за рівнем травматизму.

При проведенні статистичного аналізу для характеристики рівня виробничого травматизму на підприємстві і в галузі використовують кількісні та якісні відносні показники, що ґрунтуються на вивченні первинних документів про травматизм.

Кількісний показник – коефіцієнт частоти травматизму К_ч –розраховується на 1 000 працівників:

де Н – загальна кількість нещасних виадків та професійних захворювань, що сталися на підприємстві за звітний період і призвели до втрати працездатності на одну добу і більше;

С – середньоспискова чисельність працівників на підприємстві за той самий звітний період.

Тобто коефіцієнт частоти травматизму К_ч – це кількість нещасних випадків або профзахворювань, які сталися у відповідний період часу на 1 000 працівників.

Якісний показник травматизму – коефіцієнт тяжкості травматизму К_Т – характеризує середню втрату працездатності в днях, що припадають на одного потерпілого за звітний період:

_Т

де Д_н – сумарне число днів непрацездатності по всіх нещасних випадках;

Н – загальна кількість нещасних випадків.

Коефіцієнт тяжкості — це середня тривалість непрацездатності одного потерпілого, яка виражена в робочих днях за відповідний звітний період (півріччя, рік).

Крім цих показників, застосовується показник, за яким визначають кількість втрачених через травми робочих днів, що припадають на 1 000 працівників. Його називають коефіцієнтом трудових втрат і підраховують як добуток двох вищенаведених показників:

При статистичному методі аналізу загальної захворюваності на виробництві використовуються такі відносні показники:

– показник частоти випадків І_ч.в. або днів непрацездатності І_чл, що визначаються на 100 працівників:

де З –кількість випадків захворювань;

Д_н – кількість днів захворювань за звітний період;

Ч – середньоспискова кількість працівників у звітному періоді.

П_д.з. – показник середньої тривалості одного випадку захворювання (показник тяжкості захворюваності):

де Д_н – кількість днів тимчасової непрацездатності.

Різновидами статистичного методу є груповий і топографічний методи аналізу травматизму.

При груповому методі досліджуються травми конкретної групи за визначеними однорідними ознаками: часом травмування (днями, тижнями, змінами), віком, стажем, статтю, кваліфікацією потерпілого; видами робіт; причинам нещасних випадків та ін. Це дає можливість визначити найбільш несприятливі обставини в організації робіт та фактичний стан умов праці на підприємстві або його підрозділах.

При топографічному методі нещасні випадки вивчаються на території підприємства, на плані розташування обладнання в цеху та ін. Накопичення знаків, які позначають місця нещасних випадків, у якійсь зоні, на робочому місці або обладнанні характеризує підвищену небезпечність і потребує відповідних профілактичних заходів.

Монографічний метод

Монографічний метод представляє собою поглиблений аналіз небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які властиві технологічному процесу, обладнанню, ділянці виробництва, окремим робочим місцям. Аналізуються всі обставини нещасних випадків, виконуються за необхідності відповідні дослідження та випробування. Цей метод дозволяє не тільки проаналізувати нещасні випадки, а й виявити потенційні небезпечні фактори, які існують на виробництві, що вивчається, а також використати отримані результати при проектуванні виробництва, під час його модернізації та для розроблення заходів з охорони праці.

Економічний метод

Економічний метод полягає у визначенні заподіяної економічної шкоди від травматизму, визначенні економічної ефективності від затрат на розроблення та впровадження заходів з охорони праці. Цей метод доповнює інші методи дослідження травматизму, збагачує їх результатами економічного аналізу.

Матеріальні втрати (М_втр) визначаються за формулою:

М_втр = П_втр + С_втр,

де П_втр – витрати підприємства внаслідок нещасних випадків,

Е_втр – економічні витрати,

С_втр – соціальні витрати.

Для аналізу можна використовувати показник економії за рахунок зменшення коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійного захворювання на виробництві (Е) за формулою:

Е = ∆Д · Д_дн,

де ∆Д – скорочення днів непрацездатності за рахунок зменшення рівня захворюваності;

Д_дн – середньоденна сума допомоги з тимчасової непрацездатності.

Цей показник вираховується як відношення витрат до кількості людино-днів тимчасової непрацездатності ∆Д і визначається за формулою:

де Д₁ і Д₂ – кількість днів непрацездатності через хвороби або травми на 100 працівників за звітні періоди;

Ч_з – річна середньоспискова чисельність працівників, осіб.

Ергономічний метод

Ергономічний метод ґрунтується на комплексному вивченні системи «людина – машина – виробниче середовище».

Відомо, що кожному виду трудової діяльності мають відповідати певні фізіологічні, психофізіологічні та психологічні якості людини, а також її антропометричні дані. Лише за комплексної відповідності зазначених властивостей людини особливостям конкретної трудової діяльності можлива ефективна і безпечна робота. Порушення відповідності може призвести до нещасного випадку. При такому аналізі травматизму враховується й те, що і здоров’я і працездатність людини також залежать від біологічних ритмів функціонування її організму та геофізичних явищ. Під впливом гравітаційних сил, викликаних зміною взаємоположення небесних тіл, земного магнетизму чи іонізації атмосфери відбуваються певні зрушення в організмі людини, що позначаються на її стані та поведінці.

Слід знати, що внаслідок незадовільної роботи з безпеки праці, наявності фактів травмування працівників, через недостатню увагу до розв’язання проблем охорони праці підприємства зазнають відчутних економічних санкцій.

Це штрафи, що накладаються на підприємство органами державного нагляду за охороною праці, штрафи за кожен нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання.

Крім того, до пов’язаних з цим витрат належать:

• -   відшкодування шкоди, одноразова допомога та інші виплати людям, які потерпіли на виробництві, або членам сімей та утриманцям загиблих;

• -   виплати тим підприємствам, установам, організаціям, яким заподіяно шкоду (наприклад, небезпечною технікою, неякісним проектуванням виробничого об’єкта, нового устаткування тощо);

• -   компенсація лікарням та оздоровчим закладам витрат на реабілітацію та лікування потерпілих працівників, за надання їм санаторно-курортних послуг;

• -   компенсація витрат органів соціального забезпечення на виплату пенсії відповідним інвалідам праці;

• -   витрати на виконання рятувальних робіт під час аварій та нещасних випадків, на проведення розслідування та експертизи їхніх причин, на ритуальні послуги щодо поховання загиблих, на складання санітарно-гігієнічної характеристики робочого місця працівника, в якого виникло професійне захворювання тощо.

Значними є також витрати на пільги та компенсації, передбачені чинним законодавством і колективними договорами, за важкі та шкідливі умови праці (включаючи надання додаткової відпустки, видачу лікувально-профілактичного харчування, молока чи рівноцінних йому харчових продуктів, оплату регламентованих перерв санаторно-оздоровчого призначення, які надаються при виконанні вібронебезпечних та інших робіт тощо).

Страхування від нещасного випадку

Конституція України проголошує:

«Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом».

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Якщо забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на кожному робочому місці – це обов’язок роботодавця (ст. 13 Закону «Про охорону праці»), то гарантії забезпечення прав застрахованим у страхуванні від нещасного випадку або професійного захворювання – це обов’язок держави.

Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного-захворювання, які спричинили втрату працездатності» саме держава (а не роботодавець) гарантує всім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

Цей закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві (далі – страхування від нещасного випадку).

Слід вказати, що сфера дії закону про соціальне страхування ширша за Закон «Про охорону праці»: його дія поширюється не тільки на працівників (тобто на осіб, які працюють на умовах трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях, у фізичних осіб), а й на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та на громадян – суб’єктів підприємницької діяльності.

Суб’єктами страхування від нещасного випадку є:

• -   застраховані громадяни;

• -   страхувальники;

• -   страховик.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування.

Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках – застраховані особи.

Страховик – Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві (далі – Фонд соціального страхування від нещасних випадків).

Об’єктами страхування є життя, здоров’я та працездатність застрахованого.

Закон «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного-захворювання, які спричинили втрату працездатності» встановлює два види страхування:

• -   обов’язкове;

• -   добровільне.

Обов’язкове страхуванню від нещасного випадку

Обов’язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:

1. 1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);

2. 2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час занять, у період проходження виробничої практики (стажування);

3. 3) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ.

Добровільне страхування від нещасного випадку

Добровільно, за письмовою заявою, від нещасного випадку у Фонді соціального страхування від нещасних випадків можуть застрахуватися:

1. 1) священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах;

2. 2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно;

3. 3) громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності.

Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за визначених обставин, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та (або) соціальних послуг.

Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків. Цей Фонд є некомерційною самоврядною організацією.

Управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб та роботодавців.

Безпосереднє управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюють його правління та виконавча дирекція.

Правління Фонду створюється на шестирічний строк.

Виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду.

Виконавча дирекція є підзвітною правлінню Фонду.

Директор виконавчої дирекції Фонду входить до складу правління Фонду з правом дорадчого голосу.

Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління – в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділення – у районах та містах обласного значення.

Основні обов’язки Фонду соціального страхування від нещасних випадків можна розділити на три групи:

1) соціальні послуги та виплати;

2) профілактика нещасних випадків;

3) координація страхової діяльності.

Соціальні послуги та виплати, які здійснюються Фондом, представлено на рис. 11.

Рис. 11. Страхові виплати

У разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов’язаний у встановленому законодавством порядку:

1. Своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні:

1. 1)     допомогу у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю;

2. 2)     одноразову допомогу – в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого;

3. 3)     щомісячну грошову суму – в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;

4. 4)     пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку;

5. 5)     пенсію у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку;

6. 6)     грошову суму за моральну шкоду – за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

2. Організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов’язаних з цим ритуальних послуг.

3. Сприяти наданню першої невідкладної допомоги потерпілому – в разі настання нещасного випадку, швидкої допомоги – в разі потреби його госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання.

4. Організувати ефективне лікування потерпілого з метою якнайшвидшого відновлення здоров’я застрахованого.

5. Забезпечити потерпілому разом із службами охорони здоров’я повний обсяг медичної допомоги, яка повинна включати:

1. 1)     догляд медичних сестер удома або в лікувально-профілактичному закладі;

2. 2)     утримання в лікарні, реабілітаційному закладі, санаторії або в іншому лікувально-профілактичному закладі;

3. 3)     забезпечення необхідними лікарськими засобами, протезами, ортопедичними, коригуючими виробами, окулярами, слуховими апаратами, спеціальними засобами пересування, зубопротезування;

4. 4)     необхідні заходи для підтримання, підвищення та відновлення працездатності потерпілого.

6. Відповідно до висновку лікарсько-консультаційної комісії (ЛКК) або медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) проводити навчання та перекваліфікацію потерпілого, якщо потерпілий не може виконувати попередню роботу; працевлаштовувати осіб зі зниженою працездатністю; організовувати робочі місця для інвалідів; сплачувати за потерпілого внески на медичне та пенсійне страхування.

Профілактика нещасних випадків

Фонд соціального страхування від нещасних випадків здійснює такі заходи:

а) надає страхувальникам необхідні консультації;

б) бере участь:

• -   у розробленні національної та галузевих програм поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища та їх реалізації;

• -   у навчанні, підвищенні рівня знань працівників, які вирішують питання охорони праці;

• -   в організації розроблення та виробництва засобів індивідуального захисту працівників;

• -   у здійсненні наукових досліджень у сфері охорони праці.

в) перевіряє стан профілактичної роботи та охорони праці на підприємствах, бере участь у розслідуванні нещасних випадків, а також професійних захворювань;

г) веде пропаганду безпечних та нешкідливих умов праці;

д) бере участь у розробленні законодавчих та інших нормативно-правових актів з охорони праці.

Обов’язки Фонду, пов’язані з координацією страхової діяльності

Фонд зобов’язаний:

а) вести реєстр страхувальників;

б) повідомляти страхувальникові умовний клас професійного ризику його підприємства – групу галузей (підгалузей) економіки або видів діяльності, що мають визначений для цієї групи рівень виробничого травматизму та професійної захворюваності;

в) укладати угоди з лікувально-профілактичними закладами та окремими лікарями на обслуговування потерпілих на виробництві;

г) вивчати та використовувати досвід управління охороною праці та страхування від нещасного випадку в зарубіжних країнах;

д) виконувати інші роботи, пов’язані з координацією страхової діяльності.

Усі види страхових виплат і соціальних послуг застрахованим особам, які перебувають на їх утриманні, а також усі види профілактичних заходів проводяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків за рахунок коштів цього Фонду.

Джерелами фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків є:

а) внески роботодавців за страховими тарифами:

• -   для підприємств – з віднесенням на валові витрати виробництва;

• -   для бюджетних установ та організацій – з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення;

б) прибутки, отримані від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках;

в) кошти, отримані від стягнення штрафів і пені за порушення вимог нормативно-правових актів з охорони праці;

г) добровільні внески та інші надходження, отримання яких не суперечить законодавству.

Кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються виключно за їхнім прямим призначенням.

Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасного випадку.